Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
2026.05.07
13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
2026.05.07
13:16
собак простих із передмістя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
2026.05.07
12:27
Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
2026.05.07
11:57
О, здалося, це кошмарний сон
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
2026.05.07
11:06
Навесні так легко дихать –
удихну на повні груди,
Де не кинеш оком, бачиш
арабески та причуди,
Вухо милі ловить пильне
сміху дзвони звідусюди
І забулися в коханні,
квіти, птиці, звірі й люди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...удихну на повні груди,
Де не кинеш оком, бачиш
арабески та причуди,
Вухо милі ловить пильне
сміху дзвони звідусюди
І забулися в коханні,
квіти, птиці, звірі й люди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Філософія війни
Володимир Погорецький. Шураві: Поезії. – Тернопіль: Астон, 2010. – 80 с.
Крилатий рядок із трагедії О. Пушкіна «Борис Годунов» невипадково послужив епіграфом до моєї рецензії на збірку, про яку мова, адже поетичні візії-образи, що народжені різними поетами у різні епохи, викликали у мене схожі емоційні реакції: потрясіння!
Володимир Погорецький (родом із села Полівці, Чортківського р-ну на Тернопільщині) – поет, журналіст, видавець, головний редактор літературно-мистецького та громадсько-політичного журналу «Золота ПЕКТОРАЛЬ», живе у Чорткові, невеликому містечку на заході Подільської височини, а історично – на сході Галичини, тобто на перетині світоглядів і доль ( згадаймо, що Чортків якийсь час був обласним центром, коли Тернопіль після Другої світової лежав у руїнах). Про себе поет говорить скупо, без пафосу: «Народився, вчився, женився...». В. Погорецький – учасник бойових дій в Афганістані, кавалер ордена «За заслуги», автор і упорядник поетичних і прозових книг, зокрема, «Афганістан. Книга пам’яті. Тернопільська область» (2002), «Обпалені війною» (2009) та інших.
Як і чому народилась збірка, про яку мова? Її назва походить від «шураві» – так називали на афганській війні радянських солдат. І хоча поезії В. Погорецького навіяні не тільки цією війною, її мотив присутній майже у кожному вірші, котрих у збірці – 62. Поет щиро і щедро розкриває таємниці своєї душі, розрізаної навпіл болем та образою за змарновані роки свого життя і загиблих побратимів: «Кричать золотоокі мінарети // Руїнами священної стіни. // Не вбивці ми. Між нами є поети, // Яким гірчить присяга до війни».
Зосередженість на пережитому суттєво вплинула на лексику, образність, метафори: «Скровавлене літо над світом, як помаранч (...) у ряд шикуються гроби (...) Могили встали на диби, перекопала смерть підземні ріки... ... весь світ, неначе мертвий лебідь, стоїть і споглядає власний труп». Коли не вистачає слів, поет використовує власні новотвори: «Барву неба розвидень розплів // Ув озерцях-очах, серцеквіті (...) Сонцебрів’ям над горлом криниць // Запалали оґолені душі (...) Ось хмарочолля днів Господніх (...) Он пам’ять розпустила сиві коси // І котить понадсвіттям віз» (...) У небі густих білоднів (...) Раює день собі золотовіршем» (виділення мої – Т. Д.).
Філософське мислення В. Погорецького має всі ознаки сучасного неоднозначного погляду суспільства на події афганської війни та її страшні наслідки, за котрі заплачено життями хлопців, яких ніхто не спитав, а чи вони хочуть умирати ? Але у строфах читач не знайде прямих інвективних звертань до винуватців загибелі «мільйонів розхристаних душ», за поета це робить його Муза: «Страшно. А жменя іуд // Під рядна ховає проценти, // Сурми скликають на Суд, // Смерть розставляє акценти».
Наступна цитата, на мою думку, вельми характерний приклад сповідування поетом засад естетики модерну – творення художніх образів містить виразні риси сюрреалізму, тобто розщепленої реальності: «І божеволіють солдати, // Коли сміються автомати, // Шугають душі в позасвіття // Невінчані... (...) Автомати співають хором (...) Очі ненароджених синів». Кожен оксюморон, як нервовий експресивний виплеск: автомати сміються, співають, а стан божевілля – нормальний стан для солдат, які вмирають невінчані, бо ще дуже молоді! І під той регіт, а чи поховальний спів, їм ввижаються їхні сини, котрі вже ніколи не народяться. Моторошна картина!
Сакральність душебуття поета в атмосфері конкретики абсурду (адже молоде життя і смерть – речі несумісні!) змальована витонченими образами, що викликають в уяві пастелі, створені пензлем Небесного Творця, і, попри все, дарують надію зболеному серцю.
Весна всміхнулась до бджоли,
Лелеки сонце цвітом вкрили,
Воскресли стоптані могили –
Загублені хтозна- коли.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філософія війни
«И мальчики кровавые в глазах…».
О. Пушкін
Володимир Погорецький. Шураві: Поезії. – Тернопіль: Астон, 2010. – 80 с.Крилатий рядок із трагедії О. Пушкіна «Борис Годунов» невипадково послужив епіграфом до моєї рецензії на збірку, про яку мова, адже поетичні візії-образи, що народжені різними поетами у різні епохи, викликали у мене схожі емоційні реакції: потрясіння!
Володимир Погорецький (родом із села Полівці, Чортківського р-ну на Тернопільщині) – поет, журналіст, видавець, головний редактор літературно-мистецького та громадсько-політичного журналу «Золота ПЕКТОРАЛЬ», живе у Чорткові, невеликому містечку на заході Подільської височини, а історично – на сході Галичини, тобто на перетині світоглядів і доль ( згадаймо, що Чортків якийсь час був обласним центром, коли Тернопіль після Другої світової лежав у руїнах). Про себе поет говорить скупо, без пафосу: «Народився, вчився, женився...». В. Погорецький – учасник бойових дій в Афганістані, кавалер ордена «За заслуги», автор і упорядник поетичних і прозових книг, зокрема, «Афганістан. Книга пам’яті. Тернопільська область» (2002), «Обпалені війною» (2009) та інших.
Як і чому народилась збірка, про яку мова? Її назва походить від «шураві» – так називали на афганській війні радянських солдат. І хоча поезії В. Погорецького навіяні не тільки цією війною, її мотив присутній майже у кожному вірші, котрих у збірці – 62. Поет щиро і щедро розкриває таємниці своєї душі, розрізаної навпіл болем та образою за змарновані роки свого життя і загиблих побратимів: «Кричать золотоокі мінарети // Руїнами священної стіни. // Не вбивці ми. Між нами є поети, // Яким гірчить присяга до війни».
Зосередженість на пережитому суттєво вплинула на лексику, образність, метафори: «Скровавлене літо над світом, як помаранч (...) у ряд шикуються гроби (...) Могили встали на диби, перекопала смерть підземні ріки... ... весь світ, неначе мертвий лебідь, стоїть і споглядає власний труп». Коли не вистачає слів, поет використовує власні новотвори: «Барву неба розвидень розплів // Ув озерцях-очах, серцеквіті (...) Сонцебрів’ям над горлом криниць // Запалали оґолені душі (...) Ось хмарочолля днів Господніх (...) Он пам’ять розпустила сиві коси // І котить понадсвіттям віз» (...) У небі густих білоднів (...) Раює день собі золотовіршем» (виділення мої – Т. Д.).
Філософське мислення В. Погорецького має всі ознаки сучасного неоднозначного погляду суспільства на події афганської війни та її страшні наслідки, за котрі заплачено життями хлопців, яких ніхто не спитав, а чи вони хочуть умирати ? Але у строфах читач не знайде прямих інвективних звертань до винуватців загибелі «мільйонів розхристаних душ», за поета це робить його Муза: «Страшно. А жменя іуд // Під рядна ховає проценти, // Сурми скликають на Суд, // Смерть розставляє акценти».
Наступна цитата, на мою думку, вельми характерний приклад сповідування поетом засад естетики модерну – творення художніх образів містить виразні риси сюрреалізму, тобто розщепленої реальності: «І божеволіють солдати, // Коли сміються автомати, // Шугають душі в позасвіття // Невінчані... (...) Автомати співають хором (...) Очі ненароджених синів». Кожен оксюморон, як нервовий експресивний виплеск: автомати сміються, співають, а стан божевілля – нормальний стан для солдат, які вмирають невінчані, бо ще дуже молоді! І під той регіт, а чи поховальний спів, їм ввижаються їхні сини, котрі вже ніколи не народяться. Моторошна картина!
Сакральність душебуття поета в атмосфері конкретики абсурду (адже молоде життя і смерть – речі несумісні!) змальована витонченими образами, що викликають в уяві пастелі, створені пензлем Небесного Творця, і, попри все, дарують надію зболеному серцю.
Весна всміхнулась до бджоли,
Лелеки сонце цвітом вкрили,
Воскресли стоптані могили –
Загублені хтозна- коли.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"На розпутті велелюднім . Новели Богдана Мельничука"
• Перейти на сторінку •
"Місячна фантазія у стилі модерн"
• Перейти на сторінку •
"Місячна фантазія у стилі модерн"
Про публікацію
