ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Кримська (1964) /
Публіцистика
Замах на життя журналіста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Замах на життя журналіста
Близько опівночі між 16 та 17 квітня у під’їзді свого ж будинку в місті Нововолинську було здійснено замах на журналіста і відомого львівського громадського діяча Желізка Ігоря Миколайовича.
Ігор Желізко є засновником і директором підприємства «Радіоорганізація «Львівська жінка». Підприємство має філії у Нововолинську та Ковелі – містах на Волині. На початку 2000-х років Ігор разом із дружиною Христиною Кравець заснували і розбудували кабельні мережі у цих містах. Христина призначила директором Нововолинської філії Ігоря Іщука. У 2004 році вона мала серйозні причини на централізацію коштів на львівському рахунку підприємства (головна дирекція та ще одна філія знаходилися у Львові). У той день, коли засновниця приїхала до Нововолинська реалізувати свої наміри, біля будинку, де зараз хотіли вбити, але не вбили, Ігоря Желізка, її було жорстоко побито, про що свідчить експертний висновок. Жінку били ногами у голову, живіт, спину п’ятеро нападників. Одного з них звати Тареля. Винуватців не було знайдено… Півроку постійного болю у животі вилилися у ракову пухлину, прооперовану, але не знешкоджену.
Того ж року Ігоря Желізка намагалися отруїти миш’яком – він дивом лишився живий.
Христина ж іще три роки боролася із страшним захворюванням і померла 10 травня 2008 року.
У період її хвороби розпочалася і активно розгорталася діяльність по захопленню підприємства «Львівська жінка». Ігор Желізко, перебуваючи постійно біля дружини, не міг належно контролювати роботу підприємства та його директора. Та ще мав помилку довіряти директорові філії Ігорю Іщуку.
Тим часом останній вже був близький до мети, відверто викрадаючи матеріали, куплені на кошт «Львівської жінки», та відмиваючи через інших підприємців грошові кошти «Львівської жінки». Те грандіозне захоплення підприємства варте багатосерійної кіноепопеї. У Іщука та його «побратимів» усе йшло злагоджено і за графіком – мета вже була близько. Але благополучному завершенню завадила смерть бухгалтерки Нововолинської філії «Львівська жінка», котра загинула в автокатастрофі й під час похорон якої Желізко дізнається, що у місті розгортається ще одна кабельна мережа, яка, зі слів мешканців міста, чи то утворилася замість «ЛЖ», чи то відбрунькувалася від «ЛЖ». І те, й інше було абсурдом і повною несподіванкою для власника, котрий успадкував право власності по смерті Христини.
Нове підприємство, що з’явилося на майні та коштах «Львівської жінки», звалося ТзОВ «Нововолинське Телебачення Телефонія Інтернет». Усі працівники «ЛЖ» опинилися в «ТТІ». Новітні рейдери за лічені тижні захопили більшу частину абонентської бази «ЛЖ» - споживачам говорилося, що «ЛЖ» вже не буде, а ті вірили й підписували угоди безпосередньо вдома після переконливих бесід з інспекторами з «ТТІ», не розірвавши угод з «ЛЖ».
Водночас «тетеішники» хвацько нищили й зараз нищать мережу «ЛЖ». Однак «Львівська жінка», попри свою назву, вистояло і продовжує боротьбу за своє майно і свої права. З жовтня і понині підприємство засипає усі інстанції заявами, починаючи від місцевих і закінчуючи столичними. Зрештою,коли листами ними було встелено дорогу до столиці, то і органи почули волання про допомогу.
Важливим елементом, чи не найголовнішим, у цій історії є гоп-компанія, котра зібралася на чолі «ТТІ». Що цікаво, офіційно Іщук там не числиться ні засновником, ні директором, ні навіть монтером. Але це не завадило йому творити свою чорну справу, і фактично всіма виробничими процесами керував у «ТТІ» він.
Засновниками стали: Віктор Ярема, відомий у Нововолинську підприємець та наближена до мера персона, Борис Очеретко, відомий у Нововолинську підприємець, племінник мера, Оксана Редько, родичка покійної бухгалтерки «Львівської жінки».
«ТТІ», щоб виправдати існування «свого» майна, через «відмивочні» фірми оформило накладні, за якими, ніби, отримали кабельне обладнання.
«Львівська жінка» не просто мусила рятуватися від захвату виробництва й потерпала від значних фінансових втрат. Страшніше, що постійно з боку «ТТІ» на адресу людей «ЛЖ» йшли погрози, якими страхаючі не обмежилися. Міліція знає про всі замахи і побиття, про всі напади на й нищення автомобілів «ЛЖ».
Знає влада, однак міські сесії жодного разу не дозволили виступити «ЛЖ» перед депутатським корпусом. Знає місцева преса, але… Знає вся громада і зараз намагається стати на захист «Львівської жінки», розібравшись у тому, хто є хто, що є що.
«Львівська жінка» 7 місяців воює за правду й справедливість. Але ті, кому вона стала поперек горла, знайшли найвразливіше місце «ЛЖ», коли їм зрадили останні краплі людського : вбивство власника «ЛЖ»!
Але він вижив. Бо інакше і бути не може. Нехай у цій країні вже не вірять у перемогу справедливості, нехай скептично збоку спостерігають боротьбу «ЛЖ» за місце під сонцем… І «Львівська жінка» вийде абсолютною переможницею, щоб як ЗМІ захистити усіх тих, хто був так само битий і ледь не вбитий у Нововолинську, захистити просту людину, котра й досі перебуває у сліпоті щодо власного становища – залежної (від нещадної хлопавки) комахи у незалежній державі. Однак то вже інша історія, оптимістична і тріумфальна.
Журналісти! Допоможіть сьогодні перегорнути драматичну й цинічну сторінку знищення правди і честі.
З надією, Ірина Кримська-Лузанчук, директор Нововолинської філії «Львівська жінка», дружина Ігоря Желізка.
P.S. Щодо самої події – нападу на мого чоловіка Ігоря Желізка.
Аби не було різних домислів та фантазій, що вже таки пішли гуляти у ЗМІ.
Ми довго затрималися в офісі – колеги, друзі, я, мій 6-річний синочок та Ігор. Після 21-ї утрьох ми повернулися до квартири, о 22-й повечеряли. Утрьох лежали на дивані. Дивилися телевізор, а Ігор з малим ще трохи бавився шахами – хоче навчити синочка гри. Пам’ятаю, що приблизно о 23-й, коли по одному із каналів йшов старий радянський фільм про розвідника часу ВВВ, я нагримала на малого, щоб вже лягав спати. Згодом і сама задрімала поруч Ігоря.
Прокинулася я від швидких кроків по коридору і голосу Ігоря: «Викликай швидку і міліцію – мене порізали». Я встигла розпитати лише, що напав один, але на вулиці біля підвалу чатували ще двоє. Також Ігор бачив одного із співзасновників «ТТІ».
Як потім Ігор розповів, перед сном він вийшов до авто зробити коло по місту (він і наші працівники постійно наглядали за мережею, на якій систематично здійснювалися пошкодження кабелю та підсилювачів тими ж зловмисниками). Довго він не їздив. До квартири повертався, забравши речі з машини – коробки з піктейлами (для оптико волоконної мережі) та пневматичну рушницю. Рушницю він притулив до себе і прикрив курткою, аби не настрахати раптового перехожого. У під’їзді на Ігоря напав чоловік, який, швидше за все, чатував на сходовому майданчику 2-го поверху.
Інтенсивно наносячи удари ножем у спину та живіт, нападник скористався розгубленістю Ігоря, якому завадили оборонятися речі в руках. Однак за мить Желізко оговтася і почав захищатися.
Очевидно, думаючи, що добив Желізка, вбивця втік, забравши рушницю і піктейли.
Обороняючись, Ігор не кричав. Ніхто з сусідів нічого не чув.
Ігор дійшов до квартири. Коли я викликала швидку і міліцію, Ігор стікав уже кров’ю, ледь тримаючись за одвірок.
О 12.04 мого чоловіка вже забрала швидка. Отож, напад був за кілька хвилин до півночі. О 3-й вночі Ігоря прооперували. Життя врятовано.
Але є небезпека, що замах на керівника ЗМІ дивним чином перейде у розряд «битовухи»…
А ще ми боїмося, що замовники не зупиняться.
Ігор Желізко є засновником і директором підприємства «Радіоорганізація «Львівська жінка». Підприємство має філії у Нововолинську та Ковелі – містах на Волині. На початку 2000-х років Ігор разом із дружиною Христиною Кравець заснували і розбудували кабельні мережі у цих містах. Христина призначила директором Нововолинської філії Ігоря Іщука. У 2004 році вона мала серйозні причини на централізацію коштів на львівському рахунку підприємства (головна дирекція та ще одна філія знаходилися у Львові). У той день, коли засновниця приїхала до Нововолинська реалізувати свої наміри, біля будинку, де зараз хотіли вбити, але не вбили, Ігоря Желізка, її було жорстоко побито, про що свідчить експертний висновок. Жінку били ногами у голову, живіт, спину п’ятеро нападників. Одного з них звати Тареля. Винуватців не було знайдено… Півроку постійного болю у животі вилилися у ракову пухлину, прооперовану, але не знешкоджену.
Того ж року Ігоря Желізка намагалися отруїти миш’яком – він дивом лишився живий.
Христина ж іще три роки боролася із страшним захворюванням і померла 10 травня 2008 року.
У період її хвороби розпочалася і активно розгорталася діяльність по захопленню підприємства «Львівська жінка». Ігор Желізко, перебуваючи постійно біля дружини, не міг належно контролювати роботу підприємства та його директора. Та ще мав помилку довіряти директорові філії Ігорю Іщуку.
Тим часом останній вже був близький до мети, відверто викрадаючи матеріали, куплені на кошт «Львівської жінки», та відмиваючи через інших підприємців грошові кошти «Львівської жінки». Те грандіозне захоплення підприємства варте багатосерійної кіноепопеї. У Іщука та його «побратимів» усе йшло злагоджено і за графіком – мета вже була близько. Але благополучному завершенню завадила смерть бухгалтерки Нововолинської філії «Львівська жінка», котра загинула в автокатастрофі й під час похорон якої Желізко дізнається, що у місті розгортається ще одна кабельна мережа, яка, зі слів мешканців міста, чи то утворилася замість «ЛЖ», чи то відбрунькувалася від «ЛЖ». І те, й інше було абсурдом і повною несподіванкою для власника, котрий успадкував право власності по смерті Христини.
Нове підприємство, що з’явилося на майні та коштах «Львівської жінки», звалося ТзОВ «Нововолинське Телебачення Телефонія Інтернет». Усі працівники «ЛЖ» опинилися в «ТТІ». Новітні рейдери за лічені тижні захопили більшу частину абонентської бази «ЛЖ» - споживачам говорилося, що «ЛЖ» вже не буде, а ті вірили й підписували угоди безпосередньо вдома після переконливих бесід з інспекторами з «ТТІ», не розірвавши угод з «ЛЖ».
Водночас «тетеішники» хвацько нищили й зараз нищать мережу «ЛЖ». Однак «Львівська жінка», попри свою назву, вистояло і продовжує боротьбу за своє майно і свої права. З жовтня і понині підприємство засипає усі інстанції заявами, починаючи від місцевих і закінчуючи столичними. Зрештою,коли листами ними було встелено дорогу до столиці, то і органи почули волання про допомогу.
Важливим елементом, чи не найголовнішим, у цій історії є гоп-компанія, котра зібралася на чолі «ТТІ». Що цікаво, офіційно Іщук там не числиться ні засновником, ні директором, ні навіть монтером. Але це не завадило йому творити свою чорну справу, і фактично всіма виробничими процесами керував у «ТТІ» він.
Засновниками стали: Віктор Ярема, відомий у Нововолинську підприємець та наближена до мера персона, Борис Очеретко, відомий у Нововолинську підприємець, племінник мера, Оксана Редько, родичка покійної бухгалтерки «Львівської жінки».
«ТТІ», щоб виправдати існування «свого» майна, через «відмивочні» фірми оформило накладні, за якими, ніби, отримали кабельне обладнання.
«Львівська жінка» не просто мусила рятуватися від захвату виробництва й потерпала від значних фінансових втрат. Страшніше, що постійно з боку «ТТІ» на адресу людей «ЛЖ» йшли погрози, якими страхаючі не обмежилися. Міліція знає про всі замахи і побиття, про всі напади на й нищення автомобілів «ЛЖ».
Знає влада, однак міські сесії жодного разу не дозволили виступити «ЛЖ» перед депутатським корпусом. Знає місцева преса, але… Знає вся громада і зараз намагається стати на захист «Львівської жінки», розібравшись у тому, хто є хто, що є що.
«Львівська жінка» 7 місяців воює за правду й справедливість. Але ті, кому вона стала поперек горла, знайшли найвразливіше місце «ЛЖ», коли їм зрадили останні краплі людського : вбивство власника «ЛЖ»!
Але він вижив. Бо інакше і бути не може. Нехай у цій країні вже не вірять у перемогу справедливості, нехай скептично збоку спостерігають боротьбу «ЛЖ» за місце під сонцем… І «Львівська жінка» вийде абсолютною переможницею, щоб як ЗМІ захистити усіх тих, хто був так само битий і ледь не вбитий у Нововолинську, захистити просту людину, котра й досі перебуває у сліпоті щодо власного становища – залежної (від нещадної хлопавки) комахи у незалежній державі. Однак то вже інша історія, оптимістична і тріумфальна.
Журналісти! Допоможіть сьогодні перегорнути драматичну й цинічну сторінку знищення правди і честі.
З надією, Ірина Кримська-Лузанчук, директор Нововолинської філії «Львівська жінка», дружина Ігоря Желізка.
P.S. Щодо самої події – нападу на мого чоловіка Ігоря Желізка.
Аби не було різних домислів та фантазій, що вже таки пішли гуляти у ЗМІ.
Ми довго затрималися в офісі – колеги, друзі, я, мій 6-річний синочок та Ігор. Після 21-ї утрьох ми повернулися до квартири, о 22-й повечеряли. Утрьох лежали на дивані. Дивилися телевізор, а Ігор з малим ще трохи бавився шахами – хоче навчити синочка гри. Пам’ятаю, що приблизно о 23-й, коли по одному із каналів йшов старий радянський фільм про розвідника часу ВВВ, я нагримала на малого, щоб вже лягав спати. Згодом і сама задрімала поруч Ігоря.
Прокинулася я від швидких кроків по коридору і голосу Ігоря: «Викликай швидку і міліцію – мене порізали». Я встигла розпитати лише, що напав один, але на вулиці біля підвалу чатували ще двоє. Також Ігор бачив одного із співзасновників «ТТІ».
Як потім Ігор розповів, перед сном він вийшов до авто зробити коло по місту (він і наші працівники постійно наглядали за мережею, на якій систематично здійснювалися пошкодження кабелю та підсилювачів тими ж зловмисниками). Довго він не їздив. До квартири повертався, забравши речі з машини – коробки з піктейлами (для оптико волоконної мережі) та пневматичну рушницю. Рушницю він притулив до себе і прикрив курткою, аби не настрахати раптового перехожого. У під’їзді на Ігоря напав чоловік, який, швидше за все, чатував на сходовому майданчику 2-го поверху.
Інтенсивно наносячи удари ножем у спину та живіт, нападник скористався розгубленістю Ігоря, якому завадили оборонятися речі в руках. Однак за мить Желізко оговтася і почав захищатися.
Очевидно, думаючи, що добив Желізка, вбивця втік, забравши рушницю і піктейли.
Обороняючись, Ігор не кричав. Ніхто з сусідів нічого не чув.
Ігор дійшов до квартири. Коли я викликала швидку і міліцію, Ігор стікав уже кров’ю, ледь тримаючись за одвірок.
О 12.04 мого чоловіка вже забрала швидка. Отож, напад був за кілька хвилин до півночі. О 3-й вночі Ігоря прооперували. Життя врятовано.
Але є небезпека, що замах на керівника ЗМІ дивним чином перейде у розряд «битовухи»…
А ще ми боїмося, що замовники не зупиняться.
Допоможіть поширити матеріал у ЗМІ та на рейтингові сайти. Бо хочуть всіх нас зробити ідіотами і перевеститрагічну подію у русло побутових розбірок, очорнивши Желізка.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію