ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2022.08.14 17:50
В Израиле многое связывается с чудом. Вот так и я, без году неделя израильтянин, совершенно непонятным образом будто бы заглянул в саму историю Государства Израиль. Как живые, выходили ко мне Хаим Вейцман, Бен-Гурион, Голда Меир, Моше Даян, Ицхак Рабин...

Василь Дениско
2022.08.14 13:53
Напевно є загроза вторгнення з півночі… Бо вже місяць, як у нашому селі розташувався військовий підрозділ. За цей час воїни побудували (на стратегічних напрямках) фортифікаційні споруди та загородження. Але я не про це. Повіз, у черговий раз, проду

Юрко Бужанин
2022.08.14 12:55
Ти надзвичайно красива...
І не зовнішністю лише.
Флюїдів душевних злива
Вітрило надме до Сейшел.

Найчарівніший куточок,
Ця філія Раю земна,
Лиш гляну у твої очі,

Козак Дума
2022.08.14 10:57
Війна ця – партія у шахи,
такий собі стрімкий гамбіт,
де захотів шкільний невдаха,
покласти на лопатки світ.
«Адін нарот» ялозив перла,
та планував дитячий мат.1
Я покажу їм «Ще не вмерла»,
сконає! – хитро думав кат.

Віктор Кучерук
2022.08.14 05:36
Радісним дзвоном наповнив
Душу мою літній день, –
Жайвір вгорі невгамовно
Зроджує звуки пісень.
Небо, прозоре й глибоке,
Переповняє блакить, –
Хмарка легка ненароком
Сонце сховала на мить.

Ніна Виноградська
2022.08.14 00:01
Схід сонця у пустелі без яси
Заглянув за високі піраміди.
Вітри об сфінкси витерли носи
І полетіли у сади Колхіди.

І Грузію обнявши, обійшли
Її красу, що вписана у гори.
Де чути спів щасливої бджоли

Ярослав Чорногуз
2022.08.13 15:20
Не сумуй, кохана, дні осінні
Ще далеко хмарами повзуть...
Я життя віддав би по краплині
За кожнісіньку твою сльозу.

Скільки ще, скажи, за небокраєм
Накує зозуля щастя літ?
Хай же серденько твоє не крають

Ігор Герасименко
2022.08.13 15:06
Відкрилась дорога дорога

2
Шляховики асфальт поклали
так, що автівки, мов коали,

3
пересувалися – нерівна:

Микола Соболь
2022.08.13 07:52
Еротики потрібно більше віршу,
щоб не відмер навіки м’яз слабкий.
Нехай мені пробачать мову грішну!
Насправді я далеко не такий.
Не опишу принизливого блуду.
І те, як після сексу йде тютюн.
Тримає жінку чоловік за груди…
У нього ж не поруччя – риба

Віктор Кучерук
2022.08.13 05:30
Пахнуть столочені трави,
Дзвінко сюрчать цвіркуни.
Вітер то крила розправить,
То поринає у сни.
Топчем отаву духмяну
Вздовж гомінкого гайка, –
Не видається обманом
Спереду постать гнучка.

Микола Соболь
2022.08.13 04:55
Серпнева ніч розбудить цвіркунів.
Чи цвіркуни пробудять морок ночі?
Гадати я не буду і не хочу,
але до ранку не побачу снів.

Хай ватра пломеніє край води
і завмирає дим понад травою,
де вітер обіймає ніжно хвою…

Віктор Михайлович Насипаний
2022.08.12 22:54
Торгує пізнє небо снігом хмар,
І ріжуть хлібчик сонця ластів’ята.
Черешня біля хати вже сама,
І щиро молить тишу рута-м’ята.

Тримає пам'ять дні, як древній тин.
Вже сам, немов роса, почав сивіти…
У мені смуток хоче прорости,

Віктор Кучерук
2022.08.12 21:10
Побігло літо навстріч мжичці
І так прискорило цей біг,
Що аж заплуталися в гичці
Ступні його засмаглих ніг.
Ніяк позбавитись не в змозі
Від товстих стебел ботвини, -
Тепліє літо поруч досі,
Подарувавши день ясний.

Ольга Олеандра
2022.08.12 20:50
І знову бажання сильне, і знову палають щоки.
Можливо, я божевільна. Давно розминулись кроки
у різні боки, на різні системи і небокраї.
Напевно, я божевільна. Я все ще тебе кохаю.

Я все ще… ти хочеш знати? Це моління, не питання.
Не мусиш відповіда

Микола Соболь
2022.08.12 19:20
– Скажіть, Безрукове Сергію,
де Ваш акторський апогей?
– Про роль одну я дуже мрію…
зіграти хочу – Сашу Грей.
* * *
– Куме, чув такі я слухи у мистецькім світі –
в Моісеєва дитина з’явиться у квітні!
– Що Ви, куме, оце диво. Аж кусаю лікті.

Козак Дума
2022.08.12 19:08
Під жахливе сирен голосіння
та розриви снарядів, ракет –
посадили звитяги насіння
у надії на сходів букет.
Ми саджали своєї звитяги насіння,
зупиняли кривавий бенкет!

Ще трудились удень і ночами,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Маланюк / Критика | Аналітика / ДО ПРОБЛЕМИ БОЛЬШЕВИЗМУ

 Історичне коріння. ДО ПРОБЛЕМИ БОЛЬШЕВИЗМУ
Кожне поважніше історичне явище не можна розглядати, як deus ex machina. Кожне має за собою генетичну нитку. І явище большевизму, що явило світові оголений образ історичної державної машини Москви та її імперії, як рівнож наочно продемонструвало історично-національний дух царату, вимовно підтверджує цю аксіому. До дрібниць. Бо й, напр., явище т. зв. невозвращенства має за собою величезну давність: коли московський цар Борис Ґодунов (татарин, наступник Івана Грозного) відправив був до Західньої Европи 18 молодиків вчитися, то жаден з них не повернувся. «Подихавши повітрям духової свободи, трудно добровільно вертатися до в’язниці», – коментує цю подію Ґ. Федотов.
Ані «совхоз», ані «колхоз» не є наслідками «марксизму» чи «комунізму» чи вигадкою большевиків. «Совхозом», цебто маєтком державного сільського господарства, були всі поміщицькі маєтки Московської і Петербурзької імперії аж до р. 1861. «Колхозом» було кожне село («деревня») на теренах етнографічної Московщини від початку історії тих теренів і аж досьогодні. «Колхози» в постаті «воєнних поселеній» культивував на теренах колоніальної України в добі ніби найочевиднішої «європеїзації» імперії підручний диктатор імператора Олександра І – славнозвісний Аракчеєв... Большевизм лише продовжує й поглиблює старі історичні методи з «індустріялізацією» (Петра) включно.
Недарма серед апостолів московської общини, опріч діячів царистично-реакційних, бачимо й таких світочів радикалізму й поступовости, як здеґенерований дворянин А. Герцен, «патлатий семінарист» (вираз Шевченка) Чернишевський, один з духових батьків Леніна – Н. Міхайловський, а навіть... сам Карл Маркс. Коло р. 1880 винахідник «наукового» соціялізму прийняв, апробував і затвердив концепцію Чернишевського – Міхайловського, в якій московська комуністична «общіна» мала уможливити безпосередній «стрибок» до комуністично-марксівського соціялізму, оминаючи «страшенно довгу путь» (Чернишевський) «римсько-феодальної, міщансько-індустріялізованої Европи» (Герцен).
Всіх перелічених осіб, враз з такими переконаними царистами-реакціонерами, як Лєонтьєв, Побєдоносцев і інші, враз навіть з Л. Толстим, яко «філософом», єднала с п і л ь н а ж а г у ч а н е н а в и с т ь п р о т и є в р о п е й с ь к о ї г у м а н і с т и ч н о ї к у л ь т у р и...
В історії «Росії» немає нічого нового, нічого, що хоча б в зародку вже раніше не існувало. Не є новим явищем у тій історії ані наочна тепер для цілого світу агресивність совєтської Москви (ціла історія «Росії», цієї «воєнної імперії», є історією безперервного хижацького, культурно безпідставного, отже цинічно-грабіжницького імперіалізму), ані старанно укриті внутрішні причини тієї аґресивности.
За царювання Івана IV, царювання, здавалося б, найменш сприятливого для якихбудь зовнішніх агресій, відбулися найбільші й найбільш клясичні в історії Московії завоювання, і то одночасно на сході й заході: від західньоевропейських республік Новгорода та Пскова починаючи й на поординських, татарських ханатах Казаню та Астраханю – кінчаючи. Але й це ще не все. Саме за часів Івана Грозного, і то ч у ж и м и Москві, окраїнними й «козацькими» руками – був завойований, чи пак «возз’єднаний» Сибір... Здавалося б парадокс? Ні, це було одне з найдосконаліших потягнень московської в н у т р і ш н ь о ї політики; скеровування революційних (хоч би в потенції) сил народніх мас на зовнішні цілі, на в и ч е р п у в а н н я тих сил в грабуванні ч у ж и х з е м е л ь.
Як часто царат, чи московський чи «імператорсько»-петербурзький, чи – і особливо – московсько-совєтський – користає з цього традиційного способу старомосковської «державної мудрости»! І хіба не відчайною спробою уникнути революції 1905 р. була невдала для петербурзького царату війна з Японією?
Сподіваючись, що все сказане попередньо дорисувало хоч основні контури нашої теми, спинимося, на закінчення, більше на її технічно-політичних, далеких від всілякої метафізики аспектах. Відійдім від минулих віків до часів значно ближчих нам, добре знаних сучаниками або з власного досвіду, або з живої пам’яти старшого покоління.
Запевне читальникові відомі прізвища двох знаних державних діячів з останньої передбольшевицької доби петербурзької імперії: С. Вітте і П. Столипін. Цих два імені – а в перспективі часу вони вже є історичні – можна б узяти за яскраві символи, зв’язані з проблемою того, що треба б назвати п о л і т и ч н о ю д о к т р и н о ю всякої «Росії».
Підсумовуючи все сказане в попередніх розділах, доктрину ту можна б було зформулювати різно, починаючи від старомосковського «Бог на небі – цар на землі», через «православіє-самодержавіє-народность» Миколи І і аж до «пролетарі всіх країн, єднайтеся» – сучасности. Але, коли йде про найістотніше і найреальніше, то доктрину ту можна звести до кількох, чисто раціональних стверджень, розуміється, з неуникальним при того роду формулах спрощенням.
Кожна «Росія» не може стерпіти в своїх границях ж а д н о ї с в о б о д и – ні особистої, ні родової чи племінної, ні – тим більше – національної, навіть у відношенні до нації пануючої (за Миколи І слово «нація» було заборонене, як революційне). Не може стерпіти свободи ні фізичної, ні метафізичної, ні тілесної, ні духової – отже й Церква може бути лише департаментом міністерства внутрішніх справ.
Всяка «Росія» стоїть на фундаменті всебічного нищення індивідуальносте, отже й на фундаменті заперечення права приватної власности, яко б а з и о с о б и с т о ї с в о б о д и індивідуума, роду й стану.
Тому «Росія» є приватною власністю або автократа-царя, або «соціялістичною власністю» безструктурного, безобличного, чисто механічно-зліпленого «колективу», цебто, єдиної централізуючої бюрократичної машини – чергового «царя».
А що в границях «Росії» знаходяться численні внутрішні границі племен, народів, рас і культур, нічим духово з «Росією» не пов’язаних, то кожна «Росія» мусить, незалежно від того, чи вона монархістична чи «демократична» (бо була вже й така!), тримати величезний поліційно-терористичний апарат, озброєний в е л и ч е з н о ю в н у т р і ш н ь о ю а р м і є ю (в сучасній СССР, напр., та армія є лише трохи менша від постійної армії для зовнішніх завдань). Ця необхідність цілком логічно випливає з внутрішньої ситуації цієї держави, і жаден «керенський» не міг би від того закону «російської» механіки ухилитися. Якщо при деяких царях сторонній обсерватор не міг того зауважити, то большевики оголили всі таємниці цієї державної механіки – цинічно і не без успіху – на очах цілого т. зв. цивілізованого світу.
Отже, 1) тотальне знищення всякої о с о б о в о с т и, а, в логічнім зв’язку з цим, – 2) тотальна заборона п р и в а т н о ї власностита 3) в с е б і ч н и й, перманентно-модифікований і дозований терор, як с и с т є м а, – це і є ті основні підвалини, на яких може існувати державна конструкція типу «Росії». Це і є, в найістотнішім, державна її доктрина, ускладнена також логічно випливаючою з тієї доктрини мілітарною агресивністю, дипломатичною будовою всіляких «невтральних смуг» і – в замірі своїм – рухомих «залізних заслон», за якими діє численна агентура в постаті «комуністичних партій», п’ятих колон і цілих зграй «учених» (що, знаючи оборонні таємниці своїх держав, ніби невинно займаються або теоретичним «студіюванням санскриту», або практичним гомосексуалізмом).
Одним словом, «Росія», як імперія, мусить – хоче вона того, чи не хоче – розпоширювати культурно-політичні властивості середньовічної Московщини на всі завойовані («возз’єднані») терени країн, народів і культур. А що цього не можна зробити без діяння сили, кожна «Росія» мусить бути також в о є н н о ю і м п е р і є ю з культом агресії і – скажім не дипломатично – грабунку й спустошення.
Два визначні державні мужі імперії на переломі XIX–XX ст., задивлені в культуру європейського Заходу і настрашені процесом неуникальної дифузії цієї культури на терени європейської частини імперії, рішилися, один за другим, на кроки, які, щонайменше, можна б назвати революційними. В дійсності їх замір, несвідомо для них самих, був не лише революційним, а й героїчним, при чім героїчним т р а г і ч н о. Це була спроба боротьби, вживаючи античної термінології, з самою історичною м о й р о ю «Росії».
Річ ясна, що вислід тієї боротьби був такий самий, як і в кожній трагедії.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-11-17 15:51:03
Переглядів сторінки твору 1694
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.139 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.170 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2009.11.17 16:03
Автор у цю хвилину відсутній