"Мы говорим Ленин, а подразумеваем партия..."
Ми кажемо Табачник, а значить ПР і Янек.

Це могло б призвести до широкого міжнародного резонансу, потужного громадянського протесту, і, як результат, відставки уряду і дострокових парламентських виборів. За умови ефективної опозиції.

Чого вчить ситуація з "табачним" міністром?

Урок для "регіоналів"

Присутність "дешевого клоуна і казнокрада" в міністерських лавах є принизливою для самої гвардії Януковича. Те, як Табачника вдалося "до-лобіювати" на цю посаду, свідчить про ігнорування Януковичем бажань чільників його рідного донецького клану.

Ще в середині 90-тих років теперішній освітоміністр видавав брошури про визначну роль УПА в утворенні української держави, донедавна паразитував на антигалицизмі, плодячи розбрат в і так не надто однорідній країні.

А 17 березня заявив, що "не треба плутати мої політичні погляди, тим більше, під час виборчої кампанії, з офіційною діяльністю (на посаді міністра)" .

Психологічно їм чужий, безпринципний "аристократ" є надто мінливим, щоб бути вартим довіри. Він є чужорідним тілом в "уряді професіоналів".

Для "регіоналів", для яких економіка - понад усе, призначення Табачника - це удар по власній кишені. Справа в тому, що національна ворожнеча, розпалюванням якої до призначення активно займався міністр, знижує інвестиційну привабливість країни, зменшує капіталізацію їхнього бізнесу, знижує рейтинги держави.

Все це - збитки, як репутаційні, так і прямо пов'язані з неотриманою вигодою чи відсутністю інвестицій.

Скасування ЗНО робить Україну неконкурентоспроможною в довгостроковій перспективі, що позбавляє великий бізнес національних кадрів, робить її інтелектуальною колонією інших держав. Ті, хто керує українською державою зараз, мали б усвідомити це.

Тактично призначення Табачника виглядає елементом реваншу і приниження колишніх опонентів. Проте кращого мобілізатора для розчарованого електорату "помаранчевих" годі й знайти.

Тому стратегічно він є програшною креатурою, подразником без продукування конструктиву. Опонування, що почалося з демонстративного ляпасу, тільки заганяє боротьбу в конфліктні форми.

Риторику ж "об"єднання країни" з таким міністром можна викинути в смітник - вона не варта і ламаного гроша.

Урок для "опозиції"

Проти кого виходити - є, та чи є ЗА кого виходити на протест?

Нунсівці Борисов, Бут, Василенко, Довгий, Жванія, Ключковський, Москаль, Омельченко, Палиця, Плющ, Поляченко, Стець, Третьяков, Харовський, Шемчук (Доній дезавуював своє-не-голосування); бютівці Барвіненко, Задирко, Зубов, Каплієнко, Курило, Логвиненко, Полунєєв, Савченко, Черпіцький.

Запам'ятаймо ці прізвища. Ці депутати - внаслідок неорганізованості чи зради - провалили 30 березня голосування щодо зняття Табачника з посади міністра.

Кожен з них повинен понести відповідальність за свій крок, в першу чергу, своїм політичним майбутнім. Їм ніколи не повинно бути місця в "патріотичному" таборі.

Ганьба цього голосування прямо пов'язана з закритими виборчими списками, і, відтак, неякісним депутатським корпусом.

У БЮТі персональний фаворитизм, помножений на корупцію, витворив силу, нездатну діяти в опозиції. Ті, хто заплатив гроші за кулуарне внесення в список, вважають мандат своєю власністю, вдалою інвестицією, основне завдання якої - захищати бізнес свого власника.

Оскільки надприбутки неможливі без близькості до влади, такі бізнесмени просто пливуть за течією.

Лебідь-рако-щукство є смертельною хворобою супер-фрагментованої фракції НУНС, другим прикладом неякісних списків. Ганьбою є призначення чоловіка Віри Ульянченко заступником Табачника.

Ганьбою є 15 голосів тих, хто пройшли під національними гаслами в парламент, і кнопково змовчали щодо борця з "многовековым человеконенавистническим экспериментом, проводимым Польшей, Австро-Венгрией, Третьим рейхом"  (якщо хтось не впізнав - мова йде про Галичину).

Ганьбою є напівкоаліція УНП з урядом Азарова, за Табачника у складі якого голосували члени фракції УНП Клименко і Слободян.

Ганьбою є гучна мовчанка галичанина Яценюка щодо "украиноненавистнической Галичины", ганьбою є реверанс Гриценка щодо "професійності і знань Табачника" .

У найвиграшнішій ситуації опинився Тягнибок і його "Свобода", котрі мають сталу і послідовну позицію. Втім, ці борці з "Машами" і "Лізами" у львівських дитсадках є саме такою опозицію, про яку мріє Табачник - вона якнайбільше відповідає ксенофобським образам Галичини з його статей.

Марнославна боротьба за право посісти трон "єдиної опозиції", котра поглинає більшість зусиль, є ще однією ганьбою "помаранчевих". Відсутність стратегії опору, бездіяльність і метушня видні неозброєним оком. Тотальне банкрутство "старих" діячів вимагає кардинального омолодження опозиції.

Ректорський урок

"Ми вважаємо Табачника саме тим державним діячем, який може забезпечити відродження вітчизняної освіти і науки", заявили ректори багатьох українських вишів .

Саме ці люди є очільниками наскрізь прогнилої української вищої освіти. Саме їхня реакція свідчить про їхню персональну зацікавленість у відновленні старої системи, у відновленні "ректорських списків" на вступ, у поновленні грошово-блатової схеми і знищення незалежності вступу.

Ці ректори здебільшого при своїй владі ще з "дореволюційних" часів - і ніхто з них не відповів за тиск на студентів у 2004-му. Непокараний злочин спровокує рецидиви: ми ще побачимо ситуації, аналогічні до сумських подій. Ситуація з "табачними" ректорами вкотре ставить питання змін в українських вишах - бо молоде вино у старих міхах може тільки гнити.

Організований ректорський "одобрямс" із Закарпаття , Харкова  і Одеси нагадує кучмістські часи і показує те, наскільки слабкими були реформи в Україні в післяреволюційний час.

Раби ректорського контракту обрали передбачливу покору перед силою власного авторитету і прагненням самоврядності. І протест тільки двох людей - президента Могилянки Сергія Квіта і ректора Українського католицького університету Бориса Гудзяка - свідчить про сумну тенденцію, про справжнє повернення на 5 років назад.

Міжнародний урок

У приватному спілкування автор з'ясував, що багато іноземних дипломатів в Україні нічого не знають про минуле Табачника і щиро дивуються з резонансу, викликаного його призначенням.

Втім, тільки базова інформація про полковничі погони, архівну справу і бурхливе антигаличанство змінюють думку. Невже у теперішньої "опозиції" повністю відсутні комунікативні канали з тими, чиїми очима бачать нас світові столиці?

В європейському ж масштабі Табачник виглядає на такого собі міні-Хайдера.

Ксенофобія і радянський реваншизм неоміністра повинен отримати адекватну оцінку Єврокомісії, а особливо - сусідніх з нами держав, котрі потерпіли від комуністичного лиха.

Європейські міністри освіти повинні застосувати політику "неподання руки" і неконтакту з людиною антиєвропейських цінностей, з присвоювачем державного майна і спеціалістом з освоєння національних архівів.

Асоціація Європейських університетів мала б відреагувати на "табачні" реформи, котрі за своєю суттю є виведенням України за межі європейського освітнього простору і перетворення її в інтелектуальну сіру зону.

Удар по зовнішньому незалежному оцінюванню руйнує принцип чесного вступу дітей у виші, замінюючи його на системну корупцію. Табачник є тестом Європи на дотримання власних цінностей, на те, чи справді вважають нас європейські потуги своєю посестрою.

В іншому випадку самі громадяни країн ЄС повинні побачити подвійні стандарти і стимулювати власні уряди до світоглядних дій.

Насамкінець

Зараз ситуація з Табачником нагадує "Україну без Кучми". Немає потужної альтернативної позитивної програми. Немає альтернативного міністра освіти, котрий би постійно і системно критикував теперішнього "діяча" (оголошені плани "опозиційних кабмінів" виглядають піарівсько-карикатурно).

Немає адекватної координації між потенційними протестуючими, лінку між громадським і політичним рівнем протесту. Їхня діяльність здебільшого є реагуючою, а гасла "геть" і "ганьба" приваблюють небагатьох.

Кажуть, щоб покинути пити, алкоголік повинен досягнути власного "дна" - зрозуміти, що так далі жити неможливо. Чи стане діяльність Табачника розумінням власного "дна" для нас, тих, хто сповідує європейські цінності - і, відтак, точкою, від якої можна відштовхнутися, щоб припинити власне падіння?

Уряд Азарова не здасть Табачника: для хиткої неконституційної коаліції, складеної з однакових кон'юнктурних литвинівців, комуністів і перебіжчиків, нового шансу не буде.

Саме тому перспектива протесту - не стільки скинення самого одіозного персонажа, як блокування його ініціатив, напрацювання опозиційного порядку денного і налагодження взаємодії в опозиційному середовищі.

Здискредитована минулою продажністю керівників і учасників, громадська активність потребує нового заряду і позитивної перспективи.

Остап Кривдик, політолог, активіст, для УП