Не спиню, не верну, залишу все на відкуп долі.
Зореносного серпня сивиною вкрите чоло.
Із зів’ялих троянд пелюстки облітають поволі.
Між минулим й майбутнім лишилося літа тепло.

Через радість й печаль іду, не шукаючи броду,
Моя бистра ріка не міняє свою крутизну.
І не вдруге - вдесяте, заходжу в одну ж і ту воду.
Чому трапилось так, то мабуть і сама не збагну.

Захлинаються грози лісів правічних луною,
Цього літа востаннє танцюючи свій падеграс.
Покриваючи землю рясненьких дощів пеленою.
Та це дійство в природі сьогодні уже не для нас.

Я прозора, мов тінь, простягаю до неба руки
І у безвість лечу, знов підхоплена вихором мрій.
Щастя сонячний промінь і темінь одвічної муки
Воєдино злилися в написаних віршів сувій.

2006 р.