Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.09
09:01
фак оф алле
але нормально взагалі
пасхальний зайчик
білий кролик
що усього всього
ворожого на тлі
не треба рими
почервонілі очі голубі
але нормально взагалі
пасхальний зайчик
білий кролик
що усього всього
ворожого на тлі
не треба рими
почервонілі очі голубі
2026.04.09
06:00
Безликий день без місяця й числа, -
Без запахів, без звуків і без зблисків, -
Лише сіріє непроглядна мла
І всюди мокро та підступно слизько.
Мов сонний сум весь простір оповив
І тишу заколисує навмисно,
Щоб понад лугом не лунав мотив
Веснянками за
Без запахів, без звуків і без зблисків, -
Лише сіріє непроглядна мла
І всюди мокро та підступно слизько.
Мов сонний сум весь простір оповив
І тишу заколисує навмисно,
Щоб понад лугом не лунав мотив
Веснянками за
2026.04.09
03:50
Холодний квітень розриває душу.
І сіра злива - в серце арбалет.
Ну як же так, мій незамінний Друже?
Зарано обірвався Ваш сонет!
Поставити питання зараз мушу:
Якщо не Ви, то хто ж тоді - Поет?
Хай заздрість чорна сяде у калюжу
І сіра злива - в серце арбалет.
Ну як же так, мій незамінний Друже?
Зарано обірвався Ваш сонет!
Поставити питання зараз мушу:
Якщо не Ви, то хто ж тоді - Поет?
Хай заздрість чорна сяде у калюжу
2026.04.08
20:03
Хлопець біг крізь дощі невідомо куди,
Навмання, без призначення, цілі,
Крізь безмежне нашестя стрімкої води,
Крізь епох навісні заметілі.
Хлопець біг крізь калюжі, яруги, рови,
Крізь Освенцими й Хіросіми.
І над ним виростали фатальні гриби
Навмання, без призначення, цілі,
Крізь безмежне нашестя стрімкої води,
Крізь епох навісні заметілі.
Хлопець біг крізь калюжі, яруги, рови,
Крізь Освенцими й Хіросіми.
І над ним виростали фатальні гриби
2026.04.08
19:30
покинуті тексти
що їх
фоліанти
та я
записую далі
слово за словом
на кухні чи
сидячи на унітазі
що їх
фоліанти
та я
записую далі
слово за словом
на кухні чи
сидячи на унітазі
2026.04.08
17:10
ЯРОСЛАВ ОЛЕГОВИЧ ЧОРНОГУЗ
(20.07.1963 - 08.04.2026)
ДРУЖЕ! ВЧИТЕЛЮ! МІЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ БАТЬКУ! Яяяяяяяяяяяяяяяяяк?
Пішов із життя Поет, який подарував цьому світу справжнє світло кохання. А мені - подарував мене! Колись представники акторської профес
(20.07.1963 - 08.04.2026)
ДРУЖЕ! ВЧИТЕЛЮ! МІЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ БАТЬКУ! Яяяяяяяяяяяяяяяяяк?
Пішов із життя Поет, який подарував цьому світу справжнє світло кохання. А мені - подарував мене! Колись представники акторської профес
2026.04.08
16:11
Західний вітер на згарищах сонної вулиці,
Кіт повернувся у пошуку крихти тепла.
Врешті до мене з надією ледве притулиться,
Вмоститься близько десь зліва і біля ребра.
Шкірою треться, а кігті розбиті та стомлені,
Зовсім промерзли худенькі на тілі кі
Кіт повернувся у пошуку крихти тепла.
Врешті до мене з надією ледве притулиться,
Вмоститься близько десь зліва і біля ребра.
Шкірою треться, а кігті розбиті та стомлені,
Зовсім промерзли худенькі на тілі кі
2026.04.08
11:14
Укотре бюся об залізобетонну стіну байдужості. Та не можна захаращувати Вибране пересічними і не завжди елементарно вичитаними текстами Олександра Сушка!
По-перше, Вибране - це обличчя порталу, який не варто перетворювати на міжсобойчик. А отже, це облич
2026.04.08
08:21
Якби не рвався навпростець
І оминав горби й баюри,
То був би вже давно кінець
Ходою зродженій зажурі.
Якби дослухався порад
Людей досвідчених і мудрих,
То не вертав би вік назад
Ні на зорі, ні пополудні.
І оминав горби й баюри,
То був би вже давно кінець
Ходою зродженій зажурі.
Якби дослухався порад
Людей досвідчених і мудрих,
То не вертав би вік назад
Ні на зорі, ні пополудні.
2026.04.08
06:03
Я не хочу рятувати світ,
Лізти на пекельну амбразуру.
Вже на аркуш ліг мій заповіт,
Він для більшості - макулатура.
Я не буду бігти навздогін
Тим, хто переміг і дні, і ночі.
Світ, неначе той невтомний млин,
Лізти на пекельну амбразуру.
Вже на аркуш ліг мій заповіт,
Він для більшості - макулатура.
Я не буду бігти навздогін
Тим, хто переміг і дні, і ночі.
Світ, неначе той невтомний млин,
2026.04.07
22:03
К-оли туман в ярах, як дим застиг,
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе
2026.04.07
20:39
валандався усяко шлявся
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом
2026.04.07
20:06
як апокаліпсис минеться
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
04.26
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
04.26
2026.04.07
19:48
Із дзеркала витікає смисл,
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
2026.04.07
18:59
І
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
2026.04.07
18:43
І тільки уява є швидша за світло,
і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Місячна фантазія у стилі модерн
Анна Багряна. Дивна така любов: Роман-соната. – К.: Нора-Друк, 2010, 208 с. ПК (Популярні книжки).
Анна Багряна – поет, прозаїк, драматург. У творчому доробку – 5 поетичних книг, роман «Етимологія крові», книга оповідань для дітей, лібретто до мюзиклу «Глорія», а також – оповідання, новели, драми. Твори перекладено багатьма мовами.
Роман «Етимологія крові» я вже рецензувала, тому повторю найсуттєвіше: розповідається історія життя-буття сучасної жінки на зламі двох систем. Безжальне дорослішання героїні, в принципі, не містить нічого оригінального, тут є і перший сексуальний досвід, і часта зміна коханців, що, в свою чергу, породжують втому, нудьгу й депресію, тобто повсякденна «суєта суєт» молодої жінки, котра переймається багатьма життєвими питаннями і вельми колоритно намагається їх вирішити. Героїня Ярка – інтелектуалка, сповнена передчуттів розкриття родинної таємниці, мандрує в Карпати, де й починається найцікавіше. Таємниця сусідить із таємницею, на таємниці сидить і таємницею поганяє. За авторкою, людські пристрасті не мають ні початку, ні завершення. І тут вона права: люди мало змінюються, вони просто одягають нові костюми і придумують собі нові помилки й нові мрії. Насправді ж, це – старі помилки і старі мрії. Цей роман (нагадаю – перший) відзначений премією «Коронація слова – 2008) і премією імені Олеся Гончара.
Будь-яка перемога додає впевненості у своїх силах, а це стимулює до нових звершень. Анна Багряна написала роман «Дивна така любов» під звуки «Місячної сонати» Л. В. Бетґовена. Авторка визначила жанр, як роман-соната. Мені – музикантові з класичною освітою, зізнаюся, було складно визначити пріорітети і творчі засади гармонійного поєднання у тексті царин Ерато і Евтерпи. Багато чого залишилося за лаштунками режисерського (читай – авторського) бачення ситуації. Але не буду сперечатися із письменницею, тим більше, що вона декларує свій духовний зв’язок із музичною сферою, як із найпершою ланкою людської відозви на Божественне слово.
Головна героїня – художниця Надія. Сюжет продовжує лінію першого роману – становлення героїні, як людини, як фахівця, як жінки, котра подорослішала у пострадянському суспільстві. Пошуки себе, пошуки любові, і нарешті, втрата і себе, і любові, що веде до згуби, бо героїня втрачає зв’язок з Батьківщиною, втрачає талант і кохання. Єдине, що рятує – музика – Образами, образАми, навіть, обрАзами, котрі тією ж музикою й виліковуються!
Анна Багряна – філософ. Зі сторінок направду цікавого роману вона намагається пояснити читачам (напевно, й собі також) щось вельми важливе. «Забагато зла у серці моєму щодня накопичувалося, і зло оте – у щось інше – негайно перевтілювати мусила, аби не самознищитися силою власного страшного. Так і картини нові народжувалися (...) Ніколи ніхто нікого не обдурить, бо нічого нікуди ні для кого не зникає ( ...) метафізична істина буття – проста і страшна водночас: минуле, теперішнє і майбутнє нероздільно, нерозривно співіснують у вимірі одному часовому, в одній малесенькій точці космічній. А відтак – ні минулого, ні теперішнього, ні майбутнього – насправді – немає. І ніколи ніхто нікого не обдурить...».
Отже, читачеві запропонована ще одна історія безталанної молодості. «Усе, що з нами трапляється, інакшим бути не може» – читаємо в тексті роману. Тобто, фатальність непереможна? А може, це вельми зручна позиція для героїні, котра виправдовує своє зневір’я, втрату моральних засад, безвільну покірливість і розгубленість віч-на-віч із реальною дійсністю?
«Чим тепер – зайнятися мушу – коли не-художниця?.. Ні, письменницею – не стану. Бракує слів і сюжетів, і думок оригінальних, дотепних. (...) Може, час настав – сина або доньку народити – нарешті?.. Тільки от, чи готова я сама – життя чуже – у власному – виношувати?.. Страшно. Ліньки. Забагато відповідальності. І – клопоти зайві Ні, не час іще.». Погодьтеся – у фінальному монолозі героїні є щось неприємне, навіть моторошне. Авторське визначення істини? Але є пом’якшуюча обставина – гадаю, що героїні Надії бракує надії і любові. Насамперед, любові до себе..
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Місячна фантазія у стилі модерн
Анна Багряна. Дивна така любов: Роман-соната. – К.: Нора-Друк, 2010, 208 с. ПК (Популярні книжки). Анна Багряна – поет, прозаїк, драматург. У творчому доробку – 5 поетичних книг, роман «Етимологія крові», книга оповідань для дітей, лібретто до мюзиклу «Глорія», а також – оповідання, новели, драми. Твори перекладено багатьма мовами.
Роман «Етимологія крові» я вже рецензувала, тому повторю найсуттєвіше: розповідається історія життя-буття сучасної жінки на зламі двох систем. Безжальне дорослішання героїні, в принципі, не містить нічого оригінального, тут є і перший сексуальний досвід, і часта зміна коханців, що, в свою чергу, породжують втому, нудьгу й депресію, тобто повсякденна «суєта суєт» молодої жінки, котра переймається багатьма життєвими питаннями і вельми колоритно намагається їх вирішити. Героїня Ярка – інтелектуалка, сповнена передчуттів розкриття родинної таємниці, мандрує в Карпати, де й починається найцікавіше. Таємниця сусідить із таємницею, на таємниці сидить і таємницею поганяє. За авторкою, людські пристрасті не мають ні початку, ні завершення. І тут вона права: люди мало змінюються, вони просто одягають нові костюми і придумують собі нові помилки й нові мрії. Насправді ж, це – старі помилки і старі мрії. Цей роман (нагадаю – перший) відзначений премією «Коронація слова – 2008) і премією імені Олеся Гончара.
Будь-яка перемога додає впевненості у своїх силах, а це стимулює до нових звершень. Анна Багряна написала роман «Дивна така любов» під звуки «Місячної сонати» Л. В. Бетґовена. Авторка визначила жанр, як роман-соната. Мені – музикантові з класичною освітою, зізнаюся, було складно визначити пріорітети і творчі засади гармонійного поєднання у тексті царин Ерато і Евтерпи. Багато чого залишилося за лаштунками режисерського (читай – авторського) бачення ситуації. Але не буду сперечатися із письменницею, тим більше, що вона декларує свій духовний зв’язок із музичною сферою, як із найпершою ланкою людської відозви на Божественне слово.
Головна героїня – художниця Надія. Сюжет продовжує лінію першого роману – становлення героїні, як людини, як фахівця, як жінки, котра подорослішала у пострадянському суспільстві. Пошуки себе, пошуки любові, і нарешті, втрата і себе, і любові, що веде до згуби, бо героїня втрачає зв’язок з Батьківщиною, втрачає талант і кохання. Єдине, що рятує – музика – Образами, образАми, навіть, обрАзами, котрі тією ж музикою й виліковуються!
Анна Багряна – філософ. Зі сторінок направду цікавого роману вона намагається пояснити читачам (напевно, й собі також) щось вельми важливе. «Забагато зла у серці моєму щодня накопичувалося, і зло оте – у щось інше – негайно перевтілювати мусила, аби не самознищитися силою власного страшного. Так і картини нові народжувалися (...) Ніколи ніхто нікого не обдурить, бо нічого нікуди ні для кого не зникає ( ...) метафізична істина буття – проста і страшна водночас: минуле, теперішнє і майбутнє нероздільно, нерозривно співіснують у вимірі одному часовому, в одній малесенькій точці космічній. А відтак – ні минулого, ні теперішнього, ні майбутнього – насправді – немає. І ніколи ніхто нікого не обдурить...».
Отже, читачеві запропонована ще одна історія безталанної молодості. «Усе, що з нами трапляється, інакшим бути не може» – читаємо в тексті роману. Тобто, фатальність непереможна? А може, це вельми зручна позиція для героїні, котра виправдовує своє зневір’я, втрату моральних засад, безвільну покірливість і розгубленість віч-на-віч із реальною дійсністю?
«Чим тепер – зайнятися мушу – коли не-художниця?.. Ні, письменницею – не стану. Бракує слів і сюжетів, і думок оригінальних, дотепних. (...) Може, час настав – сина або доньку народити – нарешті?.. Тільки от, чи готова я сама – життя чуже – у власному – виношувати?.. Страшно. Ліньки. Забагато відповідальності. І – клопоти зайві Ні, не час іще.». Погодьтеся – у фінальному монолозі героїні є щось неприємне, навіть моторошне. Авторське визначення істини? Але є пом’якшуюча обставина – гадаю, що героїні Надії бракує надії і любові. Насамперед, любові до себе..
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
