ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Весна поезії у військах
Зал на кілька тисяч глядачів був ущерть заповнений солдатами. Замполіт сів попереду роти і застеріг, що аплодувати треба тільки за його командою…
Вірші читали двоє: поет-фронтовик і його донька. Лейтмотиви почутих текстів можна було звести (спрощено) до ключових слів: у батька – війна, танки, снаряди, окопи, смерть, госпіталь, медичні сестри, героїзм, патріотизм, інтернаціоналізм; у доньки – осінній парк, жовте листя, прогулянки з собакою, знайомство, чекання, страждання, каяття, забуття, сутінки.
Вечір тривав довго, і наприкінці зал потроху дистанціювався. Це помітили як поети, так і ведучі й почали настирливо запрошувати солдатів прочитати вірші власні або шанованих поетів. Чомусь ніхто не наважувався, і тоді пішов я.
Ще кілька перших кроків я чув вереск замполіта щось на кшталт: «Сержанте, стояти! Назад!», а потім відчутна хвиля підбадьорюючих окриків виштовхнула мене на сцену. Перша й остання строфи вірша Євгена Євтушенка, який я прочитав:
Смеялись люди за стеной,
а я глядел на эту стену
с душой, как с девочкой больной
в руках, пустевших постепенно.
Желай, чтоб в час последний твой,
когда сомкнет глаза усталость,
смеялись люди за стеной,
смеялись, все-таки смеялись!
Після вечірньої перевірки замполіт викликав мене до канцелярії. «Ти чому не погодив зі мною текст вірша?..» – певно, замполіт вирішив діяти навально і схопити бика за роги. І продовжив: «Я так і не зрозумів, хто і за якою стіною сміявся, але мені зараз не до сміху. Ситуація в залі ледь не вийшла з-під контролю. Я розумію, що ти «зірвав» оплески, але я не знаю, що доповідати комбату… Я буду думати, яке прийняти рішення».
Коли в казармі майже стихли розмови, почулось щось схоже на волання муедзина: «Сестро, сестро! Танки! Сестро, води!». Потім хтось продекламував відоме:
І тільки сон наблизить нас
До звільнення в запас.
І рота заснула. Ранком нас чекав кількакілометровий марш-кидок навколо озера, названного в честь маршала. Гупання кількох сотень чобіт розлякало всю живність, дикі качки з галасом знялися з води і полетіли геть. Весна примусового єднання з поезією сконала, лишилась проза армійських буднів.
Я вганяв каблук свого чобота в землю, як кінь підкову на перегонах стипл-чейзу. В моїй кишені лежав свіжий лист та ще пролісок у конверті від дівчини з темними, незмінно-мінливими, рідкісної краси очима, і я був готовий бігти хоч за горизонт, а що вирішить замполіт, мені було глибоко байдуже, бо я знав, що так буде не завжди.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Весна поезії у військах
…він своєю присутністю оберігав
наші душі від сум’яття поезії…
Ґабріель Ґарсіа Маркес, «Осінь патріарха»
Елітна військова частина при штабі головнокомандувача – маршала Радянського Союзу. Весна. Неділя. Наш батальйон вишикувався на плацу. Монолог замполіта був прямий, як халяви його чобіт: «Я стурбований рівнем культурних прагнень солдат до збагачення свого душевного світу. Цей рівень – нульовий! Жодних потягів до літератури. Я перевірив тумбочки в казармі і знайшов лише дві книжки: «Кобзар» у сержанта Дениска і «Камасутру» у єфрейтора Мітченка. Ви зовсім здичавіли! Сьогодні поїдете на вечір поезії у Москву. Форма одягу – парадна».Зал на кілька тисяч глядачів був ущерть заповнений солдатами. Замполіт сів попереду роти і застеріг, що аплодувати треба тільки за його командою…
Вірші читали двоє: поет-фронтовик і його донька. Лейтмотиви почутих текстів можна було звести (спрощено) до ключових слів: у батька – війна, танки, снаряди, окопи, смерть, госпіталь, медичні сестри, героїзм, патріотизм, інтернаціоналізм; у доньки – осінній парк, жовте листя, прогулянки з собакою, знайомство, чекання, страждання, каяття, забуття, сутінки.
Вечір тривав довго, і наприкінці зал потроху дистанціювався. Це помітили як поети, так і ведучі й почали настирливо запрошувати солдатів прочитати вірші власні або шанованих поетів. Чомусь ніхто не наважувався, і тоді пішов я.
Ще кілька перших кроків я чув вереск замполіта щось на кшталт: «Сержанте, стояти! Назад!», а потім відчутна хвиля підбадьорюючих окриків виштовхнула мене на сцену. Перша й остання строфи вірша Євгена Євтушенка, який я прочитав:
Смеялись люди за стеной,
а я глядел на эту стену
с душой, как с девочкой больной
в руках, пустевших постепенно.
Желай, чтоб в час последний твой,
когда сомкнет глаза усталость,
смеялись люди за стеной,
смеялись, все-таки смеялись!
Після вечірньої перевірки замполіт викликав мене до канцелярії. «Ти чому не погодив зі мною текст вірша?..» – певно, замполіт вирішив діяти навально і схопити бика за роги. І продовжив: «Я так і не зрозумів, хто і за якою стіною сміявся, але мені зараз не до сміху. Ситуація в залі ледь не вийшла з-під контролю. Я розумію, що ти «зірвав» оплески, але я не знаю, що доповідати комбату… Я буду думати, яке прийняти рішення».
Коли в казармі майже стихли розмови, почулось щось схоже на волання муедзина: «Сестро, сестро! Танки! Сестро, води!». Потім хтось продекламував відоме:
І тільки сон наблизить нас
До звільнення в запас.
І рота заснула. Ранком нас чекав кількакілометровий марш-кидок навколо озера, названного в честь маршала. Гупання кількох сотень чобіт розлякало всю живність, дикі качки з галасом знялися з води і полетіли геть. Весна примусового єднання з поезією сконала, лишилась проза армійських буднів.
Я вганяв каблук свого чобота в землю, як кінь підкову на перегонах стипл-чейзу. В моїй кишені лежав свіжий лист та ще пролісок у конверті від дівчини з темними, незмінно-мінливими, рідкісної краси очима, і я був готовий бігти хоч за горизонт, а що вирішить замполіт, мені було глибоко байдуже, бо я знав, що так буде не завжди.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію