Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.15
20:37
розваж мене чимось небесний зодчий
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
2026.06.15
13:25
Я розхлюпую час, ніби воду вечірню.
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
2026.06.15
10:42
Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
2026.06.15
09:44
Колобки натхнення в павутині сірій,
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
2026.06.15
08:00
Мов сторожа зла за бранцем,
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
2026.06.15
06:14
Птах сумний на горобині
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
2026.06.14
23:13
Не маєтки паперові,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
2026.06.14
21:55
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2026.06.14
20:11
іще на хвилину дитинство городом недостигаючих полуниць · строго зелений нечервоніючий аґрус усе дозволяється їсти навіть не миючи · старий холодильник кавказ із характерною залізною ручкою що в одноруких бандитів тільки стирчить не догори а додолу · херн
2026.06.14
19:27
Ще прізвищ в давнину не існувало,
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
2026.06.14
17:29
Так сонце смажить невідступно
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
І не введи нас у спокусу
Міла Іванцова. Вітражі: Роман. – К.: Нора-Друк, 2010. – 205 с. (Серія «День Європи»)
Роман «Вітражі», як і попередній твір авторки – «Родовий відмінок», є дипломантом конкурсу «Коронація слова» (відповідно – 2009, 2010)
Міла Іванцова за освітою викладач французької мови, що круто змінила своє життя, зайнявшись різноманітною творчістю, зокрема, дизайном, петриківським розписом, фотографією, а зрештою – літературною творчістю.
У першому романі оповідається про те, як в пологовому будинку напередодні Нового року зустрілися породілля, у кожної – своя життєва історія. Один із головний вузликів сюжетної інтриги, що отримує подальший розвиток: від хлопчика з родовою вадою відмовляються батьки. Завдяки щасливому збігові обставин, хлопчика всиновлює одна з породіль, що свою дитину втратила.
.Події першого роману продовжуються через двадцять років. Це – розповідь про дітей, котрі народилися в один день і долі яких дивовижним чином (світ тісний, як горіхова шкаралуща!) переплелися у новому столітті й тисячолітті. Коли читала роман, згадувала великого розумника Ейнштейна, котрий утверджував, що в світі нема нічого випадкового, а якщо нам щось таким здається, то це результат наших неповних знань. На прикладі кількох родинних історій письменниця прагне заповнити прогалини читацького знання психології сімейних, сексуальних, поколіннієвих стосунків.
Письменниця не дуже переймається аналізом поведінки молодих героїв. А як впливають добрі чи злі вчинки дорослих на моральну ситуацію? На долю дітей? На їхній вибір? На оцінку й переоцінку духовних, моральних, життєвих цінностей? М. Іванцова відповідає на ці питання багатофункціонально й нічим не обмежує себе. Вона зображує типові події і характери у типових обставинах, тобто пише реалістично-традиційно. Сюжетні перипетії вельми насичені подіями й персонажами, навіть, перенасичені. І це суттєвий недолік авторки, котра ще не навчилася усікати все зайве.
Події роману «Вітражі» відбуваються у сучасній Україні. Головна героїня Поліна, перекладачка з французької, колись була вихована бабусею Ніколь, котра дивним чином після війни потрапила з Франції до СРСР. Події сюжету – ще одна історія становлення молодої жінки, котра заплутала у житті, і як результат – депресія, самотність, розгубленість, незадоволення собою. Складні стосунки з подругою Стефкою, яка по суті є психологічним двійником головної героїні, ніби зворотним боком її душі. Нюанси, тіні й відтінки дружби-любові заповнюють увесь роман. Внутрішня акустика тексту гармонійна і спокійна – інтонації авторської мови інтелігентні й витримані, без епатажу й скандалу.
Якщо порівняти стилістику першого і другого романів, то вони, на мою думку, принципово різні. Карта-схема тексту другого роману схожа на структуру постмодерного письма, коли важливі не слова, а те, що біля них, або замість них. Письменниця експериментує зі змістом, шукає нестандарні рішення, хоча іноді блукає екзотичними манівцями.
Цікава семантика назви роману, в якій я побачила паралельні впливи техніки вітражу. Різнокольорове, прикрашене живописом скло, що характерне для готичної архітектури ( «тиша й прохолода старовинного костьолу за будь-якої спеки на вулиці, загадкові вітражі (підкреслення моє – Т. Д.), що підфарбовували сонячні промені, орнаменти, скульптури, запах свічок...») пропускає світло і завдяки цій властивості виникає аналогія-алегорія з тонкощами психологічного малюнку характера Поліни, її надпочуттєвістю і вразливістю. Одночасно, це сприймається, як метафора кришталевої прозорості її несподіваного, але заслуженого щастя.
Романи Мілі Іванцової містять усі ознаки бестселлеру: інтригуючі вигини, звивини, покручі сюжету, любовні пригоди, алкоголь, наркотики, бісексульні стосунки подруг і ще багато чого іншого. М. Іванцова зберігає природність свого авторського егоїзму й безапеляційності. Розум, поетична фантазія, знання літератури й культури, зокрема, Франції, дозволяють її уяві творити світ незаперечно цікавий, без перебільшення, на всі смаки, але в цілому, нових шляхів у прозі ХХІ століття письменниця не показує – вельми шкодить вірус «саганоманії». Я розумію, що це питання дискусійне, і з радістю прочитаю наступний твір М. Іванцової, аби впевнитись у майбутньому, що у теперішньому судженні помилилась.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І не введи нас у спокусу
Міла Іванцова. Вітражі: Роман. – К.: Нора-Друк, 2010. – 205 с. (Серія «День Європи»)Роман «Вітражі», як і попередній твір авторки – «Родовий відмінок», є дипломантом конкурсу «Коронація слова» (відповідно – 2009, 2010)
Міла Іванцова за освітою викладач французької мови, що круто змінила своє життя, зайнявшись різноманітною творчістю, зокрема, дизайном, петриківським розписом, фотографією, а зрештою – літературною творчістю.
У першому романі оповідається про те, як в пологовому будинку напередодні Нового року зустрілися породілля, у кожної – своя життєва історія. Один із головний вузликів сюжетної інтриги, що отримує подальший розвиток: від хлопчика з родовою вадою відмовляються батьки. Завдяки щасливому збігові обставин, хлопчика всиновлює одна з породіль, що свою дитину втратила.
.Події першого роману продовжуються через двадцять років. Це – розповідь про дітей, котрі народилися в один день і долі яких дивовижним чином (світ тісний, як горіхова шкаралуща!) переплелися у новому столітті й тисячолітті. Коли читала роман, згадувала великого розумника Ейнштейна, котрий утверджував, що в світі нема нічого випадкового, а якщо нам щось таким здається, то це результат наших неповних знань. На прикладі кількох родинних історій письменниця прагне заповнити прогалини читацького знання психології сімейних, сексуальних, поколіннієвих стосунків.
Письменниця не дуже переймається аналізом поведінки молодих героїв. А як впливають добрі чи злі вчинки дорослих на моральну ситуацію? На долю дітей? На їхній вибір? На оцінку й переоцінку духовних, моральних, життєвих цінностей? М. Іванцова відповідає на ці питання багатофункціонально й нічим не обмежує себе. Вона зображує типові події і характери у типових обставинах, тобто пише реалістично-традиційно. Сюжетні перипетії вельми насичені подіями й персонажами, навіть, перенасичені. І це суттєвий недолік авторки, котра ще не навчилася усікати все зайве.
Події роману «Вітражі» відбуваються у сучасній Україні. Головна героїня Поліна, перекладачка з французької, колись була вихована бабусею Ніколь, котра дивним чином після війни потрапила з Франції до СРСР. Події сюжету – ще одна історія становлення молодої жінки, котра заплутала у житті, і як результат – депресія, самотність, розгубленість, незадоволення собою. Складні стосунки з подругою Стефкою, яка по суті є психологічним двійником головної героїні, ніби зворотним боком її душі. Нюанси, тіні й відтінки дружби-любові заповнюють увесь роман. Внутрішня акустика тексту гармонійна і спокійна – інтонації авторської мови інтелігентні й витримані, без епатажу й скандалу.
Якщо порівняти стилістику першого і другого романів, то вони, на мою думку, принципово різні. Карта-схема тексту другого роману схожа на структуру постмодерного письма, коли важливі не слова, а те, що біля них, або замість них. Письменниця експериментує зі змістом, шукає нестандарні рішення, хоча іноді блукає екзотичними манівцями.
Цікава семантика назви роману, в якій я побачила паралельні впливи техніки вітражу. Різнокольорове, прикрашене живописом скло, що характерне для готичної архітектури ( «тиша й прохолода старовинного костьолу за будь-якої спеки на вулиці, загадкові вітражі (підкреслення моє – Т. Д.), що підфарбовували сонячні промені, орнаменти, скульптури, запах свічок...») пропускає світло і завдяки цій властивості виникає аналогія-алегорія з тонкощами психологічного малюнку характера Поліни, її надпочуттєвістю і вразливістю. Одночасно, це сприймається, як метафора кришталевої прозорості її несподіваного, але заслуженого щастя.
Романи Мілі Іванцової містять усі ознаки бестселлеру: інтригуючі вигини, звивини, покручі сюжету, любовні пригоди, алкоголь, наркотики, бісексульні стосунки подруг і ще багато чого іншого. М. Іванцова зберігає природність свого авторського егоїзму й безапеляційності. Розум, поетична фантазія, знання літератури й культури, зокрема, Франції, дозволяють її уяві творити світ незаперечно цікавий, без перебільшення, на всі смаки, але в цілому, нових шляхів у прозі ХХІ століття письменниця не показує – вельми шкодить вірус «саганоманії». Я розумію, що це питання дискусійне, і з радістю прочитаю наступний твір М. Іванцової, аби впевнитись у майбутньому, що у теперішньому судженні помилилась.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
