ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2023.12.19
2023.11.22
2023.11.18
2023.11.06
2023.10.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Гольдін (1968) /
Інша поезія
Земля Дурисвіт
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Земля Дурисвіт
Земля Дурисвіт
Заспів
Чи знов податися на захід,
В провінцію на краю Дурисвіту,
Куди долинають пахощі інших країн,
Запахи поважних матрон
І обскубаного лісу?
О приємна близькість кордонів,
За якими тебе не чекають!
Нам обридло бути собою,
Ми призвідці великих ілюзій,
Що опали вже позавчора
І відкрили велику пустку
Під корогвами Дурисвіту.
Чи знов податися на захід,
Звідки все починається завше?
На околицях Дурисвіту
Ми сиділи в кафе “Олеся”
І виделками “їли” горілку.
1
Це місто схоже на пана Сенеку
(Листи Сенеки краще трагедій),
А доля схожа на пана Нерона,
А “добрий” Нерон схожий тільки на себе.
Отож не сумуй в цьому місті, друже,
Бо смерть тут звична і досить гарна,
Бо тут навіть звичне здається значним,
А значне ніколи не остогидне;
Бо тут і пурпур, і холод троянди
До вподоби чесним повіям
Та іншим поважним особам,
Що живуть за рахунок державного ладу
Навіть в епоху безладдя.
О, місто слабких аксіом,
Які не сприймаються
І не сприймались ніколи.
Твої аксіоми з’єднали сто сот берегів
Чавунним литвом та камінням.
Ти зникнеш в тумані
І лишиш по собі болото
З химерами дивного міста,
Що схоже на пана Сенеку.
2
В електричці, що йде на Донецьк
Ми їхали вдвох: Я і злодій,
Що вранці хотів мене обікрасти.
Ми співали пісень про чесноти,
Про любов до усіх подорожніх,
А також про радість від спілкування.
Хай живе спілкування між нами!
В моїй валізі співали речі,
Яких не привласнив невдаха-злодій,
Співали акації та кукурудза,
Співали колеса старих вагонів.
А терен колючий співать не хотів –
Він знає ціну такій пісні.
3
Пане Володю, ви бачите пана змія?
В нього довгий зелений хвіст,
Що нагадує крик будяка.
Тож почнемо, пане Володю,
Уговтувати зеленого змія.
Вам не шкода сумну цю тварину,
В якої температура
І прописка в землі Дурисвіт?
Наливайте, добродію, чарки.
Як важливо добрати закуску!
Я, наприклад, люблю оливки,
Маслюки і тиху розмову,
І відсутність жіночої статі
У просторі до горизонту.
Пане Володю, згадайте
Наші дні, вечори осінні
За пляшкою самограю,
Що був зерном спервовіку
4
Знаю про ворогів, що вбили мого діда,
І про ворогів, що будували дорогу на Крим,
А також майстрували стільчики та столи
За шматок хліба.
Хіба скажеш про однозначність буття?
Знаю про бабусю, що бачила двох святих.
Одну рятували ведмеді в Сибіру,
Другий водив на прощу
Неспокійних поліщуків.
Одвічні дороги, як нитки,
Що приборкують простір.
Знаю народних трибунів, чиї промови,
Як безперервне зґвалтування здорового глузду.
Їх балакучість перевершує їх продажність.
Новітні Гракхи схожі на хлопчиська Клодія –
Звабника чужих жінок,
Схожі на Ціцерона –
Одну з найдорожчих повій Сенату.
О демократія – привід для сарказму.
О тиранія – привід для байки.
*
Граки – брати Тиберій і Гай, політичні діячі Риму, трибуни, діяли в інтересах плебсу.
Публій Клодій-Пульхер – римський громадянин, переодягнувшись в жіноче вбрання, перебував в будинку Гая Юлія Цезаря, коли його дружина приносила жертви Добрій Богині. Цей вчинок став причиною розлучення Цезаря.
5
Бійці за народну волю в чудових краватках
Мацають подруг – найдорожче майно республіки.
Ще б пак!
Хіба ми гірші за греків,
Що прославляли свою добу,
Купуючи ласку гетер?
Хіба Перикл помирав від злиднів,
А Нікій був пролетарій?
О де ж вони, наші Фідії
І наші Протагори?!
Ми обіцяли народу небачений розцвіт.
Ми клялися над козацькими могилами
Збудувати палац на місці селянської хати.
О бійці за народну волю в чудових краватках!
Епамінонди парламентських битв,
Леоніди вуличних маршів!
Я не знаю, що буде з Фідієм і Протагором,
Але в той рік, коли правду сплюндрують до решти,
На майдані вас перестріне Сократ,
Щоб задати якесь недоречне питання
І бути отруєним задля суспільного спокою.
Заспів
Чи знов податися на захід,
В провінцію на краю Дурисвіту,
Куди долинають пахощі інших країн,
Запахи поважних матрон
І обскубаного лісу?
О приємна близькість кордонів,
За якими тебе не чекають!
Нам обридло бути собою,
Ми призвідці великих ілюзій,
Що опали вже позавчора
І відкрили велику пустку
Під корогвами Дурисвіту.
Чи знов податися на захід,
Звідки все починається завше?
На околицях Дурисвіту
Ми сиділи в кафе “Олеся”
І виделками “їли” горілку.
1
Це місто схоже на пана Сенеку
(Листи Сенеки краще трагедій),
А доля схожа на пана Нерона,
А “добрий” Нерон схожий тільки на себе.
Отож не сумуй в цьому місті, друже,
Бо смерть тут звична і досить гарна,
Бо тут навіть звичне здається значним,
А значне ніколи не остогидне;
Бо тут і пурпур, і холод троянди
До вподоби чесним повіям
Та іншим поважним особам,
Що живуть за рахунок державного ладу
Навіть в епоху безладдя.
О, місто слабких аксіом,
Які не сприймаються
І не сприймались ніколи.
Твої аксіоми з’єднали сто сот берегів
Чавунним литвом та камінням.
Ти зникнеш в тумані
І лишиш по собі болото
З химерами дивного міста,
Що схоже на пана Сенеку.
2
В електричці, що йде на Донецьк
Ми їхали вдвох: Я і злодій,
Що вранці хотів мене обікрасти.
Ми співали пісень про чесноти,
Про любов до усіх подорожніх,
А також про радість від спілкування.
Хай живе спілкування між нами!
В моїй валізі співали речі,
Яких не привласнив невдаха-злодій,
Співали акації та кукурудза,
Співали колеса старих вагонів.
А терен колючий співать не хотів –
Він знає ціну такій пісні.
3
Пане Володю, ви бачите пана змія?
В нього довгий зелений хвіст,
Що нагадує крик будяка.
Тож почнемо, пане Володю,
Уговтувати зеленого змія.
Вам не шкода сумну цю тварину,
В якої температура
І прописка в землі Дурисвіт?
Наливайте, добродію, чарки.
Як важливо добрати закуску!
Я, наприклад, люблю оливки,
Маслюки і тиху розмову,
І відсутність жіночої статі
У просторі до горизонту.
Пане Володю, згадайте
Наші дні, вечори осінні
За пляшкою самограю,
Що був зерном спервовіку
4
Знаю про ворогів, що вбили мого діда,
І про ворогів, що будували дорогу на Крим,
А також майстрували стільчики та столи
За шматок хліба.
Хіба скажеш про однозначність буття?
Знаю про бабусю, що бачила двох святих.
Одну рятували ведмеді в Сибіру,
Другий водив на прощу
Неспокійних поліщуків.
Одвічні дороги, як нитки,
Що приборкують простір.
Знаю народних трибунів, чиї промови,
Як безперервне зґвалтування здорового глузду.
Їх балакучість перевершує їх продажність.
Новітні Гракхи схожі на хлопчиська Клодія –
Звабника чужих жінок,
Схожі на Ціцерона –
Одну з найдорожчих повій Сенату.
О демократія – привід для сарказму.
О тиранія – привід для байки.
*
Граки – брати Тиберій і Гай, політичні діячі Риму, трибуни, діяли в інтересах плебсу.
Публій Клодій-Пульхер – римський громадянин, переодягнувшись в жіноче вбрання, перебував в будинку Гая Юлія Цезаря, коли його дружина приносила жертви Добрій Богині. Цей вчинок став причиною розлучення Цезаря.
5
Бійці за народну волю в чудових краватках
Мацають подруг – найдорожче майно республіки.
Ще б пак!
Хіба ми гірші за греків,
Що прославляли свою добу,
Купуючи ласку гетер?
Хіба Перикл помирав від злиднів,
А Нікій був пролетарій?
О де ж вони, наші Фідії
І наші Протагори?!
Ми обіцяли народу небачений розцвіт.
Ми клялися над козацькими могилами
Збудувати палац на місці селянської хати.
О бійці за народну волю в чудових краватках!
Епамінонди парламентських битв,
Леоніди вуличних маршів!
Я не знаю, що буде з Фідієм і Протагором,
Але в той рік, коли правду сплюндрують до решти,
На майдані вас перестріне Сократ,
Щоб задати якесь недоречне питання
І бути отруєним задля суспільного спокою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію