Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.07
23:29
Залишилась хата самотиною
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
2026.10.07
19:40
Жовтневий день дістав свої пуанти.
Коли дощі почнуть сумний балет,
Самотнім стати може навіть Данте,
Уперше не допише свій сонет.
Втомилися виносливі атланти,
Десь непримхливий гине очерет.
Які для долі знайдуть варіанти
Коли дощі почнуть сумний балет,
Самотнім стати може навіть Данте,
Уперше не допише свій сонет.
Втомилися виносливі атланти,
Десь непримхливий гине очерет.
Які для долі знайдуть варіанти
2026.10.07
18:07
Шипшина достигає в тиші листопаду,
П'є залишки тепла із вицвілих небес.
І знає: все минає - біль і час чудес.
Вона вже не шукає весняну розраду,
Крізь голі колючки і рани є принади,
Дух визріває попри сутінки і стрес.
Шипшина достигає в тиші лист
П'є залишки тепла із вицвілих небес.
І знає: все минає - біль і час чудес.
Вона вже не шукає весняну розраду,
Крізь голі колючки і рани є принади,
Дух визріває попри сутінки і стрес.
Шипшина достигає в тиші лист
2026.10.07
15:20
Багряний плющ і жовті клени
сумують в сутінках черлених.
На бузиновому причілку
не видно ні джмеля, ні бджілки.
Город врожай віддав господі,
твердінь небесна хмари родить,
паливода блукає ревно
у білосніжних хризантемах.
сумують в сутінках черлених.
На бузиновому причілку
не видно ні джмеля, ні бджілки.
Город врожай віддав господі,
твердінь небесна хмари родить,
паливода блукає ревно
у білосніжних хризантемах.
2026.10.07
14:41
Нехай минають ця сльота,
Сюїта зливи, фуга вітру.
І буде чиста, як сльоза,
Поема істини і віри.
Ми крізь багнюку пропливем
До чистих берегів свободи.
Не треба інших од, поем.
Шукаємо крізь вічність броду.
Сюїта зливи, фуга вітру.
І буде чиста, як сльоза,
Поема істини і віри.
Ми крізь багнюку пропливем
До чистих берегів свободи.
Не треба інших од, поем.
Шукаємо крізь вічність броду.
2026.10.07
11:37
Граматика – моя коняка
і це не заперечить Даль.
В поезії я з’їв собаку,
якій на виставці, в подяку,
мені вручили би медаль.
Мене і бджоли не кусають,
і осам я не до смаку...
і це не заперечить Даль.
В поезії я з’їв собаку,
якій на виставці, в подяку,
мені вручили би медаль.
Мене і бджоли не кусають,
і осам я не до смаку...
2026.10.07
06:49
Немов на нитку чисті перла,
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
2026.10.06
23:23
Старий розповідав казки
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
2026.10.06
22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
2026.10.06
22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні
2026.10.06
22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
2026.10.06
18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
2026.10.06
13:59
Пам'яті Віталія Коротича
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
2026.10.06
12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
2026.10.06
12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
2026.10.06
10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Кримська (1964) /
Публіцистика
Замах на життя журналіста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Замах на життя журналіста
Близько опівночі між 16 та 17 квітня у під’їзді свого ж будинку в місті Нововолинську було здійснено замах на журналіста і відомого львівського громадського діяча Желізка Ігоря Миколайовича.
Ігор Желізко є засновником і директором підприємства «Радіоорганізація «Львівська жінка». Підприємство має філії у Нововолинську та Ковелі – містах на Волині. На початку 2000-х років Ігор разом із дружиною Христиною Кравець заснували і розбудували кабельні мережі у цих містах. Христина призначила директором Нововолинської філії Ігоря Іщука. У 2004 році вона мала серйозні причини на централізацію коштів на львівському рахунку підприємства (головна дирекція та ще одна філія знаходилися у Львові). У той день, коли засновниця приїхала до Нововолинська реалізувати свої наміри, біля будинку, де зараз хотіли вбити, але не вбили, Ігоря Желізка, її було жорстоко побито, про що свідчить експертний висновок. Жінку били ногами у голову, живіт, спину п’ятеро нападників. Одного з них звати Тареля. Винуватців не було знайдено… Півроку постійного болю у животі вилилися у ракову пухлину, прооперовану, але не знешкоджену.
Того ж року Ігоря Желізка намагалися отруїти миш’яком – він дивом лишився живий.
Христина ж іще три роки боролася із страшним захворюванням і померла 10 травня 2008 року.
У період її хвороби розпочалася і активно розгорталася діяльність по захопленню підприємства «Львівська жінка». Ігор Желізко, перебуваючи постійно біля дружини, не міг належно контролювати роботу підприємства та його директора. Та ще мав помилку довіряти директорові філії Ігорю Іщуку.
Тим часом останній вже був близький до мети, відверто викрадаючи матеріали, куплені на кошт «Львівської жінки», та відмиваючи через інших підприємців грошові кошти «Львівської жінки». Те грандіозне захоплення підприємства варте багатосерійної кіноепопеї. У Іщука та його «побратимів» усе йшло злагоджено і за графіком – мета вже була близько. Але благополучному завершенню завадила смерть бухгалтерки Нововолинської філії «Львівська жінка», котра загинула в автокатастрофі й під час похорон якої Желізко дізнається, що у місті розгортається ще одна кабельна мережа, яка, зі слів мешканців міста, чи то утворилася замість «ЛЖ», чи то відбрунькувалася від «ЛЖ». І те, й інше було абсурдом і повною несподіванкою для власника, котрий успадкував право власності по смерті Христини.
Нове підприємство, що з’явилося на майні та коштах «Львівської жінки», звалося ТзОВ «Нововолинське Телебачення Телефонія Інтернет». Усі працівники «ЛЖ» опинилися в «ТТІ». Новітні рейдери за лічені тижні захопили більшу частину абонентської бази «ЛЖ» - споживачам говорилося, що «ЛЖ» вже не буде, а ті вірили й підписували угоди безпосередньо вдома після переконливих бесід з інспекторами з «ТТІ», не розірвавши угод з «ЛЖ».
Водночас «тетеішники» хвацько нищили й зараз нищать мережу «ЛЖ». Однак «Львівська жінка», попри свою назву, вистояло і продовжує боротьбу за своє майно і свої права. З жовтня і понині підприємство засипає усі інстанції заявами, починаючи від місцевих і закінчуючи столичними. Зрештою,коли листами ними було встелено дорогу до столиці, то і органи почули волання про допомогу.
Важливим елементом, чи не найголовнішим, у цій історії є гоп-компанія, котра зібралася на чолі «ТТІ». Що цікаво, офіційно Іщук там не числиться ні засновником, ні директором, ні навіть монтером. Але це не завадило йому творити свою чорну справу, і фактично всіма виробничими процесами керував у «ТТІ» він.
Засновниками стали: Віктор Ярема, відомий у Нововолинську підприємець та наближена до мера персона, Борис Очеретко, відомий у Нововолинську підприємець, племінник мера, Оксана Редько, родичка покійної бухгалтерки «Львівської жінки».
«ТТІ», щоб виправдати існування «свого» майна, через «відмивочні» фірми оформило накладні, за якими, ніби, отримали кабельне обладнання.
«Львівська жінка» не просто мусила рятуватися від захвату виробництва й потерпала від значних фінансових втрат. Страшніше, що постійно з боку «ТТІ» на адресу людей «ЛЖ» йшли погрози, якими страхаючі не обмежилися. Міліція знає про всі замахи і побиття, про всі напади на й нищення автомобілів «ЛЖ».
Знає влада, однак міські сесії жодного разу не дозволили виступити «ЛЖ» перед депутатським корпусом. Знає місцева преса, але… Знає вся громада і зараз намагається стати на захист «Львівської жінки», розібравшись у тому, хто є хто, що є що.
«Львівська жінка» 7 місяців воює за правду й справедливість. Але ті, кому вона стала поперек горла, знайшли найвразливіше місце «ЛЖ», коли їм зрадили останні краплі людського : вбивство власника «ЛЖ»!
Але він вижив. Бо інакше і бути не може. Нехай у цій країні вже не вірять у перемогу справедливості, нехай скептично збоку спостерігають боротьбу «ЛЖ» за місце під сонцем… І «Львівська жінка» вийде абсолютною переможницею, щоб як ЗМІ захистити усіх тих, хто був так само битий і ледь не вбитий у Нововолинську, захистити просту людину, котра й досі перебуває у сліпоті щодо власного становища – залежної (від нещадної хлопавки) комахи у незалежній державі. Однак то вже інша історія, оптимістична і тріумфальна.
Журналісти! Допоможіть сьогодні перегорнути драматичну й цинічну сторінку знищення правди і честі.
З надією, Ірина Кримська-Лузанчук, директор Нововолинської філії «Львівська жінка», дружина Ігоря Желізка.
P.S. Щодо самої події – нападу на мого чоловіка Ігоря Желізка.
Аби не було різних домислів та фантазій, що вже таки пішли гуляти у ЗМІ.
Ми довго затрималися в офісі – колеги, друзі, я, мій 6-річний синочок та Ігор. Після 21-ї утрьох ми повернулися до квартири, о 22-й повечеряли. Утрьох лежали на дивані. Дивилися телевізор, а Ігор з малим ще трохи бавився шахами – хоче навчити синочка гри. Пам’ятаю, що приблизно о 23-й, коли по одному із каналів йшов старий радянський фільм про розвідника часу ВВВ, я нагримала на малого, щоб вже лягав спати. Згодом і сама задрімала поруч Ігоря.
Прокинулася я від швидких кроків по коридору і голосу Ігоря: «Викликай швидку і міліцію – мене порізали». Я встигла розпитати лише, що напав один, але на вулиці біля підвалу чатували ще двоє. Також Ігор бачив одного із співзасновників «ТТІ».
Як потім Ігор розповів, перед сном він вийшов до авто зробити коло по місту (він і наші працівники постійно наглядали за мережею, на якій систематично здійснювалися пошкодження кабелю та підсилювачів тими ж зловмисниками). Довго він не їздив. До квартири повертався, забравши речі з машини – коробки з піктейлами (для оптико волоконної мережі) та пневматичну рушницю. Рушницю він притулив до себе і прикрив курткою, аби не настрахати раптового перехожого. У під’їзді на Ігоря напав чоловік, який, швидше за все, чатував на сходовому майданчику 2-го поверху.
Інтенсивно наносячи удари ножем у спину та живіт, нападник скористався розгубленістю Ігоря, якому завадили оборонятися речі в руках. Однак за мить Желізко оговтася і почав захищатися.
Очевидно, думаючи, що добив Желізка, вбивця втік, забравши рушницю і піктейли.
Обороняючись, Ігор не кричав. Ніхто з сусідів нічого не чув.
Ігор дійшов до квартири. Коли я викликала швидку і міліцію, Ігор стікав уже кров’ю, ледь тримаючись за одвірок.
О 12.04 мого чоловіка вже забрала швидка. Отож, напад був за кілька хвилин до півночі. О 3-й вночі Ігоря прооперували. Життя врятовано.
Але є небезпека, що замах на керівника ЗМІ дивним чином перейде у розряд «битовухи»…
А ще ми боїмося, що замовники не зупиняться.
Ігор Желізко є засновником і директором підприємства «Радіоорганізація «Львівська жінка». Підприємство має філії у Нововолинську та Ковелі – містах на Волині. На початку 2000-х років Ігор разом із дружиною Христиною Кравець заснували і розбудували кабельні мережі у цих містах. Христина призначила директором Нововолинської філії Ігоря Іщука. У 2004 році вона мала серйозні причини на централізацію коштів на львівському рахунку підприємства (головна дирекція та ще одна філія знаходилися у Львові). У той день, коли засновниця приїхала до Нововолинська реалізувати свої наміри, біля будинку, де зараз хотіли вбити, але не вбили, Ігоря Желізка, її було жорстоко побито, про що свідчить експертний висновок. Жінку били ногами у голову, живіт, спину п’ятеро нападників. Одного з них звати Тареля. Винуватців не було знайдено… Півроку постійного болю у животі вилилися у ракову пухлину, прооперовану, але не знешкоджену.
Того ж року Ігоря Желізка намагалися отруїти миш’яком – він дивом лишився живий.
Христина ж іще три роки боролася із страшним захворюванням і померла 10 травня 2008 року.
У період її хвороби розпочалася і активно розгорталася діяльність по захопленню підприємства «Львівська жінка». Ігор Желізко, перебуваючи постійно біля дружини, не міг належно контролювати роботу підприємства та його директора. Та ще мав помилку довіряти директорові філії Ігорю Іщуку.
Тим часом останній вже був близький до мети, відверто викрадаючи матеріали, куплені на кошт «Львівської жінки», та відмиваючи через інших підприємців грошові кошти «Львівської жінки». Те грандіозне захоплення підприємства варте багатосерійної кіноепопеї. У Іщука та його «побратимів» усе йшло злагоджено і за графіком – мета вже була близько. Але благополучному завершенню завадила смерть бухгалтерки Нововолинської філії «Львівська жінка», котра загинула в автокатастрофі й під час похорон якої Желізко дізнається, що у місті розгортається ще одна кабельна мережа, яка, зі слів мешканців міста, чи то утворилася замість «ЛЖ», чи то відбрунькувалася від «ЛЖ». І те, й інше було абсурдом і повною несподіванкою для власника, котрий успадкував право власності по смерті Христини.
Нове підприємство, що з’явилося на майні та коштах «Львівської жінки», звалося ТзОВ «Нововолинське Телебачення Телефонія Інтернет». Усі працівники «ЛЖ» опинилися в «ТТІ». Новітні рейдери за лічені тижні захопили більшу частину абонентської бази «ЛЖ» - споживачам говорилося, що «ЛЖ» вже не буде, а ті вірили й підписували угоди безпосередньо вдома після переконливих бесід з інспекторами з «ТТІ», не розірвавши угод з «ЛЖ».
Водночас «тетеішники» хвацько нищили й зараз нищать мережу «ЛЖ». Однак «Львівська жінка», попри свою назву, вистояло і продовжує боротьбу за своє майно і свої права. З жовтня і понині підприємство засипає усі інстанції заявами, починаючи від місцевих і закінчуючи столичними. Зрештою,коли листами ними було встелено дорогу до столиці, то і органи почули волання про допомогу.
Важливим елементом, чи не найголовнішим, у цій історії є гоп-компанія, котра зібралася на чолі «ТТІ». Що цікаво, офіційно Іщук там не числиться ні засновником, ні директором, ні навіть монтером. Але це не завадило йому творити свою чорну справу, і фактично всіма виробничими процесами керував у «ТТІ» він.
Засновниками стали: Віктор Ярема, відомий у Нововолинську підприємець та наближена до мера персона, Борис Очеретко, відомий у Нововолинську підприємець, племінник мера, Оксана Редько, родичка покійної бухгалтерки «Львівської жінки».
«ТТІ», щоб виправдати існування «свого» майна, через «відмивочні» фірми оформило накладні, за якими, ніби, отримали кабельне обладнання.
«Львівська жінка» не просто мусила рятуватися від захвату виробництва й потерпала від значних фінансових втрат. Страшніше, що постійно з боку «ТТІ» на адресу людей «ЛЖ» йшли погрози, якими страхаючі не обмежилися. Міліція знає про всі замахи і побиття, про всі напади на й нищення автомобілів «ЛЖ».
Знає влада, однак міські сесії жодного разу не дозволили виступити «ЛЖ» перед депутатським корпусом. Знає місцева преса, але… Знає вся громада і зараз намагається стати на захист «Львівської жінки», розібравшись у тому, хто є хто, що є що.
«Львівська жінка» 7 місяців воює за правду й справедливість. Але ті, кому вона стала поперек горла, знайшли найвразливіше місце «ЛЖ», коли їм зрадили останні краплі людського : вбивство власника «ЛЖ»!
Але він вижив. Бо інакше і бути не може. Нехай у цій країні вже не вірять у перемогу справедливості, нехай скептично збоку спостерігають боротьбу «ЛЖ» за місце під сонцем… І «Львівська жінка» вийде абсолютною переможницею, щоб як ЗМІ захистити усіх тих, хто був так само битий і ледь не вбитий у Нововолинську, захистити просту людину, котра й досі перебуває у сліпоті щодо власного становища – залежної (від нещадної хлопавки) комахи у незалежній державі. Однак то вже інша історія, оптимістична і тріумфальна.
Журналісти! Допоможіть сьогодні перегорнути драматичну й цинічну сторінку знищення правди і честі.
З надією, Ірина Кримська-Лузанчук, директор Нововолинської філії «Львівська жінка», дружина Ігоря Желізка.
P.S. Щодо самої події – нападу на мого чоловіка Ігоря Желізка.
Аби не було різних домислів та фантазій, що вже таки пішли гуляти у ЗМІ.
Ми довго затрималися в офісі – колеги, друзі, я, мій 6-річний синочок та Ігор. Після 21-ї утрьох ми повернулися до квартири, о 22-й повечеряли. Утрьох лежали на дивані. Дивилися телевізор, а Ігор з малим ще трохи бавився шахами – хоче навчити синочка гри. Пам’ятаю, що приблизно о 23-й, коли по одному із каналів йшов старий радянський фільм про розвідника часу ВВВ, я нагримала на малого, щоб вже лягав спати. Згодом і сама задрімала поруч Ігоря.
Прокинулася я від швидких кроків по коридору і голосу Ігоря: «Викликай швидку і міліцію – мене порізали». Я встигла розпитати лише, що напав один, але на вулиці біля підвалу чатували ще двоє. Також Ігор бачив одного із співзасновників «ТТІ».
Як потім Ігор розповів, перед сном він вийшов до авто зробити коло по місту (він і наші працівники постійно наглядали за мережею, на якій систематично здійснювалися пошкодження кабелю та підсилювачів тими ж зловмисниками). Довго він не їздив. До квартири повертався, забравши речі з машини – коробки з піктейлами (для оптико волоконної мережі) та пневматичну рушницю. Рушницю він притулив до себе і прикрив курткою, аби не настрахати раптового перехожого. У під’їзді на Ігоря напав чоловік, який, швидше за все, чатував на сходовому майданчику 2-го поверху.
Інтенсивно наносячи удари ножем у спину та живіт, нападник скористався розгубленістю Ігоря, якому завадили оборонятися речі в руках. Однак за мить Желізко оговтася і почав захищатися.
Очевидно, думаючи, що добив Желізка, вбивця втік, забравши рушницю і піктейли.
Обороняючись, Ігор не кричав. Ніхто з сусідів нічого не чув.
Ігор дійшов до квартири. Коли я викликала швидку і міліцію, Ігор стікав уже кров’ю, ледь тримаючись за одвірок.
О 12.04 мого чоловіка вже забрала швидка. Отож, напад був за кілька хвилин до півночі. О 3-й вночі Ігоря прооперували. Життя врятовано.
Але є небезпека, що замах на керівника ЗМІ дивним чином перейде у розряд «битовухи»…
А ще ми боїмося, що замовники не зупиняться.
Допоможіть поширити матеріал у ЗМІ та на рейтингові сайти. Бо хочуть всіх нас зробити ідіотами і перевеститрагічну подію у русло побутових розбірок, очорнивши Желізка.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
