ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2019.10.20 21:26
За словотвором словотвір –
І слово проситься надвір,
У частоколі суєти
Непросто вихід віднайти.
ІІ.
Та краще так аніж ніяк,
То скаже будь-який козак,
Що найтепліше з-поміж слів –

Семен Санніков
2019.10.20 21:26
Наркомани гульнули у Димері,
А оговтались в иншому вимірі.
І не хочуть назад.
Отакий самосад
У кальян їм заправили в Димері.

На Мальдіви поїхали нартами
Банабаки з піснями та жартами.

Олена Малєєва
2019.10.20 21:22
Я відаю, я відаю, я відаю,
Я відьма
Йому себе я віддаю,
Тону в його обіймах.

Я знаю все: і що було, що загуло,
Що буде.
Мене ніколи у житті

Олександр Сушко
2019.10.20 19:47
Орда воює з нами вже не так -
Укладує у вустя чорні мати.
Російська мова - це отрута, рак,
Ковток зробив - і став на шлях до зради.

Козак - чужий. А от московська рать -
Рідня найближча. Ось у чому драма.
У тих, хто любить бля і перемать

Світлана Ковальчук
2019.10.20 18:36
листя шурхотить
стежечка біжить
мить
осені мазок
прядиво думок
крок
перейти в світи
дзеркалом води

Сергій Губерначук
2019.10.20 13:04
Уже на Другій Пречистій
місто – у падолисті!
У геометричній проґресії
зростають осінні депресії,
множаться сльози дощів,
хмарять рої кліщів,
висить жовтень на жовтні,
весь листопад – у безодні!

Любов Бенедишин
2019.10.20 10:41
– О ні! Не кажи, що до радості й літа –
Цей шлях, як по лезу ножа.
Вершина – за хмарами… Вже скам’яніти б,
Щоб так не боліла душа.

…Та мовби не чує: завзятий, упертий.
(Знайоме - його ім’я).
Напевно, набридла йому аж до смерті

Олександр Сушко
2019.10.20 09:27
Осиковий убито в груди клин,
Війна за мир...скінчився час ордалій.
Злетіла у небесну прозорінь
Душа моя, посічена печаллю.

"Не йди на фронт!- кричали. - Ти ж поет!
Отримуй у тилу душевні рани!"
Я ж вирвався на волю із лабет

Ольга Паучек
2019.10.20 09:00
Неосяжно
зоряная мрія
Десь далеко
у поході небом...
Йти до себе
хочеться не завжди
Позавчора
вже нема потреби.

Микола Соболь
2019.10.20 06:10
Опале листя – це моя печаль.
За літні дні зігрітися не встиг я,
А ще недавно розквітала вишня
І пломеніла нескінченно даль.

Із ирію вертали журавлі,
Лелеки гнізда для малят латали,
Усе текло, мов у садах Магдали,

Серго Сокольник
2019.10.20 00:00
Знову яв уві сні...
Дуже близько знайоме обличчя...
...зорі сіяла ніч
У колиску лісів таємничу...

Ефемерно світив
Половиною лагідно місяць,
І пили я і ти

Іван Потьомкін
2019.10.19 19:25
Хвала усім, хто встав поперед мене.
Знаю по собі – нелегко це зробить.
Ще не застелене ліжко так манить...
Непросто встать і переступить поріг...
Але наважишся і в інший світ поринув.
Хвала усім, хто на день робочий досвіт перетворив :
Веде

Микола Дудар
2019.10.19 17:42
…таке буває - не зрослося…
Поліціянти тут як тут
Приблизно десь опів на восьму
Спіткнувся раптом - глухий кут
… ці стіни бачили та-ко-го…
Тут Смерть вважалась за Життя
І судді тут - Єдинороги
І все вперед... без вороття

Сергій Губерначук
2019.10.19 13:03
Мавка моя лі,
ось аж де ти заховалася…
Чом же ти не озивалася?
Я вже всей світ облітав…
Мавко моя лі,
чом ти така засмучена?
В мене з весною заручини –
в тебе осінні слова…

Лілія Ніколаєнко
2019.10.19 12:27
Вінок 13. Римовані митарства

1.
Коли творіння, чисте і глибинне,
Розпалює снагу палких звитяг,
Небесну мудрість пізнає людина
І лаври похвалу їй шелестять.

Ярослав Чорногуз
2019.10.19 11:23
Нехай впаду, камінням люто битий,
Забудеться колись моє ім'я...
Та до останку буду я любити,
І про любов співати буду я.

"Ти не громадянин. Простого люду
Біда тебе не мучить кожну мить!" -
Хай кажуть. Я своє робити буду,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Надія Степула / Критика | Аналітика / Голодомор

 Наслідки Голодомору для самоусвідомлення українців
Як вплинув Голодомор на українську самоідентифікацію? Чи не лежить одна з відповідей на це питання у площині визнання Голодомору геноцидом?.. Голодомор – класичний вид геноциду. І почався він із винищення української еліти. Цю тезу обґрунтував Рафаель Лемкін, автор терміну «геноцид». Завдяки його зусиллям щодо захисту прав людини, у 1948 році ООН ухвалила Конвенцію з унебезпечення й покарання злочинів геноциду, яка вступила в дію з січня 1951 року. Професор Лемкін, який укладав текст Конвенції із двома іншими експертами – професорами Доннедьє де Вабр і Пелла, вважав, що в майбутньому Радянському Союзові може бути пред’явлене звинувачення в геноциді за його дії в Україні в 1932-1933 роках. Сьогодні правозахисники стверджують, що Голодомор в Україні є злочином, саме геноцидом, і не має терміну давності. Але – не всі. Ще менше єдності експертів спостерігається у потрактуванні наслідків Голодомору для «постголодоморної» України. Одне з актуальних питань – наслідки Голодомору для самоідентифікації українців. З цієї тези, з цього місця нині слід розпочинати нову дискусію. Адже питання про наслідки Голодомору – геноциду, культурного геноциду українців для їх самоусвідомлення залишається відкритим.

«Сьогодні є багато історичних джерел, які описують всі аспекти сталінської примусової колективізації і його політику терору проти України. У випадку з Україною радянська верхівка мала дві мети, коли морила голодом українське селянство. Це було частиною ширшої політики, спрямованою на те, щоб придушити українську національну ідентичність і прагнення до самовизначеності. ... Розв’язанням національного питання в Україні повинні були стати масові вбивства голодом», – такі положення статті Президента України Віктора Ющенка «Голодомор», опубліковані рік тому в The Wall Street Journal, вказують на гостру і невирішену досі проблему наслідків Голодомору для самовизначення українців.

Про те, що в Україні голодом було знищено «мозок нації» писав Рафаель Лемкін, автор концепції геноциду. Окремі українські політологи і культурологи сьогодні і погоджуються, і не погоджуються з тим, що Голодомор мав далекосяжні висліди на українське майбутнє. Зокрема, на самосвідомість нових поколінь українців. Але розгорнутого обговорення цієї проблеми так і не відбулося. Натомість є розрізнені думки.

«Голодомор не був боротьбою з українством,» – заявив історик і політолог Кость Бондаренко в інтерв’ю «Львівській газеті». «Це не була боротьба з українством чи з українцями як нацією, це було намагання переформатувати село й радянський соціум із тим, щоб село перестало бути базою спротиву експериментам радянської влади», – наголосив політолог. А на запитання, чи не розділяє Голодомор націю, відповів: «Не Голодомор розділяє націю, а політики, які штучно спекулюють на питаннях Голодомору. На Сході й у Центрі України, де найбільше постраждали, завжди, навіть у радянські часи, зберігалася пам’ять про голод. Ця тема потребує людської пам’яті, але не піару на кістках. Щодо Віктора Ющенка, то, думаю, потрібно запровадити мораторій на те, щоб Президент узагалі ліз до історії».

Допоки фахівці не зведуть до «спільного знаменника» антагоністичні погляди на проблему, допоки саме суспільство не візьме участі в її обговоренні, це суспільство так і перебуватиме в стані «бродіння умів». Окрім того, великий вплив на засвоєння певних «істин» та істин без лапок і на формування громадської думки мають ЗМІ, які в Україні до питання впливу Голодомору на самосвідомість ставляться неоднозначно.

Назріла необхідність розставити крапки над «І»

Відторгнення частиною українського суспільства правди про Голодомор як геноцид вказує на існування історичних чи інших коренів такого несприйняття і впирається в проблему, яку можна окреслити за назвою книги письменника Володимира Яворівського – «Що ж ми за народ такий?»

Сталін множив жертви, насаджуючи режим. Штучно створений голод підтримувався блокадою: Україну піддавали ізоляції, звідти не надходила інформація, а дороги, якими голодні селяни йшли до міст у пошуках хліба, були перекриті. І ця трагедія відбулася в «житниці Європи». Але злочини сталінського режиму, в тому числі й виморені голодом – а це, за деякими даними, близько 10 мільйонів людей, «формально не вкладаються в прокрустове ложе злочинів геноциду, які підпадають під юрисдикцію міжнародного права», зазначає французький історик Ів Тернон. Взявши на озброєння «казуси» права, маніпулятори суспільною свідомістю роблять свою справу. Політики теж демонструють розбіжності у потрактуванні наслідків Голодомору, досягаючи своїх різномастних цілей, часто далеких від інтересів рідної країни.

«Вилучення позиції про політичні групи зі статті 2-ї Конвенції про геноцид дало змогу викреслити зі списку злочинів 10 мільйонів жертв сталінського режиму», – пише Ів Тернон. Геноцид, на думку вченого, завжди «розігрується трьома акторами: вбивця, жертва, свідок». Свідок – громадська думка. Ця думка підтримує моральні цінності, вимагає покарати винних. Але «громадською думкою можна маніпулювати», пише Ів Тернон у статті «Роздуми про геноцид». Реакція на геноцид багато в чому визначається засобами масової інформації, котрі можуть замовчувати злочин чи оприлюднювати його, применшувати чи поглиблювати його масштаби, а навіть вдаватися до дезінформації, приховувати й викривлювати інформацію.

Аналізуючи публікації, дотичні до теми культурного геноциду в окремих ЗМІ, неважко знайти підтвердження цим висновкам. Примітна публікація у «For Post. Новини Севастополя», підхоплена столичною газетою «2000» під назвою «Культурний геноцид» придумали на території України – сенсаційні одкровення відомого бельгійського юриста-міжнародника» (березень 2008). Йдеться про брифінг у Севастополі за участю юриста-міжнародника із Бельгії пана Скотта Кросбі. Іншим учасником був народний депутат України Вадим Колесниченко (Партія регіонів). Тема – «Порушення прав російськомовних громадян України. Погляд з Європи». Про культурний геноцид пан Кросбі сказав: «...це термін, який використовувся Рафаелем Лемкіним. Якби він народився сьогодні, він був би українцем... Він казав, що існує багато способів пригнічення нації. Один – всіх просто вбити. Другий – поступово всіх поглинути. Запереченням мови, культури і релігії відбувається форсована асиміляція в домінуючу групу». Жодного слова про те, що «культурний геноцид придумали в Україні». Підміна понять окремими журналістами, політиками, вченими в Україні – явище розповсюджене й безкарне. Подібних прикладів більш, ніж досить.

Фахівці, які досліджують сьогодні питання Голодомору в Україні, майже одностайні в тому, що визначення «культурний геноцид» теж належить Рафаелю Лемкіну, який вказував у своїх творах на різні способи розправи з нацією – від знищення її фізично до поступового поглинання мови, культури, релігії – тобто, до знищення остаточного.

Але теоретичні висліди на практиці часто впираються у несприйняття, відторгнення самої проблеми. Попри те, що Верховна Рада України ще 28 листопада 2006 року ухвалила Закон «Про Голодомор 1932-1933 років», за яким Голодомор визнається актом геноциду українського народу, а його публічне заперечення є протиправним, а також попри те, що Національна комісія зі зміцнення демократії і ствердження верховенства права вже цього року дійшла висновку, що злочини Голодомору підпадають цілковито під визначення геноциду, окреслене згаданою Конвенцією ООН, і в Україні, і в світі не всі сприйняли ці аргументи. Чому? На це питання ще необхідно знайти відповідь. Тому потреба його обговорення виглядає надзвичайно актуальною.

Пошуки самосвідомості: куди йдемо?

Українці ще недавно ідентифікували себе з «радянською батьківщиною», Друга світова війна «дала змогу людям ідентифікуватися на короткий час, потім знову настала уніфікація», коли «мой адрес – нє дом, і нє уліца, мой адрес – Совєтскій Союз», вважає доктор філософії, письменник, відомий правозахисник, колишній дисидент Євген Сверстюк. Ця думка – наскрізна у його виступі під час листопадової дискусії «Українська ідентичність 2020» у Києві. Ніхто з учасників не заперечив, але ніхто й не розвинув тему перетворення «радянської людини» в нову самоусвідомлену іпостась.

Політолог і культуролог Микола Рябчук якось висловив думку, що «у нас була кільканадцять років тому УРСР, вона після 1991 року перестала бути соціалістичною, але лишилася совєцькою. Нам двічі здавалося, що вона змінилася: в 1991році, після референдуму, і – після Помаранчевої революції На превеликий жаль, вона була і залишилася совєцькою».

Такий «спадок» неминуче мав вплив на формування нових українських еліт, роль яких у витоках і з’яві самоусвідомлення українців – незаперечна.

Після того, як голодом було виморено цвіт нації, носіїв культури, духовенство й селян – носіїв національного коду, історичні шанси на становлення українських еліт стали мінімальними. Відбулася «негативна селекція». До поголовного винищення українців голодом, знищення культури, мови, релігії додалося заселення України неукраїнцями, тривалий процес асиміляції. Саме на ґрунті, щедро засіяному жертвами Голодомору, ретельно культивувалася «уніфікація», про яку згадав Євген Сверстюк. Чи не тому нині маємо «абсолютно колоніальну, імперську еліту, яка успадкувала державу і далі нею урядує», за висловом Миколи Рябчука?

З чого починається самоусвідомлення українців сьогодні? З вивчення своєї історії, де ще так багато білих плям? Із вивчення рідної мови, культури, літератури, творення нових духових цінностей? «Якщо ви глянете на сотню найбагатших українців або на тисячу, або навіть на 10 тисяч найбагатших українців, то ви не знайдете там практично жодної людини, яка була б органічно україномовною, яка б розмовляла зі своїми дітьми, онуками по-українськи», – зазначає Микола Рябчук.

Навряд чи культуролог перебільшує... Мова, культура, духовність – усе після Голодомору в Україні творилося «постгеноцидним суспільством» (термін професора Джеймса Мейса, дослідника Голодомору). Духовно-емоційного катарсису досі не відбулося. Почасти його замінили численні художні твори та віднедавна – оприлюднені документи, де увиразнено і самі факти, і їх осмислення, демасковано аморальність тоталітарного світу, в якому жертви Голодомору – то жертви національної катастрофи, українського апокаліпсису. Але і белетристика Голодомору не поставила і не могла поставити всіх крапок над «і».

Потреба дискусії – актуальна

Нині, в час, коли від Голодомору нас віддаляє відстань у 75 літ, а зближують із ним його наслідки, яскраво видно, що цей злочин приніс і справді страшні «дивіденди» – термін Іва Тернона. «Наслідки геноциду можуть бути страшними, а сам злочин – приносити немалі «дивіденди»: «жертву позбавляють її землі, власності, культури, віри, самоусвідомлення, ідеології. Яким би не був характер цих втрат, вони – доконечні. Проблема розв’язана назавжди... Єдина альтернатива – рабство, оскільки громадська думка, схоже, до тепер примирювалася з моральними втратами. У тривалій перспективі геноцид вигідніший від рабовласництва, бо раб може колись вимагати свободи, а мрець – мовчить» – ця думка могла б стати однією з відправних тез майбутньої дискусії про наслідки Голодомору для самоідентифікації українців.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-11-28 15:38:37
Переглядів сторінки твору 5502
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.365 / 6  (4.747 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 5.381 / 6  (4.754 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Соціум
Людина і тоталітаризм, аналітика
Автор востаннє на сайті 2010.03.09 20:01
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-11-29 11:28:12 ]
«Голодомор не був боротьбою з українством,» – заявив історик і політолог Кость Бондаренко в інтерв’ю «Львівській газеті». «Це не була боротьба з українством чи з українцями як нацією, це було намагання переформатувати село й радянський соціум із тим, щоб село перестало бути базою спротиву експериментам радянської влади», – наголосив "політолог"...
Ось воно, типове патякання одвічної обслуги імперської машини!...
- Запитання до "політолога" (що за дурна назва) Костя Бондаренка звучить просто, - чому ти, К.Бондаренко, висуваєш свій інтелектуальний непотріб в оправдання конкретного злодіяння тоталітарного режиму, версії супроти фактів? Сказано ж було, і ти чув про це - всі народи, які зазнали геноциду, мають гостро ставити це питання, і сподіватимусь, поставлять.
Словом, проявило себе оце К.Бондаренко - не відмиється.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-11-29 13:05:51 ]
І, звичайно, як на мою думку, у нашому випадку не йдеться про яку-небудь вину інших націй і народів перед українцями, така постановка питання була би злочинною.
А ось правлячі тоталітарні режими, відповідні ідеології - старанно замаскована і не дуже всесвітня пітьма свідомості, і конкретні особистості - виконавці, - ось суб'єкти застосування судової системи, і авторських досліджень.

І дуже вірно підкреслює шановна Надія Степула, що потреба дискусії – актуальна. І, можливо, як ніколи.
Але чи можуть повноцінно вести цю дискусію покоління, що визріли в СРСР? Думаю, що ні. Як на мене, в основному, це втрачені покоління для Людства. Вони здатні в кращому випадку свідчити, і повинні це робити. І можливо це і все, що вони (ми) можуть.
Можна навіть не сумніватися, що всі достойники, все високе і духовне, все ідеологічно чуже режиму, за часів СРСР в народах союзу було безжалісно винищено, чи переформатовано. Виключення - така рідкість, що опиратися на ці виключення для реабілітації втрачених поколінь абсолютно неможливо.
Чому нині постійно "кричить" один Мойсей Фішбейн на весь світ за нас щодо історичної Правди і Совісті, а всі інші пар із ніздрів на кухнях випускають, спиваються, віршик-другий на тему напишуть, але мовчать? Хіба не чим вищий твій письменницький авторитет, тим більше ти зобов'язаний?!
БО ЗАГЕНТУРИЛИСЯ? БО КУПЛЕНІ? БО ВТРАЧЕНІ? БО ДУХОВНО І ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО МАЛЕНЬКІ, ДРІБНЕНЬКІ, АБИ КОСА НЕ CКОСИЛА? БО НІХТО?!

Тому, дорога Надіє, лише нові, не совкові покоління, у змозі щось зробити, на жаль... Бо "не висовуйся..."


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-11-29 14:03:08 ]
Цікава стаття. Дякую,Володю, що ознайомили.
При всій повазі до М. Фішбейна думаю, що він не єдиний, хто "кричить". Але їх голоси поки що не дуже чутні. Втім, як говорили древні, "gutta cavat lapidem".
Так, катарсису (такого, як, наприклад, у тій же Німеччині) не відбулося. І суда не відбулося, бо судити вже немає кого. Залишилося визнати те жахіття і зробити висновки. І тут, думаю, не лише новим, пострадянським поколінням є що робити. Бо висновки, перш за все, слід робити владі. А що ми бачимо? Навіть коли більшість країн світу визнала Голодомор геноцидом, наша рідна Верховна Рада ще вагалася.
Не зовсім погоджуюсь з думкою, що Голодомор винищив еліту, бо головний удар все ж таки прийшовся на селянство. А еліта була знищена поза ним, окремою, так би мовити, статею.
І ще маленька деталь. Дуже добре, що культуролог Микола Рябчук окреслює, з чого починається самоусвідомлення. "... Із вивчення рідної мови, культури, літератури, творення нових духових цінностей? «Якщо ви глянете на сотню найбагатших українців або на тисячу, або навіть на 10 тисяч найбагатших українців, то ви не знайдете там практично жодної людини, яка була б органічно україномовною, яка б розмовляла зі своїми дітьми, онуками по-українськи». Погано тільки, що "культуролог" М. Рябчук закликає говорити "по-українські", а не "українською".
І наостанок - і все ж таки, що мають робити і нарешті зробити нові покоління? Бо окремі представники, судячи навіть з віршів ПМ, готові ще й досі "пускати поїзди під укіс" і "кропити землю ворожою злою кров"ю".


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-11-29 16:50:07 ]
Любо, я мав на увазі, напевно таки, більше виступи наших авторитетних авторів за кордоном. Себто будь-яка їхня промова за кордоном повинна була би включати цю тему. І повинно йти про найширше ознайомлення аудиторій із суттю проблеми. Думаю, що світ із цим малознайомий.
Ось коли до Холокосту, додати всі інші реальні прецеденти, то думати вони будуть не тільки про права сексменшин, але і про більш високі і відповідальні речі.

Вами вірно зауважені, Любо, і інші проблеми. Наші вожді, яких ми вибирали, - і Кравчук, і Кучма, маючи повну владу в країні, наші парламентарі, чи не вони усі створили олігархічний капіталізм в Україні, який природним чином екстраполював до нас найтемніші застарілі моделі із Європ, Америк, та, зрештою, і з Росії.

Наявність олігархічного капіталізму свідчить лише про відсутність в Україні еліти - і, здається мені, що це закономірна відсутність після стількох років нищення. Тобто нам було не уникнути нинішньої ситуації. Це ж чехи і словаки вибирали Гавела, і він у них був, а ми вибирали і довго ще вибиратимемо "г..." із "г...", бо в нас лише це і залишилося у "втраченому поколінні"?

Навіть тут, на, смію сподіватися, "мистецькому сайті", кожному юному і давно вже не юному "генію" потрібно втовкмачувати, що він повинен мати творчі обрії - вчителів. Одного Шевченка мало, кожен пересічний українець повинен називати авторитетні для себе імена, і не кумирів, а достойних особистостей, які творили добро на цій землі. Ось, де головна криза. І коли ми всі дружно кажемо - хочемо жити краще, то відповіді - а як це повинно виглядати, ми не знаємо. І наразі кожен із нас винуватий у цьому...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-11-29 17:51:35 ]
Недавно узнала такий факт: ще в ті часи (30-ті роки) британській журналіст Гарет Джонс, писав у західних газетах про те, що побачив під час нелегального відвідування України. Що з того всього вийшло, можна почитати докладніше тут
http://www.svobodanews.ru/content/transcript/1888461.html
Інший момент. Мені здається, що є певні теми, вони, безумовно, різного масштабу - від трагедії однієї людини (аборт) до трагедії всього народу (Голодомор), до яких слід торкатися дуже обережно. Особливо митцям. Бо дуже легко тут скотитися до декларацій і гасел. Деякі речі потребують тиші, а не крику. Тиші не в сесні замовчування, а в сенсі правдивості почуття.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Яблонська (М.К./М.К.) [ 2009-11-29 19:38:25 ]
А український кінорежисер Сергій Буковський зняв документальну стрічку за щоденниками Гарета Джонса і свідченнями про голодомор. Ця стрічка "Живі" є рідкісною із-за різних таємничих обставин. Отут є деталі і адреса фільму у інтернеті http://sevama.uaforums.net/--vt7761.html
Я мала можливість побачити фільм "Живі" і тепер демонструю його для студентів нашого університету. Усі бажаючі можуть вільно завантажити цей фільм з інтернету.