Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм, далеко як не першим,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Ти для омани наче й на землі,
І виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Ти для омани наче й на землі,
І виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Ом (1987) /
Публіцистика
ЖИТИ, ЩОБ ЛЮБИТИ
Розмова з греко-католицьким владикою про сучасні релігійні та суспільні проблеми.
Часто, життя людини схоже на невідомий нікому простір. Здійснюючи певні дії, особа рідко замислюється над їхніми наслідками. Суспільний хаос, безупинні політичні та релігійні конфлікти знищують богоподібне в людині. Єдине, що залишається в таких непростих обставинах - навчитись жити так, щоб не знищити у серці любов. Цією вічною та актуальною проблемою займається усе своє життя владика Гліб Лончина. Будучи Прокуратором Верховного Архієпископа в Римі та Візитатором для українців греко-католиків Італії та Ірландії, єпископ пропагує "місію добра". Проповідує не лише на теренах України, а в багатьох країнах Європи, США, Азії....
-Отче, Ви народилися у м.Стюбенвілл, Огайо, США, в українській родині. Ваші батьки були емігрантами?
Батьки виїхали зі Львова 1944 року у період фронтових наступів, у період, коли емігрувало багато українців через важкі матеріальні умови. Саме тому батьки емігрували в Америку. Згодом переїхали у Краків, а ще пізніше - до Мюнхена. Батько працював в місцевому коледжі, викладав романські мови. Моєю першою батьківщиною стала Америка.
-Коли вперше відвідали Україну?
Перші візити на україну відбулись у 80-ті роки. Приїхав, як турист. Хотілося побачити землю своїх батьків, відвідати родину, що залишилася у Львові. Проте не вірив, що щиро полюблю цю країну, буду тут проповідувати і працювати.
-Відомо що священиче рукопокладання отримали від Йосипа Сліпого...
Так. Для мене це була велика подія. Ще з дитинства мріяв з ним зустрітись. Пам"ятаю, як 1963 року Він приїхав несподівано у Рим, а 74-го і я туди прибув, студіюючи філософію. Йосип Сліпий милостиво прийняв мене до колегії. Тоді ж з благословення отримав і Його посвячення.
-Відвідавши Україну до незалежності і після, що здивувало найбільше?
По-перше - це відсутність усміхнених облич. Суспільство було пригноблене, що й справляло сумне враження. Вже з 90-х років почала розвиватись церква. Люди відчули себе вільними, а найголовніше, що кожен міг спокійно сповідувати власну віру.
-На Вашу думку, ми незалежні сьогодні?
Слово незалежність є зовсім новим для нашого народу. Люди лише вчаться бути незалежними і відчувати себе господарями власної землі. Проте не зникають ні зовнішні, ні внутрішні труднощі, зокрема на церковному рівні. Коли церква знаходилась в підпіллі, то серед духовенства відчувався дух єдності, а коли вийшла, то спільне життя, на жаль, стає лише необхідністю.
-Звучить як послання до православ"я...
Так, бо розподіл церкви - дуже сумне явище. В християнстві не існує поняття "ворожнечі". Це - релігія любові. Ми часто говоримо, що Бог - це любов, але чомусь між людьми вона відсутня. Хіба це не парадокс? Такі обставини можна перемогти лише єдністю...
-Чи правильним, на Вашу думку, є втручання церкви в політику?
Ні, через таке "втручання" церковні проблеми не вирішуються. Якщо духовенство стає політичним співучасником, то автоматично втрачає внутрішню церковну концепцію Бога, що найголовніше для мудрого благочестивого життя.
-Що насправді потрібно українцям і людству, щоб відчути себе щасливими?
У кожного своє щастя. Але потрібно пам"ятати, що без Бога не існувало б людини, без людини не існувало б світу, а справжнє щастя перестало б існувати без любові....
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЖИТИ, ЩОБ ЛЮБИТИ
Часто, життя людини схоже на невідомий нікому простір. Здійснюючи певні дії, особа рідко замислюється над їхніми наслідками. Суспільний хаос, безупинні політичні та релігійні конфлікти знищують богоподібне в людині. Єдине, що залишається в таких непростих обставинах - навчитись жити так, щоб не знищити у серці любов. Цією вічною та актуальною проблемою займається усе своє життя владика Гліб Лончина. Будучи Прокуратором Верховного Архієпископа в Римі та Візитатором для українців греко-католиків Італії та Ірландії, єпископ пропагує "місію добра". Проповідує не лише на теренах України, а в багатьох країнах Європи, США, Азії....
-Отче, Ви народилися у м.Стюбенвілл, Огайо, США, в українській родині. Ваші батьки були емігрантами?
Батьки виїхали зі Львова 1944 року у період фронтових наступів, у період, коли емігрувало багато українців через важкі матеріальні умови. Саме тому батьки емігрували в Америку. Згодом переїхали у Краків, а ще пізніше - до Мюнхена. Батько працював в місцевому коледжі, викладав романські мови. Моєю першою батьківщиною стала Америка.
-Коли вперше відвідали Україну?
Перші візити на україну відбулись у 80-ті роки. Приїхав, як турист. Хотілося побачити землю своїх батьків, відвідати родину, що залишилася у Львові. Проте не вірив, що щиро полюблю цю країну, буду тут проповідувати і працювати.
-Відомо що священиче рукопокладання отримали від Йосипа Сліпого...
Так. Для мене це була велика подія. Ще з дитинства мріяв з ним зустрітись. Пам"ятаю, як 1963 року Він приїхав несподівано у Рим, а 74-го і я туди прибув, студіюючи філософію. Йосип Сліпий милостиво прийняв мене до колегії. Тоді ж з благословення отримав і Його посвячення.
-Відвідавши Україну до незалежності і після, що здивувало найбільше?
По-перше - це відсутність усміхнених облич. Суспільство було пригноблене, що й справляло сумне враження. Вже з 90-х років почала розвиватись церква. Люди відчули себе вільними, а найголовніше, що кожен міг спокійно сповідувати власну віру.
-На Вашу думку, ми незалежні сьогодні?
Слово незалежність є зовсім новим для нашого народу. Люди лише вчаться бути незалежними і відчувати себе господарями власної землі. Проте не зникають ні зовнішні, ні внутрішні труднощі, зокрема на церковному рівні. Коли церква знаходилась в підпіллі, то серед духовенства відчувався дух єдності, а коли вийшла, то спільне життя, на жаль, стає лише необхідністю.
-Звучить як послання до православ"я...
Так, бо розподіл церкви - дуже сумне явище. В християнстві не існує поняття "ворожнечі". Це - релігія любові. Ми часто говоримо, що Бог - це любов, але чомусь між людьми вона відсутня. Хіба це не парадокс? Такі обставини можна перемогти лише єдністю...
-Чи правильним, на Вашу думку, є втручання церкви в політику?
Ні, через таке "втручання" церковні проблеми не вирішуються. Якщо духовенство стає політичним співучасником, то автоматично втрачає внутрішню церковну концепцію Бога, що найголовніше для мудрого благочестивого життя.
-Що насправді потрібно українцям і людству, щоб відчути себе щасливими?
У кожного своє щастя. Але потрібно пам"ятати, що без Бога не існувало б людини, без людини не існувало б світу, а справжнє щастя перестало б існувати без любові....
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
