ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Валентинів день
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Валентинів день
Того лютневого ранку дівчина Олеся прокинулась не від аромату кави, що долинав з кухні, не від обережного брязкання посуду. Тиша стояла в квартирі. Здавалось, що завис у повітрі монотонний звук. Якби в написанні музики вигадали нотний знак для позначення такої тиші, то сам музичний шедевр було б надруковано на п*яти сторінках. Так, саме на п*яти, Олеся була впевнена у тому.
Ще трохи полежавши в ліжку, остаточно усвідомивши, що сон, солодкий сон, в якому марила вона хвилин з п'ятнадцять тому, не повернеться і не матиме продовження в суворій реальності, дівчина попленталась на кухню.
Чайник закипів надивовижу швидко, хотілося кави, проте її запаси було вичерпано і довелося пити чай. Процес заварювання чаю є досить таємничим – подумала Олеся. Окріп усотується у висушені туземні листки, зчитує інформацію, а потім, опісля того, як чай готовий до вживання, вісті з іноземних країв отримує організм.
Димок здіймався над чашкою. Згадалося як в дитинстві вночі, коли татко вставав з безсоння і йшов на кухню, щоб посмажити яєшню і приготувати чай, вона, ще мала, вислизала з-під ковдри і приєднувалась до пізніх вечерь (чи то може занадто ранніх сніданків?), чай мав аромат справжньості, заварювався повільно, а ще був гарячий-прегарячий, доводилося дмухати на маленьку ложечку й чекати, коли можна буде пити.
Роки змінили звички, тепер Олеся не уявляла дня без кави, спала цілу ніч, і жила окремо від батьків. У неї не було таємничого принца, на кого вона чекала ще з дитсадка. Траплялися хлопці, чоловіки, які подобались, але переважно «Алєни Делони» не відповідали взаємністю, або ж могли запронувати хіба що близькість і не більше.
Олеся звикла жити одна. Цінувати свою самотність навчилась завдяки необмеженості дій. Танці, зустрічі з подругами, перегляд фільму в будь-який час, опівнічне мовчання при ввімкненій лампі, прогулянки пішки на великі відстані, пустий холодильник – то тільки невеликий перелік переваг самотності.
Інколи дівчині хотілося опинитися на безлюдному острові, вона знала точно, чим буде займатися. Ляже на пісок в чому мати народила ниць, заплющить очі, і буде дослуховуваись до відчуттів свого тіла, шепоту океанських вод, мріятиме на повну, не поспішаючи, без обмежень. В її мріях обовязково буде все так, як захоче вона – і принц – молодий, привабливий, розумний, уважний; і маєток зі стайнею, і майданчик для гри в гольф…А ще сад, в якому Олеся сама вирощуватиме різноманітні сорти троянд. І чайна плантація, сповнена щирого сонця і любові власників маєтку. Отоді вже інші любителі чаю отримуватимуть звістки від неї про теплі краї, про безмежне кохання і достаток, будуть мріяти і насолоджуватимуться теплом тих, хто поруч, хто заварив чай.
Ввімкнула комп*ютер. Інтернет «лагав».Мабуть, в день святого Валентина всесвітня мережа не втримувала напруги закоханих сердець. Перевірила пошту. Декілька пропозцій щодо працевлаштування, розсилку яких замовила ще не памятає відколи, повідомлення з сайту Однокласники про те, що хтось поставив оцінку за фото, новини з закордонного порталу знайомств.
На телефон прийшла смс-ка від хлопця, з яким познайомилась випадково в транспорті (несолідно, але що вдієш, коли людина сподобалась?), приємно, що тебе памятають. Але той, на кого можна було при занадто низькій ймовірності, розраховувати, не привітав.
Для Олесі Валентинів день давно не існував, з класу 8-го, коли окрилена почуттями до однокласника Сашка, вона надіслала валентинку адресату. Почуття було розтоптані «тупим ржанням і стьобом» над оформленням листівки. Пізніше Олеся повертатиметься зі шкільної вечірки і побачить її валентинку в калюжі. Ось така се-ля-ві.
Серце закрилося надовго з тих часів, потім років через 7 дівчина знов «зіграла» в кохання без відповіді…така собі роль, з періодичністю і наслідками психічних розладів.
Віднедавна, здавалось, переконала себе в тому, що треба дозволяти себе любити, але що вдієш, коли любити просто не вміють. Стосунки почати шансів було доволі. Але щасливою людиною чомусь почуваєшся лише тоді, коли «не йдеш в розріз з самим собою». Не обманюєш себе, не переконуєш і не плануєш розумом, мовляв ось це зараз, те - опісля, а ось те – взагалі не має сенсу.
Олеся звикла жити так, щоб не соромно було перед собою, навіть за досить дивакуваті вчинки. Олеся була віль-но-ю! Кохати вона могла кого-завгодно. Байдуже, чи кохання взаємне. Дівчина була щаслива від того стану, який панував у душі не важливо скільки днів, років, чи, може, годин. Валентинів день приходив укотре з легкою депресією. Але десь ближче до обіда дівчина усвідомлювала, що важливо кохати не раз на рік, почуття потрібно підтримувати вчинками, зігрівати дзвінками, зустрічами, походами в театр,кіно…кому-що до вподоби, романтичними побаченнями, тривалими розмовами, відкриванням душі…
Кохання не можна планувати заради того, щоб було кому готувати, прибирати, прати брудні шкарпетки.
Як на неї, то повсякденність життя перетворювалась в свято кожного дня, бо вірити, чекати, хвилюватися, що ось-ось побачиш, почуєш, знайдеш…приємно. Стан очікування дива приємніший, аніж очікування черги. Для дівчини неприйнятним було порівнювати себе з товаром, що залежався на полиці і дивом купився нарешті розтяпою-покупцем.
Чай було допито, напій охолов, не приніс очікуваного задоволення. Думки не роїлись, за вікном об дашок балкону тарабанили краплі дощу зі снігом. Було спокійно і похмуро. Ось такий собі звичайний зимовий день, погода залишала бажати кращого. Проте дівчина не сумувала. Нафарбувавши вії ще хвилин з 20 вдивлялась у дзеркало, потім зателефонувала батькам, поговорила з сестричками. Мобілізувала свій ентузіазм, одягнувши капелюшка, ще раз «згримасила» в люстерко і вирушила на прогулянку, хто знає, що ще може статися, адже до вечора ще гай-гай…
Ще трохи полежавши в ліжку, остаточно усвідомивши, що сон, солодкий сон, в якому марила вона хвилин з п'ятнадцять тому, не повернеться і не матиме продовження в суворій реальності, дівчина попленталась на кухню.
Чайник закипів надивовижу швидко, хотілося кави, проте її запаси було вичерпано і довелося пити чай. Процес заварювання чаю є досить таємничим – подумала Олеся. Окріп усотується у висушені туземні листки, зчитує інформацію, а потім, опісля того, як чай готовий до вживання, вісті з іноземних країв отримує організм.
Димок здіймався над чашкою. Згадалося як в дитинстві вночі, коли татко вставав з безсоння і йшов на кухню, щоб посмажити яєшню і приготувати чай, вона, ще мала, вислизала з-під ковдри і приєднувалась до пізніх вечерь (чи то може занадто ранніх сніданків?), чай мав аромат справжньості, заварювався повільно, а ще був гарячий-прегарячий, доводилося дмухати на маленьку ложечку й чекати, коли можна буде пити.
Роки змінили звички, тепер Олеся не уявляла дня без кави, спала цілу ніч, і жила окремо від батьків. У неї не було таємничого принца, на кого вона чекала ще з дитсадка. Траплялися хлопці, чоловіки, які подобались, але переважно «Алєни Делони» не відповідали взаємністю, або ж могли запронувати хіба що близькість і не більше.
Олеся звикла жити одна. Цінувати свою самотність навчилась завдяки необмеженості дій. Танці, зустрічі з подругами, перегляд фільму в будь-який час, опівнічне мовчання при ввімкненій лампі, прогулянки пішки на великі відстані, пустий холодильник – то тільки невеликий перелік переваг самотності.
Інколи дівчині хотілося опинитися на безлюдному острові, вона знала точно, чим буде займатися. Ляже на пісок в чому мати народила ниць, заплющить очі, і буде дослуховуваись до відчуттів свого тіла, шепоту океанських вод, мріятиме на повну, не поспішаючи, без обмежень. В її мріях обовязково буде все так, як захоче вона – і принц – молодий, привабливий, розумний, уважний; і маєток зі стайнею, і майданчик для гри в гольф…А ще сад, в якому Олеся сама вирощуватиме різноманітні сорти троянд. І чайна плантація, сповнена щирого сонця і любові власників маєтку. Отоді вже інші любителі чаю отримуватимуть звістки від неї про теплі краї, про безмежне кохання і достаток, будуть мріяти і насолоджуватимуться теплом тих, хто поруч, хто заварив чай.
Ввімкнула комп*ютер. Інтернет «лагав».Мабуть, в день святого Валентина всесвітня мережа не втримувала напруги закоханих сердець. Перевірила пошту. Декілька пропозцій щодо працевлаштування, розсилку яких замовила ще не памятає відколи, повідомлення з сайту Однокласники про те, що хтось поставив оцінку за фото, новини з закордонного порталу знайомств.
На телефон прийшла смс-ка від хлопця, з яким познайомилась випадково в транспорті (несолідно, але що вдієш, коли людина сподобалась?), приємно, що тебе памятають. Але той, на кого можна було при занадто низькій ймовірності, розраховувати, не привітав.
Для Олесі Валентинів день давно не існував, з класу 8-го, коли окрилена почуттями до однокласника Сашка, вона надіслала валентинку адресату. Почуття було розтоптані «тупим ржанням і стьобом» над оформленням листівки. Пізніше Олеся повертатиметься зі шкільної вечірки і побачить її валентинку в калюжі. Ось така се-ля-ві.
Серце закрилося надовго з тих часів, потім років через 7 дівчина знов «зіграла» в кохання без відповіді…така собі роль, з періодичністю і наслідками психічних розладів.
Віднедавна, здавалось, переконала себе в тому, що треба дозволяти себе любити, але що вдієш, коли любити просто не вміють. Стосунки почати шансів було доволі. Але щасливою людиною чомусь почуваєшся лише тоді, коли «не йдеш в розріз з самим собою». Не обманюєш себе, не переконуєш і не плануєш розумом, мовляв ось це зараз, те - опісля, а ось те – взагалі не має сенсу.
Олеся звикла жити так, щоб не соромно було перед собою, навіть за досить дивакуваті вчинки. Олеся була віль-но-ю! Кохати вона могла кого-завгодно. Байдуже, чи кохання взаємне. Дівчина була щаслива від того стану, який панував у душі не важливо скільки днів, років, чи, може, годин. Валентинів день приходив укотре з легкою депресією. Але десь ближче до обіда дівчина усвідомлювала, що важливо кохати не раз на рік, почуття потрібно підтримувати вчинками, зігрівати дзвінками, зустрічами, походами в театр,кіно…кому-що до вподоби, романтичними побаченнями, тривалими розмовами, відкриванням душі…
Кохання не можна планувати заради того, щоб було кому готувати, прибирати, прати брудні шкарпетки.
Як на неї, то повсякденність життя перетворювалась в свято кожного дня, бо вірити, чекати, хвилюватися, що ось-ось побачиш, почуєш, знайдеш…приємно. Стан очікування дива приємніший, аніж очікування черги. Для дівчини неприйнятним було порівнювати себе з товаром, що залежався на полиці і дивом купився нарешті розтяпою-покупцем.
Чай було допито, напій охолов, не приніс очікуваного задоволення. Думки не роїлись, за вікном об дашок балкону тарабанили краплі дощу зі снігом. Було спокійно і похмуро. Ось такий собі звичайний зимовий день, погода залишала бажати кращого. Проте дівчина не сумувала. Нафарбувавши вії ще хвилин з 20 вдивлялась у дзеркало, потім зателефонувала батькам, поговорила з сестричками. Мобілізувала свій ентузіазм, одягнувши капелюшка, ще раз «згримасила» в люстерко і вирушила на прогулянку, хто знає, що ще може статися, адже до вечора ще гай-гай…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію