Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
І не введи нас у спокусу
Міла Іванцова. Вітражі: Роман. – К.: Нора-Друк, 2010. – 205 с. (Серія «День Європи»)
Роман «Вітражі», як і попередній твір авторки – «Родовий відмінок», є дипломантом конкурсу «Коронація слова» (відповідно – 2009, 2010)
Міла Іванцова за освітою викладач французької мови, що круто змінила своє життя, зайнявшись різноманітною творчістю, зокрема, дизайном, петриківським розписом, фотографією, а зрештою – літературною творчістю.
У першому романі оповідається про те, як в пологовому будинку напередодні Нового року зустрілися породілля, у кожної – своя життєва історія. Один із головний вузликів сюжетної інтриги, що отримує подальший розвиток: від хлопчика з родовою вадою відмовляються батьки. Завдяки щасливому збігові обставин, хлопчика всиновлює одна з породіль, що свою дитину втратила.
.Події першого роману продовжуються через двадцять років. Це – розповідь про дітей, котрі народилися в один день і долі яких дивовижним чином (світ тісний, як горіхова шкаралуща!) переплелися у новому столітті й тисячолітті. Коли читала роман, згадувала великого розумника Ейнштейна, котрий утверджував, що в світі нема нічого випадкового, а якщо нам щось таким здається, то це результат наших неповних знань. На прикладі кількох родинних історій письменниця прагне заповнити прогалини читацького знання психології сімейних, сексуальних, поколіннієвих стосунків.
Письменниця не дуже переймається аналізом поведінки молодих героїв. А як впливають добрі чи злі вчинки дорослих на моральну ситуацію? На долю дітей? На їхній вибір? На оцінку й переоцінку духовних, моральних, життєвих цінностей? М. Іванцова відповідає на ці питання багатофункціонально й нічим не обмежує себе. Вона зображує типові події і характери у типових обставинах, тобто пише реалістично-традиційно. Сюжетні перипетії вельми насичені подіями й персонажами, навіть, перенасичені. І це суттєвий недолік авторки, котра ще не навчилася усікати все зайве.
Події роману «Вітражі» відбуваються у сучасній Україні. Головна героїня Поліна, перекладачка з французької, колись була вихована бабусею Ніколь, котра дивним чином після війни потрапила з Франції до СРСР. Події сюжету – ще одна історія становлення молодої жінки, котра заплутала у житті, і як результат – депресія, самотність, розгубленість, незадоволення собою. Складні стосунки з подругою Стефкою, яка по суті є психологічним двійником головної героїні, ніби зворотним боком її душі. Нюанси, тіні й відтінки дружби-любові заповнюють увесь роман. Внутрішня акустика тексту гармонійна і спокійна – інтонації авторської мови інтелігентні й витримані, без епатажу й скандалу.
Якщо порівняти стилістику першого і другого романів, то вони, на мою думку, принципово різні. Карта-схема тексту другого роману схожа на структуру постмодерного письма, коли важливі не слова, а те, що біля них, або замість них. Письменниця експериментує зі змістом, шукає нестандарні рішення, хоча іноді блукає екзотичними манівцями.
Цікава семантика назви роману, в якій я побачила паралельні впливи техніки вітражу. Різнокольорове, прикрашене живописом скло, що характерне для готичної архітектури ( «тиша й прохолода старовинного костьолу за будь-якої спеки на вулиці, загадкові вітражі (підкреслення моє – Т. Д.), що підфарбовували сонячні промені, орнаменти, скульптури, запах свічок...») пропускає світло і завдяки цій властивості виникає аналогія-алегорія з тонкощами психологічного малюнку характера Поліни, її надпочуттєвістю і вразливістю. Одночасно, це сприймається, як метафора кришталевої прозорості її несподіваного, але заслуженого щастя.
Романи Мілі Іванцової містять усі ознаки бестселлеру: інтригуючі вигини, звивини, покручі сюжету, любовні пригоди, алкоголь, наркотики, бісексульні стосунки подруг і ще багато чого іншого. М. Іванцова зберігає природність свого авторського егоїзму й безапеляційності. Розум, поетична фантазія, знання літератури й культури, зокрема, Франції, дозволяють її уяві творити світ незаперечно цікавий, без перебільшення, на всі смаки, але в цілому, нових шляхів у прозі ХХІ століття письменниця не показує – вельми шкодить вірус «саганоманії». Я розумію, що це питання дискусійне, і з радістю прочитаю наступний твір М. Іванцової, аби впевнитись у майбутньому, що у теперішньому судженні помилилась.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І не введи нас у спокусу
Міла Іванцова. Вітражі: Роман. – К.: Нора-Друк, 2010. – 205 с. (Серія «День Європи»)Роман «Вітражі», як і попередній твір авторки – «Родовий відмінок», є дипломантом конкурсу «Коронація слова» (відповідно – 2009, 2010)
Міла Іванцова за освітою викладач французької мови, що круто змінила своє життя, зайнявшись різноманітною творчістю, зокрема, дизайном, петриківським розписом, фотографією, а зрештою – літературною творчістю.
У першому романі оповідається про те, як в пологовому будинку напередодні Нового року зустрілися породілля, у кожної – своя життєва історія. Один із головний вузликів сюжетної інтриги, що отримує подальший розвиток: від хлопчика з родовою вадою відмовляються батьки. Завдяки щасливому збігові обставин, хлопчика всиновлює одна з породіль, що свою дитину втратила.
.Події першого роману продовжуються через двадцять років. Це – розповідь про дітей, котрі народилися в один день і долі яких дивовижним чином (світ тісний, як горіхова шкаралуща!) переплелися у новому столітті й тисячолітті. Коли читала роман, згадувала великого розумника Ейнштейна, котрий утверджував, що в світі нема нічого випадкового, а якщо нам щось таким здається, то це результат наших неповних знань. На прикладі кількох родинних історій письменниця прагне заповнити прогалини читацького знання психології сімейних, сексуальних, поколіннієвих стосунків.
Письменниця не дуже переймається аналізом поведінки молодих героїв. А як впливають добрі чи злі вчинки дорослих на моральну ситуацію? На долю дітей? На їхній вибір? На оцінку й переоцінку духовних, моральних, життєвих цінностей? М. Іванцова відповідає на ці питання багатофункціонально й нічим не обмежує себе. Вона зображує типові події і характери у типових обставинах, тобто пише реалістично-традиційно. Сюжетні перипетії вельми насичені подіями й персонажами, навіть, перенасичені. І це суттєвий недолік авторки, котра ще не навчилася усікати все зайве.
Події роману «Вітражі» відбуваються у сучасній Україні. Головна героїня Поліна, перекладачка з французької, колись була вихована бабусею Ніколь, котра дивним чином після війни потрапила з Франції до СРСР. Події сюжету – ще одна історія становлення молодої жінки, котра заплутала у житті, і як результат – депресія, самотність, розгубленість, незадоволення собою. Складні стосунки з подругою Стефкою, яка по суті є психологічним двійником головної героїні, ніби зворотним боком її душі. Нюанси, тіні й відтінки дружби-любові заповнюють увесь роман. Внутрішня акустика тексту гармонійна і спокійна – інтонації авторської мови інтелігентні й витримані, без епатажу й скандалу.
Якщо порівняти стилістику першого і другого романів, то вони, на мою думку, принципово різні. Карта-схема тексту другого роману схожа на структуру постмодерного письма, коли важливі не слова, а те, що біля них, або замість них. Письменниця експериментує зі змістом, шукає нестандарні рішення, хоча іноді блукає екзотичними манівцями.
Цікава семантика назви роману, в якій я побачила паралельні впливи техніки вітражу. Різнокольорове, прикрашене живописом скло, що характерне для готичної архітектури ( «тиша й прохолода старовинного костьолу за будь-якої спеки на вулиці, загадкові вітражі (підкреслення моє – Т. Д.), що підфарбовували сонячні промені, орнаменти, скульптури, запах свічок...») пропускає світло і завдяки цій властивості виникає аналогія-алегорія з тонкощами психологічного малюнку характера Поліни, її надпочуттєвістю і вразливістю. Одночасно, це сприймається, як метафора кришталевої прозорості її несподіваного, але заслуженого щастя.
Романи Мілі Іванцової містять усі ознаки бестселлеру: інтригуючі вигини, звивини, покручі сюжету, любовні пригоди, алкоголь, наркотики, бісексульні стосунки подруг і ще багато чого іншого. М. Іванцова зберігає природність свого авторського егоїзму й безапеляційності. Розум, поетична фантазія, знання літератури й культури, зокрема, Франції, дозволяють її уяві творити світ незаперечно цікавий, без перебільшення, на всі смаки, але в цілому, нових шляхів у прозі ХХІ століття письменниця не показує – вельми шкодить вірус «саганоманії». Я розумію, що це питання дискусійне, і з радістю прочитаю наступний твір М. Іванцової, аби впевнитись у майбутньому, що у теперішньому судженні помилилась.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
