Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Ом (1987) /
Публіцистика
ЖИТИ, ЩОБ ЛЮБИТИ
Розмова з греко-католицьким владикою про сучасні релігійні та суспільні проблеми.
Часто, життя людини схоже на невідомий нікому простір. Здійснюючи певні дії, особа рідко замислюється над їхніми наслідками. Суспільний хаос, безупинні політичні та релігійні конфлікти знищують богоподібне в людині. Єдине, що залишається в таких непростих обставинах - навчитись жити так, щоб не знищити у серці любов. Цією вічною та актуальною проблемою займається усе своє життя владика Гліб Лончина. Будучи Прокуратором Верховного Архієпископа в Римі та Візитатором для українців греко-католиків Італії та Ірландії, єпископ пропагує "місію добра". Проповідує не лише на теренах України, а в багатьох країнах Європи, США, Азії....
-Отче, Ви народилися у м.Стюбенвілл, Огайо, США, в українській родині. Ваші батьки були емігрантами?
Батьки виїхали зі Львова 1944 року у період фронтових наступів, у період, коли емігрувало багато українців через важкі матеріальні умови. Саме тому батьки емігрували в Америку. Згодом переїхали у Краків, а ще пізніше - до Мюнхена. Батько працював в місцевому коледжі, викладав романські мови. Моєю першою батьківщиною стала Америка.
-Коли вперше відвідали Україну?
Перші візити на україну відбулись у 80-ті роки. Приїхав, як турист. Хотілося побачити землю своїх батьків, відвідати родину, що залишилася у Львові. Проте не вірив, що щиро полюблю цю країну, буду тут проповідувати і працювати.
-Відомо що священиче рукопокладання отримали від Йосипа Сліпого...
Так. Для мене це була велика подія. Ще з дитинства мріяв з ним зустрітись. Пам"ятаю, як 1963 року Він приїхав несподівано у Рим, а 74-го і я туди прибув, студіюючи філософію. Йосип Сліпий милостиво прийняв мене до колегії. Тоді ж з благословення отримав і Його посвячення.
-Відвідавши Україну до незалежності і після, що здивувало найбільше?
По-перше - це відсутність усміхнених облич. Суспільство було пригноблене, що й справляло сумне враження. Вже з 90-х років почала розвиватись церква. Люди відчули себе вільними, а найголовніше, що кожен міг спокійно сповідувати власну віру.
-На Вашу думку, ми незалежні сьогодні?
Слово незалежність є зовсім новим для нашого народу. Люди лише вчаться бути незалежними і відчувати себе господарями власної землі. Проте не зникають ні зовнішні, ні внутрішні труднощі, зокрема на церковному рівні. Коли церква знаходилась в підпіллі, то серед духовенства відчувався дух єдності, а коли вийшла, то спільне життя, на жаль, стає лише необхідністю.
-Звучить як послання до православ"я...
Так, бо розподіл церкви - дуже сумне явище. В християнстві не існує поняття "ворожнечі". Це - релігія любові. Ми часто говоримо, що Бог - це любов, але чомусь між людьми вона відсутня. Хіба це не парадокс? Такі обставини можна перемогти лише єдністю...
-Чи правильним, на Вашу думку, є втручання церкви в політику?
Ні, через таке "втручання" церковні проблеми не вирішуються. Якщо духовенство стає політичним співучасником, то автоматично втрачає внутрішню церковну концепцію Бога, що найголовніше для мудрого благочестивого життя.
-Що насправді потрібно українцям і людству, щоб відчути себе щасливими?
У кожного своє щастя. Але потрібно пам"ятати, що без Бога не існувало б людини, без людини не існувало б світу, а справжнє щастя перестало б існувати без любові....
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЖИТИ, ЩОБ ЛЮБИТИ
Часто, життя людини схоже на невідомий нікому простір. Здійснюючи певні дії, особа рідко замислюється над їхніми наслідками. Суспільний хаос, безупинні політичні та релігійні конфлікти знищують богоподібне в людині. Єдине, що залишається в таких непростих обставинах - навчитись жити так, щоб не знищити у серці любов. Цією вічною та актуальною проблемою займається усе своє життя владика Гліб Лончина. Будучи Прокуратором Верховного Архієпископа в Римі та Візитатором для українців греко-католиків Італії та Ірландії, єпископ пропагує "місію добра". Проповідує не лише на теренах України, а в багатьох країнах Європи, США, Азії....
-Отче, Ви народилися у м.Стюбенвілл, Огайо, США, в українській родині. Ваші батьки були емігрантами?
Батьки виїхали зі Львова 1944 року у період фронтових наступів, у період, коли емігрувало багато українців через важкі матеріальні умови. Саме тому батьки емігрували в Америку. Згодом переїхали у Краків, а ще пізніше - до Мюнхена. Батько працював в місцевому коледжі, викладав романські мови. Моєю першою батьківщиною стала Америка.
-Коли вперше відвідали Україну?
Перші візити на україну відбулись у 80-ті роки. Приїхав, як турист. Хотілося побачити землю своїх батьків, відвідати родину, що залишилася у Львові. Проте не вірив, що щиро полюблю цю країну, буду тут проповідувати і працювати.
-Відомо що священиче рукопокладання отримали від Йосипа Сліпого...
Так. Для мене це була велика подія. Ще з дитинства мріяв з ним зустрітись. Пам"ятаю, як 1963 року Він приїхав несподівано у Рим, а 74-го і я туди прибув, студіюючи філософію. Йосип Сліпий милостиво прийняв мене до колегії. Тоді ж з благословення отримав і Його посвячення.
-Відвідавши Україну до незалежності і після, що здивувало найбільше?
По-перше - це відсутність усміхнених облич. Суспільство було пригноблене, що й справляло сумне враження. Вже з 90-х років почала розвиватись церква. Люди відчули себе вільними, а найголовніше, що кожен міг спокійно сповідувати власну віру.
-На Вашу думку, ми незалежні сьогодні?
Слово незалежність є зовсім новим для нашого народу. Люди лише вчаться бути незалежними і відчувати себе господарями власної землі. Проте не зникають ні зовнішні, ні внутрішні труднощі, зокрема на церковному рівні. Коли церква знаходилась в підпіллі, то серед духовенства відчувався дух єдності, а коли вийшла, то спільне життя, на жаль, стає лише необхідністю.
-Звучить як послання до православ"я...
Так, бо розподіл церкви - дуже сумне явище. В християнстві не існує поняття "ворожнечі". Це - релігія любові. Ми часто говоримо, що Бог - це любов, але чомусь між людьми вона відсутня. Хіба це не парадокс? Такі обставини можна перемогти лише єдністю...
-Чи правильним, на Вашу думку, є втручання церкви в політику?
Ні, через таке "втручання" церковні проблеми не вирішуються. Якщо духовенство стає політичним співучасником, то автоматично втрачає внутрішню церковну концепцію Бога, що найголовніше для мудрого благочестивого життя.
-Що насправді потрібно українцям і людству, щоб відчути себе щасливими?
У кожного своє щастя. Але потрібно пам"ятати, що без Бога не існувало б людини, без людини не існувало б світу, а справжнє щастя перестало б існувати без любові....
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
