Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вітер Ночі /
Проза
Не сама
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Не сама
Баба Ганна раз по раз озиралася на покинуте дворище, витирала сльозу, щось бурмотіла.
- Та ходімо вже, мамо, - не стерпіла Марічка і потягнула стару до свого дому.
... Осінь видалась затяжна й тепла. Листя вишень ще тріпотіло на підстаркуватих деревах у бабиному дворі, але хату однак треба було протоплювати хоч кукурудзинням, долівку підмести, їсти зварити.
І починала Ганна свій ранок дійством сумним і звичним. Вкриті більмами очі ледь вихоплювали обриси речей. Десь отут повинен бути ціпок, а тут валянки. І так до самісінького вечора: шорк-шорк. Але в хаті завжди було чисто і тепло, перед храмом вибілено, тільки на цю Покрову сил не вистачило. Піч підмазала, борщу зварила – і все.
- Мамо, та йдіть же! Господи! – підганяла Марічка.
- Іду, іду, доню, іду...
Обнесена очеретом хата сідала в землю дуже швидко. Стіна, що від саду, ще зразу після будівництва, як у могилу почала зї’жджати. «То за тобою, Федоре», - повторювала Ганна з року в рік, зо дня в день.
...Хату мазати прийшло все село. Добра хата вийшла. І місце гарне: городу вдосталь, до магазину два кроки – і все життя попереду. Федір приліг на лаві в обід, і більше живим його не бачили. Тільки Ганна щоночі розмовляла з ним.
Якось за дітьми та онуками не зчулася, як і старість прийшла. І не так собі – зморшками та вгасанням, а скрючило, висліпило і, головне , самота в хаті. От і вирішили: піде вона до Марічки зимувати. І дочці спідручніше – не бігати, та й удвох веселіше . У Марічки в самої чоловік недавно помер. Ще не стара, роботяща й хазяйновита, вона тягла за трьох. А що мати – так хіба то морока?
Зима все відмовлялася приходити до села. Минала вона й спорожнілі гаї, тільки вітром збивала пилюгу по оголених полях. Ні тепла тобі, ні холоду. Пропаща зима. А вечори – довші за вовчий спів.
- Ти двері зачинила? – обзивається серед ночі Ганна і глухо кашляє з печі.
- Зачинила, мамо, зачинила, спіть вже.
- А клітки позакривала? Собаки кролів повитягають.
- Позакривала...
Ще темно, а баба Ганна вже нишпорить, щось бубонить, бряжчить хватками.
- Мамо? – розсипалося довге сиве волосся по полотняній сорочці, – мов і не засинала.
- Виключи радіо, в голову б’є! - стогне Ганна.
- Та що ви, мамо... Чого ви чіпляєтесь, тільки ж заграло. Не в домовині ж!
- Та я що, доню, я нічого. Ти ціпка мого не бачила? Знову кудись сховала. Смерті моєї хочеш?!
- Ой, мамо! – починає теліпати Марічку,- таке кажете. В теплі, в добрі, горшки після Вас виношу... А Ви...
Тільки земля взялась кісткою, палили кострище на кладовищі, зігріваючи місце для Ганни. Поховали її біля Федора – по-людськи, з батюшкою. А по весні й Марічку прикрашали в останню путь.
Вечоріє.
Хати стоять самотні й невидющі.
Котиться зірка і падає десь за селом у провалля
на чийсь спокій
чи то життя.
- Та ходімо вже, мамо, - не стерпіла Марічка і потягнула стару до свого дому.
... Осінь видалась затяжна й тепла. Листя вишень ще тріпотіло на підстаркуватих деревах у бабиному дворі, але хату однак треба було протоплювати хоч кукурудзинням, долівку підмести, їсти зварити.
І починала Ганна свій ранок дійством сумним і звичним. Вкриті більмами очі ледь вихоплювали обриси речей. Десь отут повинен бути ціпок, а тут валянки. І так до самісінького вечора: шорк-шорк. Але в хаті завжди було чисто і тепло, перед храмом вибілено, тільки на цю Покрову сил не вистачило. Піч підмазала, борщу зварила – і все.
- Мамо, та йдіть же! Господи! – підганяла Марічка.
- Іду, іду, доню, іду...
Обнесена очеретом хата сідала в землю дуже швидко. Стіна, що від саду, ще зразу після будівництва, як у могилу почала зї’жджати. «То за тобою, Федоре», - повторювала Ганна з року в рік, зо дня в день.
...Хату мазати прийшло все село. Добра хата вийшла. І місце гарне: городу вдосталь, до магазину два кроки – і все життя попереду. Федір приліг на лаві в обід, і більше живим його не бачили. Тільки Ганна щоночі розмовляла з ним.
Якось за дітьми та онуками не зчулася, як і старість прийшла. І не так собі – зморшками та вгасанням, а скрючило, висліпило і, головне , самота в хаті. От і вирішили: піде вона до Марічки зимувати. І дочці спідручніше – не бігати, та й удвох веселіше . У Марічки в самої чоловік недавно помер. Ще не стара, роботяща й хазяйновита, вона тягла за трьох. А що мати – так хіба то морока?
Зима все відмовлялася приходити до села. Минала вона й спорожнілі гаї, тільки вітром збивала пилюгу по оголених полях. Ні тепла тобі, ні холоду. Пропаща зима. А вечори – довші за вовчий спів.
- Ти двері зачинила? – обзивається серед ночі Ганна і глухо кашляє з печі.
- Зачинила, мамо, зачинила, спіть вже.
- А клітки позакривала? Собаки кролів повитягають.
- Позакривала...
Ще темно, а баба Ганна вже нишпорить, щось бубонить, бряжчить хватками.
- Мамо? – розсипалося довге сиве волосся по полотняній сорочці, – мов і не засинала.
- Виключи радіо, в голову б’є! - стогне Ганна.
- Та що ви, мамо... Чого ви чіпляєтесь, тільки ж заграло. Не в домовині ж!
- Та я що, доню, я нічого. Ти ціпка мого не бачила? Знову кудись сховала. Смерті моєї хочеш?!
- Ой, мамо! – починає теліпати Марічку,- таке кажете. В теплі, в добрі, горшки після Вас виношу... А Ви...
Тільки земля взялась кісткою, палили кострище на кладовищі, зігріваючи місце для Ганни. Поховали її біля Федора – по-людськи, з батюшкою. А по весні й Марічку прикрашали в останню путь.
Вечоріє.
Хати стоять самотні й невидющі.
Котиться зірка і падає десь за селом у провалля
на чийсь спокій
чи то життя.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
