ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Степула /
Критика | Аналітика
/
Голодомор
Література про Голодомор
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Література про Голодомор
Українські поети і прозаїки стали першими літописцями Голодомору, намагаючись осмислити катастрофу у слові - ще від часів, коли над правдою про Голодомор тяжів «культ мовчання». З плином часу з»являлися нові твори, нове осмислення фактів і наслідків штучного голоду; ці твори зроджувалися і в Україні, і поза нею.
Художня правда про Голодомор почасти замінила історію, котра писалася і переписувалася... Але й література про Голодомор не стала надбанням широкого загалу - ні та, що створена в 20-ті роки, ні та, що з»являлася пізніше – аж до кінця минулого століття.
Чому так сталося? Що найпримітніше з поетичного і прозового відтворення Голодомору хвилює нинішніх читачів? Чи представники нових поколінь письменників звертаються до складної, страшної й неосяжної теми Голодомору?
Від перших осмислень до запізнілих відкриттів – гони літ
Твори, написані «за гарячими слідами» Голодомору, часто лишалися в записниках, згодом – у закритих архівах. Тільки недавно настав час публікацій таких творів без скорочень. Як колись «урізана» поезія П.Тичини «Загупало в двері...», вже відтворена, у якій йдеться про збожеволілу від голоду жінку: «...це ж гості до мене. Та чим же я буду вітати – іще ж не зварився синочок»...
Дослідниця проблематики Голодомору в українській прозі 20 ст. Наталя Тимощук захистила в 2006 р. дисертацію, тема якої не могла з»явитися до часів незалежності України – «Антитоталітарний дискурс української прози І20 ст.: проблематика Голодомору та особливості її художньої реалізації». Зазначаючи, що в 20-х рр. минулого століття вже з»являлися твори відповідної тематики, Н.Тимощук пише: «Однак жоден із тогочасних авторів не міг порушити проблеми відповідальності влади за перший штучний голод в історії у силу обставин часу та режимного тиску». Ніхто не міг порушити цієї проблеми і згодом – впродовж цілих десятиліть.
Одні письменники вдавалися до «езопівської мови», інші знаходили в собі сили і мужність писати гранично відверто.
На еміграції про трагедію голоду в Україні писав Є.Маланюк – про «трупи в житах» у поезії «Року Божого 1933». Пізніше - про землю, що «запалась як труна» та пустку замість країни, над якою «владичить Антихрист...».
Поетичною історією того, як замовчувалася і фальсифікувалася тема голоду в часи «побудови світлого комуністичного майбутнього людства» можна вважати поему М. Руденка «Хрест». Написаний у божевільні, де тримали письменника владці 70-х, цей твір змальовує одного з мільйонів «Хомів невіруючих» - твердолобого більшовика Мирона, який не вірить у страхіття голоду, а вважає, що про голод начебто «брешуть» «ворожі голоси», плямуючи райську радянську дійсність. Герой поеми переконується у гіркій правді на власні очі - він бачить мертве село, де знімають фільм про щасливе колгоспне буття... Хвиля прозріння оповиває цю людину, а поет нанизує перлини слів у рядки, і кожна перлина – чорна: про голодне село, божевільне каннібальство, потребу каяття та очищення, смерть. Більшовик Мирон гине в катівнях НКВС. Саме там часто опинялися ті, хто заперечував факт Голодомору в свій час.
Літературознавці вважають, що першим із прозаїків звернувся до теми Голодомору Улас Самчук в романі «Марія», хоч відомо, що хронологічно першим твором про голод була новела А. Любченка «Кострига» 1933 р. Тяжку «цілину» цієї тематии освоювали й інші – Тодось Осьмачка, чиї повісті, написані в 50-ті рр. минулого століття, перевидаються вже в 21-ім; твори І. Качуровського і О. Веретенченка, О.Гай-Головка, В.Чапленка, М.Стельмаха, В.Земляка. Пройшло багато літ, перш ніж один із авторів твору на тему Голодомору отримав найвищу літературну нагороду – ім. Т.Шевченка – В.Захарченко за книгу «Пришлі люди». Не отримав такої нагороди, хоч номінувався двічі, Василь Барка, український письменник-емігрант зі США. Його роман «Жовтий князь» фахівці вважають чи не найкращим і найбагатограннішим із відомих творів про трагедію Голодомору. В.Барка не тільки наповнив роман промовистими фактами, він зобразив і той невидимий, але присутній повсюдно страх, який опанував морених голодом людей, змінював їхні душі, кидав у пекельний вогонь прірви душевної, як у прірву справдешню кидали нелюди конаючих і сконалих від голодних мук.
Від перших з'яв художнього осмислення Голодомору до недавніх минули гони літ. Деякі книги з»явилися тільки у «перебудовну відлигу», хоч були написані ще в 60-ті - як книга А.Дімарова «Тридцяті», що чекала виходу в світ 22 роки. Весь масив творів про Голодомор в українській літературі досі не освоєний. Після того, як Україна стала самостійною державою, з»ясувалося, що творів таких існує дуже багато, а сам шерег авторів – нескінченний: В.Підмогильний, О.Кобець, А.Гудима, Ольга Мак, К.Ластівка, А.Мельничук, А.Любченко, М.Понеділок, В.Трубай.... О.Гончар, Є.Гуцало, І.Стаднюк, А.Дімаров... – Прізвища письменників, котрі писали про голод і назви їх творів можна б озвучувати годинами.... Проте видані й перевидані їхні книги надто мізерними накладами, щоб говорити про загальну їх доступність широкому читачеві.
Давно вже можна було створити цілу «бібліотеку Голодомору» з написаних про трагедію книг. Можливо, колись така книгозбірня з»явиться.
Цілющі ліки слів
Цікавими літературними відкриттями і несподіваним багатством творів на теми голоду, або дотичних до цієї великої теми так чи інакше, позначені 90-ті рр. минулого століття та початок нинішнього. У 1990 р. з»явилася повість «Голодомор» Є.Гуцала, у 1991 - нова повість А.Дімарова «Самосуд». 1993-й приніс «повість-свідчення» - «Лозинову труну» П.Наніїва та ще ряд творів інших авторів. У 1994-ім виходить роман-трагедія у новелах М.Потупейка – «У лабетах смерті».
Велика кількість документально-художніх коротких оповідань про голодні часи розсипана в книгах багатьох авторів, які не визначали собі тему Голодомору головною, але оминути її не змогли.
Примітною рисою нового часу є з»ява численних документальних публікацій про Голодомор, які ще не встигли стати канвою нових художніх творів. Осмислення найбільшої української трагедії минулого століття триває. Сучасні письменники намагаються не тільки відобразити даленіючий у часі, але незмінно жахітний фактаж тих літ, а й відшукати ключі до нових питань. Ці питання – нові теми вже теперішніх творів про Голодомор. – Про страх і совість, любов і ненависть, відчай і сподівання, пам»ять і безпам»ятство - про все, що вміщує людська душа. Зразок такого новітнього осмислення – новела «Хліб» відомого сучасного прозаїка Сергія Грабара. Трагедію Голодомору в цьому творі осмислено через почуття дітей, котрим дивною здається поведінка шкільної посудомийки, - вона нишком збирає і ховає викинуті шкоринки хліба. Розгортаючи ретроспективу долі цієї жінки, письменник розповідає про трагедію трьох молодих дівчаток, які в дні Голодомору подалися до Міста в пошуках хліба. «Дивна» жінка була однією із двох, які лишилися живими. Вона пережила не тільки голод, а й наругу, нелюдську наругу через шматочок хліба, так і не спожитий...
...Такі твори треба читати. Їх неможливо переповісти. Енергетика болю, що міститься в них, є тими цілющими ліками, які виліковують душі від байдужості, безпам»ятства і забуття. Цілющими ліками слів.
Художня правда про Голодомор почасти замінила історію, котра писалася і переписувалася... Але й література про Голодомор не стала надбанням широкого загалу - ні та, що створена в 20-ті роки, ні та, що з»являлася пізніше – аж до кінця минулого століття.
Чому так сталося? Що найпримітніше з поетичного і прозового відтворення Голодомору хвилює нинішніх читачів? Чи представники нових поколінь письменників звертаються до складної, страшної й неосяжної теми Голодомору?
Від перших осмислень до запізнілих відкриттів – гони літ
Твори, написані «за гарячими слідами» Голодомору, часто лишалися в записниках, згодом – у закритих архівах. Тільки недавно настав час публікацій таких творів без скорочень. Як колись «урізана» поезія П.Тичини «Загупало в двері...», вже відтворена, у якій йдеться про збожеволілу від голоду жінку: «...це ж гості до мене. Та чим же я буду вітати – іще ж не зварився синочок»...
Дослідниця проблематики Голодомору в українській прозі 20 ст. Наталя Тимощук захистила в 2006 р. дисертацію, тема якої не могла з»явитися до часів незалежності України – «Антитоталітарний дискурс української прози І20 ст.: проблематика Голодомору та особливості її художньої реалізації». Зазначаючи, що в 20-х рр. минулого століття вже з»являлися твори відповідної тематики, Н.Тимощук пише: «Однак жоден із тогочасних авторів не міг порушити проблеми відповідальності влади за перший штучний голод в історії у силу обставин часу та режимного тиску». Ніхто не міг порушити цієї проблеми і згодом – впродовж цілих десятиліть.
Одні письменники вдавалися до «езопівської мови», інші знаходили в собі сили і мужність писати гранично відверто.
На еміграції про трагедію голоду в Україні писав Є.Маланюк – про «трупи в житах» у поезії «Року Божого 1933». Пізніше - про землю, що «запалась як труна» та пустку замість країни, над якою «владичить Антихрист...».
Поетичною історією того, як замовчувалася і фальсифікувалася тема голоду в часи «побудови світлого комуністичного майбутнього людства» можна вважати поему М. Руденка «Хрест». Написаний у божевільні, де тримали письменника владці 70-х, цей твір змальовує одного з мільйонів «Хомів невіруючих» - твердолобого більшовика Мирона, який не вірить у страхіття голоду, а вважає, що про голод начебто «брешуть» «ворожі голоси», плямуючи райську радянську дійсність. Герой поеми переконується у гіркій правді на власні очі - він бачить мертве село, де знімають фільм про щасливе колгоспне буття... Хвиля прозріння оповиває цю людину, а поет нанизує перлини слів у рядки, і кожна перлина – чорна: про голодне село, божевільне каннібальство, потребу каяття та очищення, смерть. Більшовик Мирон гине в катівнях НКВС. Саме там часто опинялися ті, хто заперечував факт Голодомору в свій час.
Літературознавці вважають, що першим із прозаїків звернувся до теми Голодомору Улас Самчук в романі «Марія», хоч відомо, що хронологічно першим твором про голод була новела А. Любченка «Кострига» 1933 р. Тяжку «цілину» цієї тематии освоювали й інші – Тодось Осьмачка, чиї повісті, написані в 50-ті рр. минулого століття, перевидаються вже в 21-ім; твори І. Качуровського і О. Веретенченка, О.Гай-Головка, В.Чапленка, М.Стельмаха, В.Земляка. Пройшло багато літ, перш ніж один із авторів твору на тему Голодомору отримав найвищу літературну нагороду – ім. Т.Шевченка – В.Захарченко за книгу «Пришлі люди». Не отримав такої нагороди, хоч номінувався двічі, Василь Барка, український письменник-емігрант зі США. Його роман «Жовтий князь» фахівці вважають чи не найкращим і найбагатограннішим із відомих творів про трагедію Голодомору. В.Барка не тільки наповнив роман промовистими фактами, він зобразив і той невидимий, але присутній повсюдно страх, який опанував морених голодом людей, змінював їхні душі, кидав у пекельний вогонь прірви душевної, як у прірву справдешню кидали нелюди конаючих і сконалих від голодних мук.
Від перших з'яв художнього осмислення Голодомору до недавніх минули гони літ. Деякі книги з»явилися тільки у «перебудовну відлигу», хоч були написані ще в 60-ті - як книга А.Дімарова «Тридцяті», що чекала виходу в світ 22 роки. Весь масив творів про Голодомор в українській літературі досі не освоєний. Після того, як Україна стала самостійною державою, з»ясувалося, що творів таких існує дуже багато, а сам шерег авторів – нескінченний: В.Підмогильний, О.Кобець, А.Гудима, Ольга Мак, К.Ластівка, А.Мельничук, А.Любченко, М.Понеділок, В.Трубай.... О.Гончар, Є.Гуцало, І.Стаднюк, А.Дімаров... – Прізвища письменників, котрі писали про голод і назви їх творів можна б озвучувати годинами.... Проте видані й перевидані їхні книги надто мізерними накладами, щоб говорити про загальну їх доступність широкому читачеві.
Давно вже можна було створити цілу «бібліотеку Голодомору» з написаних про трагедію книг. Можливо, колись така книгозбірня з»явиться.
Цілющі ліки слів
Цікавими літературними відкриттями і несподіваним багатством творів на теми голоду, або дотичних до цієї великої теми так чи інакше, позначені 90-ті рр. минулого століття та початок нинішнього. У 1990 р. з»явилася повість «Голодомор» Є.Гуцала, у 1991 - нова повість А.Дімарова «Самосуд». 1993-й приніс «повість-свідчення» - «Лозинову труну» П.Наніїва та ще ряд творів інших авторів. У 1994-ім виходить роман-трагедія у новелах М.Потупейка – «У лабетах смерті».
Велика кількість документально-художніх коротких оповідань про голодні часи розсипана в книгах багатьох авторів, які не визначали собі тему Голодомору головною, але оминути її не змогли.
Примітною рисою нового часу є з»ява численних документальних публікацій про Голодомор, які ще не встигли стати канвою нових художніх творів. Осмислення найбільшої української трагедії минулого століття триває. Сучасні письменники намагаються не тільки відобразити даленіючий у часі, але незмінно жахітний фактаж тих літ, а й відшукати ключі до нових питань. Ці питання – нові теми вже теперішніх творів про Голодомор. – Про страх і совість, любов і ненависть, відчай і сподівання, пам»ять і безпам»ятство - про все, що вміщує людська душа. Зразок такого новітнього осмислення – новела «Хліб» відомого сучасного прозаїка Сергія Грабара. Трагедію Голодомору в цьому творі осмислено через почуття дітей, котрим дивною здається поведінка шкільної посудомийки, - вона нишком збирає і ховає викинуті шкоринки хліба. Розгортаючи ретроспективу долі цієї жінки, письменник розповідає про трагедію трьох молодих дівчаток, які в дні Голодомору подалися до Міста в пошуках хліба. «Дивна» жінка була однією із двох, які лишилися живими. Вона пережила не тільки голод, а й наругу, нелюдську наругу через шматочок хліба, так і не спожитий...
...Такі твори треба читати. Їх неможливо переповісти. Енергетика болю, що міститься в них, є тими цілющими ліками, які виліковують душі від байдужості, безпам»ятства і забуття. Цілющими ліками слів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Анабазис (блукаючи між часами)"
• Перейти на сторінку •
"Наслідки Голодомору для самоусвідомлення українців"
• Перейти на сторінку •
"Наслідки Голодомору для самоусвідомлення українців"
Про публікацію