Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
2026.10.25
17:27
Скачуть блискітки і примхи
На кордонах пантоміми,
Скачуть відчуттям розпуки
В запальному пілігрима.
Між склепінь, в шпаринах долі —
Відьмам, віщунам, пустункам,
Відшукавши вітер в полі, —
На кордонах пантоміми,
Скачуть відчуттям розпуки
В запальному пілігрима.
Між склепінь, в шпаринах долі —
Відьмам, віщунам, пустункам,
Відшукавши вітер в полі, —
2026.10.25
17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
2026.10.25
15:28
Віконниці минулого забиті.
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеєний хрест-навхрест,
2026.10.25
14:48
Я жду листа, немов благої вісті
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
2026.10.25
14:40
Москалі постійно інших підлістю вражали.
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
2026.10.25
14:00
що кому
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
2026.10.25
12:48
Дощ вицокує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
2026.10.25
07:16
Перевтомлена працею мати
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
2026.10.24
21:29
Що значить зачинені двері
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
2026.10.24
20:57
Супами пахне околиця моя єрусалимська,
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
2026.10.24
18:15
Розгулявся північний, та так уже кріпко і пристрасно!
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли і
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Поеми
Мірило підсвідоме
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мірило підсвідоме
гротеск
О.Г.
Людське мірило ангельську блакить,
глибінь осінню, весняне роздолля,
і вир життя, і вирій – кожну мить
класифікує, препарує, долі
обчислює, чіпляє ярлики:
дощ – атмосферний осад, сонце – кванти…
А мудрі коні вже не п’ють ріки
набрівши на табличку з чорним бантом
на жовтому…Та все це півбіди.
Людське мірило перетнуло міру
безцеремонним чоботом – туди,
куди неможна у взутті й без віри.
У білий храм Психеї …
Доктор Фройд,
з моднячим чемоданчиком веселим,
від буржуа і плебсу, хвойд і пройд –
наніс візит до вічної оселі…
Мовляв:
«Ну як ся маєте, сама,
в своїй terra incognita психічній?
Від Вас, мадам, півсвіту без ума.
Я – Фройд, а це мій ум, аналітичний.
Рекомендую. Тут його труди –
злетів над головою чемоданчик.
Я Ваш, мадам, ведіть в свої сади,
але попереджаю, я – не дачник.
Я трудоголік, труд і тільки труд!
Без релаксацій, то – для пацієнтів.
Не білоручка я, я знаю бруд…
Отож вперед! Без зайвих сантиментів».
Тривожна тиша охопила світ.
«Тривожна тиша» – записав психолог…
Аж де не взявсь метелик дивоцвіт,
затанцював перед очима колом,
і далі – навхрест, поманив, повів,
та й зник, як не бувало, перед входом,
що у стіні підвалини чорнів,
якоїсь циклопічної природи…
Метелик, круг і хрест… Його – ведуть!..
Коли б не атеїзм, подумав лікар,
повірив би – сам Ієгова тут.
А він – Мойсей Європи? Аналітик
душі людської… Ні, він – Ганнібал!
Однак мета – спасіння, не погибель.
Не Рим, а мир… Його предмет – ганьба,
психічне рабство, внутрішній Єгипет...
Нехай просвітить душу інтелект:
аналіз, дослід, висновок і метод!
І Фройд ввійшов у сутінки, але
його вела ідея як комета.
Високий день, залитий сонцем світ
святий і грішний, велелюддя повний –
все обривав у невідомість вхід.
Останнім чувсь далекий спів церковний…
Один знаходить істини сліди,
і далі переслідує біглянку…
А інший слід натрапить і… сидить:
«Ось, істина сама, рече, погляньте».
І дивляться. На початках – знавці,
бо ж істина лишила той відбиток.
А згодом вже тлумачать ті і ці…
і всім загалом слід беруть у вжиток.
А там у світ іде новий шукач,
інакший бачить слід її деінде.
І – еврика! Sehr gut і very much!
До Н о б е л я! Бо все до цього – бідне.
Благословенна путь, коли кінець
блаженний споглядає свій початок.
І на чолі в нас грає промінець –
слід істини, останній відпечаток:
я вся – в тобі, завжди…
А доктор Фройд
скоріш попав у затхлі катакомби,
аніж в сади блаженних. Дивний грот
не був пустим, кишів життям фантомним.
Тут комплекси блукали між стовпів,
страхи шугали світські і печерні,
і не різнились вади ві-ай-пі
нічим суттєвим від пороків черні.
Літали спори неминучих війн,
за ними роєм невідступним – біди.
Хлоп’ям безусим гоголівський Вій
постав би перед мороком Лібідо.
І сни… і сни… Сінематограф снів
ішов крізь нього нескінченним цугом.
І кожен – пацієнтом навіснів
свою оповідаючи недугу.
Усіх приймала лікаря душа,
даруйте, вільна наукова думка.
Оракули дістали одкоша,
гадалки й відьми зареклися кумкать,
коли відкрилось – більшість сновидінь,
хоч як гадай, зациклена на сексі.
Скінчилась ніч Європи – новий день!
Просвіти вік, і все в такому сенсі…
Автобус, білка, виноград, гроза,
диван і євнух, жаба і знамено…
Морфеєві задачки розв’язав
універсальний фройдівський знаменник!
Дилема: сни для атеїста тлінь,
а для теїста боже провидіння, –
вирішувалась просто – сон це тінь
людського сексуального хотіння.
Символікою мерехтіли сни:
ікона, камінь, ластівка…шарманщик…
А поза кадром – секс і іже з ним.
Комусь наснився жвавий чемоданчик.
…Десь там, знадвору сходились борці,
«трикутники» провокували драми,
і ніби тури з хати йшли отці
одвірки обриваючи і рами…
А Фройд писав: «Як свідчить метод мій,
природа міфів – вигадок дотепних –
не в божествах, у комплексній тюрмі,
в оцьому підсвідомому вертепі.
Сам Бог-Отець всевишній, осяйний –
звичайна сублімація лібідо,
з часів, як прародителя сини
гуртом забили, з’їли за обідом.
І виставивши за земний поріг,
у вічну славу, поза час і простір,
молитися, спокутувати гріх
старанно заходились: «Pater noster!»
І висновок в підмур’я стін нових
кладе психоаналізу фундатор:
«Не в розах кущ релігій світових,
а у неврозах»
крапка, підпис, дата.
І геть пішов, нагору, до людей.
Фантоми верещали недобиті:
«Тепер капець нам від його ідей!»
А з-під склепіння либилось Лібідо…
А доктор вже вітав грядущі дні,
в людині сублімовану природу,
коли лампад загасяться вогні,
й вогні просвітні стануть у пригоді.
Коли боги і демони підряд
зійдуть мов сон з душі інтелігента,
а смертний гріх, і рай людей-ягнят
зостануться у статусі легенди.
Лише тоді розкутий інтелект
задихає життям на повні груди.
І внесок Фройда серед інших лепт
трудитися на благо людства буде.
Він поспішав, психолог-ескулап
до хворого свого, бо хворий – людство,
психозами увігнане в колапс,
неврозами доведене до лютості.
Побіля гроту скромний побут свій
облаштував невролог-обсерватор,
аби причинно-наслідковий змій
без нагляду не швендяв з хати в хату.
Він по ідеї ніби по вершки,
чи там, по вина, в підсвідомий погріб
навідувався часто, і книжки
виходили міцні, п’янкі і добрі.
Труди і будні, ще один трактат,
брудні і непробудні сни і душі.
Уже й свої неврози пруть як тать,
не віджартуєшся в шарковім душі…
Які там жарти, жертвою і сам
смиренно влігся на олтар науки.
Романтикам – міфічні небеса,
а практикам – земні труди і муки.
…А в небеса, від сірої землі,
від цоколя замшілого підвалу,
летіли білі стіни і в імлі
небес безкраїх танули і звали…
Поміж колон порталу вхід сіяв,
а ті колони – «Так» і «Ні» – сторожа.
І той вертався на круги своя,
хто скинув протилежності ворожі.
У перспективах анфілади світ,
звичайний світ – казково невідомим
являвся тим, хто зверг вериги літ
і злидні звичок виставив із дому.
Обабіч переходів, тут і там,
струміли розмаїті водограї:
«Смак Вічності», «Свободи Повнота»,
«Самотність Бога», «Суб’єктивність Раю»…
І тамувалась спрага із ключів,
знання і віра водами вінчались.
І просторінь небесних орачів
хороброму являла всі начала:
зерно і колос – мікро-макрокосм –
перед Єдиним сіялися, спіли.
Кузьма з Дем’яном* від первісних рос
часів зміюку плугом оповили.
Світобудову через полюси
пронизувала Якова драбина,
від атома до вічного «Єси»,
від пуголовка до Христа-рибини.
А сходами не припинявся рух.
Боги в одежах кутюр’є етнічних
угору йшли в єдиний, спільний круг,
як діти після гри до ліжок звичних…
Подвижники, герої, мудреці,
варяги духу, схимники, буддисти,
трансцендентальні роботяги ці,
в самій нірвані не бажали сісти.
А смертні озирались навкруги,
надземним дивувались виднокраям –
на кожнім східці нові береги,
інакший плин життя у кожнім раї.
І сни… і сни… У сутінки земні,
в оселі, у обійми душ відверті,
листами від померлої рідні
злітали сни: «Не плачте, ми безсмертні…»
…На ранок – Лондон. Дивний пацієнт,
котрому снились сонячні й прозорі
ширяння над планетою. Вінцент
наснився незамужній – «ніч…і зорі…»**
І доктор Фройд, уже на схилі літ,
летально хворий, певною рукою,
діагноз пише в сторону Ліліт***,
в атеїстичному передпокої…
А потім – вмер. Як всі безсмертні люди.
В минуле передав трактатів стос.
Зареготав на всю нірвану Будда,
на всю будову заридав Христос.
* Кузьма (Κοσμάς) від κοσμος (космос, всесвіт) та Дем’ян (Δαμιανός) від δαμος, δημος (народ) – безсеребреники цілителі, по смерті святі і народні герої, ковалі – уособлення Космо-Народної (космодем’янської) сили, символ єднання земної людини з її космічною сутністю, перемоги над часом.
** Можливо, Ван Гог, «Зоряна ніч»…
*** «в сторону Ліліт» – в астрології апогей Місяця, невидима сторона супутника. В Біблії, апокрифах, міфології нічна демонічна сутність. Пов’язується із лібідо Фройда, як витісненні у підсвідоме моральною стороною природні бажання, в тому числі, сексуальні.
Січень 2010
О.Г.
Людське мірило ангельську блакить,
глибінь осінню, весняне роздолля,
і вир життя, і вирій – кожну мить
класифікує, препарує, долі
обчислює, чіпляє ярлики:
дощ – атмосферний осад, сонце – кванти…
А мудрі коні вже не п’ють ріки
набрівши на табличку з чорним бантом
на жовтому…Та все це півбіди.
Людське мірило перетнуло міру
безцеремонним чоботом – туди,
куди неможна у взутті й без віри.
У білий храм Психеї …
Доктор Фройд,
з моднячим чемоданчиком веселим,
від буржуа і плебсу, хвойд і пройд –
наніс візит до вічної оселі…
Мовляв:
«Ну як ся маєте, сама,
в своїй terra incognita психічній?
Від Вас, мадам, півсвіту без ума.
Я – Фройд, а це мій ум, аналітичний.
Рекомендую. Тут його труди –
злетів над головою чемоданчик.
Я Ваш, мадам, ведіть в свої сади,
але попереджаю, я – не дачник.
Я трудоголік, труд і тільки труд!
Без релаксацій, то – для пацієнтів.
Не білоручка я, я знаю бруд…
Отож вперед! Без зайвих сантиментів».
Тривожна тиша охопила світ.
«Тривожна тиша» – записав психолог…
Аж де не взявсь метелик дивоцвіт,
затанцював перед очима колом,
і далі – навхрест, поманив, повів,
та й зник, як не бувало, перед входом,
що у стіні підвалини чорнів,
якоїсь циклопічної природи…
Метелик, круг і хрест… Його – ведуть!..
Коли б не атеїзм, подумав лікар,
повірив би – сам Ієгова тут.
А він – Мойсей Європи? Аналітик
душі людської… Ні, він – Ганнібал!
Однак мета – спасіння, не погибель.
Не Рим, а мир… Його предмет – ганьба,
психічне рабство, внутрішній Єгипет...
Нехай просвітить душу інтелект:
аналіз, дослід, висновок і метод!
І Фройд ввійшов у сутінки, але
його вела ідея як комета.
Високий день, залитий сонцем світ
святий і грішний, велелюддя повний –
все обривав у невідомість вхід.
Останнім чувсь далекий спів церковний…
Один знаходить істини сліди,
і далі переслідує біглянку…
А інший слід натрапить і… сидить:
«Ось, істина сама, рече, погляньте».
І дивляться. На початках – знавці,
бо ж істина лишила той відбиток.
А згодом вже тлумачать ті і ці…
і всім загалом слід беруть у вжиток.
А там у світ іде новий шукач,
інакший бачить слід її деінде.
І – еврика! Sehr gut і very much!
До Н о б е л я! Бо все до цього – бідне.
Благословенна путь, коли кінець
блаженний споглядає свій початок.
І на чолі в нас грає промінець –
слід істини, останній відпечаток:
я вся – в тобі, завжди…
А доктор Фройд
скоріш попав у затхлі катакомби,
аніж в сади блаженних. Дивний грот
не був пустим, кишів життям фантомним.
Тут комплекси блукали між стовпів,
страхи шугали світські і печерні,
і не різнились вади ві-ай-пі
нічим суттєвим від пороків черні.
Літали спори неминучих війн,
за ними роєм невідступним – біди.
Хлоп’ям безусим гоголівський Вій
постав би перед мороком Лібідо.
І сни… і сни… Сінематограф снів
ішов крізь нього нескінченним цугом.
І кожен – пацієнтом навіснів
свою оповідаючи недугу.
Усіх приймала лікаря душа,
даруйте, вільна наукова думка.
Оракули дістали одкоша,
гадалки й відьми зареклися кумкать,
коли відкрилось – більшість сновидінь,
хоч як гадай, зациклена на сексі.
Скінчилась ніч Європи – новий день!
Просвіти вік, і все в такому сенсі…
Автобус, білка, виноград, гроза,
диван і євнух, жаба і знамено…
Морфеєві задачки розв’язав
універсальний фройдівський знаменник!
Дилема: сни для атеїста тлінь,
а для теїста боже провидіння, –
вирішувалась просто – сон це тінь
людського сексуального хотіння.
Символікою мерехтіли сни:
ікона, камінь, ластівка…шарманщик…
А поза кадром – секс і іже з ним.
Комусь наснився жвавий чемоданчик.
…Десь там, знадвору сходились борці,
«трикутники» провокували драми,
і ніби тури з хати йшли отці
одвірки обриваючи і рами…
А Фройд писав: «Як свідчить метод мій,
природа міфів – вигадок дотепних –
не в божествах, у комплексній тюрмі,
в оцьому підсвідомому вертепі.
Сам Бог-Отець всевишній, осяйний –
звичайна сублімація лібідо,
з часів, як прародителя сини
гуртом забили, з’їли за обідом.
І виставивши за земний поріг,
у вічну славу, поза час і простір,
молитися, спокутувати гріх
старанно заходились: «Pater noster!»
І висновок в підмур’я стін нових
кладе психоаналізу фундатор:
«Не в розах кущ релігій світових,
а у неврозах»
крапка, підпис, дата.
І геть пішов, нагору, до людей.
Фантоми верещали недобиті:
«Тепер капець нам від його ідей!»
А з-під склепіння либилось Лібідо…
А доктор вже вітав грядущі дні,
в людині сублімовану природу,
коли лампад загасяться вогні,
й вогні просвітні стануть у пригоді.
Коли боги і демони підряд
зійдуть мов сон з душі інтелігента,
а смертний гріх, і рай людей-ягнят
зостануться у статусі легенди.
Лише тоді розкутий інтелект
задихає життям на повні груди.
І внесок Фройда серед інших лепт
трудитися на благо людства буде.
Він поспішав, психолог-ескулап
до хворого свого, бо хворий – людство,
психозами увігнане в колапс,
неврозами доведене до лютості.
Побіля гроту скромний побут свій
облаштував невролог-обсерватор,
аби причинно-наслідковий змій
без нагляду не швендяв з хати в хату.
Він по ідеї ніби по вершки,
чи там, по вина, в підсвідомий погріб
навідувався часто, і книжки
виходили міцні, п’янкі і добрі.
Труди і будні, ще один трактат,
брудні і непробудні сни і душі.
Уже й свої неврози пруть як тать,
не віджартуєшся в шарковім душі…
Які там жарти, жертвою і сам
смиренно влігся на олтар науки.
Романтикам – міфічні небеса,
а практикам – земні труди і муки.
…А в небеса, від сірої землі,
від цоколя замшілого підвалу,
летіли білі стіни і в імлі
небес безкраїх танули і звали…
Поміж колон порталу вхід сіяв,
а ті колони – «Так» і «Ні» – сторожа.
І той вертався на круги своя,
хто скинув протилежності ворожі.
У перспективах анфілади світ,
звичайний світ – казково невідомим
являвся тим, хто зверг вериги літ
і злидні звичок виставив із дому.
Обабіч переходів, тут і там,
струміли розмаїті водограї:
«Смак Вічності», «Свободи Повнота»,
«Самотність Бога», «Суб’єктивність Раю»…
І тамувалась спрага із ключів,
знання і віра водами вінчались.
І просторінь небесних орачів
хороброму являла всі начала:
зерно і колос – мікро-макрокосм –
перед Єдиним сіялися, спіли.
Кузьма з Дем’яном* від первісних рос
часів зміюку плугом оповили.
Світобудову через полюси
пронизувала Якова драбина,
від атома до вічного «Єси»,
від пуголовка до Христа-рибини.
А сходами не припинявся рух.
Боги в одежах кутюр’є етнічних
угору йшли в єдиний, спільний круг,
як діти після гри до ліжок звичних…
Подвижники, герої, мудреці,
варяги духу, схимники, буддисти,
трансцендентальні роботяги ці,
в самій нірвані не бажали сісти.
А смертні озирались навкруги,
надземним дивувались виднокраям –
на кожнім східці нові береги,
інакший плин життя у кожнім раї.
І сни… і сни… У сутінки земні,
в оселі, у обійми душ відверті,
листами від померлої рідні
злітали сни: «Не плачте, ми безсмертні…»
…На ранок – Лондон. Дивний пацієнт,
котрому снились сонячні й прозорі
ширяння над планетою. Вінцент
наснився незамужній – «ніч…і зорі…»**
І доктор Фройд, уже на схилі літ,
летально хворий, певною рукою,
діагноз пише в сторону Ліліт***,
в атеїстичному передпокої…
А потім – вмер. Як всі безсмертні люди.
В минуле передав трактатів стос.
Зареготав на всю нірвану Будда,
на всю будову заридав Христос.
* Кузьма (Κοσμάς) від κοσμος (космос, всесвіт) та Дем’ян (Δαμιανός) від δαμος, δημος (народ) – безсеребреники цілителі, по смерті святі і народні герої, ковалі – уособлення Космо-Народної (космодем’янської) сили, символ єднання земної людини з її космічною сутністю, перемоги над часом.
** Можливо, Ван Гог, «Зоряна ніч»…
*** «в сторону Ліліт» – в астрології апогей Місяця, невидима сторона супутника. В Біблії, апокрифах, міфології нічна демонічна сутність. Пов’язується із лібідо Фройда, як витісненні у підсвідоме моральною стороною природні бажання, в тому числі, сексуальні.
Січень 2010
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
