Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Кримська (1964) /
Публіцистика
Замах на життя журналіста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Замах на життя журналіста
Близько опівночі між 16 та 17 квітня у під’їзді свого ж будинку в місті Нововолинську було здійснено замах на журналіста і відомого львівського громадського діяча Желізка Ігоря Миколайовича.
Ігор Желізко є засновником і директором підприємства «Радіоорганізація «Львівська жінка». Підприємство має філії у Нововолинську та Ковелі – містах на Волині. На початку 2000-х років Ігор разом із дружиною Христиною Кравець заснували і розбудували кабельні мережі у цих містах. Христина призначила директором Нововолинської філії Ігоря Іщука. У 2004 році вона мала серйозні причини на централізацію коштів на львівському рахунку підприємства (головна дирекція та ще одна філія знаходилися у Львові). У той день, коли засновниця приїхала до Нововолинська реалізувати свої наміри, біля будинку, де зараз хотіли вбити, але не вбили, Ігоря Желізка, її було жорстоко побито, про що свідчить експертний висновок. Жінку били ногами у голову, живіт, спину п’ятеро нападників. Одного з них звати Тареля. Винуватців не було знайдено… Півроку постійного болю у животі вилилися у ракову пухлину, прооперовану, але не знешкоджену.
Того ж року Ігоря Желізка намагалися отруїти миш’яком – він дивом лишився живий.
Христина ж іще три роки боролася із страшним захворюванням і померла 10 травня 2008 року.
У період її хвороби розпочалася і активно розгорталася діяльність по захопленню підприємства «Львівська жінка». Ігор Желізко, перебуваючи постійно біля дружини, не міг належно контролювати роботу підприємства та його директора. Та ще мав помилку довіряти директорові філії Ігорю Іщуку.
Тим часом останній вже був близький до мети, відверто викрадаючи матеріали, куплені на кошт «Львівської жінки», та відмиваючи через інших підприємців грошові кошти «Львівської жінки». Те грандіозне захоплення підприємства варте багатосерійної кіноепопеї. У Іщука та його «побратимів» усе йшло злагоджено і за графіком – мета вже була близько. Але благополучному завершенню завадила смерть бухгалтерки Нововолинської філії «Львівська жінка», котра загинула в автокатастрофі й під час похорон якої Желізко дізнається, що у місті розгортається ще одна кабельна мережа, яка, зі слів мешканців міста, чи то утворилася замість «ЛЖ», чи то відбрунькувалася від «ЛЖ». І те, й інше було абсурдом і повною несподіванкою для власника, котрий успадкував право власності по смерті Христини.
Нове підприємство, що з’явилося на майні та коштах «Львівської жінки», звалося ТзОВ «Нововолинське Телебачення Телефонія Інтернет». Усі працівники «ЛЖ» опинилися в «ТТІ». Новітні рейдери за лічені тижні захопили більшу частину абонентської бази «ЛЖ» - споживачам говорилося, що «ЛЖ» вже не буде, а ті вірили й підписували угоди безпосередньо вдома після переконливих бесід з інспекторами з «ТТІ», не розірвавши угод з «ЛЖ».
Водночас «тетеішники» хвацько нищили й зараз нищать мережу «ЛЖ». Однак «Львівська жінка», попри свою назву, вистояло і продовжує боротьбу за своє майно і свої права. З жовтня і понині підприємство засипає усі інстанції заявами, починаючи від місцевих і закінчуючи столичними. Зрештою,коли листами ними було встелено дорогу до столиці, то і органи почули волання про допомогу.
Важливим елементом, чи не найголовнішим, у цій історії є гоп-компанія, котра зібралася на чолі «ТТІ». Що цікаво, офіційно Іщук там не числиться ні засновником, ні директором, ні навіть монтером. Але це не завадило йому творити свою чорну справу, і фактично всіма виробничими процесами керував у «ТТІ» він.
Засновниками стали: Віктор Ярема, відомий у Нововолинську підприємець та наближена до мера персона, Борис Очеретко, відомий у Нововолинську підприємець, племінник мера, Оксана Редько, родичка покійної бухгалтерки «Львівської жінки».
«ТТІ», щоб виправдати існування «свого» майна, через «відмивочні» фірми оформило накладні, за якими, ніби, отримали кабельне обладнання.
«Львівська жінка» не просто мусила рятуватися від захвату виробництва й потерпала від значних фінансових втрат. Страшніше, що постійно з боку «ТТІ» на адресу людей «ЛЖ» йшли погрози, якими страхаючі не обмежилися. Міліція знає про всі замахи і побиття, про всі напади на й нищення автомобілів «ЛЖ».
Знає влада, однак міські сесії жодного разу не дозволили виступити «ЛЖ» перед депутатським корпусом. Знає місцева преса, але… Знає вся громада і зараз намагається стати на захист «Львівської жінки», розібравшись у тому, хто є хто, що є що.
«Львівська жінка» 7 місяців воює за правду й справедливість. Але ті, кому вона стала поперек горла, знайшли найвразливіше місце «ЛЖ», коли їм зрадили останні краплі людського : вбивство власника «ЛЖ»!
Але він вижив. Бо інакше і бути не може. Нехай у цій країні вже не вірять у перемогу справедливості, нехай скептично збоку спостерігають боротьбу «ЛЖ» за місце під сонцем… І «Львівська жінка» вийде абсолютною переможницею, щоб як ЗМІ захистити усіх тих, хто був так само битий і ледь не вбитий у Нововолинську, захистити просту людину, котра й досі перебуває у сліпоті щодо власного становища – залежної (від нещадної хлопавки) комахи у незалежній державі. Однак то вже інша історія, оптимістична і тріумфальна.
Журналісти! Допоможіть сьогодні перегорнути драматичну й цинічну сторінку знищення правди і честі.
З надією, Ірина Кримська-Лузанчук, директор Нововолинської філії «Львівська жінка», дружина Ігоря Желізка.
P.S. Щодо самої події – нападу на мого чоловіка Ігоря Желізка.
Аби не було різних домислів та фантазій, що вже таки пішли гуляти у ЗМІ.
Ми довго затрималися в офісі – колеги, друзі, я, мій 6-річний синочок та Ігор. Після 21-ї утрьох ми повернулися до квартири, о 22-й повечеряли. Утрьох лежали на дивані. Дивилися телевізор, а Ігор з малим ще трохи бавився шахами – хоче навчити синочка гри. Пам’ятаю, що приблизно о 23-й, коли по одному із каналів йшов старий радянський фільм про розвідника часу ВВВ, я нагримала на малого, щоб вже лягав спати. Згодом і сама задрімала поруч Ігоря.
Прокинулася я від швидких кроків по коридору і голосу Ігоря: «Викликай швидку і міліцію – мене порізали». Я встигла розпитати лише, що напав один, але на вулиці біля підвалу чатували ще двоє. Також Ігор бачив одного із співзасновників «ТТІ».
Як потім Ігор розповів, перед сном він вийшов до авто зробити коло по місту (він і наші працівники постійно наглядали за мережею, на якій систематично здійснювалися пошкодження кабелю та підсилювачів тими ж зловмисниками). Довго він не їздив. До квартири повертався, забравши речі з машини – коробки з піктейлами (для оптико волоконної мережі) та пневматичну рушницю. Рушницю він притулив до себе і прикрив курткою, аби не настрахати раптового перехожого. У під’їзді на Ігоря напав чоловік, який, швидше за все, чатував на сходовому майданчику 2-го поверху.
Інтенсивно наносячи удари ножем у спину та живіт, нападник скористався розгубленістю Ігоря, якому завадили оборонятися речі в руках. Однак за мить Желізко оговтася і почав захищатися.
Очевидно, думаючи, що добив Желізка, вбивця втік, забравши рушницю і піктейли.
Обороняючись, Ігор не кричав. Ніхто з сусідів нічого не чув.
Ігор дійшов до квартири. Коли я викликала швидку і міліцію, Ігор стікав уже кров’ю, ледь тримаючись за одвірок.
О 12.04 мого чоловіка вже забрала швидка. Отож, напад був за кілька хвилин до півночі. О 3-й вночі Ігоря прооперували. Життя врятовано.
Але є небезпека, що замах на керівника ЗМІ дивним чином перейде у розряд «битовухи»…
А ще ми боїмося, що замовники не зупиняться.
Ігор Желізко є засновником і директором підприємства «Радіоорганізація «Львівська жінка». Підприємство має філії у Нововолинську та Ковелі – містах на Волині. На початку 2000-х років Ігор разом із дружиною Христиною Кравець заснували і розбудували кабельні мережі у цих містах. Христина призначила директором Нововолинської філії Ігоря Іщука. У 2004 році вона мала серйозні причини на централізацію коштів на львівському рахунку підприємства (головна дирекція та ще одна філія знаходилися у Львові). У той день, коли засновниця приїхала до Нововолинська реалізувати свої наміри, біля будинку, де зараз хотіли вбити, але не вбили, Ігоря Желізка, її було жорстоко побито, про що свідчить експертний висновок. Жінку били ногами у голову, живіт, спину п’ятеро нападників. Одного з них звати Тареля. Винуватців не було знайдено… Півроку постійного болю у животі вилилися у ракову пухлину, прооперовану, але не знешкоджену.
Того ж року Ігоря Желізка намагалися отруїти миш’яком – він дивом лишився живий.
Христина ж іще три роки боролася із страшним захворюванням і померла 10 травня 2008 року.
У період її хвороби розпочалася і активно розгорталася діяльність по захопленню підприємства «Львівська жінка». Ігор Желізко, перебуваючи постійно біля дружини, не міг належно контролювати роботу підприємства та його директора. Та ще мав помилку довіряти директорові філії Ігорю Іщуку.
Тим часом останній вже був близький до мети, відверто викрадаючи матеріали, куплені на кошт «Львівської жінки», та відмиваючи через інших підприємців грошові кошти «Львівської жінки». Те грандіозне захоплення підприємства варте багатосерійної кіноепопеї. У Іщука та його «побратимів» усе йшло злагоджено і за графіком – мета вже була близько. Але благополучному завершенню завадила смерть бухгалтерки Нововолинської філії «Львівська жінка», котра загинула в автокатастрофі й під час похорон якої Желізко дізнається, що у місті розгортається ще одна кабельна мережа, яка, зі слів мешканців міста, чи то утворилася замість «ЛЖ», чи то відбрунькувалася від «ЛЖ». І те, й інше було абсурдом і повною несподіванкою для власника, котрий успадкував право власності по смерті Христини.
Нове підприємство, що з’явилося на майні та коштах «Львівської жінки», звалося ТзОВ «Нововолинське Телебачення Телефонія Інтернет». Усі працівники «ЛЖ» опинилися в «ТТІ». Новітні рейдери за лічені тижні захопили більшу частину абонентської бази «ЛЖ» - споживачам говорилося, що «ЛЖ» вже не буде, а ті вірили й підписували угоди безпосередньо вдома після переконливих бесід з інспекторами з «ТТІ», не розірвавши угод з «ЛЖ».
Водночас «тетеішники» хвацько нищили й зараз нищать мережу «ЛЖ». Однак «Львівська жінка», попри свою назву, вистояло і продовжує боротьбу за своє майно і свої права. З жовтня і понині підприємство засипає усі інстанції заявами, починаючи від місцевих і закінчуючи столичними. Зрештою,коли листами ними було встелено дорогу до столиці, то і органи почули волання про допомогу.
Важливим елементом, чи не найголовнішим, у цій історії є гоп-компанія, котра зібралася на чолі «ТТІ». Що цікаво, офіційно Іщук там не числиться ні засновником, ні директором, ні навіть монтером. Але це не завадило йому творити свою чорну справу, і фактично всіма виробничими процесами керував у «ТТІ» він.
Засновниками стали: Віктор Ярема, відомий у Нововолинську підприємець та наближена до мера персона, Борис Очеретко, відомий у Нововолинську підприємець, племінник мера, Оксана Редько, родичка покійної бухгалтерки «Львівської жінки».
«ТТІ», щоб виправдати існування «свого» майна, через «відмивочні» фірми оформило накладні, за якими, ніби, отримали кабельне обладнання.
«Львівська жінка» не просто мусила рятуватися від захвату виробництва й потерпала від значних фінансових втрат. Страшніше, що постійно з боку «ТТІ» на адресу людей «ЛЖ» йшли погрози, якими страхаючі не обмежилися. Міліція знає про всі замахи і побиття, про всі напади на й нищення автомобілів «ЛЖ».
Знає влада, однак міські сесії жодного разу не дозволили виступити «ЛЖ» перед депутатським корпусом. Знає місцева преса, але… Знає вся громада і зараз намагається стати на захист «Львівської жінки», розібравшись у тому, хто є хто, що є що.
«Львівська жінка» 7 місяців воює за правду й справедливість. Але ті, кому вона стала поперек горла, знайшли найвразливіше місце «ЛЖ», коли їм зрадили останні краплі людського : вбивство власника «ЛЖ»!
Але він вижив. Бо інакше і бути не може. Нехай у цій країні вже не вірять у перемогу справедливості, нехай скептично збоку спостерігають боротьбу «ЛЖ» за місце під сонцем… І «Львівська жінка» вийде абсолютною переможницею, щоб як ЗМІ захистити усіх тих, хто був так само битий і ледь не вбитий у Нововолинську, захистити просту людину, котра й досі перебуває у сліпоті щодо власного становища – залежної (від нещадної хлопавки) комахи у незалежній державі. Однак то вже інша історія, оптимістична і тріумфальна.
Журналісти! Допоможіть сьогодні перегорнути драматичну й цинічну сторінку знищення правди і честі.
З надією, Ірина Кримська-Лузанчук, директор Нововолинської філії «Львівська жінка», дружина Ігоря Желізка.
P.S. Щодо самої події – нападу на мого чоловіка Ігоря Желізка.
Аби не було різних домислів та фантазій, що вже таки пішли гуляти у ЗМІ.
Ми довго затрималися в офісі – колеги, друзі, я, мій 6-річний синочок та Ігор. Після 21-ї утрьох ми повернулися до квартири, о 22-й повечеряли. Утрьох лежали на дивані. Дивилися телевізор, а Ігор з малим ще трохи бавився шахами – хоче навчити синочка гри. Пам’ятаю, що приблизно о 23-й, коли по одному із каналів йшов старий радянський фільм про розвідника часу ВВВ, я нагримала на малого, щоб вже лягав спати. Згодом і сама задрімала поруч Ігоря.
Прокинулася я від швидких кроків по коридору і голосу Ігоря: «Викликай швидку і міліцію – мене порізали». Я встигла розпитати лише, що напав один, але на вулиці біля підвалу чатували ще двоє. Також Ігор бачив одного із співзасновників «ТТІ».
Як потім Ігор розповів, перед сном він вийшов до авто зробити коло по місту (він і наші працівники постійно наглядали за мережею, на якій систематично здійснювалися пошкодження кабелю та підсилювачів тими ж зловмисниками). Довго він не їздив. До квартири повертався, забравши речі з машини – коробки з піктейлами (для оптико волоконної мережі) та пневматичну рушницю. Рушницю він притулив до себе і прикрив курткою, аби не настрахати раптового перехожого. У під’їзді на Ігоря напав чоловік, який, швидше за все, чатував на сходовому майданчику 2-го поверху.
Інтенсивно наносячи удари ножем у спину та живіт, нападник скористався розгубленістю Ігоря, якому завадили оборонятися речі в руках. Однак за мить Желізко оговтася і почав захищатися.
Очевидно, думаючи, що добив Желізка, вбивця втік, забравши рушницю і піктейли.
Обороняючись, Ігор не кричав. Ніхто з сусідів нічого не чув.
Ігор дійшов до квартири. Коли я викликала швидку і міліцію, Ігор стікав уже кров’ю, ледь тримаючись за одвірок.
О 12.04 мого чоловіка вже забрала швидка. Отож, напад був за кілька хвилин до півночі. О 3-й вночі Ігоря прооперували. Життя врятовано.
Але є небезпека, що замах на керівника ЗМІ дивним чином перейде у розряд «битовухи»…
А ще ми боїмося, що замовники не зупиняться.
Допоможіть поширити матеріал у ЗМІ та на рейтингові сайти. Бо хочуть всіх нас зробити ідіотами і перевеститрагічну подію у русло побутових розбірок, очорнивши Желізка.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
