Розмова з греко-католицьким владикою про сучасні релігійні та суспільні проблеми.

Часто, життя людини схоже на невідомий нікому простір. Здійснюючи певні дії, особа рідко замислюється над їхніми наслідками. Суспільний хаос, безупинні політичні та релігійні конфлікти знищують богоподібне в людині. Єдине, що залишається в таких непростих обставинах - навчитись жити так, щоб не знищити у серці любов. Цією вічною та актуальною проблемою займається усе своє життя владика Гліб Лончина. Будучи Прокуратором Верховного Архієпископа в Римі та Візитатором для українців греко-католиків Італії та Ірландії, єпископ пропагує "місію добра". Проповідує не лише на теренах України, а в багатьох країнах Європи, США, Азії....

-Отче, Ви народилися у м.Стюбенвілл, Огайо, США, в українській родині. Ваші батьки були емігрантами?

Батьки виїхали зі Львова 1944 року у період фронтових наступів, у період, коли емігрувало багато українців через важкі матеріальні умови. Саме тому батьки емігрували в Америку. Згодом переїхали у Краків, а ще пізніше - до Мюнхена. Батько працював в місцевому коледжі, викладав романські мови. Моєю першою батьківщиною стала Америка.

-Коли вперше відвідали Україну?

Перші візити на україну відбулись у 80-ті роки. Приїхав, як турист. Хотілося побачити землю своїх батьків, відвідати родину, що залишилася у Львові. Проте не вірив, що щиро полюблю цю країну, буду тут проповідувати і працювати.

-Відомо що священиче рукопокладання отримали від Йосипа Сліпого...

Так. Для мене це була велика подія. Ще з дитинства мріяв з ним зустрітись. Пам"ятаю, як 1963 року Він приїхав несподівано у Рим, а 74-го і я туди прибув, студіюючи філософію. Йосип Сліпий милостиво прийняв мене до колегії. Тоді ж з благословення отримав і Його посвячення.

-Відвідавши Україну до незалежності і після, що здивувало найбільше?

По-перше - це відсутність усміхнених облич. Суспільство було пригноблене, що й справляло сумне враження. Вже з 90-х років почала розвиватись церква. Люди відчули себе вільними, а найголовніше, що кожен міг спокійно сповідувати власну віру.

-На Вашу думку, ми незалежні сьогодні?

Слово незалежність є зовсім новим для нашого народу. Люди лише вчаться бути незалежними і відчувати себе господарями власної землі. Проте не зникають ні зовнішні, ні внутрішні труднощі, зокрема на церковному рівні. Коли церква знаходилась в підпіллі, то серед духовенства відчувався дух єдності, а коли вийшла, то спільне життя, на жаль, стає лише необхідністю.

-Звучить як послання до православ"я...

Так, бо розподіл церкви - дуже сумне явище. В християнстві не існує поняття "ворожнечі". Це - релігія любові. Ми часто говоримо, що Бог - це любов, але чомусь між людьми вона відсутня. Хіба це не парадокс? Такі обставини можна перемогти лише єдністю...

-Чи правильним, на Вашу думку, є втручання церкви в політику?

Ні, через таке "втручання" церковні проблеми не вирішуються. Якщо духовенство стає політичним співучасником, то автоматично втрачає внутрішню церковну концепцію Бога, що найголовніше для мудрого благочестивого життя.

-Що насправді потрібно українцям і людству, щоб відчути себе щасливими?

У кожного своє щастя. Але потрібно пам"ятати, що без Бога не існувало б людини, без людини не існувало б світу, а справжнє щастя перестало б існувати без любові....