ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2022.08.14 17:50
В Израиле многое связывается с чудом. Вот так и я, без году неделя израильтянин, совершенно непонятным образом будто бы заглянул в саму историю Государства Израиль. Как живые, выходили ко мне Хаим Вейцман, Бен-Гурион, Голда Меир, Моше Даян, Ицхак Рабин...

Василь Дениско
2022.08.14 13:53
Напевно є загроза вторгнення з півночі… Бо вже місяць, як у нашому селі розташувався військовий підрозділ. За цей час воїни побудували (на стратегічних напрямках) фортифікаційні споруди та загородження. Але я не про це. Повіз, у черговий раз, проду

Юрко Бужанин
2022.08.14 12:55
Ти надзвичайно красива...
І не зовнішністю лише.
Флюїдів душевних злива
Вітрило надме до Сейшел.

Найчарівніший куточок,
Ця філія Раю земна,
Лиш гляну у твої очі,

Козак Дума
2022.08.14 10:57
Війна ця – партія у шахи,
такий собі стрімкий гамбіт,
де захотів шкільний невдаха,
покласти на лопатки світ.
«Адін нарот» ялозив перло,
а планував дитячий мат.*
Я покажу їм «Ще не вмерла»,
сконає! – хитро думав кат.

Віктор Кучерук
2022.08.14 05:36
Радісним дзвоном наповнив
Душу мою літній день, –
Жайвір вгорі невгамовно
Зроджує звуки пісень.
Небо, прозоре й глибоке,
Переповняє блакить, –
Хмарка легка ненароком
Сонце сховала на мить.

Ніна Виноградська
2022.08.14 00:01
Схід сонця у пустелі без яси
Заглянув за високі піраміди.
Вітри об сфінкси витерли носи
І полетіли у сади Колхіди.

І Грузію обнявши, обійшли
Її красу, що вписана у гори.
Де чути спів щасливої бджоли

Ярослав Чорногуз
2022.08.13 15:20
Не сумуй, кохана, дні осінні
Ще далеко хмарами повзуть...
Я життя віддав би по краплині
За кожнісіньку твою сльозу.

Скільки ще, скажи, за небокраєм
Накує зозуля щастя літ?
Хай же серденько твоє не крають

Ігор Герасименко
2022.08.13 15:06
Відкрилась дорога дорога

2
Шляховики асфальт поклали
так, що автівки, мов коали,

3
пересувалися – нерівна:

Микола Соболь
2022.08.13 07:52
Еротики потрібно більше віршу,
щоб не відмер навіки м’яз слабкий.
Нехай мені пробачать мову грішну!
Насправді я далеко не такий.
Не опишу принизливого блуду.
І те, як після сексу йде тютюн.
Тримає жінку чоловік за груди…
У нього ж не поруччя – риба

Віктор Кучерук
2022.08.13 05:30
Пахнуть столочені трави,
Дзвінко сюрчать цвіркуни.
Вітер то крила розправить,
То поринає у сни.
Топчем отаву духмяну
Вздовж гомінкого гайка, –
Не видається обманом
Спереду постать гнучка.

Микола Соболь
2022.08.13 04:55
Серпнева ніч розбудить цвіркунів.
Чи цвіркуни пробудять морок ночі?
Гадати я не буду і не хочу,
але до ранку не побачу снів.

Хай ватра пломеніє край води
і завмирає дим понад травою,
де вітер обіймає ніжно хвою…

Віктор Михайлович Насипаний
2022.08.12 22:54
Торгує пізнє небо снігом хмар,
І ріжуть хлібчик сонця ластів’ята.
Черешня біля хати вже сама,
І щиро молить тишу рута-м’ята.

Тримає пам'ять дні, як древній тин.
Вже сам, немов роса, почав сивіти…
У мені смуток хоче прорости,

Віктор Кучерук
2022.08.12 21:10
Побігло літо навстріч мжичці
І так прискорило цей біг,
Що аж заплуталися в гичці
Ступні його засмаглих ніг.
Ніяк позбавитись не в змозі
Від товстих стебел ботвини, -
Тепліє літо поруч досі,
Подарувавши день ясний.

Ольга Олеандра
2022.08.12 20:50
І знову бажання сильне, і знову палають щоки.
Можливо, я божевільна. Давно розминулись кроки
у різні боки, на різні системи і небокраї.
Напевно, я божевільна. Я все ще тебе кохаю.

Я все ще… ти хочеш знати? Це моління, не питання.
Не мусиш відповіда

Микола Соболь
2022.08.12 19:20
– Скажіть, Безрукове Сергію,
де Ваш акторський апогей?
– Про роль одну я дуже мрію…
зіграти хочу – Сашу Грей.
* * *
– Куме, чув такі я слухи у мистецькім світі –
в Моісеєва дитина з’явиться у квітні!
– Що Ви, куме, оце диво. Аж кусаю лікті.

Козак Дума
2022.08.12 19:08
Під жахливе сирен голосіння
та розриви снарядів, ракет –
посадили звитяги насіння
у надії на сходів букет.
Ми саджали своєї звитяги насіння,
зупиняли кривавий бенкет!

Ще трудились удень і ночами,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Маланюк / Критика | Аналітика / ДО ПРОБЛЕМИ БОЛЬШЕВИЗМУ

 Царат. ДО ПРОБЛЕМИ БОЛЬШЕВИЗМУ
ЦАРАТ

Тема цих розважань, як читальник вже зауважив, є занадто широка, щоб її хоч побіжно вичерпати не те, що однією невеликою книжкою, а й кількома великими томами. (ком.: Таку монументальну спробу зробив був протягом 20–30 рр. польський дослідник бл. п. Ян Кухажевський у 7-томовій праці «Від білого царату до червоного», згромадивши величезний матеріял, але й ухилившись в бік дещо абстрактого теоретизування. Автор, на жаль, особисто «Росії» не знав і не бачив, отже справжній дух її залишився для нього невідомим. Але праця Кухажевського (методологічно дещо нагадує історіографічні праці М. Грушевського), бувши єдиною такого мірила спробою, варта належної уваги.
)
Зацікавлений і дещо поінформований читальник може цілком слушно закинути звуження або оминення деяких побічних, безумовно важливих, підтем і мотивів. Умовини писання цієї книжки не дали можливости зупинитися, напр., над явищем т. зв. Німецької Слободи в Москві XVI–XVII ст., дільниці, замешканої західньо-европейськими фахівцями на службі Москви, серед яких немало було елементу пригодницько-кримінального, що має деякі аналогії з московським Комінтерном 20–30-х років сучасности. Роля Німецької Слободи мало висвітлена в історіографії, але не підлягає сумніву, що роля та була важлива, передусім в постачанні Московії здобутків європейської цивілізації, отже і в області технічної розвідки, як, ще більше, в справі московської закордонної пропаганди й творення московської політичної легенди. Цілком прийшлося оминути важливу в історії Московії (а надто в історії її культури) подію, як коротке перебування на троні царів (1605–1606 рр.) таємничого своїм походженням Лжедмитрія І (бо був вслід за ним ще й Лжедмитрій II). Хоч інтервенція сторонніх чинників (Польщі і – через неї – Ватикану, як рівнож українського магнатства з Константаном Острозьким на чолі й ранньо-козацьких збройних сил України) – є очевидна, одначе безсумнівним видається також, що ціла доба Самозванців була нічим іншим, як певною реакцією самого московського народу на страшний терор попереднього панування Івана IV Грозного. Самозванця Тімошку Акундінова тримав при своїм штабі «на всякий випадок» ще гетьман Богдан. Що більше – доба Самозванців уявляється нам тепер, в перспективі історії, першим і може єдиним – в такім мірилі – намаганням самого московського суспільства скинути тягар культурно- й п о л і т и ч н о - м о н г о л ь с ь к о г о м и н у л о г о і – так чи інакше – приєднатися до культури Заходу. (ком.: Про монгольську генезу ц а р а т у, як пізнішої модифікації татарського х а н а т у, – сумнівів бути не може. Але й тягар одідиченої Московією «татарщини», як комплексу певної культури, яскраво окреслює згаданий Г. Фєдотов: Не ззовні, а з н у т р а татарська стихія оволоділа душею Московщини, проникаючи в її плоть і кров. Це духове завоювання йшло р і в н о б і ж н о з політичним упадком Орди. В XV ст. тисячі охрещених і неохрещених татар ішло на службу до князя Московського, вливаючись в ряди «служилих людей», отже майбутнього «дворянства»... Двовікове татарське іго ще не було кінцем московської свободи. Свобода загинула лише після звільнення від татар. (Ґ. Фєдотов «Новий Град» – підкреслення моє). Татарського походження були такі чільні представники навіть пізнішої петербурзької імперії, як Державін, Аксакови, скрайній «західник» Чаадаєв... Татарську кров мали в собі й Турґєнєв і Л. Толстой.) Що цього не сталося, провина найменше обтяжує особу Лжедмитрія І – був він, на підставі хоч і дуже скупих даних, був людиною видатною, добрим політиком і свідомим своїх особливих на Москві завдань – володарем. Причиною невдачі цієї єдиної в своїм роді спроби «окцинденталізації» Московщини на самім початку XVII ст. була необережність саме інтервенційних зовнішніх чинників, їх невміння перепровадити в таку відповідальну епоху історичну операцію, їх незнання «царистичної» психіки московського народу і його релігійно-національної «православної» свідомосте, навіть в особах решток провідної верстви – боярства. Бояри започаткували епопею Лжедмитрія, але бояри самі й замордували «зорганізованого» ними ж царя, замордували підступно і тайно від народу, бо Лжедмитрій встиг за короткий час зробитися божищем московського люду...
І в цім випадку, як в стількох інших того роду спробах, на перешкоді став темний і неможливий для раціоналістичної аналізи психоісторичний комплекс «царе-православія», скристалізований за татарщини і закам’янілий здається вже навіки в невольничій душі московського народу.
Як уже згадувалося, вожді наступних революційних спроб реформування Московщини, донські козаки походженням Степан Разін і Ємельян Пуґачов – зовсім не були такими примітивними, як їх представляє офіційна «російська» історіографія. (ком.: Микола Костомаров залишив найбільш вартісні праці (до монографій включно), присвячені як самозванцям, так Разінові й Пугачову.)
Обидва були старшинами, люди характерні й бувалі (Пуґачов бував за кордоном). Обидва мали свою політичну стратегію, спершись на такій могутній моральній базі, як національно-московський Раскол. Помилки обидвох лежали скорше в області тактики. Разін, маючи до диспозиції величезні терени й колосальні людські маси – від Каспійського моря до Білого, маючи ідейну базу в серці Московщини, простодушно-наївно проголошував: «Я не хочу бути царем». І що, наївніше, так само поступав (є певна зовнішня аналогія з Богданом Хмельницьким, що довгі роки трагічно витрачав революціну енергію народу на зреформування й зміцнення королівської влади в Речі Посполитій!) в найбільш гарячий час революційної війни. Враховуючи досвід Разіна, Пуґачов – дуже мудро, хоч може історично опізнено, зразу ж оголосив себе царем Петром III (якого перед тим замордувала була руками своїх коханців його власна дружина, славнозвісна Катерина II), але з багатьох, не завжди залежних від нього причин, – не зміг ту ролю «воскреслого» Петра III відіграти до кінця. Та й міцність «європеїзованої» державної машини Катерини II була, розуміється, інша, аніж за часів московського царя Алексія, часів, коли в державі фактично існували дві православні Церкви, коли гриміли послання полум’яного Аввакума, коли влада царя хиталася самим корінням своїм в бурях релігійної війни... Моральний упадок Пуґачова стався в той момент, коли народні маси почали (не без зручної агітації Катерини II) підозрівати, що він не є Петром Третім. А військовий талант Суворова допоміг знищити Пуґачова мілітарно. Систематичний терор і підкупи (за зловлення Пуґачова було обіцяно 10.000 рублів) – доповнили розгром руху, що був лебединою піснею революційних спроб московського народу. Після пугачовщини історія вже не може занотувати революційного прояву такої міри аж по наші дні включно: «навіки духово спочилий» цей люд впродовж останніх століть умів лише або, словом Пушкіна кажучи, «безмолвствувати», або бути покірливо-сліпим, до мертвоти бездушним, знаряддям царату, однаково – петербурзького чи совєтського.
Цілком свідомо довелося, на жаль, оминути в цих розважаннях таке для «Росії» характеристичне й єдине в своїм роді явище, як «інтелігенція».
Поняття це, бувши специфічно «російським» (ком.: Слово це було вигадане десь у 80-х рр. другорядним белетристом Боборикіним.), в міру поширення на Заході російсько-большевицьких легенд і впливів, уже ввійшло в словництво європейських народів, хоч соціологія європейських народів не мала жадної потреби збагачувати свій словник поняттям, неіснуючим в границях органічних культур.
Ми тут мусимо лише коротко сконстатувати, що не зв’язана з якимбудь національним чи становим ґрунтом, бувши ніби поширеною й своєрідною «Німецькою Слободою» імперії, верства та в петербурзькій імперії зовсім не відповідала європейському поняттю «інтелектуалістів», цебто людей розумового фаху. В умовинах «Росії» зроджена, була то верства людей різного походження, різного виховання й різного рівня освіти, механічно витягнена машиною імперії з різних підвладних народів – для духово-розумового о б с л у г о в у в а н н я тієї імперії в різних областях і кондиґнаціях її (від народнього вчителя починаючи – через журналіста, адвоката, лікаря й письменника – на університетськім професорі кінчаючи).
Верства та, складена з людей, відірваних машиною імперії від національного ґрунту свого народу й своєї культури, була перша за все а н а ц і о н а л ь н о ю. Прийняття цією верствою офіційної «національности» імперської («російської»), отже цілковитої абстракції, ні в чім не компенсувало свідомого, чи частіше, несвідомого – ренегатства і зв’язаного з ним психічного каліцтва та творчої імпотенції. Бувши в своїх найнижчих представниках (адміністрації) чинником імперської русифікації, була вона в своїх представниках найвищих (переважно – науковцях, письменниках і, почасти, мистцях) – чинником, що продукував прерізні легенди й міти, в першу чергу – поглиблював і розбудовував (не без успіху) згубну леґенду Імперії.
Оця то верства й була ніби «наочним» аргументом догмату єдинонеподільности імперії. І ця ж верства, складаючи й досьогодні більшість т. зв. російської еміграції, провадить немалу пропаґандову чинність у тім же напрямку – за межами СССР Доля «всеросійської інтелігенції» в большевизмі була трагічна: давши свій політичний вираз у т. зв. керенщині і бувши ніби історичною акушеркою большевицького перевороту, інтелігенція та була тим же большевизмом автоматично знищена, навіть фізично – з багатьох більш або менш логічних причин (призвичаєна до обслуговування петербурзької «європеїзованої» імперії, вона була, за малими вийнятками, нездібна обслуговувати воскреслу в рр. 1917–20 середньовічну н а ц і о н а л ь н у Московщину).

Але сучасний большевицький уряд СССР з кінця 20-х – поч. 30-х рр. починає свідомо й чимдалі виразніше відроджувати й продукувати ту ж саму традиційну імперську «інтелігенцію» під офіційним псевдонімом «совєтської». Про «російську інтелігенцію» існує немала література, ми, одначе, рекомендували б той стислий і глибокий начерк, що дав його Ґ. Федотов (див. «Новий Ґрад»).




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-11-17 15:52:12
Переглядів сторінки твору 1628
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.139 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.170 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Соціум
Людина і тоталітаризм, аналітика
Автор востаннє на сайті 2009.11.17 16:03
Автор у цю хвилину відсутній