Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.03
21:02
Не треба зустрічі, не треба,
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
2026.08.03
18:06
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
2026.08.03
14:08
Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
2026.08.03
13:23
Бурульки падають з дахів
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
2026.08.03
12:19
Народе, встань!
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
2026.08.03
12:10
Чи ними ще не вистелено світ?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
Чи ними світа ще не вславлено?
Невже не ними зір твій пломенить
Несхибно так, примружено, аж райдужно?
Чого ще треба?
Диваки мовчать, чи пак
Стискають руку завтрашньому вбивці.
Чого ще треба?
2026.08.03
11:25
Протокол 01/08.2026 від третього серпня поточного року.
Місце проведення — Інтернет.
Онлайн-колегія незалежних експертів нашого sub-порталу розглянула весь текст, зупинившись лише на окремому абзаці всього тексту про героя, наданого ним же на одній зі
2026.08.03
11:17
Ручай по нам тече і тінь карети
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
У романтичному шаленстві без турботи,
Зозуль уривчасті ноктюрни і куплети -
Бутоном Клодта коси нам не заколоти !
А возики здіймають пил у спицях,
Про горнє сповіщають у рипінні,
Меланхолійно квітне крокус на гробни
2026.08.03
08:50
нам ці ночі хтось наврочив
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
наворочені в пітьмі
недослівно неохоче
віддавалися мені
вибрані чуття готові
до любові та війни
ще бажання нетактовні
ти не вір мені о ні
2026.08.03
06:14
І небо бездонне,
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
І поле широке
Іще напівсонні,
Іще сліпоокі.
І річка в тумані,
І луки росисті,
Немов на екрані,
Постали врочисто.
2026.08.03
06:06
…За годину до…
…9 лютого 1942 року. Двері Спілки письменників трощать приклади гестапо…
Коли німці вибили двері Спілки, Михайло міг піти. Його ніхто не тримав. Але для нього піти означало б залишити свою душу в лапах катів. Жити без Душі було б спр
2026.08.02
20:38
Ось дивувався
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
Щодо наших чуттів
Хильни сонцесходу ще
Гладь локони їй
Усяк рятівник собі
А серця стугонять, мов ураз
В одному одне
2026.08.02
19:43
А верхогляд міняє рукавиці
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
армійської еліти і – абзац...
указує, який у кого плац.
Зате в столиці – одіозні лиця,
незамінимі хрюша і паяц.
***
А «марафон пресує» всі події
2026.08.02
16:29
we became two islands
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
drifting in a sea
our gold is silence
not that well received
our minds - two rivers
dried in desert lands
feelings left to shiver
2026.08.02
16:12
Ще ізмалечку нас мама з сестрою привчала,
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
Щоби ми із кладовища нічого не брали,
Бо не люблять того мертві. За взятим тобою,
Якось прийдуть, щоб забрати тебе із собою.
Ще і приклад приводила. Це пізніше стало.
Жив у селі один дядько, що ми добре знали
2026.08.02
14:38
я ніколи, ніколи, ніколи тобі не пробачу
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию, і вену
і дозволила спити без
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
І не введи нас у спокусу
Міла Іванцова. Вітражі: Роман. – К.: Нора-Друк, 2010. – 205 с. (Серія «День Європи»)
Роман «Вітражі», як і попередній твір авторки – «Родовий відмінок», є дипломантом конкурсу «Коронація слова» (відповідно – 2009, 2010)
Міла Іванцова за освітою викладач французької мови, що круто змінила своє життя, зайнявшись різноманітною творчістю, зокрема, дизайном, петриківським розписом, фотографією, а зрештою – літературною творчістю.
У першому романі оповідається про те, як в пологовому будинку напередодні Нового року зустрілися породілля, у кожної – своя життєва історія. Один із головний вузликів сюжетної інтриги, що отримує подальший розвиток: від хлопчика з родовою вадою відмовляються батьки. Завдяки щасливому збігові обставин, хлопчика всиновлює одна з породіль, що свою дитину втратила.
.Події першого роману продовжуються через двадцять років. Це – розповідь про дітей, котрі народилися в один день і долі яких дивовижним чином (світ тісний, як горіхова шкаралуща!) переплелися у новому столітті й тисячолітті. Коли читала роман, згадувала великого розумника Ейнштейна, котрий утверджував, що в світі нема нічого випадкового, а якщо нам щось таким здається, то це результат наших неповних знань. На прикладі кількох родинних історій письменниця прагне заповнити прогалини читацького знання психології сімейних, сексуальних, поколіннієвих стосунків.
Письменниця не дуже переймається аналізом поведінки молодих героїв. А як впливають добрі чи злі вчинки дорослих на моральну ситуацію? На долю дітей? На їхній вибір? На оцінку й переоцінку духовних, моральних, життєвих цінностей? М. Іванцова відповідає на ці питання багатофункціонально й нічим не обмежує себе. Вона зображує типові події і характери у типових обставинах, тобто пише реалістично-традиційно. Сюжетні перипетії вельми насичені подіями й персонажами, навіть, перенасичені. І це суттєвий недолік авторки, котра ще не навчилася усікати все зайве.
Події роману «Вітражі» відбуваються у сучасній Україні. Головна героїня Поліна, перекладачка з французької, колись була вихована бабусею Ніколь, котра дивним чином після війни потрапила з Франції до СРСР. Події сюжету – ще одна історія становлення молодої жінки, котра заплутала у житті, і як результат – депресія, самотність, розгубленість, незадоволення собою. Складні стосунки з подругою Стефкою, яка по суті є психологічним двійником головної героїні, ніби зворотним боком її душі. Нюанси, тіні й відтінки дружби-любові заповнюють увесь роман. Внутрішня акустика тексту гармонійна і спокійна – інтонації авторської мови інтелігентні й витримані, без епатажу й скандалу.
Якщо порівняти стилістику першого і другого романів, то вони, на мою думку, принципово різні. Карта-схема тексту другого роману схожа на структуру постмодерного письма, коли важливі не слова, а те, що біля них, або замість них. Письменниця експериментує зі змістом, шукає нестандарні рішення, хоча іноді блукає екзотичними манівцями.
Цікава семантика назви роману, в якій я побачила паралельні впливи техніки вітражу. Різнокольорове, прикрашене живописом скло, що характерне для готичної архітектури ( «тиша й прохолода старовинного костьолу за будь-якої спеки на вулиці, загадкові вітражі (підкреслення моє – Т. Д.), що підфарбовували сонячні промені, орнаменти, скульптури, запах свічок...») пропускає світло і завдяки цій властивості виникає аналогія-алегорія з тонкощами психологічного малюнку характера Поліни, її надпочуттєвістю і вразливістю. Одночасно, це сприймається, як метафора кришталевої прозорості її несподіваного, але заслуженого щастя.
Романи Мілі Іванцової містять усі ознаки бестселлеру: інтригуючі вигини, звивини, покручі сюжету, любовні пригоди, алкоголь, наркотики, бісексульні стосунки подруг і ще багато чого іншого. М. Іванцова зберігає природність свого авторського егоїзму й безапеляційності. Розум, поетична фантазія, знання літератури й культури, зокрема, Франції, дозволяють її уяві творити світ незаперечно цікавий, без перебільшення, на всі смаки, але в цілому, нових шляхів у прозі ХХІ століття письменниця не показує – вельми шкодить вірус «саганоманії». Я розумію, що це питання дискусійне, і з радістю прочитаю наступний твір М. Іванцової, аби впевнитись у майбутньому, що у теперішньому судженні помилилась.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І не введи нас у спокусу
Міла Іванцова. Вітражі: Роман. – К.: Нора-Друк, 2010. – 205 с. (Серія «День Європи»)Роман «Вітражі», як і попередній твір авторки – «Родовий відмінок», є дипломантом конкурсу «Коронація слова» (відповідно – 2009, 2010)
Міла Іванцова за освітою викладач французької мови, що круто змінила своє життя, зайнявшись різноманітною творчістю, зокрема, дизайном, петриківським розписом, фотографією, а зрештою – літературною творчістю.
У першому романі оповідається про те, як в пологовому будинку напередодні Нового року зустрілися породілля, у кожної – своя життєва історія. Один із головний вузликів сюжетної інтриги, що отримує подальший розвиток: від хлопчика з родовою вадою відмовляються батьки. Завдяки щасливому збігові обставин, хлопчика всиновлює одна з породіль, що свою дитину втратила.
.Події першого роману продовжуються через двадцять років. Це – розповідь про дітей, котрі народилися в один день і долі яких дивовижним чином (світ тісний, як горіхова шкаралуща!) переплелися у новому столітті й тисячолітті. Коли читала роман, згадувала великого розумника Ейнштейна, котрий утверджував, що в світі нема нічого випадкового, а якщо нам щось таким здається, то це результат наших неповних знань. На прикладі кількох родинних історій письменниця прагне заповнити прогалини читацького знання психології сімейних, сексуальних, поколіннієвих стосунків.
Письменниця не дуже переймається аналізом поведінки молодих героїв. А як впливають добрі чи злі вчинки дорослих на моральну ситуацію? На долю дітей? На їхній вибір? На оцінку й переоцінку духовних, моральних, життєвих цінностей? М. Іванцова відповідає на ці питання багатофункціонально й нічим не обмежує себе. Вона зображує типові події і характери у типових обставинах, тобто пише реалістично-традиційно. Сюжетні перипетії вельми насичені подіями й персонажами, навіть, перенасичені. І це суттєвий недолік авторки, котра ще не навчилася усікати все зайве.
Події роману «Вітражі» відбуваються у сучасній Україні. Головна героїня Поліна, перекладачка з французької, колись була вихована бабусею Ніколь, котра дивним чином після війни потрапила з Франції до СРСР. Події сюжету – ще одна історія становлення молодої жінки, котра заплутала у житті, і як результат – депресія, самотність, розгубленість, незадоволення собою. Складні стосунки з подругою Стефкою, яка по суті є психологічним двійником головної героїні, ніби зворотним боком її душі. Нюанси, тіні й відтінки дружби-любові заповнюють увесь роман. Внутрішня акустика тексту гармонійна і спокійна – інтонації авторської мови інтелігентні й витримані, без епатажу й скандалу.
Якщо порівняти стилістику першого і другого романів, то вони, на мою думку, принципово різні. Карта-схема тексту другого роману схожа на структуру постмодерного письма, коли важливі не слова, а те, що біля них, або замість них. Письменниця експериментує зі змістом, шукає нестандарні рішення, хоча іноді блукає екзотичними манівцями.
Цікава семантика назви роману, в якій я побачила паралельні впливи техніки вітражу. Різнокольорове, прикрашене живописом скло, що характерне для готичної архітектури ( «тиша й прохолода старовинного костьолу за будь-якої спеки на вулиці, загадкові вітражі (підкреслення моє – Т. Д.), що підфарбовували сонячні промені, орнаменти, скульптури, запах свічок...») пропускає світло і завдяки цій властивості виникає аналогія-алегорія з тонкощами психологічного малюнку характера Поліни, її надпочуттєвістю і вразливістю. Одночасно, це сприймається, як метафора кришталевої прозорості її несподіваного, але заслуженого щастя.
Романи Мілі Іванцової містять усі ознаки бестселлеру: інтригуючі вигини, звивини, покручі сюжету, любовні пригоди, алкоголь, наркотики, бісексульні стосунки подруг і ще багато чого іншого. М. Іванцова зберігає природність свого авторського егоїзму й безапеляційності. Розум, поетична фантазія, знання літератури й культури, зокрема, Франції, дозволяють її уяві творити світ незаперечно цікавий, без перебільшення, на всі смаки, але в цілому, нових шляхів у прозі ХХІ століття письменниця не показує – вельми шкодить вірус «саганоманії». Я розумію, що це питання дискусійне, і з радістю прочитаю наступний твір М. Іванцової, аби впевнитись у майбутньому, що у теперішньому судженні помилилась.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
