ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
13:42
Небо квилить клином журавлиним,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
2024.03.19
13:26
Украла віра чужоземна все:.
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
ТИХА СИМФОНІЯ ЛЮБОВІ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ТИХА СИМФОНІЯ ЛЮБОВІ
Марія Влад. Святий Йосиф Обручник. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2009. – 306 с.
Книга, про яку мова, розповідає про життя Пресвятої Родини: Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і Йосифа Обручника. Це релігійне видання, для якого потрібен був дозвіл церковної влади: книгу благословив Ректор Івано-Франківської Теологічної Академії, Єпископ Софрон Мудрий (літературний редактор – богослов о. Ігор Пелехатий).
М. Влад уклала книгу на основі апробованих і схвалених Церквою містичних свідчень візіонерок, котрі жили в різні часи і в різних країнах: преподобної матері Марії з Агреди (Іспанія, 1602 – 1665), блаженної Анни Катерини Еммеріх з Дільмен (1774 – 1824) та праведної Марії Вальторти (Італія, 1897 – 1961). Але не тільки: вражає бібліографія використаних джерел, що додається наприкінці книги. Видання щедро ілюстроване репродукціями картин на біблійні сюжети визначних малярів Епохи Ренесансу.
Ув історії Пресвятої Родини увагу письменниці привернув саме святий Йосиф, чоловік Діви Марії, матері Ісуса Христа, що став земним батьком Господа і взірцем для батьків християнських родин на всі часи. Його біографія – композиційний стрижень сюжету.
Якось так повелося, що роль Йосифа, опікуна і вихователя Божого Сина виглядала ніби-то другорядною, а його постать тривалий час була несправедливо забутою, навіть очорненою і зневаженою. Спочатку читач бачить Йосифа в Римі, восьмилітнім хлопчиком, молодшим із шести синів Якова, спокійної вдачі, серйозним, налаштованим на молитву. «Йосиф – нащадок царського роду, в очах світу був звичайною людиною, ремісником, який рано мусив покинути батьківський дім. Він жив так бідно, що в поті чола заробляв собі коло чужих людей хліб насущний. Коли Бог має великі наміри стосовно когось, коли бажає, аби заясніла чиясь велич, то часто упокорює. Так було і тут».
Паралельно М. Влад оповідає про дитячі роки Діви Марії, яка народилася у подружжя Йоакима й Анни: «Люди, на жаль, мало відають про неї, нашу прекрасну Матір, Діву – Матір мудрості, втіху і славу Бога, причину постійної повної і щирої радості Божої Триєдиності. Вона є поясненням, чому Бог не знищив людський рід (...) вона є причиною прощення, яке ми отримали (...) Ми так мало ввіряємо їй своє життя, так рідко уповаємо на неї. А Бог продовжує завдяки їй обдаровувати нас, прислухаючись до її просьб, на її втіху, бо її радість об’єднується з Божою радістю і звеличує її сяйвом, що наповнює велике світло раю. Отака радість прийшла на землю з народженням Марії».
Від зустрічі Йосифа й Марії історія Пресвятої Родини стає спільною. Віхи їхнього життя добре відомі читачеві з Біблії – заручини, народження Ісуса Христа, втеча в Єгипет і наступне повернення до Назарету тощо. Цінність цієї книги, на моє читацьке відчуття, насамперед, у щедрих авторських нараціях. Письменниця ніби «заземлює» цілком зрозумілий контекстний пафос і високу напругу містичних видінь візіонерок. Вона акцентує увагу потенційного читача на простих, так би мовити, «земних» обставинах життя Святої Родини. Ось одна з вельми характерних деталей: Йосиф не знав про таїну Благовіщення і Непорочного Зачаття і коли зауважив, що Марія вагітна, засумнівався. Він страждав так само, як будь-який чоловік на його місці, адже «сумнів небезпечний, а навіть і смертельний для духа. Смертельний, бо сумнів є першим проявом смертельної хвороби, що називається зневірою (...) Хто може правдиво описати біль Йосифа, його думки, сум’яття його почуттів? Як маленька барка в шторм, кинута на волю хвиль, знаходився він у вирі суперечливих думок, в сітях болючих і похмурих роздумів, з яких один був болючіший від іншого. Він був чоловіком, котрого, судячи з усього, зрадила жінка».
Свята подружня пара жила самотньо. Йосиф займався теслярством, Марія пряла за верстатом. Часто траплялося так, що вони не мали найнеобхідніших для життя продуктів. Проте, попри убогість, дім Святої Родини був щасливим, адже його берегли Ангели взаємної поваги, розуміння, допомоги, самопожертви задля добра найрідніших людей. Для молоді книга може стати бажаним духовним читанням саме через розсипи духовних і моральних настанов, як наприклад ось ця: «Найбільшою перешкодою в досягненні певного рівня досконалості є особлива схильність і прив’язаність до земних речей. Бо вони роблять душу негідною того, щоб Господь наділив їх Своїми благами та об’явив Свою волю. Через прив’язаність до земних речей душа стає нездатною до швидкого й радісного виявлення послушності свого Господа, хоч і всеціло зобов’язана їй».
Коли звершилося велике таїнство – народився Божий Син – Ісус Христос, земні асоціації у книзі стали особливо рідними : «Мамо, мамо! Яка ти велика в усіх вимірах! Без тебе просто нікого й нічого! Без тебе навіть Бога світ не спізнав би (...) у кожного була мама. Навіть у Бога. Єдина в світі, тільки своя, рідна. Як без неї бідніємо навіть в старості, коли її раптом не стає! Ой мамо-мамо! Скільки щастя з тобою і скільки болю без тебе...». Чи не правда, шановний читачу, ці слова, що адресовані Марії з новонародженим Сином на руках близькі й зрозумілі кожній людині на землі?!
Сюжет книги обривається на смерті Йосифа. Він помер, виконавши своє завдання земного батька й опікуна Ісуса Христа та його Пресвятої Матері. З глибокою пошаною, з поетичним шармом авторка переповідає про обставини його відходу: «Божий Син закрив йому очі. Загони ангелів заспівали похвальні пісні, а потім, за наказом Господа, ангели спровадили пресвяту душу Його (...) найщасливіший з усіх мужів прожив 60 років, а з Марією одружився, маючи тридцять три. Їхнє подружнє життя склало повних двадцять сім літ».
Насамкінець, звертаючись до читача, котрого називає дорогим і терпеливим, М. Влад підсумовує: «Наш український народ повинен завжди вшановувати св. Йосифа. Наслідування його чеснот та щоденна сердечна молитва до нього в усіх наших потребах хай будуть славною відзнакою всіх українців (...) В особі св. Йосифа Господь дав нам мужа обов’язку, законності й послуху, віри, уповання, покори й праці. У час теперішніх неспокоїв у світі з великим довір’ям призиваймо на поміч цього святого оборонця».
Додам, що ця книга здобула диплом конкурсу «Коронація слова – 2009».
Книга, про яку мова, розповідає про життя Пресвятої Родини: Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і Йосифа Обручника. Це релігійне видання, для якого потрібен був дозвіл церковної влади: книгу благословив Ректор Івано-Франківської Теологічної Академії, Єпископ Софрон Мудрий (літературний редактор – богослов о. Ігор Пелехатий).
М. Влад уклала книгу на основі апробованих і схвалених Церквою містичних свідчень візіонерок, котрі жили в різні часи і в різних країнах: преподобної матері Марії з Агреди (Іспанія, 1602 – 1665), блаженної Анни Катерини Еммеріх з Дільмен (1774 – 1824) та праведної Марії Вальторти (Італія, 1897 – 1961). Але не тільки: вражає бібліографія використаних джерел, що додається наприкінці книги. Видання щедро ілюстроване репродукціями картин на біблійні сюжети визначних малярів Епохи Ренесансу.
Ув історії Пресвятої Родини увагу письменниці привернув саме святий Йосиф, чоловік Діви Марії, матері Ісуса Христа, що став земним батьком Господа і взірцем для батьків християнських родин на всі часи. Його біографія – композиційний стрижень сюжету.
Якось так повелося, що роль Йосифа, опікуна і вихователя Божого Сина виглядала ніби-то другорядною, а його постать тривалий час була несправедливо забутою, навіть очорненою і зневаженою. Спочатку читач бачить Йосифа в Римі, восьмилітнім хлопчиком, молодшим із шести синів Якова, спокійної вдачі, серйозним, налаштованим на молитву. «Йосиф – нащадок царського роду, в очах світу був звичайною людиною, ремісником, який рано мусив покинути батьківський дім. Він жив так бідно, що в поті чола заробляв собі коло чужих людей хліб насущний. Коли Бог має великі наміри стосовно когось, коли бажає, аби заясніла чиясь велич, то часто упокорює. Так було і тут».
Паралельно М. Влад оповідає про дитячі роки Діви Марії, яка народилася у подружжя Йоакима й Анни: «Люди, на жаль, мало відають про неї, нашу прекрасну Матір, Діву – Матір мудрості, втіху і славу Бога, причину постійної повної і щирої радості Божої Триєдиності. Вона є поясненням, чому Бог не знищив людський рід (...) вона є причиною прощення, яке ми отримали (...) Ми так мало ввіряємо їй своє життя, так рідко уповаємо на неї. А Бог продовжує завдяки їй обдаровувати нас, прислухаючись до її просьб, на її втіху, бо її радість об’єднується з Божою радістю і звеличує її сяйвом, що наповнює велике світло раю. Отака радість прийшла на землю з народженням Марії».
Від зустрічі Йосифа й Марії історія Пресвятої Родини стає спільною. Віхи їхнього життя добре відомі читачеві з Біблії – заручини, народження Ісуса Христа, втеча в Єгипет і наступне повернення до Назарету тощо. Цінність цієї книги, на моє читацьке відчуття, насамперед, у щедрих авторських нараціях. Письменниця ніби «заземлює» цілком зрозумілий контекстний пафос і високу напругу містичних видінь візіонерок. Вона акцентує увагу потенційного читача на простих, так би мовити, «земних» обставинах життя Святої Родини. Ось одна з вельми характерних деталей: Йосиф не знав про таїну Благовіщення і Непорочного Зачаття і коли зауважив, що Марія вагітна, засумнівався. Він страждав так само, як будь-який чоловік на його місці, адже «сумнів небезпечний, а навіть і смертельний для духа. Смертельний, бо сумнів є першим проявом смертельної хвороби, що називається зневірою (...) Хто може правдиво описати біль Йосифа, його думки, сум’яття його почуттів? Як маленька барка в шторм, кинута на волю хвиль, знаходився він у вирі суперечливих думок, в сітях болючих і похмурих роздумів, з яких один був болючіший від іншого. Він був чоловіком, котрого, судячи з усього, зрадила жінка».
Свята подружня пара жила самотньо. Йосиф займався теслярством, Марія пряла за верстатом. Часто траплялося так, що вони не мали найнеобхідніших для життя продуктів. Проте, попри убогість, дім Святої Родини був щасливим, адже його берегли Ангели взаємної поваги, розуміння, допомоги, самопожертви задля добра найрідніших людей. Для молоді книга може стати бажаним духовним читанням саме через розсипи духовних і моральних настанов, як наприклад ось ця: «Найбільшою перешкодою в досягненні певного рівня досконалості є особлива схильність і прив’язаність до земних речей. Бо вони роблять душу негідною того, щоб Господь наділив їх Своїми благами та об’явив Свою волю. Через прив’язаність до земних речей душа стає нездатною до швидкого й радісного виявлення послушності свого Господа, хоч і всеціло зобов’язана їй».
Коли звершилося велике таїнство – народився Божий Син – Ісус Христос, земні асоціації у книзі стали особливо рідними : «Мамо, мамо! Яка ти велика в усіх вимірах! Без тебе просто нікого й нічого! Без тебе навіть Бога світ не спізнав би (...) у кожного була мама. Навіть у Бога. Єдина в світі, тільки своя, рідна. Як без неї бідніємо навіть в старості, коли її раптом не стає! Ой мамо-мамо! Скільки щастя з тобою і скільки болю без тебе...». Чи не правда, шановний читачу, ці слова, що адресовані Марії з новонародженим Сином на руках близькі й зрозумілі кожній людині на землі?!
Сюжет книги обривається на смерті Йосифа. Він помер, виконавши своє завдання земного батька й опікуна Ісуса Христа та його Пресвятої Матері. З глибокою пошаною, з поетичним шармом авторка переповідає про обставини його відходу: «Божий Син закрив йому очі. Загони ангелів заспівали похвальні пісні, а потім, за наказом Господа, ангели спровадили пресвяту душу Його (...) найщасливіший з усіх мужів прожив 60 років, а з Марією одружився, маючи тридцять три. Їхнє подружнє життя склало повних двадцять сім літ».
Насамкінець, звертаючись до читача, котрого називає дорогим і терпеливим, М. Влад підсумовує: «Наш український народ повинен завжди вшановувати св. Йосифа. Наслідування його чеснот та щоденна сердечна молитва до нього в усіх наших потребах хай будуть славною відзнакою всіх українців (...) В особі св. Йосифа Господь дав нам мужа обов’язку, законності й послуху, віри, уповання, покори й праці. У час теперішніх неспокоїв у світі з великим довір’ям призиваймо на поміч цього святого оборонця».
Додам, що ця книга здобула диплом конкурсу «Коронація слова – 2009».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Сьогодні не твоя черга вмирати,або Memento mori!"
• Перейти на сторінку •
"НА ХВИЛІ НОВОГО РЕАЛІЗМУ"
• Перейти на сторінку •
"НА ХВИЛІ НОВОГО РЕАЛІЗМУ"
Про публікацію