ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2019.12.08 07:44
На щастя вішати підкову,
скажу відверто – марний труд.
Відчуєш вільно себе знову,
із з шиї скинувши хомут!

Микола Соболь
2019.12.08 05:48
Переродися! Духу не убити,
а наше тіло належить землі.
Прокинься, люде, страхом оповитий –
свіча волає у моїм вікні
та плаче. То материнські сльози,
які ж вони у розпачі гіркі.
Лежать малі роздягнуті на возі,
А небо сипле сотнями зірки…

Володимир Бойко
2019.12.08 01:46
По свежевыпавшему снегу
Меня лыжня ведет, скользя,
И как мне хочется, с разбегу,
Достичь всего, чего нельзя.

Но цепко белая пустыня
Места заветные таит.
Где, в околдованной твердыне,

Тетяна Левицька
2019.12.07 14:09
Дорогі друзі, всіх запрошую на презентацію моєї нової книги, "Долю пишуть небеса", яка відбудеться 14 грудня о 15,00 у Національній Спілці письменників, вул. Банкова 2.
Рада Вас буду бачити, бо хто ж, як не Ви були поряд зі мною усі ці десять років пер

Ярослав Чорногуз
2019.12.07 14:07
Бузок біліє в сонячнім саду,
і небеса прозорістю дивують.
Весні назустріч нареченим йду,
тебе обожнюю, її - люблю я!

Рапсодія любові нам звучить,
і водограєм розливає звуки.
Яка зворушлива, жадана мить

Сергій Губерначук
2019.12.07 11:00
Оце моє таке життя.
Мої продовження у дітях.
Цвіт яблуневого злиття
в обіймах цих, немов на вітях.

Любистком пахне тихий одр.
На кораблі з рожевих весен,
де гомонів живий народ,

Іван Потьомкін
2019.12.07 10:21
Привелось мне несколько раз дежурить с одним страшно любознательным человеком. Хоть он и не имел высшего образования, как это уже стало традицией в израильских фирмах по охране и уборке, но не страдал комплексом неполноценности, а старался наверстать упущ

Ольга Паучек
2019.12.07 10:01
Тривожиться душа моя
за долю України...
Невже святий наш Боженько
дозволить у руїни
перетворити рай земний,
святі поля, прадавні,
загине рід козацький весь
і справи його славні

Ігор Деркач
2019.12.07 09:41
Чи я поет, чи хуліган
і чи творю, чи витворяю,
а як видумую, не знаю:
де істина, а що – обман?

Усі ми і ремісники,
і трудоголіки – од Бога.
Одному випали стежки,

Галина Сливка
2019.12.07 09:16
По льодах розлук, на хиткі мости,
По стежках думок тужних
Я до тебе йду, йдеш до мене ти.
І пощо зими стужі?
Зі світів перги залягли сніги,
А зимі їх все мало...
На кругах туги не знайшла снаги,
Послизнулася, впала.

Уляна Світанко
2019.12.06 20:45
Відмежуйся від мене, звіре!
Не полохай безликих ще сліз
І тремтячи (помітно) сили
Позбавляєш, зробивши надріз.

Я не плачу, ти бачиш, крига
Замережила серце живе,
До лиця мені одяг білий,

Ігор Деркач
2019.12.06 17:58
Іду у край забутої оази,
минаючи приватні береги,
украдені багатіями бази,
циганами освоєні луги.

І досі тут ще водиться усяке –
і патерчата, і басаврюки,
буває, ще хіхікає русалка

Олексій Кацай
2019.12.06 17:26
Рве світ на світло в об’єктивах
і ми, пливкі мов акварель,
розпочинаємо дуель
в інопланетних перспективах.

Твій постріл перший болем лине
в перетинах добра і зла
і він розмазує людину

Юрій Сидорів
2019.12.06 15:55
Як міллю виїдений шовк,
Побита інеєм отава -
Газонна, хакі, золотава.
Місцями люд її потовк.
Отак.

Містки - обидва-обидва,
Скульптурні групи, арка, плити...

Сергій Губерначук
2019.12.06 10:59
Не розумію. Що це? Фатум?
Зла доля чи такий собі маразм
як дивний прояв особистої історії
у схемах світових надбань?
Чи дату цю запам’ятати?
Чи, може, мій тривкий екстаз
лише чиєсь самозакохане повторення?
І не потрібно жодних знань ані бажань?

Галина Сливка
2019.12.06 10:21
Зав'язала хустку так святочно.
На плечах - коромисло з роками.
Силуету лінії жіночні
У свічаді неба, між зірками,
Міряєш, немов звіряєш долю.
А вона хлюпоче у відерцях.
Ранок дневі вигаптував льолю,
День у ночі топить своє серце.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Майстерень Адміністрація / Публіцистика

 Що з Тобою, Україно? (І трохи про злочини Ющенка)
Образ твору Володимир Яворівський, письменник, депутат від БЮТ, для УП

Під час перших відкритих демократичних виборів до Держдуми Росії на початку дев'яностих транслювали прямий репортаж із Центральної виборчої комісії федерації. За підрахунком голосів стежила вся Європа. Пильно, насторожено стежила. З перехопленим подихом.

І коли стало зрозуміло, що до російського парламенту переможно входять комуністи і жириновці, видатний російський публіцист, високоморальний, патріотичний росіянин Юрій Карякін – вхопився за голову і вигукнув на всю Європу: "Россія! Ти обєзумєла!". І заплакав.

Щось подібне могли вигукнути і мільйони українців після безсонної ночі восьмого лютого. Можливо, й вигукнули. Можливо…

Скористаюся ще раз чи не єдиним реальним надбанням президента Віктора Ющенка – свободою слова, яка ще діє на українській території. І, дасть Бог, ми здатні будемо її відстояти назавжди.

Суть навіть не в тому, яка персона перемогла на п'ятих президентських виборах в Україні. В Америці чи Польщі, у Франції чи Литві це не мало б жодного значення. Кандидати відрізняються лише біографіями, рівнем харизми, ораторством, реакцією розуму, відкритістю усмішки, красою і шляхетністю дружини і таке інше.

У нас – це різні цивілізації, різні шляхи розвитку держави, це – різні долі нації, причому цивілізації – ворогуючі між собою.

У молодій, незастабілізованій державі є шляхи, просто небезпечні для неї. І представники саме такої антиукраїнської ідеології сміливо йдуть на вибори, впродовж всієї кампанії запекло сповідують її.

У французького патріота Саркозі був чи не єдиний сильний конкурент – правий радикальний націоналіст. У нас Тягнибок набрав жалюгідну мізерію голосів у той час, коли ідея повернення українців до своєї національної ідентичності мусила б опанувати все свідоме українство.

Що ж сталося з тобою, Україно, сьомого лютого? Хто вимкнув цього дня твій могутній інстинкт самозбереження?

Я хочу в кількох своїх авторських програмах ("20 хвилин з Володимиром Яворівським") безкомпромісно поміркувати про це, бо Кучма вже одного разу вилучав мою програму з ефіру. Поки в мене буде така можливість – я робитиму це, дорогі мої українці.

Розпочну з ось якого епізоду.

Я все зволікав і зволікав, знаходячи формальні причини, із написанням відкритого листа президентові Вікторові Ющенку, не бажаючи не лише шкодити йому, а й спалювати мости нашої колишньої глибокої приязні, про яку багато моїх радіослухачів часто нагадують у своїх листах до мене – про цикл наших радіодіалогів із тоді ще маловідомою особистістю (не політиком, не відставним прем'єром, а саме людиною) молодшим сином з родини Ющенків – Віктором. До речі, саме за ці програми Кучма й вигнав мене з ефіру.

У дві тисячі четвертому я вірив йому, як собі. У дві тисячі восьмому моє гірке розчарування у президентських можливостях Ющенка досягло критичного стану. Після обрання його президентом ми жодного разу не розмовляли наодинці, хоч я кілька разів пропонував йому зустрітися й обговорити стан виконання майданних обіцянок. Не зустрілися.

 Я стримував себе ще літо й осінь. Над силу стримував від цього кроку.

Адже я у 2003-му та 2004-му, усвідомивши всю політичну бездарність Леоніда Кучми, написав п'ять відкритих листів до нього. Публічних. Опублікованих у багатьох засобах масової інформації, виданих мільйонними тиражами листівок, розповсюджуваних у всіх областях України. З вимогою скласти свої президентські повноваження і не мучити посполитий український народ. П'ять відкритих антикучмівських листів. Фактично на підтримку тодішнього кандидата в президенти Віктора Ющенка.

Тоді ж таки я опублікував і гострого відкритого листа до Януковича з аргументованою пропозицією не балотуватися на роль глави держави. Лист теж був широко оприлюднений.

З відкритим листом до чинного президента Віктора Ющенка я терпляче зволікав. Адже це був мій президент, іншого в мене не було. До того ж патріотичні, майданні сили вже були розсічені саме главою держави на ворогуючі сегменти з вересня 2005-го. Не хотілося вганяти ще й свого клина.

Та коли якийсь Кислинський (згодом виявилося, що він не має навіть вищої освіти, а користується фальшивим дипломом) звинуватив прем'єр-міністра Юлію Тимошенко в "зраді національних інтересів" – я, нарешті, одважився. Не міг же цей недоучка самостійно висунути це звинувачення від імені президента!

Лист уже визрів у моїй душі та розумі, але писався важко. Я постійно думав про багатьох моїх друзів, котрі розчулювалися, як і я, під час виступів Віктора Андрійовича про любов до української мови, щодо великої нашої національної трагедії в 1932 – 1933-х роках – Голодомору, щодо грузинської кривавої драми, щодо патріотичних сигналів президента своїй нації.

Я знав, що мій лист буде непопулярним, що його неоднозначно сприйме українська національна інтелігенція, що мені, зрештою, дістанеться і від найближчого оточення президента і від прихильників Ющенка: Героїв України Павличка, Драча, Мушкетика, Іваничука, від людей, які йому безоглядно довіряли – Сверстюка, Брюховецького, Оксани Забужко, Жулинського, Марії Матіос, Андруховича, Танюка, Слабошпицького…

Знав я все це. І все ж 21 грудня 2008-го сів за комп'ютер. І до ранку 22-го грудня закінчив листа.

Його було опубліковано в багатьох виданнях.

І вже через кілька днів газета Ющенкового односельця Михайла Дорошенка "Україна молода" увімкнула свої лайномети проти мене, а секретаріат президента Ющенка почав погром Спілки письменників України. Нічого, вистояли.

Та найбільший гріх перед Україною взяв на своє ім'я та на свою душу Віктор Ющенко у другому турі президентських виборів. Тому й пригадаю вам, дорогі мої українці, відкритого листа, написаного в останні дні 2008-го.

"Якби наприкінці 2004-го, коли я голіруч стояв на лихої слави сотому окрузі проти регіональних покидьків, хтось сказав, що мені доведеться писати Вам такого листа, я б одумав, що це – бездарна провокація. Тому зрозумійте трагічне сум’яття моєї душі, її "розколотість" на шляху до цього публічного звернення до Вас.

Чи маю я моральне право так говорити з Вами, як президентом? Думаю, що здобув його і своєю письменницькою творчістю, і як останній нардеп союзного парламенту, котрий організовував і вів перші протестні мітинги у Києві, очолював оргкомітет Установчого з’їзду Руху. Вірю, що здобув і своєю проукраїнською позицією та багаторічною працею в парламенті. Згадайте кілька моїх, присвячених Вам авторських радіопрограм, після чого Кучма особисто заборонив передачу.

Зрештою, заслужив це право найактивнішою участю у президентській кампанії Віктора Ющенка, об’їхавши вісімнадцять областей України, агітуючи за "першого патріотичного і морального президента". Ви не заперечите, що після Вашого важкого сходження на Український престол – я ніколи нічого не просив у Вас для себе. Отож, заробив це право.

...Януковичу було простіше: він мав власного антиукраїнського або задуреного донецьким "патріотизмом" виборця. Вашого (нашого!) треба було переконувати, бо його багато разів ошукували на виборах, і він вже не хотів помилятися. Нам вдалося під час виборчої боротьби зробити найголовніше: розбудити народ від політичної летаргії та байдужості. Апофеозом цього став Майдан, де резонували на всю Україну та світ напрацьовані нами головні рятівні і зрозумілі ідеї для кожного українця: "Бандитам – тюрми!", "Відкритість і моральність влади!", "Багаті поділяться з бідними!", "Замовники вбивства Гонгадзе будуть покарані!"

Ви їх легко згадаєте. У відповідь на це – мільйони українців скандували: "Ющен-ко! Ю-ще-нко!" Зрештою, Ви знаєте ціну нашої перемоги. Свята українка – Ваша мати Варвара Тимофіївна опівночі, у Хоружівці, в день свого 85-ліття сказала мені: "Ще одного Донецька (це було після політичної параної, з якою зустріли Вас у Донбасі. – В.Я.) я вже не переживу, серце не витримає!"

Ми внесли Вас на український престол, сповнені віри, що, нарешті, Україна матиме сильну, справедливу і українську владу, що із випущеними голубами з Ваших рук – відлітають наші українопожираючі біди: самоїдство, примітивна хуторянська "гетьманщина", спрощене розуміння української ідеї, боязнь рішучих політичних рішень, тривіальна сентиментальність замість сильної і послідовної політичної волі…

Ви мали захмарний рейтинг, більший ніж у двох Ваших попередників разом узятих. Прихильники вірили Вам, як собі, а войовничі опоненти були готові притьмом здаватися на милість переможця. Янукович вже був політичним "небіжчиком", від якого відверталися вчорашні соратники. Вам треба було рішуче діяти іменем Майдану і його вимог.

Ахметов втікає за кордон, боячись рішучих президентських дій. Фальсифікатори виборів та учасники сіверодонецького антиукраїнського замаху на цілісність держави, сушать сухарі і готують свої білі ручки до кайданів.

Та Майдан розійшовся, і Ви стали забувати про нього. Вас одразу оточили ті, хто фінансував вибори. Стали в чергу, щоб сторицею повернути своє. Через посади і вплив на Вас. З цього й почався Ваш відступ з Майдану. Капітулянтський відступ. Кроки не назустріч, а від людей.

Перший крок – знищуєте свій-таки, створений Вами, уряд, хоч два тижні тому, в День Незалежності, вихваляли його публічно. Україні забило подих: нічого не змінилося, так само лукаво чинив Кучма! Помаранчева громада розкололася.

А тут другий капітулянтський крок – бездарна "унія" Ющенка з уже напівзабутим Януковичем. Заради чого, якого державницького інтересу? Задля лише кількох голосів для обрання прем’єром "вірного" Єханурова. Це був надто дешевий обмін, і реґіонали відверто насміхалися, збагнувши Вашу гіпертрофовану настроєність та безвольність. Ви не лише самочинно реабілітували, а й повернули їх у політику, і вони підуть на вибори з високо піднятою головою. І – виграють їх. Завдяки Вам!

Ви завдали Майдану третього удару, коли лукавили перед камерами, що дуже хочете "помаранчевої більшості" у складі БЮТу, "Нашої України" та соціалістів, а насправді робили все, щоб вона не відбулася. Ваша хронічна "юлебоязнь" підштовхнула Мороза до відступництва і створення антиукраїнської більшості. Антиющенківської водночас. Їм залишилося скупити ще десяток продажних нардепів, і вони б турнули Вас із президентського сідала. Ми тоді виручили Вас ще раз – добровільно склали свої депутатські повноваження, щоб законно розпустити парламент.

На останніх виборах БЮТ набирає вдвічі більше голосів за президентську "НУНС", але ми віддаємо Вам половину місць в уряді, зголошуємося на всі Ваші умови задля утворення нової помаранчевої коаліції із двох фракцій. До речі, пропрезидентської. Що ж іще потрібно? А Ви знову зволікаєте, напускаєте політичного туману, ставите нові і нові вимоги. Ніколи не повірю, що Плющ грав роль відступника без президентського освячення.

Ось-ось щойно минуле політичне безумство могло повторитися знову. Тільки через ту ж таки Вашу "юлебоязнь". Лише інстинкт самозбереження врятував Вас від фатального повторення помилки. Проте, незабаром Ви розвалили і цю хистку більшість, принісши в жертву навіть вірного Вам Яценюка.

До якого трагічного стану доведено політичну та економічну ситуацію в Україні, пане Президенте. Тільки людина з унікальними здібностями здатна була свій захмарний рейтинг опустити до сільської призьби. Україна знову втратила шанс випростатися на повен зріст. Завдяки Вам нас знову сприймають у світі, як націю-невдаху. Перед нашим носом зачинилися двері до Євросоюзу та НАТО.

...Всі бандити, яким обіцяно тюрми, сьогодні керують країною. Балога в зловіснішій версії повторює Медведчука. Ваша патронатна служба – Секретаріат – став корумпованим гадючником, що імітує роль другого уряду. Система влади перебуває в стані глибокого інсульту і здатна лише на хапальні конвульсії. Кожен львів’янин скаже, що суддю Зварича взяли на робочому місці з фантастичною сумою хабарів, бо він сортував їх на купи, щоб у той вечір везти до Києва. В тому числі і у Ваш Секретаріат.

Я не ідеалізую ні сьогоднішній уряд, ні Юлю Тимошенко, то більше – БЮТ. Малоросіян вистачає на кожну українську душу. Та сьогодні головною дієвою особою в політичних подіях України є Президент. Тому й призвідцею всього доброго та всього лихого є Ви, пане Вікторе.

...Ви не спишете ні на кого свої драматичні помилки. Ви гірко розчарували мільйони довірливого українського люду, остаточно вбивши в ньому віру в українську владу а то і найгірше – доречність існування самої Української держави. У 2004-му ці мільйони повелись на Вашу українськість, на Вашу театральну рішучість на Майдані, на замах на Ваше життя, на принадні гасла, які ми вклали у Ваші уста.

Сьогодні вже очевидно для абсолютної більшості українців: Ви не стали Українським Президентом. Тоді, на Майдані ми Вас просто вигадали із потреби (Нарешті! Нарешті! Нарешті!) мати справжнього, сильного Президента.

Не маємо! Просто найвища посада в Україні, за збігу багатьох обставин, дісталася людині котра легко піддається ревнощам і підозрам, людині, котрою править не жорстка державотворча логіка і послідовність вчинків, а миттєві настрої. Ви довели, що все це для державного мужа високого рангу в ще незміцнілій державі є небезпечним.

Такій запущеній, пошматованій ворогуючими кланами на зони впливу державі, такій кволій, корумпованій і зневіреній у всіх інститутах влади нації потрібен інший лідер. Із холодним системним мисленням, моральним, але рішучим інтелектом, національною повинна бути його цільна і непохитна політична воля, а не довга коса чи вишита сорочка …"

Ось такі думки терзали тоді мої душу і розум. І дісталося тоді мені від своїх: від Павличка і Драча, від Мовчана і Марії Матіос, від Іваничука і Дончика, від Брюховецького і Ірини Калинець, від Юрія Шухевича і Сверстюка… Від багатьох анонімів, котрі надсилали листи на радіо, до Верховної Ради та до Спілки письменників.

Ось так я звертався рік тому до глави моєї держави, як громадянин цієї держави, котрий виборов право опублікувати, оприлюднювати свої думки. І вважаю це право гіркою повинністю, а іноді – щастям, братове.

Після першого туру, коли президентові Ющенку український народ показав на вихідні двері з його резиденції на Банковій, коли довіра до героя Майдану опустилася майже до рівня Петра Симоненка – вожчика вимираючого політичного сегмента – я не мав і крихти втіхи, то більше – злорадства.

Я сприйняв це як трагедію Помайдання і, за великим рахунком, трагедію всіх націонал-патріотичних сил в Україні, себто – самої України в її істинному, кореневому сенсі. І вже перемагати, пане президенте, в другому турі єдиному представникові цих сил – Юлії Тимошенко було неймовірно важко.

Здавалося, навіть, якщо Ви забули 2004-й, коли Юля не лише не спокусилася бути Вашим конкурентом на виборах, а й заявила, даруйте, що нагадую: "Я готова в штабі Ющенка прати білизну, тільки б він переміг!", навіть якщо Вам не хочеться думати, що Ви б кілька місяців думали, чи варто збирати Майдан, чи не варто – заради збереження стихійно посіяних Вами кількох національних ідей – Ви б мусили підтримати Юлю, а не Вашого головного опонента.

Навіть великого державницького розуму для цього не треба. Потрібен розум простого, совісного і патріотичного в своїй суті українця. Не раба, а – саме Українця. То що вже казати про президента України?

Ясна річ, на такий елементарний, суто людський, людинозобов'язуючий крок Вас, пане президенте, вже не вистачило. Ваші політичні, людські, чоловічі акумулятори цілковито сіли.

У Вас залишався найпростіший, сказати б, плаский примітивно-"травоїдний" варіант: ревниво, до отупіння ненавидіти вчорашню соратницю Юлю, збивати її політичними підніжками з ніг. Поблажливо-приязно ставитися до свого головного політичного ворога 2004-го Януковича, котрий кидав Вам не рукавичку, а відбійний молоток, приказуючи: "Виході, труслівий Леопольд! Виході, поговорім!!!"

І не підтримувати нікого. Голосуйте за того, за кого велить вам ваш світогляд. Я не нав'язую вам своєї волі - не маю на це після вашої недовіри до мене, морального права, голосуйте! Моя роль – учасники виборчого процесу мають дотриматися демократичних правил. Обирайте кого хочете із цих двох. Я – лише гарант чесності вашого вибору.

І на це Вас, пане президенте, не вистачило. Навіть на це. Елементарне. Цілком природне. Суто людське. І тут Ви проявили примітивне хоружівське малоросійство (вибачте мені хоружівці, багатьох із вас я знаю і не маю на увазі в цьому випадку!).

Ви напускали демагогічного туману – мовляв Янукович і Юля абсолютно однакові, тотожні, обоє антиукраїнські… "два чоботи"… І за Юлі, і за Януковича Україна загине, хай гине, туди їй і дорога! Мені байдуже. Ви голосуйте проти обох, у цьому порятунок України. Цей сигнал посилається передусім у патріотично-емоційну Галичину: викреслюйте обох!

Донеччина, Луганщина, Харківщина, Одещина, Запоріжжя, Миколаївщина, Херсонщина Вам не довіряють і тому Вас не чують. Вони підуть на вибори і, на зло Вам, будуть голосувати за Януковича. Ви до цього їх заохочуєте.

А для прихильних до Вас, довірливих до патріотичних гасел галичан (а тут, після того, як з тріском програно вибори – ще й Героя Бандері, визнання УПА; чого не раніше, коли був повноцінним Президентом?) це пряма вказівка: забираємо голоси в Юлі. Не просто не йдіть на вибори, а йдіть, голосуйте, але проти всіх, тобто – проти Тимошенко.

У другому турі Ви, пане президенте, підтримували Януковича і його політичну платформу. Спростувати цього Ви не зможете…

З цим і ввійдете в історію.

Я не люблю орденів, медалей, нагород. Найбільша нагорода – це твоє ім'я, подароване батьками.

Однак сталося так, що в 2005-му до Дня незалежності, за поданням Верховної Ради, геть несподівано для мене, Ви вручили мені єдиного ордена "За заслуги" Третього ступеню". Ще витав дух Майдану, і я під настрій прийняв його з Ваших рук. Сьогодні повертаю його Вам поштою. І стаю ще вільнішим від Вас.

Продовження буде



http://www.pravda.com.ua/columns/2010/03/5/4835606/

ПРОДОВЖЕННЯ

Нарешті, мусимо думати. За п'ять років Помайдання розівчилися це робити.

Спостерігали за манжетами білих сорочок Ющенка, ми спостерігали за його вишитими сорочками і вислуховували пастирські проповіді про те, як треба любити Україну, її мову, її історію, але практично нічого радикально не міняти в її долі в її щоденному бутті, навіть не приступити до жодної реформи.

Суцільні балачки, заклики, наміри. Жодної реальної справи! Хіба що знято таємність із трагедії Голодомору, реставровано гетьманську столицю Батурин та відбудовано "Мистецький арсенал". Це за п'ять років могутньої президентської влади з прямою вертикаллю аж до районного центру, а то й села.

Декоративний лідер, якого висхідна хвиля спалаху національної свідомості українців винесла на вершину історії, але він не був готовий до такої висоти.

Сірий, бездіяльний період управління Україною Віктором Ющенком може запам'ятатися хіба що спробою реанімації кволої національної пам'яті українців. І від того користь велика для молодої держави.

Ну, не спромігся чоловік на більше. Переоцінив свої сили, балотуючись у президенти. Зробив, що міг. Вибачайте. Обирайте собі, кого хочете, а я пішов. До "Мистецького арсеналу", до бджіл, до свого фільварку в Безрадичах… І тоді забулася б, можливо, бездарна, хуторянська, в малоросійському стилі, громадянська війна з власним урядом.

Якщо в Ющенка патологічна, невиліковна ненависть до вчорашньої вірної соратниці чи комплекс усвідомлення своєї політичної неконкурентоздатності поруч з нею, то навіщо ж було проявляти малодушну безпринципність і створювати з нею коаліцію, вносити її кандидатуру на посаду прем'єра?

Треба після позачергових виборів падати в обійми регіоналів, садити в урядове крісло Януковича. Юля залишилася б в парламенті, очолила б опозицію. Сильну, конструктивну, котра допомагала б уряду конкретними порадами у доланні вселенської кризи.

Стверджую: Юля б щоденно, на відміну від Януковича, працювала в парламенті, така опозиція не сиділа б у кущах, виходячи звідти для того, щоб обгавкати тих, хто справді працює, а підставляла би своє плече тим, хто цього потребує. І з такої опозиції Юля ішла би в президенти. І мала б блискучу перемогу вже в першому турі.

Свідома Україна, у тому числі й найближче оточення Ющенка, знали, що це перша й остання його президентська каденція, що наступної не буде. Знали всі, крім самого Ющенка.

Він прийшов під мільйонний гул Майдану і мав можливість тихо, непомітно залишити Перше крісло держави, передавши владу тому, хто таки виконає заповіти Майдану і в такий спосіб відродить занедбану ним державотворчу ідеологію Майдану. Цей варіант мала би підказати, навіть змусила б це зробити любов до України, відповідальність за її майбутнє.

Та і в душі, і в розумі Ющенка на цьому шляху, на шляху любові до України, постала ненависть до Тимошенко. Як письменник, я це розцінюю саме так: на терези з одного боку було кинуто любов до України, президентська відповідальність за її подальшу долю, а з другого – комплекс ненависті до особи Юлії Тимошенко.

Остання заступила світ і розум Вікторові Андрійовичу. Особливо після того, коли він дізнався результати першого туру і збагнув, що в Юлії Тимошенко є реальний шанс стати наступним президентом України. Адже більшість голосів Тігіпка, Яценюка, Ющенка, Гриценка, Литвина, Костенка, зрештою навіть Тягнибока у першому турі забрано на електоральних пасовиськах саме Юлі.

У другому турі вони мали б повернутися до неї. То більше, що Ющенко знає ціну команди Януковича, пережив від неї страхітливі образи, фальсифікації й приниження своєї гідності, (згадайте хоча б шабаш у Донецьку в 2004-му), знає різницю між програмами, поглядами і цілями обох претендентів.

І не треба було йому, вже остаточно переможеному "супердемократичному" гарантові Конституції, підтримувати у другому турі Юлію Тимошенко. Його підтримка лише б нашкодила будь-кому, навіть Януковичу.

Президентові варто було сказати одну-єдину фразу: "Голосуйте за кого хочете, моя справа – забезпечити демократичність вашого вибору!"

Ясна річ, на такий елементарний, суто людський, людинозобов'язуючий крок Ющенка вже не вистачило. Його політичні, людські, зрештою, чоловічі акумулятори цілковито сіли.

Він повівся не як державник, зобов'язаний поставити національний інтерес, подальшу долю нації вище примітивних емоцій свого "еґо", а як ображений на сусіда, заздрісний сільський дядько з притчі про корову.

І тут Ющенко вдається до політичного лукавства, а точніше – політичної підлості – він напускає демагогічного туману – мовляв, Янукович і Юля – абсолютно однакові, тотожні, обоє антиукраїнські…"два чоботи"… І за Юлі, і за Януковича, мовляв, Україна загине. Хай гине! Мені байдуже. Порятунок України в тому, щоб ви проголосували проти них обох. Ви голосуйте проти обох, у цьому порятунок України за рецептом "патріота" Віктора Ющенка.

Цей сигнал посилається передусім у патріотично-емоційну Галичину:викреслюйте обох! Ідіть на вибори і голосуйте "проти всіх"! Цим ви врятуєте Україну. Більше того, Ющенко об'їздить з виступами всю Західну Україну, закидає її листівками із прямим закликом не підтримувати жодного з кандидатів. Залучає до цього жалюгідні рештки своєї партії "Наша Україна".

В’ячеслав Кириленко, Ксеня Ляпіна, Оксана Білозір, Кензьор, Ткач, Стойко, костенківці, єдиноцентристи, парубії фактично агітують за Януковича, бо всіляко нищать Юлію Тимошенко і свідомо не чіпають лідера регіоналів.

Донеччина, Луганщина, Харківщина, Одещина, Запоріжжя, Миколаївщина, Херсонщина Ющенкові і, як вони кажуть, "нацикам", не довіряють і тому не чують президентської настанови "Голосуйте проти всіх!".

Вони підуть на вибори і, на зло ненависному їм Ющенкові, будуть голосувати за Януковича. Президент їх до цього навіть заохочує. То більше, що він постійно демонструє поблажливо-приязне ставлення до свого головного політичного ворога 2004-го Януковича, котрий кидав йому не рукавичку, а відбійний молоток, приказуючи: "Виході, труслівий Леопольд! Виході, поговорім!!!" Тепер його ворогом стала Юля.

А для прихильних до Ющенка, емоційно- довірливих до його патріотичних гасел галичан (а ще після того, як з тріском програно вибори – "кинув Героя" Бандері, визнав УПА; чому не зробив цього давніше, коли був повноцінним президентом?) це вже пряма вказівка: забираємо голоси в Юлі!

Не просто не йдіть на вибори, а йдіть, голосуйте, але проти всіх, тобто – проти Тимошенко. Зрештою, усю виборчу кампанію другого туру Ющенко вів до влади Януковича.

Донецький, кримський, луганський, харківський, миколаївський, запорізький, херсонський, одеський, дніпропетровський проросійський виборець Януковича піде на дільниці майже організованими шеренгами, навіть ті, хто у 2004-му голосував за Ющенка. Цим вони відімстять йому за зраду ідеалів Майдану.

Це була жорстока і підла війна Ющенка у другому турі не лише проти Юлі, а й проти націонал-демократичних сил, проти європейського вибору України. Зрештою, проти самої України. І це в той час, коли все чесне, свідоме, далекоглядне, справді українське, що є в нашого народу, навіть не в усьому довіряючи Юлі – стало на її бік.

Перший президент України Леонід Кравчук, академік Борис Патон, філософ Попович, легендарний Левко Лук'яненко, політв'язні Богдан Горинь та Микола Горбаль, геніальний український художник Іван Марчук, видатні кіноактори Іван Гаврилюк, Федір Стригун, класики української літератури Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Іван Драч, Анатолій Дімаров, Роман Іваничук – фактично вся Національна спілка письменників іменем своєї президії. Та майже всі ті, хто стояв на Майдані чи гаряче підтримував його і Ющенка в 2004-му!

Це була, після Майдану, друга перемога Ющенка: вибори в кінцевому підсумку виграв Янукович. Піррова перемога, братове українці. Піррова. Останню медаль Героя, що залишилася до інавгурації Януковича, Ющенко міг би почепити собі. І зійти з політичного кону.

Я на своєму, лихої слави, сотому виборчому окрузі в Кіровограді під час виборів, зробив усе, що міг. У провінційному обласному центрі, де при владі залишилися зухвалі криміналізовані угрупування, котрі тримають у лещатах фінанси, нерухомість, медицину, освіту, комунальну сферу і котрі легально підтримують регіоналів на всіх виборах – за Юлю проголосувало п'ятдесят дев'ять відсотків виборців.

Це при тому, що були і неприродно масовані голосування дома, були "каруселі", були організовані регіоналами "підвезення" своїх виборців до дільниць.

Сотий округ і цього разу був оригінальним у найкращому розумінні цього слова. Регіонали пропонували студентам гроші за "правильне" голосування. Треба було проголосувати, сфотографувати бюлетень на мобілку. Вкинути бюлетень в урну. Прийти після цього в призначене місце, показати фото на мобілці й отримати гроші.

Молодь знайшла вихід, як одурити фальсифікаторів. Вони в кабіні впихали бюлетень у целофановий файлик, ставили "пташку" проти Януковича, фотографували на мобілку. Виймали бюлетень. Тепер робили позначку проти Тимошенко. Вкидали бюлетень в урну і йшли отримувати гроші.

Мені вони навіть показували, як це робили. Надавалися до цього лише ті, хто ледве зводить кінці з кінцями від стипендії до стипендії.

У першому турі мені не дозволили проголосувати, хоч я виконав усі постулати закону: взяв довідку в готелі, що проживаю там уже місяць, зареєструвався в паспортному столі, мав про це офіційне підтвердження, за кілька днів до виборів зайшов на дільницю, де комісію очолювала комуністка, котра відразу дала зрозуміти, що мені тут не вдасться "перєступіть через закон". Мені відмовили, нічого не пояснюючи. У другому турі помінявся склад дільничної комісії, і мені навіть надіслали запрошення до готелю.

Принагідно я сердечно дякую мешканцям обласного центру, де Кіров і досі демонструє свої штани "галіфе" на центральному майдані перед обласною радою та адміністрацією, та жителям цієї прекрасної, справді центральноукраїнської області за їхній розважливий, мудрий і стоїчний патріотизм, громадянську сміливість і непідкупність. Ви відстояли авторитет та політичну вартість, значущість саме Центру України та розумну ідею україноцентризму. Я й надалі з вами. У ваших проблемах і клопотах.

Не можу обійти поведінку в другому турі тих, хто в першому претендував на роль лідера сорокасемимільйонного українського народу. Маю на увазі не тих, хто просто "прогулявся на вибори", а серйозних претендентів на папаху (не шапку!) Мономаха в Україні: Тігіпка, Яценюка, Гриценка. Решта не варті вашої уваги через мізерію набраних голосів.

Не збагну, для чого було йти на вибори Юрієві Костенку, знаючи, що його партія вже не здатна на сомостійну роль у політиці? Чиїх два з половиною мільйонів гривень застави викинуто на вітер? Що за проект? Забрати голоси в Юлі у першому турі? Ну забрав мізерію і зіскочив з потягу. У політичне небуття. А це ж колишня, розкольницька частина раніше могутнього Руху. Амінь! Кажуть, тепер топчуться біля офісу партії Регіонів. Дай, Боже, щоб брехня.

Але як нам зрозуміти поведінку Сергія Тігіпка, який вихопився з політичної тіні, відсидівшись у бізнесі, поки політика в Україні, завдяки Ющенкові, набрала ознак шизофренії? Забулася його утаємничена втеча з посади голови штабу Януковича в 2004-му, коли запахло поразкою.

Забулося те, що, власне, Юля покликала його із забуття торік у свою команду. Ні за що не відповідав чоловік, не тягне за собою жодного негативу з економічної кризи. Чистюля! Фарт! Підмощені подушечки на плечах для ефектної реклами.

Гаразд, набрав аж тринадцять відсотків. Зробив заявку на своє політичне майбутнє. Теж правильно. Думає про себе, про наступні вибори. А хто ж подумає про Україну? Хто ж пожертвує своїми егоїстичними амбіціями?

Він, Тігіпко, котрому його політтехнологи грамотно провели рекламну кампанію, на яку повівся середній клас, просив, бачите, не підтримувати в другому турі нікого, щоб залишитися політично "цнотливим". У білій фаті, білих колготах та білих рукавичках. Хіба ж Тігіпко, котрий дременув із штабу Януковича, коли запахло поразкою, не знає базових вартостей і різниці між Юлею та Януковичем? Попри те, що Юля пропонувала йому ідей на посаді прем'єра? Іди, реалізовуй себе, а потім сягнеш і президентства.

Ні, таки опустився до примітивного малоросійського самоїдства. Ось тому й приречена кутуляти на милицях наша українська Доля, братове.

Те саме стосується й Арсенія Яценюка з його істеричними амбіціями й екзальтованим пафосом "вундеркінда".

А тим часом Жириновський після виборів в Україні уже заявляє: "Через пять лет они поймут, что у них нет экономики. А поскольку нет экономики, надо возвращаться в отцовский дом. Погуляли – и назад, ребята, домой. Пошутили и хватит. Назад, домой!"

Чуєте, ті, хто "проти всіх"? Котрі вкрали перемогу в України й віддали її Януковичу? Вас кличу назад! У ганебну колонію.

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/03/12/4857329/

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Що з Тобою, Україно?



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2010-03-05 17:24:15
Переглядів сторінки твору 1477
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (0.591 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0.591 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.795
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Еліта і псевдоеліта
Автор востаннє на сайті 2017.03.02 00:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-03-05 18:00:09 ]
Що ж, назвати Володимира Яворівського авторитетним голосом українського народу вельми важко, але дуже багато з чим у цій статті особисто я повністю згідний.

Спершу моральний суд над ющенком, а потім, сподіваюся, і звичайний, можна і з присяжними.