Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.07
06:49
Немов на нитку чисті перла,
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
2026.10.06
23:23
Старий розповідав казки
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
2026.10.06
22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
2026.10.06
22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні
2026.10.06
22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
2026.10.06
18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
2026.10.06
13:59
Пам'яті Віталія Коротича
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
2026.10.06
12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
2026.10.06
12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
2026.10.06
10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
2026.10.06
07:40
Ані туману, ані вітру
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
2026.10.05
23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
2026.10.05
22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
2026.10.05
16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
2026.10.05
15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
2026.10.05
13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Поеми
Мірило підсвідоме
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мірило підсвідоме
гротеск
О.Г.
Людське мірило ангельську блакить,
глибінь осінню, весняне роздолля,
і вир життя, і вирій – кожну мить
класифікує, препарує, долі
обчислює, чіпляє ярлики:
дощ – атмосферний осад, сонце – кванти…
А мудрі коні вже не п’ють ріки
набрівши на табличку з чорним бантом
на жовтому…Та все це півбіди.
Людське мірило перетнуло міру
безцеремонним чоботом – туди,
куди неможна у взутті й без віри.
У білий храм Психеї …
Доктор Фройд,
з моднячим чемоданчиком веселим,
від буржуа і плебсу, хвойд і пройд –
наніс візит до вічної оселі…
Мовляв:
«Ну як ся маєте, сама,
в своїй terra incognita психічній?
Від Вас, мадам, півсвіту без ума.
Я – Фройд, а це мій ум, аналітичний.
Рекомендую. Тут його труди –
злетів над головою чемоданчик.
Я Ваш, мадам, ведіть в свої сади,
але попереджаю, я – не дачник.
Я трудоголік, труд і тільки труд!
Без релаксацій, то – для пацієнтів.
Не білоручка я, я знаю бруд…
Отож вперед! Без зайвих сантиментів».
Тривожна тиша охопила світ.
«Тривожна тиша» – записав психолог…
Аж де не взявсь метелик дивоцвіт,
затанцював перед очима колом,
і далі – навхрест, поманив, повів,
та й зник, як не бувало, перед входом,
що у стіні підвалини чорнів,
якоїсь циклопічної природи…
Метелик, круг і хрест… Його – ведуть!..
Коли б не атеїзм, подумав лікар,
повірив би – сам Ієгова тут.
А він – Мойсей Європи? Аналітик
душі людської… Ні, він – Ганнібал!
Однак мета – спасіння, не погибель.
Не Рим, а мир… Його предмет – ганьба,
психічне рабство, внутрішній Єгипет...
Нехай просвітить душу інтелект:
аналіз, дослід, висновок і метод!
І Фройд ввійшов у сутінки, але
його вела ідея як комета.
Високий день, залитий сонцем світ
святий і грішний, велелюддя повний –
все обривав у невідомість вхід.
Останнім чувсь далекий спів церковний…
Один знаходить істини сліди,
і далі переслідує біглянку…
А інший слід натрапить і… сидить:
«Ось, істина сама, рече, погляньте».
І дивляться. На початках – знавці,
бо ж істина лишила той відбиток.
А згодом вже тлумачать ті і ці…
і всім загалом слід беруть у вжиток.
А там у світ іде новий шукач,
інакший бачить слід її деінде.
І – еврика! Sehr gut і very much!
До Н о б е л я! Бо все до цього – бідне.
Благословенна путь, коли кінець
блаженний споглядає свій початок.
І на чолі в нас грає промінець –
слід істини, останній відпечаток:
я вся – в тобі, завжди…
А доктор Фройд
скоріш попав у затхлі катакомби,
аніж в сади блаженних. Дивний грот
не був пустим, кишів життям фантомним.
Тут комплекси блукали між стовпів,
страхи шугали світські і печерні,
і не різнились вади ві-ай-пі
нічим суттєвим від пороків черні.
Літали спори неминучих війн,
за ними роєм невідступним – біди.
Хлоп’ям безусим гоголівський Вій
постав би перед мороком Лібідо.
І сни… і сни… Сінематограф снів
ішов крізь нього нескінченним цугом.
І кожен – пацієнтом навіснів
свою оповідаючи недугу.
Усіх приймала лікаря душа,
даруйте, вільна наукова думка.
Оракули дістали одкоша,
гадалки й відьми зареклися кумкать,
коли відкрилось – більшість сновидінь,
хоч як гадай, зациклена на сексі.
Скінчилась ніч Європи – новий день!
Просвіти вік, і все в такому сенсі…
Автобус, білка, виноград, гроза,
диван і євнух, жаба і знамено…
Морфеєві задачки розв’язав
універсальний фройдівський знаменник!
Дилема: сни для атеїста тлінь,
а для теїста боже провидіння, –
вирішувалась просто – сон це тінь
людського сексуального хотіння.
Символікою мерехтіли сни:
ікона, камінь, ластівка…шарманщик…
А поза кадром – секс і іже з ним.
Комусь наснився жвавий чемоданчик.
…Десь там, знадвору сходились борці,
«трикутники» провокували драми,
і ніби тури з хати йшли отці
одвірки обриваючи і рами…
А Фройд писав: «Як свідчить метод мій,
природа міфів – вигадок дотепних –
не в божествах, у комплексній тюрмі,
в оцьому підсвідомому вертепі.
Сам Бог-Отець всевишній, осяйний –
звичайна сублімація лібідо,
з часів, як прародителя сини
гуртом забили, з’їли за обідом.
І виставивши за земний поріг,
у вічну славу, поза час і простір,
молитися, спокутувати гріх
старанно заходились: «Pater noster!»
І висновок в підмур’я стін нових
кладе психоаналізу фундатор:
«Не в розах кущ релігій світових,
а у неврозах»
крапка, підпис, дата.
І геть пішов, нагору, до людей.
Фантоми верещали недобиті:
«Тепер капець нам від його ідей!»
А з-під склепіння либилось Лібідо…
А доктор вже вітав грядущі дні,
в людині сублімовану природу,
коли лампад загасяться вогні,
й вогні просвітні стануть у пригоді.
Коли боги і демони підряд
зійдуть мов сон з душі інтелігента,
а смертний гріх, і рай людей-ягнят
зостануться у статусі легенди.
Лише тоді розкутий інтелект
задихає життям на повні груди.
І внесок Фройда серед інших лепт
трудитися на благо людства буде.
Він поспішав, психолог-ескулап
до хворого свого, бо хворий – людство,
психозами увігнане в колапс,
неврозами доведене до лютості.
Побіля гроту скромний побут свій
облаштував невролог-обсерватор,
аби причинно-наслідковий змій
без нагляду не швендяв з хати в хату.
Він по ідеї ніби по вершки,
чи там, по вина, в підсвідомий погріб
навідувався часто, і книжки
виходили міцні, п’янкі і добрі.
Труди і будні, ще один трактат,
брудні і непробудні сни і душі.
Уже й свої неврози пруть як тать,
не віджартуєшся в шарковім душі…
Які там жарти, жертвою і сам
смиренно влігся на олтар науки.
Романтикам – міфічні небеса,
а практикам – земні труди і муки.
…А в небеса, від сірої землі,
від цоколя замшілого підвалу,
летіли білі стіни і в імлі
небес безкраїх танули і звали…
Поміж колон порталу вхід сіяв,
а ті колони – «Так» і «Ні» – сторожа.
І той вертався на круги своя,
хто скинув протилежності ворожі.
У перспективах анфілади світ,
звичайний світ – казково невідомим
являвся тим, хто зверг вериги літ
і злидні звичок виставив із дому.
Обабіч переходів, тут і там,
струміли розмаїті водограї:
«Смак Вічності», «Свободи Повнота»,
«Самотність Бога», «Суб’єктивність Раю»…
І тамувалась спрага із ключів,
знання і віра водами вінчались.
І просторінь небесних орачів
хороброму являла всі начала:
зерно і колос – мікро-макрокосм –
перед Єдиним сіялися, спіли.
Кузьма з Дем’яном* від первісних рос
часів зміюку плугом оповили.
Світобудову через полюси
пронизувала Якова драбина,
від атома до вічного «Єси»,
від пуголовка до Христа-рибини.
А сходами не припинявся рух.
Боги в одежах кутюр’є етнічних
угору йшли в єдиний, спільний круг,
як діти після гри до ліжок звичних…
Подвижники, герої, мудреці,
варяги духу, схимники, буддисти,
трансцендентальні роботяги ці,
в самій нірвані не бажали сісти.
А смертні озирались навкруги,
надземним дивувались виднокраям –
на кожнім східці нові береги,
інакший плин життя у кожнім раї.
І сни… і сни… У сутінки земні,
в оселі, у обійми душ відверті,
листами від померлої рідні
злітали сни: «Не плачте, ми безсмертні…»
…На ранок – Лондон. Дивний пацієнт,
котрому снились сонячні й прозорі
ширяння над планетою. Вінцент
наснився незамужній – «ніч…і зорі…»**
І доктор Фройд, уже на схилі літ,
летально хворий, певною рукою,
діагноз пише в сторону Ліліт***,
в атеїстичному передпокої…
А потім – вмер. Як всі безсмертні люди.
В минуле передав трактатів стос.
Зареготав на всю нірвану Будда,
на всю будову заридав Христос.
* Кузьма (Κοσμάς) від κοσμος (космос, всесвіт) та Дем’ян (Δαμιανός) від δαμος, δημος (народ) – безсеребреники цілителі, по смерті святі і народні герої, ковалі – уособлення Космо-Народної (космодем’янської) сили, символ єднання земної людини з її космічною сутністю, перемоги над часом.
** Можливо, Ван Гог, «Зоряна ніч»…
*** «в сторону Ліліт» – в астрології апогей Місяця, невидима сторона супутника. В Біблії, апокрифах, міфології нічна демонічна сутність. Пов’язується із лібідо Фройда, як витісненні у підсвідоме моральною стороною природні бажання, в тому числі, сексуальні.
Січень 2010
О.Г.
Людське мірило ангельську блакить,
глибінь осінню, весняне роздолля,
і вир життя, і вирій – кожну мить
класифікує, препарує, долі
обчислює, чіпляє ярлики:
дощ – атмосферний осад, сонце – кванти…
А мудрі коні вже не п’ють ріки
набрівши на табличку з чорним бантом
на жовтому…Та все це півбіди.
Людське мірило перетнуло міру
безцеремонним чоботом – туди,
куди неможна у взутті й без віри.
У білий храм Психеї …
Доктор Фройд,
з моднячим чемоданчиком веселим,
від буржуа і плебсу, хвойд і пройд –
наніс візит до вічної оселі…
Мовляв:
«Ну як ся маєте, сама,
в своїй terra incognita психічній?
Від Вас, мадам, півсвіту без ума.
Я – Фройд, а це мій ум, аналітичний.
Рекомендую. Тут його труди –
злетів над головою чемоданчик.
Я Ваш, мадам, ведіть в свої сади,
але попереджаю, я – не дачник.
Я трудоголік, труд і тільки труд!
Без релаксацій, то – для пацієнтів.
Не білоручка я, я знаю бруд…
Отож вперед! Без зайвих сантиментів».
Тривожна тиша охопила світ.
«Тривожна тиша» – записав психолог…
Аж де не взявсь метелик дивоцвіт,
затанцював перед очима колом,
і далі – навхрест, поманив, повів,
та й зник, як не бувало, перед входом,
що у стіні підвалини чорнів,
якоїсь циклопічної природи…
Метелик, круг і хрест… Його – ведуть!..
Коли б не атеїзм, подумав лікар,
повірив би – сам Ієгова тут.
А він – Мойсей Європи? Аналітик
душі людської… Ні, він – Ганнібал!
Однак мета – спасіння, не погибель.
Не Рим, а мир… Його предмет – ганьба,
психічне рабство, внутрішній Єгипет...
Нехай просвітить душу інтелект:
аналіз, дослід, висновок і метод!
І Фройд ввійшов у сутінки, але
його вела ідея як комета.
Високий день, залитий сонцем світ
святий і грішний, велелюддя повний –
все обривав у невідомість вхід.
Останнім чувсь далекий спів церковний…
Один знаходить істини сліди,
і далі переслідує біглянку…
А інший слід натрапить і… сидить:
«Ось, істина сама, рече, погляньте».
І дивляться. На початках – знавці,
бо ж істина лишила той відбиток.
А згодом вже тлумачать ті і ці…
і всім загалом слід беруть у вжиток.
А там у світ іде новий шукач,
інакший бачить слід її деінде.
І – еврика! Sehr gut і very much!
До Н о б е л я! Бо все до цього – бідне.
Благословенна путь, коли кінець
блаженний споглядає свій початок.
І на чолі в нас грає промінець –
слід істини, останній відпечаток:
я вся – в тобі, завжди…
А доктор Фройд
скоріш попав у затхлі катакомби,
аніж в сади блаженних. Дивний грот
не був пустим, кишів життям фантомним.
Тут комплекси блукали між стовпів,
страхи шугали світські і печерні,
і не різнились вади ві-ай-пі
нічим суттєвим від пороків черні.
Літали спори неминучих війн,
за ними роєм невідступним – біди.
Хлоп’ям безусим гоголівський Вій
постав би перед мороком Лібідо.
І сни… і сни… Сінематограф снів
ішов крізь нього нескінченним цугом.
І кожен – пацієнтом навіснів
свою оповідаючи недугу.
Усіх приймала лікаря душа,
даруйте, вільна наукова думка.
Оракули дістали одкоша,
гадалки й відьми зареклися кумкать,
коли відкрилось – більшість сновидінь,
хоч як гадай, зациклена на сексі.
Скінчилась ніч Європи – новий день!
Просвіти вік, і все в такому сенсі…
Автобус, білка, виноград, гроза,
диван і євнух, жаба і знамено…
Морфеєві задачки розв’язав
універсальний фройдівський знаменник!
Дилема: сни для атеїста тлінь,
а для теїста боже провидіння, –
вирішувалась просто – сон це тінь
людського сексуального хотіння.
Символікою мерехтіли сни:
ікона, камінь, ластівка…шарманщик…
А поза кадром – секс і іже з ним.
Комусь наснився жвавий чемоданчик.
…Десь там, знадвору сходились борці,
«трикутники» провокували драми,
і ніби тури з хати йшли отці
одвірки обриваючи і рами…
А Фройд писав: «Як свідчить метод мій,
природа міфів – вигадок дотепних –
не в божествах, у комплексній тюрмі,
в оцьому підсвідомому вертепі.
Сам Бог-Отець всевишній, осяйний –
звичайна сублімація лібідо,
з часів, як прародителя сини
гуртом забили, з’їли за обідом.
І виставивши за земний поріг,
у вічну славу, поза час і простір,
молитися, спокутувати гріх
старанно заходились: «Pater noster!»
І висновок в підмур’я стін нових
кладе психоаналізу фундатор:
«Не в розах кущ релігій світових,
а у неврозах»
крапка, підпис, дата.
І геть пішов, нагору, до людей.
Фантоми верещали недобиті:
«Тепер капець нам від його ідей!»
А з-під склепіння либилось Лібідо…
А доктор вже вітав грядущі дні,
в людині сублімовану природу,
коли лампад загасяться вогні,
й вогні просвітні стануть у пригоді.
Коли боги і демони підряд
зійдуть мов сон з душі інтелігента,
а смертний гріх, і рай людей-ягнят
зостануться у статусі легенди.
Лише тоді розкутий інтелект
задихає життям на повні груди.
І внесок Фройда серед інших лепт
трудитися на благо людства буде.
Він поспішав, психолог-ескулап
до хворого свого, бо хворий – людство,
психозами увігнане в колапс,
неврозами доведене до лютості.
Побіля гроту скромний побут свій
облаштував невролог-обсерватор,
аби причинно-наслідковий змій
без нагляду не швендяв з хати в хату.
Він по ідеї ніби по вершки,
чи там, по вина, в підсвідомий погріб
навідувався часто, і книжки
виходили міцні, п’янкі і добрі.
Труди і будні, ще один трактат,
брудні і непробудні сни і душі.
Уже й свої неврози пруть як тать,
не віджартуєшся в шарковім душі…
Які там жарти, жертвою і сам
смиренно влігся на олтар науки.
Романтикам – міфічні небеса,
а практикам – земні труди і муки.
…А в небеса, від сірої землі,
від цоколя замшілого підвалу,
летіли білі стіни і в імлі
небес безкраїх танули і звали…
Поміж колон порталу вхід сіяв,
а ті колони – «Так» і «Ні» – сторожа.
І той вертався на круги своя,
хто скинув протилежності ворожі.
У перспективах анфілади світ,
звичайний світ – казково невідомим
являвся тим, хто зверг вериги літ
і злидні звичок виставив із дому.
Обабіч переходів, тут і там,
струміли розмаїті водограї:
«Смак Вічності», «Свободи Повнота»,
«Самотність Бога», «Суб’єктивність Раю»…
І тамувалась спрага із ключів,
знання і віра водами вінчались.
І просторінь небесних орачів
хороброму являла всі начала:
зерно і колос – мікро-макрокосм –
перед Єдиним сіялися, спіли.
Кузьма з Дем’яном* від первісних рос
часів зміюку плугом оповили.
Світобудову через полюси
пронизувала Якова драбина,
від атома до вічного «Єси»,
від пуголовка до Христа-рибини.
А сходами не припинявся рух.
Боги в одежах кутюр’є етнічних
угору йшли в єдиний, спільний круг,
як діти після гри до ліжок звичних…
Подвижники, герої, мудреці,
варяги духу, схимники, буддисти,
трансцендентальні роботяги ці,
в самій нірвані не бажали сісти.
А смертні озирались навкруги,
надземним дивувались виднокраям –
на кожнім східці нові береги,
інакший плин життя у кожнім раї.
І сни… і сни… У сутінки земні,
в оселі, у обійми душ відверті,
листами від померлої рідні
злітали сни: «Не плачте, ми безсмертні…»
…На ранок – Лондон. Дивний пацієнт,
котрому снились сонячні й прозорі
ширяння над планетою. Вінцент
наснився незамужній – «ніч…і зорі…»**
І доктор Фройд, уже на схилі літ,
летально хворий, певною рукою,
діагноз пише в сторону Ліліт***,
в атеїстичному передпокої…
А потім – вмер. Як всі безсмертні люди.
В минуле передав трактатів стос.
Зареготав на всю нірвану Будда,
на всю будову заридав Христос.
* Кузьма (Κοσμάς) від κοσμος (космос, всесвіт) та Дем’ян (Δαμιανός) від δαμος, δημος (народ) – безсеребреники цілителі, по смерті святі і народні герої, ковалі – уособлення Космо-Народної (космодем’янської) сили, символ єднання земної людини з її космічною сутністю, перемоги над часом.
** Можливо, Ван Гог, «Зоряна ніч»…
*** «в сторону Ліліт» – в астрології апогей Місяця, невидима сторона супутника. В Біблії, апокрифах, міфології нічна демонічна сутність. Пов’язується із лібідо Фройда, як витісненні у підсвідоме моральною стороною природні бажання, в тому числі, сексуальні.
Січень 2010
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
