Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.02
06:11
В життєвім ломбарді припали вже пилом
Залишені мною фрагменти надій,
Які нещодавно служили вітрилом
Для судна, що згинуло в гущі подій.
Десь там, під водою, і компас, і карта,
І пляшка зелена сухого вина, -
Утрачене мною чогось, певно, варте,
Коли
Залишені мною фрагменти надій,
Які нещодавно служили вітрилом
Для судна, що згинуло в гущі подій.
Десь там, під водою, і компас, і карта,
І пляшка зелена сухого вина, -
Утрачене мною чогось, певно, варте,
Коли
2026.10.01
23:54
осяяно вітражний
фірмовий день осінній
оспіваний у римах
стрункіших за мої
засипаний плодами
а поруч – все у квітах
яких ти не купляєш
і я так само ні
фірмовий день осінній
оспіваний у римах
стрункіших за мої
засипаний плодами
а поруч – все у квітах
яких ти не купляєш
і я так само ні
2026.10.01
22:54
Частина I: Принц Руперт Пробуджується(0:00–4:31)
Прощавайте, дзвони майстра храму
Його кіоск і чорний кмин
Ґречність вибраного слова
Едем обіцяний
Принц Руперт при скляних сльозах
Шафран шабат кров із повік
Прощавайте, дзвони майстра храму
Його кіоск і чорний кмин
Ґречність вибраного слова
Едем обіцяний
Принц Руперт при скляних сльозах
Шафран шабат кров із повік
2026.10.01
21:39
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2026.10.01
20:31
Бринить над яром тиша десь далеко.
Вже обрій золотить тополі.
Осінній відчуваю солод,
Хоч морок проростає ледве-ледве.
Воркують сині, вайлуваті тіні.
І чути ніжність слів доречних,
І сутінки схилились ґречно.
Вже обрій золотить тополі.
Осінній відчуваю солод,
Хоч морок проростає ледве-ледве.
Воркують сині, вайлуваті тіні.
І чути ніжність слів доречних,
І сутінки схилились ґречно.
2026.10.01
19:48
Москалям на вулкані Камчатки
Закортіло пограти у «прятки».
Хто хутчіше стрибав,
Булькнув в лаву й пропав
Й не паскудить терени Камчатки.
На КП на кордоні Хорватії
Запровадили тест з демократії.
Закортіло пограти у «прятки».
Хто хутчіше стрибав,
Булькнув в лаву й пропав
Й не паскудить терени Камчатки.
На КП на кордоні Хорватії
Запровадили тест з демократії.
2026.10.01
19:09
Коли упхались в Україну москалі,
Її скорити дуже швидко захотіли,
Але по пиці тільки добре ухопили,
Стаючи добривом чужої їм землі,
Знайшлось не так багато світових країн,
Які б відкрито москалям допомагали,
Солдат і зброю їм у поміч посилали.
І се
Її скорити дуже швидко захотіли,
Але по пиці тільки добре ухопили,
Стаючи добривом чужої їм землі,
Знайшлось не так багато світових країн,
Які б відкрито москалям допомагали,
Солдат і зброю їм у поміч посилали.
І се
2026.10.01
16:23
Я вип'ю келих осені гіркої,
Пізнаючи таємну благодать.
Ми так і не зустрілися з тобою...
Хіба що листям неживим загою
Безглузді мрії, що в мені болять.
Я осушу цей келих. Вмить порветься
Чекань моїх натягнута струна.
Пізнаючи таємну благодать.
Ми так і не зустрілися з тобою...
Хіба що листям неживим загою
Безглузді мрії, що в мені болять.
Я осушу цей келих. Вмить порветься
Чекань моїх натягнута струна.
2026.10.01
14:52
Води ніколи не нап'єшся
З криниці чистої сльози.
Не зіграна на сцені п'єса.
Надірваний фагот грози.
Ти не пізнаєш цю криницю,
Її глибини, таїну.
Ідеї епохальні й ниці
З криниці чистої сльози.
Не зіграна на сцені п'єса.
Надірваний фагот грози.
Ти не пізнаєш цю криницю,
Її глибини, таїну.
Ідеї епохальні й ниці
2026.10.01
12:46
Захлинаюся зболеним віршем —
у сутемряві місяця німб.
Задивляюся в небо частіше,
щоб побачити Бога у нім.
Та пітьма затуляє Світило,
сіллю вкрила чумацький мій шлях.
Я колись божевільно любила
у сутемряві місяця німб.
Задивляюся в небо частіше,
щоб побачити Бога у нім.
Та пітьма затуляє Світило,
сіллю вкрила чумацький мій шлях.
Я колись божевільно любила
2026.10.01
11:24
Розірвеш тенета власного страху,
зробиш перший крок —
і починають рости крила.
І ширшає обрій,
бо ти вже — над собою колишнім.
Треба лише втримати напрямок польоту,
аби вітри спокус
зробиш перший крок —
і починають рости крила.
І ширшає обрій,
бо ти вже — над собою колишнім.
Треба лише втримати напрямок польоту,
аби вітри спокус
2026.10.01
07:56
Спокійне сонце з неба волошкового
Тепло зливає до мілкого полудня.
Та не встигає вщент його наповнити,
Як тінь густа бджолині крила сковує,
В омані дня, що обернулась холодом.
Зніміння пересилити чи станеться
В погожім завтра тихооксамитовім,
Тепло зливає до мілкого полудня.
Та не встигає вщент його наповнити,
Як тінь густа бджолині крила сковує,
В омані дня, що обернулась холодом.
Зніміння пересилити чи станеться
В погожім завтра тихооксамитовім,
2026.10.01
06:52
Солодкувато-пряний запах
Осінніх трав уже повсюди, -
Мов дух згасання причалапав
І в тьмяній тиші звично блудить.
Зашарудять пожовклі трави
І стихнуть зразу в безгомінні, -
Лише не меншає тіснява
Холодних запахів осінніх.
Осінніх трав уже повсюди, -
Мов дух згасання причалапав
І в тьмяній тиші звично блудить.
Зашарудять пожовклі трави
І стихнуть зразу в безгомінні, -
Лише не меншає тіснява
Холодних запахів осінніх.
2026.10.01
00:42
Глиняні люди
Марять свої глиняні сни
В тій безпорадності — безнадії ріки.
Глиняні люди,
В яких забули вдихнути душу,
Яких не захотіли випалити
(Бо вони ж не глечики,
І не шматок гіркого лісу -
Марять свої глиняні сни
В тій безпорадності — безнадії ріки.
Глиняні люди,
В яких забули вдихнути душу,
Яких не захотіли випалити
(Бо вони ж не глечики,
І не шматок гіркого лісу -
2026.09.30
23:11
ввійти у розповідь зненацька
заримувати бруд і брют
провести паралель між спрутом
і містом вулиць і споруд
неони ліхтарі вечірні
помножити на світ зірок
дощем заштрихувати тіні
а звідки дощ – не зна ніхто
заримувати бруд і брют
провести паралель між спрутом
і містом вулиць і споруд
неони ліхтарі вечірні
помножити на світ зірок
дощем заштрихувати тіні
а звідки дощ – не зна ніхто
2026.09.30
20:55
Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
Хотіла малечу всю обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати.
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика закри
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хотіла малечу всю обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати.
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика закри
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Поеми
Мірило підсвідоме
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мірило підсвідоме
гротеск
О.Г.
Людське мірило ангельську блакить,
глибінь осінню, весняне роздолля,
і вир життя, і вирій – кожну мить
класифікує, препарує, долі
обчислює, чіпляє ярлики:
дощ – атмосферний осад, сонце – кванти…
А мудрі коні вже не п’ють ріки
набрівши на табличку з чорним бантом
на жовтому…Та все це півбіди.
Людське мірило перетнуло міру
безцеремонним чоботом – туди,
куди неможна у взутті й без віри.
У білий храм Психеї …
Доктор Фройд,
з моднячим чемоданчиком веселим,
від буржуа і плебсу, хвойд і пройд –
наніс візит до вічної оселі…
Мовляв:
«Ну як ся маєте, сама,
в своїй terra incognita психічній?
Від Вас, мадам, півсвіту без ума.
Я – Фройд, а це мій ум, аналітичний.
Рекомендую. Тут його труди –
злетів над головою чемоданчик.
Я Ваш, мадам, ведіть в свої сади,
але попереджаю, я – не дачник.
Я трудоголік, труд і тільки труд!
Без релаксацій, то – для пацієнтів.
Не білоручка я, я знаю бруд…
Отож вперед! Без зайвих сантиментів».
Тривожна тиша охопила світ.
«Тривожна тиша» – записав психолог…
Аж де не взявсь метелик дивоцвіт,
затанцював перед очима колом,
і далі – навхрест, поманив, повів,
та й зник, як не бувало, перед входом,
що у стіні підвалини чорнів,
якоїсь циклопічної природи…
Метелик, круг і хрест… Його – ведуть!..
Коли б не атеїзм, подумав лікар,
повірив би – сам Ієгова тут.
А він – Мойсей Європи? Аналітик
душі людської… Ні, він – Ганнібал!
Однак мета – спасіння, не погибель.
Не Рим, а мир… Його предмет – ганьба,
психічне рабство, внутрішній Єгипет...
Нехай просвітить душу інтелект:
аналіз, дослід, висновок і метод!
І Фройд ввійшов у сутінки, але
його вела ідея як комета.
Високий день, залитий сонцем світ
святий і грішний, велелюддя повний –
все обривав у невідомість вхід.
Останнім чувсь далекий спів церковний…
Один знаходить істини сліди,
і далі переслідує біглянку…
А інший слід натрапить і… сидить:
«Ось, істина сама, рече, погляньте».
І дивляться. На початках – знавці,
бо ж істина лишила той відбиток.
А згодом вже тлумачать ті і ці…
і всім загалом слід беруть у вжиток.
А там у світ іде новий шукач,
інакший бачить слід її деінде.
І – еврика! Sehr gut і very much!
До Н о б е л я! Бо все до цього – бідне.
Благословенна путь, коли кінець
блаженний споглядає свій початок.
І на чолі в нас грає промінець –
слід істини, останній відпечаток:
я вся – в тобі, завжди…
А доктор Фройд
скоріш попав у затхлі катакомби,
аніж в сади блаженних. Дивний грот
не був пустим, кишів життям фантомним.
Тут комплекси блукали між стовпів,
страхи шугали світські і печерні,
і не різнились вади ві-ай-пі
нічим суттєвим від пороків черні.
Літали спори неминучих війн,
за ними роєм невідступним – біди.
Хлоп’ям безусим гоголівський Вій
постав би перед мороком Лібідо.
І сни… і сни… Сінематограф снів
ішов крізь нього нескінченним цугом.
І кожен – пацієнтом навіснів
свою оповідаючи недугу.
Усіх приймала лікаря душа,
даруйте, вільна наукова думка.
Оракули дістали одкоша,
гадалки й відьми зареклися кумкать,
коли відкрилось – більшість сновидінь,
хоч як гадай, зациклена на сексі.
Скінчилась ніч Європи – новий день!
Просвіти вік, і все в такому сенсі…
Автобус, білка, виноград, гроза,
диван і євнух, жаба і знамено…
Морфеєві задачки розв’язав
універсальний фройдівський знаменник!
Дилема: сни для атеїста тлінь,
а для теїста боже провидіння, –
вирішувалась просто – сон це тінь
людського сексуального хотіння.
Символікою мерехтіли сни:
ікона, камінь, ластівка…шарманщик…
А поза кадром – секс і іже з ним.
Комусь наснився жвавий чемоданчик.
…Десь там, знадвору сходились борці,
«трикутники» провокували драми,
і ніби тури з хати йшли отці
одвірки обриваючи і рами…
А Фройд писав: «Як свідчить метод мій,
природа міфів – вигадок дотепних –
не в божествах, у комплексній тюрмі,
в оцьому підсвідомому вертепі.
Сам Бог-Отець всевишній, осяйний –
звичайна сублімація лібідо,
з часів, як прародителя сини
гуртом забили, з’їли за обідом.
І виставивши за земний поріг,
у вічну славу, поза час і простір,
молитися, спокутувати гріх
старанно заходились: «Pater noster!»
І висновок в підмур’я стін нових
кладе психоаналізу фундатор:
«Не в розах кущ релігій світових,
а у неврозах»
крапка, підпис, дата.
І геть пішов, нагору, до людей.
Фантоми верещали недобиті:
«Тепер капець нам від його ідей!»
А з-під склепіння либилось Лібідо…
А доктор вже вітав грядущі дні,
в людині сублімовану природу,
коли лампад загасяться вогні,
й вогні просвітні стануть у пригоді.
Коли боги і демони підряд
зійдуть мов сон з душі інтелігента,
а смертний гріх, і рай людей-ягнят
зостануться у статусі легенди.
Лише тоді розкутий інтелект
задихає життям на повні груди.
І внесок Фройда серед інших лепт
трудитися на благо людства буде.
Він поспішав, психолог-ескулап
до хворого свого, бо хворий – людство,
психозами увігнане в колапс,
неврозами доведене до лютості.
Побіля гроту скромний побут свій
облаштував невролог-обсерватор,
аби причинно-наслідковий змій
без нагляду не швендяв з хати в хату.
Він по ідеї ніби по вершки,
чи там, по вина, в підсвідомий погріб
навідувався часто, і книжки
виходили міцні, п’янкі і добрі.
Труди і будні, ще один трактат,
брудні і непробудні сни і душі.
Уже й свої неврози пруть як тать,
не віджартуєшся в шарковім душі…
Які там жарти, жертвою і сам
смиренно влігся на олтар науки.
Романтикам – міфічні небеса,
а практикам – земні труди і муки.
…А в небеса, від сірої землі,
від цоколя замшілого підвалу,
летіли білі стіни і в імлі
небес безкраїх танули і звали…
Поміж колон порталу вхід сіяв,
а ті колони – «Так» і «Ні» – сторожа.
І той вертався на круги своя,
хто скинув протилежності ворожі.
У перспективах анфілади світ,
звичайний світ – казково невідомим
являвся тим, хто зверг вериги літ
і злидні звичок виставив із дому.
Обабіч переходів, тут і там,
струміли розмаїті водограї:
«Смак Вічності», «Свободи Повнота»,
«Самотність Бога», «Суб’єктивність Раю»…
І тамувалась спрага із ключів,
знання і віра водами вінчались.
І просторінь небесних орачів
хороброму являла всі начала:
зерно і колос – мікро-макрокосм –
перед Єдиним сіялися, спіли.
Кузьма з Дем’яном* від первісних рос
часів зміюку плугом оповили.
Світобудову через полюси
пронизувала Якова драбина,
від атома до вічного «Єси»,
від пуголовка до Христа-рибини.
А сходами не припинявся рух.
Боги в одежах кутюр’є етнічних
угору йшли в єдиний, спільний круг,
як діти після гри до ліжок звичних…
Подвижники, герої, мудреці,
варяги духу, схимники, буддисти,
трансцендентальні роботяги ці,
в самій нірвані не бажали сісти.
А смертні озирались навкруги,
надземним дивувались виднокраям –
на кожнім східці нові береги,
інакший плин життя у кожнім раї.
І сни… і сни… У сутінки земні,
в оселі, у обійми душ відверті,
листами від померлої рідні
злітали сни: «Не плачте, ми безсмертні…»
…На ранок – Лондон. Дивний пацієнт,
котрому снились сонячні й прозорі
ширяння над планетою. Вінцент
наснився незамужній – «ніч…і зорі…»**
І доктор Фройд, уже на схилі літ,
летально хворий, певною рукою,
діагноз пише в сторону Ліліт***,
в атеїстичному передпокої…
А потім – вмер. Як всі безсмертні люди.
В минуле передав трактатів стос.
Зареготав на всю нірвану Будда,
на всю будову заридав Христос.
* Кузьма (Κοσμάς) від κοσμος (космос, всесвіт) та Дем’ян (Δαμιανός) від δαμος, δημος (народ) – безсеребреники цілителі, по смерті святі і народні герої, ковалі – уособлення Космо-Народної (космодем’янської) сили, символ єднання земної людини з її космічною сутністю, перемоги над часом.
** Можливо, Ван Гог, «Зоряна ніч»…
*** «в сторону Ліліт» – в астрології апогей Місяця, невидима сторона супутника. В Біблії, апокрифах, міфології нічна демонічна сутність. Пов’язується із лібідо Фройда, як витісненні у підсвідоме моральною стороною природні бажання, в тому числі, сексуальні.
Січень 2010
О.Г.
Людське мірило ангельську блакить,
глибінь осінню, весняне роздолля,
і вир життя, і вирій – кожну мить
класифікує, препарує, долі
обчислює, чіпляє ярлики:
дощ – атмосферний осад, сонце – кванти…
А мудрі коні вже не п’ють ріки
набрівши на табличку з чорним бантом
на жовтому…Та все це півбіди.
Людське мірило перетнуло міру
безцеремонним чоботом – туди,
куди неможна у взутті й без віри.
У білий храм Психеї …
Доктор Фройд,
з моднячим чемоданчиком веселим,
від буржуа і плебсу, хвойд і пройд –
наніс візит до вічної оселі…
Мовляв:
«Ну як ся маєте, сама,
в своїй terra incognita психічній?
Від Вас, мадам, півсвіту без ума.
Я – Фройд, а це мій ум, аналітичний.
Рекомендую. Тут його труди –
злетів над головою чемоданчик.
Я Ваш, мадам, ведіть в свої сади,
але попереджаю, я – не дачник.
Я трудоголік, труд і тільки труд!
Без релаксацій, то – для пацієнтів.
Не білоручка я, я знаю бруд…
Отож вперед! Без зайвих сантиментів».
Тривожна тиша охопила світ.
«Тривожна тиша» – записав психолог…
Аж де не взявсь метелик дивоцвіт,
затанцював перед очима колом,
і далі – навхрест, поманив, повів,
та й зник, як не бувало, перед входом,
що у стіні підвалини чорнів,
якоїсь циклопічної природи…
Метелик, круг і хрест… Його – ведуть!..
Коли б не атеїзм, подумав лікар,
повірив би – сам Ієгова тут.
А він – Мойсей Європи? Аналітик
душі людської… Ні, він – Ганнібал!
Однак мета – спасіння, не погибель.
Не Рим, а мир… Його предмет – ганьба,
психічне рабство, внутрішній Єгипет...
Нехай просвітить душу інтелект:
аналіз, дослід, висновок і метод!
І Фройд ввійшов у сутінки, але
його вела ідея як комета.
Високий день, залитий сонцем світ
святий і грішний, велелюддя повний –
все обривав у невідомість вхід.
Останнім чувсь далекий спів церковний…
Один знаходить істини сліди,
і далі переслідує біглянку…
А інший слід натрапить і… сидить:
«Ось, істина сама, рече, погляньте».
І дивляться. На початках – знавці,
бо ж істина лишила той відбиток.
А згодом вже тлумачать ті і ці…
і всім загалом слід беруть у вжиток.
А там у світ іде новий шукач,
інакший бачить слід її деінде.
І – еврика! Sehr gut і very much!
До Н о б е л я! Бо все до цього – бідне.
Благословенна путь, коли кінець
блаженний споглядає свій початок.
І на чолі в нас грає промінець –
слід істини, останній відпечаток:
я вся – в тобі, завжди…
А доктор Фройд
скоріш попав у затхлі катакомби,
аніж в сади блаженних. Дивний грот
не був пустим, кишів життям фантомним.
Тут комплекси блукали між стовпів,
страхи шугали світські і печерні,
і не різнились вади ві-ай-пі
нічим суттєвим від пороків черні.
Літали спори неминучих війн,
за ними роєм невідступним – біди.
Хлоп’ям безусим гоголівський Вій
постав би перед мороком Лібідо.
І сни… і сни… Сінематограф снів
ішов крізь нього нескінченним цугом.
І кожен – пацієнтом навіснів
свою оповідаючи недугу.
Усіх приймала лікаря душа,
даруйте, вільна наукова думка.
Оракули дістали одкоша,
гадалки й відьми зареклися кумкать,
коли відкрилось – більшість сновидінь,
хоч як гадай, зациклена на сексі.
Скінчилась ніч Європи – новий день!
Просвіти вік, і все в такому сенсі…
Автобус, білка, виноград, гроза,
диван і євнух, жаба і знамено…
Морфеєві задачки розв’язав
універсальний фройдівський знаменник!
Дилема: сни для атеїста тлінь,
а для теїста боже провидіння, –
вирішувалась просто – сон це тінь
людського сексуального хотіння.
Символікою мерехтіли сни:
ікона, камінь, ластівка…шарманщик…
А поза кадром – секс і іже з ним.
Комусь наснився жвавий чемоданчик.
…Десь там, знадвору сходились борці,
«трикутники» провокували драми,
і ніби тури з хати йшли отці
одвірки обриваючи і рами…
А Фройд писав: «Як свідчить метод мій,
природа міфів – вигадок дотепних –
не в божествах, у комплексній тюрмі,
в оцьому підсвідомому вертепі.
Сам Бог-Отець всевишній, осяйний –
звичайна сублімація лібідо,
з часів, як прародителя сини
гуртом забили, з’їли за обідом.
І виставивши за земний поріг,
у вічну славу, поза час і простір,
молитися, спокутувати гріх
старанно заходились: «Pater noster!»
І висновок в підмур’я стін нових
кладе психоаналізу фундатор:
«Не в розах кущ релігій світових,
а у неврозах»
крапка, підпис, дата.
І геть пішов, нагору, до людей.
Фантоми верещали недобиті:
«Тепер капець нам від його ідей!»
А з-під склепіння либилось Лібідо…
А доктор вже вітав грядущі дні,
в людині сублімовану природу,
коли лампад загасяться вогні,
й вогні просвітні стануть у пригоді.
Коли боги і демони підряд
зійдуть мов сон з душі інтелігента,
а смертний гріх, і рай людей-ягнят
зостануться у статусі легенди.
Лише тоді розкутий інтелект
задихає життям на повні груди.
І внесок Фройда серед інших лепт
трудитися на благо людства буде.
Він поспішав, психолог-ескулап
до хворого свого, бо хворий – людство,
психозами увігнане в колапс,
неврозами доведене до лютості.
Побіля гроту скромний побут свій
облаштував невролог-обсерватор,
аби причинно-наслідковий змій
без нагляду не швендяв з хати в хату.
Він по ідеї ніби по вершки,
чи там, по вина, в підсвідомий погріб
навідувався часто, і книжки
виходили міцні, п’янкі і добрі.
Труди і будні, ще один трактат,
брудні і непробудні сни і душі.
Уже й свої неврози пруть як тать,
не віджартуєшся в шарковім душі…
Які там жарти, жертвою і сам
смиренно влігся на олтар науки.
Романтикам – міфічні небеса,
а практикам – земні труди і муки.
…А в небеса, від сірої землі,
від цоколя замшілого підвалу,
летіли білі стіни і в імлі
небес безкраїх танули і звали…
Поміж колон порталу вхід сіяв,
а ті колони – «Так» і «Ні» – сторожа.
І той вертався на круги своя,
хто скинув протилежності ворожі.
У перспективах анфілади світ,
звичайний світ – казково невідомим
являвся тим, хто зверг вериги літ
і злидні звичок виставив із дому.
Обабіч переходів, тут і там,
струміли розмаїті водограї:
«Смак Вічності», «Свободи Повнота»,
«Самотність Бога», «Суб’єктивність Раю»…
І тамувалась спрага із ключів,
знання і віра водами вінчались.
І просторінь небесних орачів
хороброму являла всі начала:
зерно і колос – мікро-макрокосм –
перед Єдиним сіялися, спіли.
Кузьма з Дем’яном* від первісних рос
часів зміюку плугом оповили.
Світобудову через полюси
пронизувала Якова драбина,
від атома до вічного «Єси»,
від пуголовка до Христа-рибини.
А сходами не припинявся рух.
Боги в одежах кутюр’є етнічних
угору йшли в єдиний, спільний круг,
як діти після гри до ліжок звичних…
Подвижники, герої, мудреці,
варяги духу, схимники, буддисти,
трансцендентальні роботяги ці,
в самій нірвані не бажали сісти.
А смертні озирались навкруги,
надземним дивувались виднокраям –
на кожнім східці нові береги,
інакший плин життя у кожнім раї.
І сни… і сни… У сутінки земні,
в оселі, у обійми душ відверті,
листами від померлої рідні
злітали сни: «Не плачте, ми безсмертні…»
…На ранок – Лондон. Дивний пацієнт,
котрому снились сонячні й прозорі
ширяння над планетою. Вінцент
наснився незамужній – «ніч…і зорі…»**
І доктор Фройд, уже на схилі літ,
летально хворий, певною рукою,
діагноз пише в сторону Ліліт***,
в атеїстичному передпокої…
А потім – вмер. Як всі безсмертні люди.
В минуле передав трактатів стос.
Зареготав на всю нірвану Будда,
на всю будову заридав Христос.
* Кузьма (Κοσμάς) від κοσμος (космос, всесвіт) та Дем’ян (Δαμιανός) від δαμος, δημος (народ) – безсеребреники цілителі, по смерті святі і народні герої, ковалі – уособлення Космо-Народної (космодем’янської) сили, символ єднання земної людини з її космічною сутністю, перемоги над часом.
** Можливо, Ван Гог, «Зоряна ніч»…
*** «в сторону Ліліт» – в астрології апогей Місяця, невидима сторона супутника. В Біблії, апокрифах, міфології нічна демонічна сутність. Пов’язується із лібідо Фройда, як витісненні у підсвідоме моральною стороною природні бажання, в тому числі, сексуальні.
Січень 2010
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
