ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ночі Вітер
2018.04.24 08:21
Под глазами бессонные ночи,
На губах ледяная тоска,
И в смятенье неясных пророчеств
Замирает невольно рука.

Бьет в окно истомившийся ветер.
Скрипнет лестницы дьявольский круг.
Кто–то нижет твой разум на вертел

Ігор Шоха
2018.04.24 02:09
Визираю у своє віконце
сиротою у самотині.
Весело журитися мені,
поки на орбіту вийде сонце.

Так і проминає день за днем
сонячно у будь-яку погоду,
поки не найду отого броду,

Ірина Вовк
2018.04.23 22:55
…Коли падають зорі, утішся, моє голуб’ятко –
бо це значить, що в світі спалахує вічне кохання,
бо ті зорі в серденьках закоханих, наче свічі
в глибокій криниці, мерехтять-мерехтять чудодійно –
і серденька проймаються жаром... А той жар
все росте – в

Василь Кузан
2018.04.23 21:38
Колиска, дорога, готель.
Світанок, розмови, вечеря.
Довірливість, ігри, фотель,
Сигара, досвідченість… Двері.

Монети, моменти, борги,
Стежина, вершина, падіння.
Лікарня. Кохання. Торги.

Сонце Місяць
2018.04.23 19:37
романтичний як той лабух
крізь будення долає свій шлях
між коліс чортових райдуг
у петлиці його реп’ях

на балансі авжеж ні цента
перспективи по собі в думках
позолочені люмінесценти

Вікторія Лимарівна
2018.04.23 15:39
Вальс долгожданный – ты приглашаешь!
Вихрь поглощает хмельной!
Как и тогда, улыбкой сражаешь.
Взгляд твой горит, озорной!
Музыка льется – миг наслажденья!
Дивный бальзам для души!
В танце вращает - взлет вдохновенья!
Дар сей принять поспеши!

Світлана Майя Залізняк
2018.04.23 14:59
Замовлю квиток у Теплівку,
там гуси на вигоні, джміль.
Зустріну опасисту дівку -
чекає Даліла весіль...

Зависли дими над кальяном.
Посходили ріпа, овес...
Налякані Тедом і Яном,

Анонім Я Саландяк
2018.04.23 12:22
Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень). II ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ ПЕРШОГО РОЗДІЛУ СЕКЦІЯ ТРЕТЯ Дисципліна чистого розуму стосовно гіпотез Вик

Ігор Герасименко
2018.04.23 09:55
Жирголі бджолами-джмелями,
дзижчаннями печаль спиляли.
Проте вівторок змив неділю,
весняним чарам знов не вірю.

Знайшлась опора в очеретах.
Веселим шурхітом усуньте
жорстоку думку, що в поета

Олександр Сушко
2018.04.23 09:03
Ізранку написалася мура,
В сльозавому топились молодиці...
А тема є нова! Гіп-гіп ура!
Надворі пса ганяє підлий гицель.

Колошкає у реп'яхах бровка,
У сак жене блохастого барбоса.
То ж мій гавкун вступився за братка,

Ярослав Чорногуз
2018.04.23 00:33
Ти чарівний, мій вигаданий світе,
Немовби казка із дитячих літ.
Я тут живу, красою оповитий,
І небеса тримають мій політ.

Якась таємна, невідома сила
Щодня явля мені його лице.
Щось інше там вона мені відкрила,

Микола Дудар
2018.04.22 21:40
Аж по пояс відросли косички…
Бісики в очах… а ще рум’янець…
Хай село в районі й невеличке -
Супермаркет свій таки "Сан- Санич"…
Для запивки служить кока-кола
По підвалах поруч дискотеки
А бувало встрінеш богомола -
Хочеться злетіти як лелека…

Іван Потьомкін
2018.04.22 21:15
Незатишно мені бува серед ровесників,
Котрі раніше старості стають старими.
Так їх і тягне на спогади архівні:
Той, хто собі не в змозі дать ради,
Запевня, що тисячами верховодив.
Той, хто ледь чалапає з ковінькою,
Силкується довести, що рекордсмено

Сонце Місяць
2018.04.22 18:18
війна, яка вдихає те ж саме повітря, яка харчується тим, що і всі, носить такі ж самі непозірні сорочки джинси кроси
війна, яка цілує дітей чи симпатичних дівчат просто посеред юрми, дописує ліричні етюди квітневі, не позбавлені жесту, обожнює детал

Сергій Гупало
2018.04.22 16:58
Впадеш уб’ють. Іди, іди…
Позаду завжди за тобою
Постійні носії біди
І чути шепоти конвою.

До сміху серденько тули,
Тримай печаль навпроти сонця.
Чарки, не чари, на столі,

Маркіяна Рай
2018.04.22 13:41
А я їй: свободо, осьо я! Не минай мене!
Огорни мене, синьоокая, доки небо плахтою не згорнулося.

Випила би тебе солодку, та не напитися.
Викроїла б тебе і - латкою побіля серця: протяги стережи!
Тільки як коло тебе навстіж душу не прочинити?
Ти м
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Майстерень Адміністрація / Публіцистика

 Є. Сверстюк: Убивці Бандери не можуть пробачити своїй жертві власного вчинку
Оксана Климончук

Євген Сверстюк – український дисидент, моральний авторитет, людина, яка ніколи не служила політикам і не вихваляла владу. Він нічим не зобов’язаний жодному українському президентові чи прем’єру. Мабуть, тому йому ніщо не заважає бути відвертим у своїх оцінках. «Інтелігент» у одному з британських словників перекладеться як «персона, що завжди викриває владу». Якщо йти за цим визначенням, серед українського патріотичного письменництва Євген Сверстюк чи не єдиний заслуговує на таке звання. Решта – померли чи обзавелися депутатськими мандатами.

Євген Сверстюк відповів на запитання УНІАН.

КРЕМЛЬ НЕ МОЖЕ ВІДМОВИТИСЯ ВІД СТЕРЕОТИПІВ, ЯКІ ДОВГО НАСАДЖУВАВ

Пане Євгене, чому, на вашу думку, нинішні політикани так вчепилися до звання Героя України Бандері?

Євген СверстюкЯкщо говорити по-чесному, то нікому не має бути до цього діла – незалежно від того, подобається комусь Герой Бандера чи ні. Я не бачу тих людей, котрі мають право про це говорити.

Гадаю, це ім’я зачіпає певні стереотипи, пов’язані з позицією бандерівської послідовності й твердості, часом і жорстокості.

Якщо говорити в рамках здорового глузду, то Бандера є українським націоналістом, якого переслідували все його життя, і практично він ніколи не був у бойових операціях, діях. Він сидів у польській в’язниці, сидів у німецьких концтаборах. І це були дуже жорстокі концтабори…

Потім його було вбито совєтським агентом.

Зрозуміло, що Росія дуже нервово реагує на те, що ім’я Бандери стало символом національного опору, антикомуністичного руху. Завжди той, хто вбив, дуже не любить свою жертву. Вбивця не може подарувати вбитому власного вчинку.

Розкручується саме політичний стереотип. Є певні імена, які за кремлівською режисурою стали одіозними. На те, щоб вони були одіозними, працювала колосальна пропагандистська машина, цілі покоління.

Тому дуже важко протистояти безглуздій анафемі на храмобудівника Мазепу. Дуже важко реабілітувати ім’я Петлюри, оскільки він був утіленням українського національного опору. Він теж був убитий більшовиками.

Вони надто багато працювали на ці стереотипи, щоб так просто взяти й зректися їх. Їм легше продовжувати те саме. Цим Кремль і займається.

Кремлівська агентура намагається робити це саме й на Заході. Скажімо, у Польщі…

ГОЛОВНИМИ КОЛАБОРАЦІОНІСТАМИ ГІТЛЕРА БУЛИ СТАЛІН І МОЛОТОВ

Але ж поляки теж проти…

Якщо говорити про право судити за колабораціонізм, то серед поляків, які хотіли вижити під час окупації, були мільйони колабораціоністів. Мільйони!

Якщо говорити про такий політичний, злий колабораціонізм, то, безперечно, на першому місці стоять Сталін і Молотов. Бо саме від 1939-го до 1941 року цей колабораціонізм, ця політична співпраця була інтенсивною… Це була не просто співпраця, а співпраця з розв’язання Другої світової війни. Це є злочин перед людством.

А як співпрацював Бандера? Він був просто в’язень, який вийшов на волю й намацував певні можливості, спільні точки, які б могли бути в нього з німецькою владою.

Тобто це могли бути суто тактичні контакти.

Використання німецьких вишколів могло мати місце. Як і в Шухевича. Але в час війни це було цілком нормально. Хто як міг використовував різні можливості. Якщо не було власної зброї, то використовувалася будь-яка можливість узяти її в противника.

А те, що гітлерівська Німеччина була для націоналістів противником, - то це записано в їхній програмі. Вони орієнтовані лише на власні сили, а не на чужу допомогу.

Між поляками й українцями була етнічна війна. Я сам з Волині і пам’ятаю ці часи… Жорстокість була з обох сторін. Але вся справа в тому, що поляки співпрацювали з німцями. Усі засідки на Волині, які робило УПА на німців, – були засідки для німців з колаборантами разом. Німцям не вистачало своїх, вони працювали з поляками. Це були 1942 – 1943 роки.

А чому нинішні українські націонал-демократи прогинаються перед будь-якою владою?

У нас немає націоналістів типу бандерівців. Тобто людей послідовних і безкомпромісних. Людей, які вірять і які готові жертвувати життям.

У нас є дуже багато людей, котрі граються в націоналізм, використовують націоналістичну риторику, але насправді жодною мірою своїм життям не підтверджують того.

Тому, на мою думку, про них не можна говорити серйозно. З одного боку, ці люди кон’юнктурні. З другого – скандальні. Типу «Свободи».

Чи можете дати своє визначення слову «націоналізм», бо в Україні його намагаються прирівняти фактично до фашизму?

Справа в тому, що ми успадкували совєцьку фальсифікацію термінів. Ця фальсифікація стосувалася всього. Не лише націоналізму, а й гуманізму, адже совєти визнавали тільки войовничий гуманізм. Але особливо було спрофановане поняття «гуманізм».

Я б сказав, що в різних країнах «націоналізм» має різне забарвлення – залежно від історії країни й ситуації, у якій вона перебуває. Це забарвлення на Заході дуже часто негативне. Воно означає крайніх правих.

Якщо говорити про «націоналізм» в Україні, то майже завжди він означав «патріотизм». В умовах України це був послідовний патріотизм.

Здається, справжні дисиденти ніколи не могли вжитися з владою. Ті, хто сиділи, здебільшого пишуть книжки, а деякі, надівши маску націонал-демократів, – у політиці…

Не думаю, що вони наділи маску. Це просто люди різного людського й інтелектуального потенціалу, різних характерів. Гадаю, деякі з них просто занадто довго затрималися на політичній арені.

Після того тяжкого життя, як на мене, було б достатньо однієї каденції у Верховній Раді. От і все. Бо всяку роль можна переграти. У деяких націонал-демократів просто не вистачає відчуття міри й адекватної самооцінки.

ДО ВЛАДИ ПРИЙШЛА КОМАНДА, ЯКА ТОПТАТИМЕ ПОСІЯНЕ Й ГАДАТИМЕ, ЩО РОБИТЬ ДІЛО

З приходом сьогоднішньої влади багато людей заговорили про масштабну деукраїнізацію. Чи не здається вам, якщо владі вдасться все зробити, що вона задумала, то потім буде важко зберегти ідентичність українців?

Євген Сверстюк Не вважаю, що почалася чи почнеться масштабна деукраїнізація. Гадаю, влада не має великого впливу на українське суспільство і не має майже ніякого авторитету. Тому навряд чи можна говорити про деукраїнізацію. Вони лише затопчуть багато того, що було посіяно. Це як у старій пісні: «А ви просо сіяли, а ми вам його потопчемо».

Це саме та команда, яка топтатиме й думатиме, що вона роблять діло.

Гадаю, зараз українські державницькі настрої прийшли в норму. Тобто в народі є набагато більше сил, котрі їм можуть протистояти, ніж вони собі уявляють.

Сподіваюся, влада спроможеться показати якесь своє інше обличчя, але державне, українське… Але вони не можуть піднятися вище від свого минулого, яке було кримінальним.

Невипадково люди вимикають радіо чи телевізор, коли передають засідання парламенту. Бо це ж клінічна картина.

У нас у політику пішли люди зіпсуті комуністичним режимом, жадібні до матеріальних благ, безпринципні. Це не є нормально.

Ви теж вимикаєте?

Звичайно. Телевізор узагалі дивлюся дуже рідко. І тільки тоді, коли дружина кличе, щоб я подивився саме те, що мені потрібно.

Бо наше телебачення не розраховане на нормальну людську психіку. Наше ТБ перебуває в руках людей, яких не можна назвати психічно нормальними і здоровими. Вони набивають ефір програмами за гроші. Суспільство має реагувати на всі непристойності, які нам сьогодні пропонують.

НЕПРИСТОЙНО ПОКАЗУВАТИ ПО ТЕЛЕВІЗОРУ ЗЛОДІЇВ І БРЕХУНІВ

Що саме ви називаєте непристойностями?

Вважаю непристойним, коли в телестудію запрошують професійних брехунів. Злодіїв, які аж світяться.

Не треба цього робити, щоб люди не звикали до брехні.

Можна запрошувати людину, яка, можливо, у чомусь помиляється, але негідників – лише у відділення міліції.

Покажуть кількох пройдисвітів і шахраїв, і люди роблять узагальнення, тому в них велика зневіра.

Потім може виступати достойна людина, але її вже ніхто не слухатиме.

Усіх людей, яких я пам’ятаю, з якими я жив, соромилися корисливих мотивів… Може, трошки щось і було, але це дуже приховувалося, бо це соромно. У нашому суспільстві сьогодні якраз і бракує сорому. Його бракує на всіх рівнях.

У Салтикова-Щедріна є такі рядки: «Отнажды ночью к Глумову пришел стыд».

Далі коментарів не треба, гадаю. (Сміється. – Авт.).

ГОГОЛЬ ЗАВЖДИ ОПОНУВАВ РАБСЬКІЙ ЗВИЧЦІ РОСІЯН ‒ ЛАЯТИСЯ

Багато сучасних письменників люблять у своїх творах використовувати матюки. Кажуть, що нецензурних слів не варто соромитися… Як вважаєте ви?

Гадаю, люди звикли до якоїсь охайності, ошатності. Це українська традиція, вікова.

Даремно хтось думає, що ми були закріпачені, рабами й невільниками – і більше нічого.

Відомо, чому Шевченко і Леся Українка нагадували про рабів і невільників. Але варто було придивитися до народу, як він живе і як береже охайність у мові, ошатність у одязі, в домі, звичаях і щоб рід був чистий, аби не було того, що поганить рід. І слово, яке має лікувати…

Основна опозиція, яка, наприклад, була в Гоголя в Петербурзі проти москалів, – була проти лайки. Усе це українське середовище, яке було там, було проти московської лайки.

«Эту бабу Москву, от которой ничего кроме щей и матерщины не услышишь», - казав Гоголь.

Коли йому закидали нелюбов до москалів, то це була правда, яка стосувалася не лише Гоголя, а й усієї української колонії, які не могли сприйняти матів. Не могли і все.

У мене був єдиний випадок, коли я міг примиритися з матом – коли прийшли совєти. В університеті в нас був такий відставний офіцер, який умів натхненно й поетично вживати різні слова, у тому числі й матюки. Таке буває дуже рідко.

А в цілому – це огидно, неохайно і соромно. Я б згорів від сорому, якби моя мама почула від мене матюк.

Якось мені розповідав один повстанець: вони йшли лісом і з’єдналися з іншою групою, яка видавала себе за своїх. Один з групи спіткнувся й вилаявся матом… Одразу стало ясно, хто він.

Повстанці взагалі були шляхетні люди. Я їх дуже добре пам’ятаю, Навіть раніше дивувався, звідки вони цього набралися. Вони зверталися одне до одного в таких м’яких тонах…

Повстанці були ідеалістами. Я був з ними в таборі. І деякі з них зберігали цей ідеалізм по 25 років. Уявляєте, як це важко, адже це ціле життя. Вони були ув’язнені тоді, коли я вступав до університету. Університет, аспірантура, 60-ті роки… А вони все сиділи, сиділи, серед бруду в усіх відношеннях, серед мату, серед начальства, яке було дуже близьке до блатних. Якось навіть один журналіст сказав: «Я не знаю, як Бандера, але бандерівці – це порядні люди».

Тобто з нашою традицією ми не можемо прийняти матюки. Просто деякі люди сьогодні хочуть легалізувати свою неохайність, опущеність. Гадаю, це є певна моральна деградація, яка хоче самоутвердитися й шукає аргументів.

У росіян це походить з монголо-татарських часів. Матюкатися – звичай рабів. Це важко собі уявити в шляхетних верствах.

ТАБАЧНИКА ЯНУКОВИЧУ ПІДСУНУЛИ З КРЕМЛЯ

Як ви дивитеся на ті «реформи», які намагається впровадити теперішній міністр освіти Дмитро Табачник?

Євген Сверстюк Табачник є людиною абсолютно пересічною і не вартою уваги. Те, що він пише, викликає здивування ‒ у розумінні інтелектуальному.

Треба розуміти, що Табачник кинутий нам як пробний камінь. Це виклик. Але мене дивує, що цей виклик, не вигідний Януковичу, усе-таки зроблений.

Майже однозначно Табачник є агентурою Кремля. Це було відомо ще тоді, коли він просував Кучму…

Та він постійно займається нечистими операціями: то щось краде, то фальшує героїв, тобто завжди зайнятий фальшивими речами.

Семиноженко – те саме. Для суспільства обоє – одного штибу.

Над чим зараз працюєте?

Хочу довести до кінця книжку про Гоголя. Я її мав закінчити ще торік, але всі ці «табачніки» не дають мені можливості.

Це будуть есе, різні погляди на Гоголя. Як на письменника й на особу. Це не буде книжка-біографія.

Справа в тому, що ми звикли до нього як до письменника з російською пропискою, але забуваємо, що в нього майже все, як у Шевченка – крім нього самого.

Розмовляла Оксана Климончук


Контекст : УНІАН



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2010-04-19 13:48:09
Переглядів сторінки твору 3011
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.239 / 6  (0.591 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 4.239 / 6  (0.591 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.792
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Виступи, брифінги, звернення
Еліта і псевдоеліта
Автор востаннє на сайті 2017.03.02 00:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-04-19 13:52:38 ]
Чудове інтерв'ю, прекрасні відповіді Євгена Сверстюка. Зі всім згідний, окрім одного - не можна називати усіх двоногих і прямоходячих ЛЮДЬМИ. Людина - за визначенням досконала і подібна до Бога. Не думаю, що пан Євген атеїст, думаю, що коли б ми перестали розкидатися наліво і направо "людьми", то швидко відкинули б усіляку брехню від себе...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2010-04-20 15:44:30 ]
Здається Росії наплювати на Бандеру, Петлюру і всіх з ними. Для них Україна чужа держава і для них існують питання винятково економічного спрямування. А спекулюють тими іменами місцеві патріоти які найчастіше мають з того свій зиск. Не знаю Євгена Сверстюка, можливо для нього бандеровці з бульбовцями і ще мельниковцями ідеали, але насправді вони далекі від того образу. Тут цікавим є такий факт - наче і Україна соборно-незалежна і влада буржуазна, а не визнають українських буржуазних націоналістів як бійців Опору і все. Хоч і не святі були, але сам факт і ідею слід визнати. Колись визнають. А що тепер не визнають, так тут напевно одною з основних причин є те, що самим фактом збройної боротьби користуються люди далекі від всього крім власної наживи. Пересварили людей і далі - розділяй і управляй. А нинішня влада від попередньої відрізняється тільки персоналіями.