Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.02
21:47
Загаснув серпень. Літо відбулося
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
2026.09.02
19:44
І раніш, коли розлунювалась сирена «швидкої»,
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
2026.09.02
16:01
Долонi заховали вiд думок,
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
2026.09.02
15:32
Скоро осінь. І я у дорозі
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
2026.09.02
14:52
Зимова казка швидко закінчилась.
Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.
Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
Розтанув сніг, як неповторність мрій.
Природа творить святість і безчинство,
Даруючи пророків і повій.
Розтанули минулого скульптури,
Картини, фрески, видива століть.
Там часу нищівна мускулатура
2026.09.02
13:21
Крихти чорних черепашок,
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...
2026.09.02
12:34
Часто згадую, любий, як той листопад
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою тоді, після болісних зрад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у зваблив
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою тоді, після болісних зрад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у зваблив
2026.09.02
07:00
Краплинки холодні, прозорі і чисті
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
2026.09.01
22:13
Я нікуди не хочу іти.
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
2026.09.01
21:07
— Літо, літечко барвисте,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
2026.09.01
20:27
щось було у цім
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
2026.09.01
17:45
Відгоріло в стерні —
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
2026.09.01
10:10
САЛОМЕЯ: ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ"
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
2026.09.01
07:40
Самотність крижана вчувається сильніше,
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
2026.08.31
21:18
сонцезаходом палає
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
2026.08.31
20:40
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Кримська (1964) /
Публіцистика
Замах на життя журналіста
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Замах на життя журналіста
Близько опівночі між 16 та 17 квітня у під’їзді свого ж будинку в місті Нововолинську було здійснено замах на журналіста і відомого львівського громадського діяча Желізка Ігоря Миколайовича.
Ігор Желізко є засновником і директором підприємства «Радіоорганізація «Львівська жінка». Підприємство має філії у Нововолинську та Ковелі – містах на Волині. На початку 2000-х років Ігор разом із дружиною Христиною Кравець заснували і розбудували кабельні мережі у цих містах. Христина призначила директором Нововолинської філії Ігоря Іщука. У 2004 році вона мала серйозні причини на централізацію коштів на львівському рахунку підприємства (головна дирекція та ще одна філія знаходилися у Львові). У той день, коли засновниця приїхала до Нововолинська реалізувати свої наміри, біля будинку, де зараз хотіли вбити, але не вбили, Ігоря Желізка, її було жорстоко побито, про що свідчить експертний висновок. Жінку били ногами у голову, живіт, спину п’ятеро нападників. Одного з них звати Тареля. Винуватців не було знайдено… Півроку постійного болю у животі вилилися у ракову пухлину, прооперовану, але не знешкоджену.
Того ж року Ігоря Желізка намагалися отруїти миш’яком – він дивом лишився живий.
Христина ж іще три роки боролася із страшним захворюванням і померла 10 травня 2008 року.
У період її хвороби розпочалася і активно розгорталася діяльність по захопленню підприємства «Львівська жінка». Ігор Желізко, перебуваючи постійно біля дружини, не міг належно контролювати роботу підприємства та його директора. Та ще мав помилку довіряти директорові філії Ігорю Іщуку.
Тим часом останній вже був близький до мети, відверто викрадаючи матеріали, куплені на кошт «Львівської жінки», та відмиваючи через інших підприємців грошові кошти «Львівської жінки». Те грандіозне захоплення підприємства варте багатосерійної кіноепопеї. У Іщука та його «побратимів» усе йшло злагоджено і за графіком – мета вже була близько. Але благополучному завершенню завадила смерть бухгалтерки Нововолинської філії «Львівська жінка», котра загинула в автокатастрофі й під час похорон якої Желізко дізнається, що у місті розгортається ще одна кабельна мережа, яка, зі слів мешканців міста, чи то утворилася замість «ЛЖ», чи то відбрунькувалася від «ЛЖ». І те, й інше було абсурдом і повною несподіванкою для власника, котрий успадкував право власності по смерті Христини.
Нове підприємство, що з’явилося на майні та коштах «Львівської жінки», звалося ТзОВ «Нововолинське Телебачення Телефонія Інтернет». Усі працівники «ЛЖ» опинилися в «ТТІ». Новітні рейдери за лічені тижні захопили більшу частину абонентської бази «ЛЖ» - споживачам говорилося, що «ЛЖ» вже не буде, а ті вірили й підписували угоди безпосередньо вдома після переконливих бесід з інспекторами з «ТТІ», не розірвавши угод з «ЛЖ».
Водночас «тетеішники» хвацько нищили й зараз нищать мережу «ЛЖ». Однак «Львівська жінка», попри свою назву, вистояло і продовжує боротьбу за своє майно і свої права. З жовтня і понині підприємство засипає усі інстанції заявами, починаючи від місцевих і закінчуючи столичними. Зрештою,коли листами ними було встелено дорогу до столиці, то і органи почули волання про допомогу.
Важливим елементом, чи не найголовнішим, у цій історії є гоп-компанія, котра зібралася на чолі «ТТІ». Що цікаво, офіційно Іщук там не числиться ні засновником, ні директором, ні навіть монтером. Але це не завадило йому творити свою чорну справу, і фактично всіма виробничими процесами керував у «ТТІ» він.
Засновниками стали: Віктор Ярема, відомий у Нововолинську підприємець та наближена до мера персона, Борис Очеретко, відомий у Нововолинську підприємець, племінник мера, Оксана Редько, родичка покійної бухгалтерки «Львівської жінки».
«ТТІ», щоб виправдати існування «свого» майна, через «відмивочні» фірми оформило накладні, за якими, ніби, отримали кабельне обладнання.
«Львівська жінка» не просто мусила рятуватися від захвату виробництва й потерпала від значних фінансових втрат. Страшніше, що постійно з боку «ТТІ» на адресу людей «ЛЖ» йшли погрози, якими страхаючі не обмежилися. Міліція знає про всі замахи і побиття, про всі напади на й нищення автомобілів «ЛЖ».
Знає влада, однак міські сесії жодного разу не дозволили виступити «ЛЖ» перед депутатським корпусом. Знає місцева преса, але… Знає вся громада і зараз намагається стати на захист «Львівської жінки», розібравшись у тому, хто є хто, що є що.
«Львівська жінка» 7 місяців воює за правду й справедливість. Але ті, кому вона стала поперек горла, знайшли найвразливіше місце «ЛЖ», коли їм зрадили останні краплі людського : вбивство власника «ЛЖ»!
Але він вижив. Бо інакше і бути не може. Нехай у цій країні вже не вірять у перемогу справедливості, нехай скептично збоку спостерігають боротьбу «ЛЖ» за місце під сонцем… І «Львівська жінка» вийде абсолютною переможницею, щоб як ЗМІ захистити усіх тих, хто був так само битий і ледь не вбитий у Нововолинську, захистити просту людину, котра й досі перебуває у сліпоті щодо власного становища – залежної (від нещадної хлопавки) комахи у незалежній державі. Однак то вже інша історія, оптимістична і тріумфальна.
Журналісти! Допоможіть сьогодні перегорнути драматичну й цинічну сторінку знищення правди і честі.
З надією, Ірина Кримська-Лузанчук, директор Нововолинської філії «Львівська жінка», дружина Ігоря Желізка.
P.S. Щодо самої події – нападу на мого чоловіка Ігоря Желізка.
Аби не було різних домислів та фантазій, що вже таки пішли гуляти у ЗМІ.
Ми довго затрималися в офісі – колеги, друзі, я, мій 6-річний синочок та Ігор. Після 21-ї утрьох ми повернулися до квартири, о 22-й повечеряли. Утрьох лежали на дивані. Дивилися телевізор, а Ігор з малим ще трохи бавився шахами – хоче навчити синочка гри. Пам’ятаю, що приблизно о 23-й, коли по одному із каналів йшов старий радянський фільм про розвідника часу ВВВ, я нагримала на малого, щоб вже лягав спати. Згодом і сама задрімала поруч Ігоря.
Прокинулася я від швидких кроків по коридору і голосу Ігоря: «Викликай швидку і міліцію – мене порізали». Я встигла розпитати лише, що напав один, але на вулиці біля підвалу чатували ще двоє. Також Ігор бачив одного із співзасновників «ТТІ».
Як потім Ігор розповів, перед сном він вийшов до авто зробити коло по місту (він і наші працівники постійно наглядали за мережею, на якій систематично здійснювалися пошкодження кабелю та підсилювачів тими ж зловмисниками). Довго він не їздив. До квартири повертався, забравши речі з машини – коробки з піктейлами (для оптико волоконної мережі) та пневматичну рушницю. Рушницю він притулив до себе і прикрив курткою, аби не настрахати раптового перехожого. У під’їзді на Ігоря напав чоловік, який, швидше за все, чатував на сходовому майданчику 2-го поверху.
Інтенсивно наносячи удари ножем у спину та живіт, нападник скористався розгубленістю Ігоря, якому завадили оборонятися речі в руках. Однак за мить Желізко оговтася і почав захищатися.
Очевидно, думаючи, що добив Желізка, вбивця втік, забравши рушницю і піктейли.
Обороняючись, Ігор не кричав. Ніхто з сусідів нічого не чув.
Ігор дійшов до квартири. Коли я викликала швидку і міліцію, Ігор стікав уже кров’ю, ледь тримаючись за одвірок.
О 12.04 мого чоловіка вже забрала швидка. Отож, напад був за кілька хвилин до півночі. О 3-й вночі Ігоря прооперували. Життя врятовано.
Але є небезпека, що замах на керівника ЗМІ дивним чином перейде у розряд «битовухи»…
А ще ми боїмося, що замовники не зупиняться.
Ігор Желізко є засновником і директором підприємства «Радіоорганізація «Львівська жінка». Підприємство має філії у Нововолинську та Ковелі – містах на Волині. На початку 2000-х років Ігор разом із дружиною Христиною Кравець заснували і розбудували кабельні мережі у цих містах. Христина призначила директором Нововолинської філії Ігоря Іщука. У 2004 році вона мала серйозні причини на централізацію коштів на львівському рахунку підприємства (головна дирекція та ще одна філія знаходилися у Львові). У той день, коли засновниця приїхала до Нововолинська реалізувати свої наміри, біля будинку, де зараз хотіли вбити, але не вбили, Ігоря Желізка, її було жорстоко побито, про що свідчить експертний висновок. Жінку били ногами у голову, живіт, спину п’ятеро нападників. Одного з них звати Тареля. Винуватців не було знайдено… Півроку постійного болю у животі вилилися у ракову пухлину, прооперовану, але не знешкоджену.
Того ж року Ігоря Желізка намагалися отруїти миш’яком – він дивом лишився живий.
Христина ж іще три роки боролася із страшним захворюванням і померла 10 травня 2008 року.
У період її хвороби розпочалася і активно розгорталася діяльність по захопленню підприємства «Львівська жінка». Ігор Желізко, перебуваючи постійно біля дружини, не міг належно контролювати роботу підприємства та його директора. Та ще мав помилку довіряти директорові філії Ігорю Іщуку.
Тим часом останній вже був близький до мети, відверто викрадаючи матеріали, куплені на кошт «Львівської жінки», та відмиваючи через інших підприємців грошові кошти «Львівської жінки». Те грандіозне захоплення підприємства варте багатосерійної кіноепопеї. У Іщука та його «побратимів» усе йшло злагоджено і за графіком – мета вже була близько. Але благополучному завершенню завадила смерть бухгалтерки Нововолинської філії «Львівська жінка», котра загинула в автокатастрофі й під час похорон якої Желізко дізнається, що у місті розгортається ще одна кабельна мережа, яка, зі слів мешканців міста, чи то утворилася замість «ЛЖ», чи то відбрунькувалася від «ЛЖ». І те, й інше було абсурдом і повною несподіванкою для власника, котрий успадкував право власності по смерті Христини.
Нове підприємство, що з’явилося на майні та коштах «Львівської жінки», звалося ТзОВ «Нововолинське Телебачення Телефонія Інтернет». Усі працівники «ЛЖ» опинилися в «ТТІ». Новітні рейдери за лічені тижні захопили більшу частину абонентської бази «ЛЖ» - споживачам говорилося, що «ЛЖ» вже не буде, а ті вірили й підписували угоди безпосередньо вдома після переконливих бесід з інспекторами з «ТТІ», не розірвавши угод з «ЛЖ».
Водночас «тетеішники» хвацько нищили й зараз нищать мережу «ЛЖ». Однак «Львівська жінка», попри свою назву, вистояло і продовжує боротьбу за своє майно і свої права. З жовтня і понині підприємство засипає усі інстанції заявами, починаючи від місцевих і закінчуючи столичними. Зрештою,коли листами ними було встелено дорогу до столиці, то і органи почули волання про допомогу.
Важливим елементом, чи не найголовнішим, у цій історії є гоп-компанія, котра зібралася на чолі «ТТІ». Що цікаво, офіційно Іщук там не числиться ні засновником, ні директором, ні навіть монтером. Але це не завадило йому творити свою чорну справу, і фактично всіма виробничими процесами керував у «ТТІ» він.
Засновниками стали: Віктор Ярема, відомий у Нововолинську підприємець та наближена до мера персона, Борис Очеретко, відомий у Нововолинську підприємець, племінник мера, Оксана Редько, родичка покійної бухгалтерки «Львівської жінки».
«ТТІ», щоб виправдати існування «свого» майна, через «відмивочні» фірми оформило накладні, за якими, ніби, отримали кабельне обладнання.
«Львівська жінка» не просто мусила рятуватися від захвату виробництва й потерпала від значних фінансових втрат. Страшніше, що постійно з боку «ТТІ» на адресу людей «ЛЖ» йшли погрози, якими страхаючі не обмежилися. Міліція знає про всі замахи і побиття, про всі напади на й нищення автомобілів «ЛЖ».
Знає влада, однак міські сесії жодного разу не дозволили виступити «ЛЖ» перед депутатським корпусом. Знає місцева преса, але… Знає вся громада і зараз намагається стати на захист «Львівської жінки», розібравшись у тому, хто є хто, що є що.
«Львівська жінка» 7 місяців воює за правду й справедливість. Але ті, кому вона стала поперек горла, знайшли найвразливіше місце «ЛЖ», коли їм зрадили останні краплі людського : вбивство власника «ЛЖ»!
Але він вижив. Бо інакше і бути не може. Нехай у цій країні вже не вірять у перемогу справедливості, нехай скептично збоку спостерігають боротьбу «ЛЖ» за місце під сонцем… І «Львівська жінка» вийде абсолютною переможницею, щоб як ЗМІ захистити усіх тих, хто був так само битий і ледь не вбитий у Нововолинську, захистити просту людину, котра й досі перебуває у сліпоті щодо власного становища – залежної (від нещадної хлопавки) комахи у незалежній державі. Однак то вже інша історія, оптимістична і тріумфальна.
Журналісти! Допоможіть сьогодні перегорнути драматичну й цинічну сторінку знищення правди і честі.
З надією, Ірина Кримська-Лузанчук, директор Нововолинської філії «Львівська жінка», дружина Ігоря Желізка.
P.S. Щодо самої події – нападу на мого чоловіка Ігоря Желізка.
Аби не було різних домислів та фантазій, що вже таки пішли гуляти у ЗМІ.
Ми довго затрималися в офісі – колеги, друзі, я, мій 6-річний синочок та Ігор. Після 21-ї утрьох ми повернулися до квартири, о 22-й повечеряли. Утрьох лежали на дивані. Дивилися телевізор, а Ігор з малим ще трохи бавився шахами – хоче навчити синочка гри. Пам’ятаю, що приблизно о 23-й, коли по одному із каналів йшов старий радянський фільм про розвідника часу ВВВ, я нагримала на малого, щоб вже лягав спати. Згодом і сама задрімала поруч Ігоря.
Прокинулася я від швидких кроків по коридору і голосу Ігоря: «Викликай швидку і міліцію – мене порізали». Я встигла розпитати лише, що напав один, але на вулиці біля підвалу чатували ще двоє. Також Ігор бачив одного із співзасновників «ТТІ».
Як потім Ігор розповів, перед сном він вийшов до авто зробити коло по місту (він і наші працівники постійно наглядали за мережею, на якій систематично здійснювалися пошкодження кабелю та підсилювачів тими ж зловмисниками). Довго він не їздив. До квартири повертався, забравши речі з машини – коробки з піктейлами (для оптико волоконної мережі) та пневматичну рушницю. Рушницю він притулив до себе і прикрив курткою, аби не настрахати раптового перехожого. У під’їзді на Ігоря напав чоловік, який, швидше за все, чатував на сходовому майданчику 2-го поверху.
Інтенсивно наносячи удари ножем у спину та живіт, нападник скористався розгубленістю Ігоря, якому завадили оборонятися речі в руках. Однак за мить Желізко оговтася і почав захищатися.
Очевидно, думаючи, що добив Желізка, вбивця втік, забравши рушницю і піктейли.
Обороняючись, Ігор не кричав. Ніхто з сусідів нічого не чув.
Ігор дійшов до квартири. Коли я викликала швидку і міліцію, Ігор стікав уже кров’ю, ледь тримаючись за одвірок.
О 12.04 мого чоловіка вже забрала швидка. Отож, напад був за кілька хвилин до півночі. О 3-й вночі Ігоря прооперували. Життя врятовано.
Але є небезпека, що замах на керівника ЗМІ дивним чином перейде у розряд «битовухи»…
А ще ми боїмося, що замовники не зупиняться.
Допоможіть поширити матеріал у ЗМІ та на рейтингові сайти. Бо хочуть всіх нас зробити ідіотами і перевеститрагічну подію у русло побутових розбірок, очорнивши Желізка.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
