Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
2026.09.19
06:28
І. ДОКИ НЕ ЗГАСЛО СОНЦЕ
«Коли небо затягне вогняна ніч і камінь стане дощем, єдиним надійним сховком залишаться обійми тих, кого ти любиш».
Ранок у домі Авла починався як зазвичай. Сонце м’яко освітлювало мармуровий внутрішній дворик-атріум, де у фо
2026.09.18
21:13
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
2026.09.18
20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
2026.09.18
18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
2026.09.18
17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Поеми
Мірило підсвідоме
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мірило підсвідоме
гротеск
О.Г.
Людське мірило ангельську блакить,
глибінь осінню, весняне роздолля,
і вир життя, і вирій – кожну мить
класифікує, препарує, долі
обчислює, чіпляє ярлики:
дощ – атмосферний осад, сонце – кванти…
А мудрі коні вже не п’ють ріки
набрівши на табличку з чорним бантом
на жовтому…Та все це півбіди.
Людське мірило перетнуло міру
безцеремонним чоботом – туди,
куди неможна у взутті й без віри.
У білий храм Психеї …
Доктор Фройд,
з моднячим чемоданчиком веселим,
від буржуа і плебсу, хвойд і пройд –
наніс візит до вічної оселі…
Мовляв:
«Ну як ся маєте, сама,
в своїй terra incognita психічній?
Від Вас, мадам, півсвіту без ума.
Я – Фройд, а це мій ум, аналітичний.
Рекомендую. Тут його труди –
злетів над головою чемоданчик.
Я Ваш, мадам, ведіть в свої сади,
але попереджаю, я – не дачник.
Я трудоголік, труд і тільки труд!
Без релаксацій, то – для пацієнтів.
Не білоручка я, я знаю бруд…
Отож вперед! Без зайвих сантиментів».
Тривожна тиша охопила світ.
«Тривожна тиша» – записав психолог…
Аж де не взявсь метелик дивоцвіт,
затанцював перед очима колом,
і далі – навхрест, поманив, повів,
та й зник, як не бувало, перед входом,
що у стіні підвалини чорнів,
якоїсь циклопічної природи…
Метелик, круг і хрест… Його – ведуть!..
Коли б не атеїзм, подумав лікар,
повірив би – сам Ієгова тут.
А він – Мойсей Європи? Аналітик
душі людської… Ні, він – Ганнібал!
Однак мета – спасіння, не погибель.
Не Рим, а мир… Його предмет – ганьба,
психічне рабство, внутрішній Єгипет...
Нехай просвітить душу інтелект:
аналіз, дослід, висновок і метод!
І Фройд ввійшов у сутінки, але
його вела ідея як комета.
Високий день, залитий сонцем світ
святий і грішний, велелюддя повний –
все обривав у невідомість вхід.
Останнім чувсь далекий спів церковний…
Один знаходить істини сліди,
і далі переслідує біглянку…
А інший слід натрапить і… сидить:
«Ось, істина сама, рече, погляньте».
І дивляться. На початках – знавці,
бо ж істина лишила той відбиток.
А згодом вже тлумачать ті і ці…
і всім загалом слід беруть у вжиток.
А там у світ іде новий шукач,
інакший бачить слід її деінде.
І – еврика! Sehr gut і very much!
До Н о б е л я! Бо все до цього – бідне.
Благословенна путь, коли кінець
блаженний споглядає свій початок.
І на чолі в нас грає промінець –
слід істини, останній відпечаток:
я вся – в тобі, завжди…
А доктор Фройд
скоріш попав у затхлі катакомби,
аніж в сади блаженних. Дивний грот
не був пустим, кишів життям фантомним.
Тут комплекси блукали між стовпів,
страхи шугали світські і печерні,
і не різнились вади ві-ай-пі
нічим суттєвим від пороків черні.
Літали спори неминучих війн,
за ними роєм невідступним – біди.
Хлоп’ям безусим гоголівський Вій
постав би перед мороком Лібідо.
І сни… і сни… Сінематограф снів
ішов крізь нього нескінченним цугом.
І кожен – пацієнтом навіснів
свою оповідаючи недугу.
Усіх приймала лікаря душа,
даруйте, вільна наукова думка.
Оракули дістали одкоша,
гадалки й відьми зареклися кумкать,
коли відкрилось – більшість сновидінь,
хоч як гадай, зациклена на сексі.
Скінчилась ніч Європи – новий день!
Просвіти вік, і все в такому сенсі…
Автобус, білка, виноград, гроза,
диван і євнух, жаба і знамено…
Морфеєві задачки розв’язав
універсальний фройдівський знаменник!
Дилема: сни для атеїста тлінь,
а для теїста боже провидіння, –
вирішувалась просто – сон це тінь
людського сексуального хотіння.
Символікою мерехтіли сни:
ікона, камінь, ластівка…шарманщик…
А поза кадром – секс і іже з ним.
Комусь наснився жвавий чемоданчик.
…Десь там, знадвору сходились борці,
«трикутники» провокували драми,
і ніби тури з хати йшли отці
одвірки обриваючи і рами…
А Фройд писав: «Як свідчить метод мій,
природа міфів – вигадок дотепних –
не в божествах, у комплексній тюрмі,
в оцьому підсвідомому вертепі.
Сам Бог-Отець всевишній, осяйний –
звичайна сублімація лібідо,
з часів, як прародителя сини
гуртом забили, з’їли за обідом.
І виставивши за земний поріг,
у вічну славу, поза час і простір,
молитися, спокутувати гріх
старанно заходились: «Pater noster!»
І висновок в підмур’я стін нових
кладе психоаналізу фундатор:
«Не в розах кущ релігій світових,
а у неврозах»
крапка, підпис, дата.
І геть пішов, нагору, до людей.
Фантоми верещали недобиті:
«Тепер капець нам від його ідей!»
А з-під склепіння либилось Лібідо…
А доктор вже вітав грядущі дні,
в людині сублімовану природу,
коли лампад загасяться вогні,
й вогні просвітні стануть у пригоді.
Коли боги і демони підряд
зійдуть мов сон з душі інтелігента,
а смертний гріх, і рай людей-ягнят
зостануться у статусі легенди.
Лише тоді розкутий інтелект
задихає життям на повні груди.
І внесок Фройда серед інших лепт
трудитися на благо людства буде.
Він поспішав, психолог-ескулап
до хворого свого, бо хворий – людство,
психозами увігнане в колапс,
неврозами доведене до лютості.
Побіля гроту скромний побут свій
облаштував невролог-обсерватор,
аби причинно-наслідковий змій
без нагляду не швендяв з хати в хату.
Він по ідеї ніби по вершки,
чи там, по вина, в підсвідомий погріб
навідувався часто, і книжки
виходили міцні, п’янкі і добрі.
Труди і будні, ще один трактат,
брудні і непробудні сни і душі.
Уже й свої неврози пруть як тать,
не віджартуєшся в шарковім душі…
Які там жарти, жертвою і сам
смиренно влігся на олтар науки.
Романтикам – міфічні небеса,
а практикам – земні труди і муки.
…А в небеса, від сірої землі,
від цоколя замшілого підвалу,
летіли білі стіни і в імлі
небес безкраїх танули і звали…
Поміж колон порталу вхід сіяв,
а ті колони – «Так» і «Ні» – сторожа.
І той вертався на круги своя,
хто скинув протилежності ворожі.
У перспективах анфілади світ,
звичайний світ – казково невідомим
являвся тим, хто зверг вериги літ
і злидні звичок виставив із дому.
Обабіч переходів, тут і там,
струміли розмаїті водограї:
«Смак Вічності», «Свободи Повнота»,
«Самотність Бога», «Суб’єктивність Раю»…
І тамувалась спрага із ключів,
знання і віра водами вінчались.
І просторінь небесних орачів
хороброму являла всі начала:
зерно і колос – мікро-макрокосм –
перед Єдиним сіялися, спіли.
Кузьма з Дем’яном* від первісних рос
часів зміюку плугом оповили.
Світобудову через полюси
пронизувала Якова драбина,
від атома до вічного «Єси»,
від пуголовка до Христа-рибини.
А сходами не припинявся рух.
Боги в одежах кутюр’є етнічних
угору йшли в єдиний, спільний круг,
як діти після гри до ліжок звичних…
Подвижники, герої, мудреці,
варяги духу, схимники, буддисти,
трансцендентальні роботяги ці,
в самій нірвані не бажали сісти.
А смертні озирались навкруги,
надземним дивувались виднокраям –
на кожнім східці нові береги,
інакший плин життя у кожнім раї.
І сни… і сни… У сутінки земні,
в оселі, у обійми душ відверті,
листами від померлої рідні
злітали сни: «Не плачте, ми безсмертні…»
…На ранок – Лондон. Дивний пацієнт,
котрому снились сонячні й прозорі
ширяння над планетою. Вінцент
наснився незамужній – «ніч…і зорі…»**
І доктор Фройд, уже на схилі літ,
летально хворий, певною рукою,
діагноз пише в сторону Ліліт***,
в атеїстичному передпокої…
А потім – вмер. Як всі безсмертні люди.
В минуле передав трактатів стос.
Зареготав на всю нірвану Будда,
на всю будову заридав Христос.
* Кузьма (Κοσμάς) від κοσμος (космос, всесвіт) та Дем’ян (Δαμιανός) від δαμος, δημος (народ) – безсеребреники цілителі, по смерті святі і народні герої, ковалі – уособлення Космо-Народної (космодем’янської) сили, символ єднання земної людини з її космічною сутністю, перемоги над часом.
** Можливо, Ван Гог, «Зоряна ніч»…
*** «в сторону Ліліт» – в астрології апогей Місяця, невидима сторона супутника. В Біблії, апокрифах, міфології нічна демонічна сутність. Пов’язується із лібідо Фройда, як витісненні у підсвідоме моральною стороною природні бажання, в тому числі, сексуальні.
Січень 2010
О.Г.
Людське мірило ангельську блакить,
глибінь осінню, весняне роздолля,
і вир життя, і вирій – кожну мить
класифікує, препарує, долі
обчислює, чіпляє ярлики:
дощ – атмосферний осад, сонце – кванти…
А мудрі коні вже не п’ють ріки
набрівши на табличку з чорним бантом
на жовтому…Та все це півбіди.
Людське мірило перетнуло міру
безцеремонним чоботом – туди,
куди неможна у взутті й без віри.
У білий храм Психеї …
Доктор Фройд,
з моднячим чемоданчиком веселим,
від буржуа і плебсу, хвойд і пройд –
наніс візит до вічної оселі…
Мовляв:
«Ну як ся маєте, сама,
в своїй terra incognita психічній?
Від Вас, мадам, півсвіту без ума.
Я – Фройд, а це мій ум, аналітичний.
Рекомендую. Тут його труди –
злетів над головою чемоданчик.
Я Ваш, мадам, ведіть в свої сади,
але попереджаю, я – не дачник.
Я трудоголік, труд і тільки труд!
Без релаксацій, то – для пацієнтів.
Не білоручка я, я знаю бруд…
Отож вперед! Без зайвих сантиментів».
Тривожна тиша охопила світ.
«Тривожна тиша» – записав психолог…
Аж де не взявсь метелик дивоцвіт,
затанцював перед очима колом,
і далі – навхрест, поманив, повів,
та й зник, як не бувало, перед входом,
що у стіні підвалини чорнів,
якоїсь циклопічної природи…
Метелик, круг і хрест… Його – ведуть!..
Коли б не атеїзм, подумав лікар,
повірив би – сам Ієгова тут.
А він – Мойсей Європи? Аналітик
душі людської… Ні, він – Ганнібал!
Однак мета – спасіння, не погибель.
Не Рим, а мир… Його предмет – ганьба,
психічне рабство, внутрішній Єгипет...
Нехай просвітить душу інтелект:
аналіз, дослід, висновок і метод!
І Фройд ввійшов у сутінки, але
його вела ідея як комета.
Високий день, залитий сонцем світ
святий і грішний, велелюддя повний –
все обривав у невідомість вхід.
Останнім чувсь далекий спів церковний…
Один знаходить істини сліди,
і далі переслідує біглянку…
А інший слід натрапить і… сидить:
«Ось, істина сама, рече, погляньте».
І дивляться. На початках – знавці,
бо ж істина лишила той відбиток.
А згодом вже тлумачать ті і ці…
і всім загалом слід беруть у вжиток.
А там у світ іде новий шукач,
інакший бачить слід її деінде.
І – еврика! Sehr gut і very much!
До Н о б е л я! Бо все до цього – бідне.
Благословенна путь, коли кінець
блаженний споглядає свій початок.
І на чолі в нас грає промінець –
слід істини, останній відпечаток:
я вся – в тобі, завжди…
А доктор Фройд
скоріш попав у затхлі катакомби,
аніж в сади блаженних. Дивний грот
не був пустим, кишів життям фантомним.
Тут комплекси блукали між стовпів,
страхи шугали світські і печерні,
і не різнились вади ві-ай-пі
нічим суттєвим від пороків черні.
Літали спори неминучих війн,
за ними роєм невідступним – біди.
Хлоп’ям безусим гоголівський Вій
постав би перед мороком Лібідо.
І сни… і сни… Сінематограф снів
ішов крізь нього нескінченним цугом.
І кожен – пацієнтом навіснів
свою оповідаючи недугу.
Усіх приймала лікаря душа,
даруйте, вільна наукова думка.
Оракули дістали одкоша,
гадалки й відьми зареклися кумкать,
коли відкрилось – більшість сновидінь,
хоч як гадай, зациклена на сексі.
Скінчилась ніч Європи – новий день!
Просвіти вік, і все в такому сенсі…
Автобус, білка, виноград, гроза,
диван і євнух, жаба і знамено…
Морфеєві задачки розв’язав
універсальний фройдівський знаменник!
Дилема: сни для атеїста тлінь,
а для теїста боже провидіння, –
вирішувалась просто – сон це тінь
людського сексуального хотіння.
Символікою мерехтіли сни:
ікона, камінь, ластівка…шарманщик…
А поза кадром – секс і іже з ним.
Комусь наснився жвавий чемоданчик.
…Десь там, знадвору сходились борці,
«трикутники» провокували драми,
і ніби тури з хати йшли отці
одвірки обриваючи і рами…
А Фройд писав: «Як свідчить метод мій,
природа міфів – вигадок дотепних –
не в божествах, у комплексній тюрмі,
в оцьому підсвідомому вертепі.
Сам Бог-Отець всевишній, осяйний –
звичайна сублімація лібідо,
з часів, як прародителя сини
гуртом забили, з’їли за обідом.
І виставивши за земний поріг,
у вічну славу, поза час і простір,
молитися, спокутувати гріх
старанно заходились: «Pater noster!»
І висновок в підмур’я стін нових
кладе психоаналізу фундатор:
«Не в розах кущ релігій світових,
а у неврозах»
крапка, підпис, дата.
І геть пішов, нагору, до людей.
Фантоми верещали недобиті:
«Тепер капець нам від його ідей!»
А з-під склепіння либилось Лібідо…
А доктор вже вітав грядущі дні,
в людині сублімовану природу,
коли лампад загасяться вогні,
й вогні просвітні стануть у пригоді.
Коли боги і демони підряд
зійдуть мов сон з душі інтелігента,
а смертний гріх, і рай людей-ягнят
зостануться у статусі легенди.
Лише тоді розкутий інтелект
задихає життям на повні груди.
І внесок Фройда серед інших лепт
трудитися на благо людства буде.
Він поспішав, психолог-ескулап
до хворого свого, бо хворий – людство,
психозами увігнане в колапс,
неврозами доведене до лютості.
Побіля гроту скромний побут свій
облаштував невролог-обсерватор,
аби причинно-наслідковий змій
без нагляду не швендяв з хати в хату.
Він по ідеї ніби по вершки,
чи там, по вина, в підсвідомий погріб
навідувався часто, і книжки
виходили міцні, п’янкі і добрі.
Труди і будні, ще один трактат,
брудні і непробудні сни і душі.
Уже й свої неврози пруть як тать,
не віджартуєшся в шарковім душі…
Які там жарти, жертвою і сам
смиренно влігся на олтар науки.
Романтикам – міфічні небеса,
а практикам – земні труди і муки.
…А в небеса, від сірої землі,
від цоколя замшілого підвалу,
летіли білі стіни і в імлі
небес безкраїх танули і звали…
Поміж колон порталу вхід сіяв,
а ті колони – «Так» і «Ні» – сторожа.
І той вертався на круги своя,
хто скинув протилежності ворожі.
У перспективах анфілади світ,
звичайний світ – казково невідомим
являвся тим, хто зверг вериги літ
і злидні звичок виставив із дому.
Обабіч переходів, тут і там,
струміли розмаїті водограї:
«Смак Вічності», «Свободи Повнота»,
«Самотність Бога», «Суб’єктивність Раю»…
І тамувалась спрага із ключів,
знання і віра водами вінчались.
І просторінь небесних орачів
хороброму являла всі начала:
зерно і колос – мікро-макрокосм –
перед Єдиним сіялися, спіли.
Кузьма з Дем’яном* від первісних рос
часів зміюку плугом оповили.
Світобудову через полюси
пронизувала Якова драбина,
від атома до вічного «Єси»,
від пуголовка до Христа-рибини.
А сходами не припинявся рух.
Боги в одежах кутюр’є етнічних
угору йшли в єдиний, спільний круг,
як діти після гри до ліжок звичних…
Подвижники, герої, мудреці,
варяги духу, схимники, буддисти,
трансцендентальні роботяги ці,
в самій нірвані не бажали сісти.
А смертні озирались навкруги,
надземним дивувались виднокраям –
на кожнім східці нові береги,
інакший плин життя у кожнім раї.
І сни… і сни… У сутінки земні,
в оселі, у обійми душ відверті,
листами від померлої рідні
злітали сни: «Не плачте, ми безсмертні…»
…На ранок – Лондон. Дивний пацієнт,
котрому снились сонячні й прозорі
ширяння над планетою. Вінцент
наснився незамужній – «ніч…і зорі…»**
І доктор Фройд, уже на схилі літ,
летально хворий, певною рукою,
діагноз пише в сторону Ліліт***,
в атеїстичному передпокої…
А потім – вмер. Як всі безсмертні люди.
В минуле передав трактатів стос.
Зареготав на всю нірвану Будда,
на всю будову заридав Христос.
* Кузьма (Κοσμάς) від κοσμος (космос, всесвіт) та Дем’ян (Δαμιανός) від δαμος, δημος (народ) – безсеребреники цілителі, по смерті святі і народні герої, ковалі – уособлення Космо-Народної (космодем’янської) сили, символ єднання земної людини з її космічною сутністю, перемоги над часом.
** Можливо, Ван Гог, «Зоряна ніч»…
*** «в сторону Ліліт» – в астрології апогей Місяця, невидима сторона супутника. В Біблії, апокрифах, міфології нічна демонічна сутність. Пов’язується із лібідо Фройда, як витісненні у підсвідоме моральною стороною природні бажання, в тому числі, сексуальні.
Січень 2010
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
