
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Поеми
/
Зі збірки "По той кінець веселки"
Народження
***
І досі кровоточить пуповина,
Важкі у Революції пологи.
Така ще безпорадна Перемога,
Немов новонароджена дитина.
Ще правосуддя кліпає невинно
І правда ледь зіп'ялася на ноги.
...Тікала геть новітня Катерина,
Свій згорток залишивши край дороги.
На люднім місці. Може, хто наткнеться.
Хтось небайдужий. Як не раз бувало.
Чого воно у світі так ведеться?
Казав, що любить... Та й вона кохала.
Нехай та ніч у невідь западеться,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
***
Що мить щасливу з горем пов'язала, -
Хай не проститься ночі тій пекучій.
Рої сніжинок, мов дроти колючі,
Під ноги слались, руки обвивали.
Чи ще сирітських доль у світі мало?
Ніж множити страждання, краще - з кручі.
Любові серце битись перестало,
А сироти на цій землі - живучі.
Заручниця причини? Чи причинна?
На ковдру снігу згорток свій поклала...
А може, просто мріяла про сина?
І Віктором в думках вже називала?
...Вітала перемогу Україна.
Народження дівчатко святкувало.
***
Народження дівчатко святкувало.
Уперше. Просто неба. На узбіччі.
Дивилась вічність крихітці у вічі -
І ще ні дивувала, ні лякала.
Зима їй біле крижмо дарувала,
Пророчили вік довгий зорі віщі.
...А тій, що свого щастя відцуралась,
Зреклась, немов Христа (хоч і не тричі), -
Чи їй колись кольне у серці, тенькне?
Навіє тугу видиво предивне? -
На теплім лоні лагідної неньки,
Явившись світу, в перший сон порине
Дитя жадане... А воно, бідненьке, -
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.
***
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини,
Тендітне тільце за життя боролось.
Одне-однісіньке. Лиш ніч навколо.
І час лічив небайдуже хвилини.
І місяць хмарки підбивав перину,
Він звик не перейматись людським болем.
І поміж зір котилось без упину -
Чумацьким Шляхом - снів фатальне коло.
І небо, наче перемерзла квітка,
Ронило долу білі пелюстини.
І до замерзлих рученят сирітки
Стурбовано хилилась горобина:
"Де ж матінка? Щось матінки не видко!"
...За матінку їй стала хуртовина.
***
За матінку їй стала хуртовина.
Захоче - то й навіки приголубить.
Як рідна ненька донечку не любить,
То що ж тут вдієш? Совість - не світлина.
А в хуртовин - любов не половинна,
Обійми ніжні і душа - не груба:
"Чия ж ти будеш, дівчинко-перлино,
Загублена печаль чи долі згуба?
Злочинниця - твоя нещасна мати,
Вона тебе сама у себе вкрала.
А я тобі дам все: скарби і шати.
І затишок, якого ти не знала", -
Голубила маленькі ноженята.
Снігами пеленала. Цілувала.
***
Снігами пеленала. Цілувала.
І пестила покинуте дівчатко,
Так ніби починалася спочатку,
Від власної любові завмирала.
Мов зводила усі кінці й начала
І знов тонула в милім безпорядку:
То колискову місячну співала,
То десь почуту зоряну колядку.
- Не дам тобі загинути даремно.
Ти виростеш. І станеш, мов царівна.
Світ в тебе закохається шалено.
Прийде весна в твій дім на уродини.
І пригадає разом люд хрещений -
Була їй за хрещену Україна.
***
Була їй за хрещену Україна.
Ім'я подарувала і надію.
...А я тобі ще й на добро засію,
Покличу Перемогу на хрестини.
(Ви з нею - діти світлої години).
Планету в біле приберу, як вмію,
Спокутую усі чужі провини, -
Пробач свою матусеньку-завію.
Судилося тобі ім'я красиве,
Воно, немов саме тебе обрало.
Рости мерщій на радість і на диво.
Тебе дбайливі руки підібрали.
... Дівчатком милувалась чорнобривим,
До серця пригортала, колихала.
***
До серця пригортала, колихала
На мозолястих лагідних долонях.
Майдану помаранчеве осоння
Стрічками і надіями квітчала.
Весни, як вітру свіжого чекала.
Як сонечка перед світанком - сонях.
В колиску мрії спатоньки вкладала
Не падчерку чужу, а рідну доню:
- Хай нескінченним буде твій початок.
І помста зроду спогадам не муляє.
...Солодкі снива линуть до дівчаток.
І ніч повіки стомлено вже стулює,
А ти ще не зімкнула оченяток.
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
***
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Твій рідний дім - гостинний сиротинець.
А від порога - довгий шлях-гостинець
В майбутнє, де і недруги, і друзі є.
Під вікнами сад сонно іній струшує,
Ждучи морозний ранок на гостину.
Й ніщо застиглу тишу не порушує.
І ти засни, засни, моя дитино.
Хай буде сном всі чорні вроки змовлено,
Прийде в притулок казочка запрошена.
Їх стільки у цих стінах перемовлено,
Скількох стрічала стежка запорошена.
...А може, твоїй матінці пороблено?
Десь тужить твоя мати, заворожена?
***
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Навіки перекинувшись зозулею.
Любується здаля своєю Юлею,
Спокутою і відстанню знеможена.
Душа її до болю приморожена,
А може, і до втіхи - злою долею.
Живе собі нічим не потривожена
І любить борщ чи сало із цибулею.
Хто знає, чи за доньку Богу молиться,
Чи грішні мрії у думках вигулюює?
Покинута небес її околиця.
Підкинуте дитя в гніздечку люляє.
...Руйнуються світи і знову творяться.
Десь батько-вітер по світах розгулює.
***
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Гуляй-душа. Весь світ - як гуляй-поле.
Стерня сумління мертві сни не коле
І тогорішній спогад - не розчулює.
Ріка життя... Такого в ній намулу є,
До дна вже не розчистити ніколи.
Крутне з розгону час земною кулею...
Не татко поведе тебе до школи.
І перейматись буде не тобою -
Твоя матуся. На роки помножений
Не стихне біль під сумнівів лузгою.
Душевна сліпота - як вада вроджена.
Та рану в серці співчуття загоїть.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
***
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Такі відкрились далі перед нами,
Ясними помережані стежками.
Між них - одна твоя, ніким неходжена.
Для вічних почуттів ти Богом створена,
Дарма, що недолюблена батьками.
Ще будуть в тебе: мрій трава нескошена
І спогади, порослі споришами.
Роки біжать, мов коні буйногриві.
Ми разом, тож незгоди всі подужаєм.
Ще будуть в нас з тобою дні щасливі.
Хай зустріч з нелюбов'ю не засмучує,
В житті, як на безмежній щедрій ниві -
Є люди темні, але й світлі й чулі є.
***
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Є влада темноти - і світло Влади.
Зійшло вже незагасне сонце Правди,
Хоч ранок сніжні брови ще нахмурює.
Свободи пісня у серцях відлунює, -
Прийдешньої весни й любові ради:
Щоб ти росла на втіху світу, Юліє,
Щоб світ не знав ні підлості, ні зради.
Майбутнє нам з тобою будувати.
Вродила рясно нація відроджена
І незнищенні - добрих справ загати.
А хлЮпне відчай в душі, не дай, Боже, нам -
Собі й тобі наважусь нагадати:
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
***
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
Повік-віків не буде переводу
Твоєму неподоланому роду.
І віра не знесилиться, здорожена.
Надія, мов зоря новонароджена,
Зове увись доньку свого народу.
Різдво любові над Майданом, отже нам
Зійде з небес ще й Мудрість - в нагороду.
Всі покручі пощезнуть й поторочі.
І будеш ти. І буде Батьківщина.
І будуть Кобзаря рядки пророчі.
Одна мета і доля в нас - єдина.
...А правди слово й досі кровоточить.
І досі кровоточить пуповина.
***
І досі кровоточить пуповина,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
Народження дівчатко святкувало,
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.
За матінку їй стала хуртовина, -
Снігами пеленала, цілувала.
Була їй за хрещену - Україна,
До серця пригортала, колихала:
- Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
25.02.-09.03.2005
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Народження
...А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі...
Т.Г.Шевченко
Юлія Вікторівна Переможна - так добрі люди назвали знайдене на одній із вранішніх вулиць Дрогобича новонароджене дитя, яке чудом вижило у доволі морозяну ніч, саме тоді, коли Помаранчева революція святкувала перемогу.

І досі кровоточить пуповина,
Важкі у Революції пологи.
Така ще безпорадна Перемога,
Немов новонароджена дитина.
Ще правосуддя кліпає невинно
І правда ледь зіп'ялася на ноги.
...Тікала геть новітня Катерина,
Свій згорток залишивши край дороги.
На люднім місці. Може, хто наткнеться.
Хтось небайдужий. Як не раз бувало.
Чого воно у світі так ведеться?
Казав, що любить... Та й вона кохала.
Нехай та ніч у невідь западеться,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
***
Що мить щасливу з горем пов'язала, -
Хай не проститься ночі тій пекучій.
Рої сніжинок, мов дроти колючі,
Під ноги слались, руки обвивали.
Чи ще сирітських доль у світі мало?
Ніж множити страждання, краще - з кручі.
Любові серце битись перестало,
А сироти на цій землі - живучі.
Заручниця причини? Чи причинна?
На ковдру снігу згорток свій поклала...
А може, просто мріяла про сина?
І Віктором в думках вже називала?
...Вітала перемогу Україна.
Народження дівчатко святкувало.
***
Народження дівчатко святкувало.
Уперше. Просто неба. На узбіччі.
Дивилась вічність крихітці у вічі -
І ще ні дивувала, ні лякала.
Зима їй біле крижмо дарувала,
Пророчили вік довгий зорі віщі.
...А тій, що свого щастя відцуралась,
Зреклась, немов Христа (хоч і не тричі), -
Чи їй колись кольне у серці, тенькне?
Навіє тугу видиво предивне? -
На теплім лоні лагідної неньки,
Явившись світу, в перший сон порине
Дитя жадане... А воно, бідненьке, -
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.
***
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини,
Тендітне тільце за життя боролось.
Одне-однісіньке. Лиш ніч навколо.
І час лічив небайдуже хвилини.
І місяць хмарки підбивав перину,
Він звик не перейматись людським болем.
І поміж зір котилось без упину -
Чумацьким Шляхом - снів фатальне коло.
І небо, наче перемерзла квітка,
Ронило долу білі пелюстини.
І до замерзлих рученят сирітки
Стурбовано хилилась горобина:
"Де ж матінка? Щось матінки не видко!"
...За матінку їй стала хуртовина.
***
За матінку їй стала хуртовина.
Захоче - то й навіки приголубить.
Як рідна ненька донечку не любить,
То що ж тут вдієш? Совість - не світлина.
А в хуртовин - любов не половинна,
Обійми ніжні і душа - не груба:
"Чия ж ти будеш, дівчинко-перлино,
Загублена печаль чи долі згуба?
Злочинниця - твоя нещасна мати,
Вона тебе сама у себе вкрала.
А я тобі дам все: скарби і шати.
І затишок, якого ти не знала", -
Голубила маленькі ноженята.
Снігами пеленала. Цілувала.
***
Снігами пеленала. Цілувала.
І пестила покинуте дівчатко,
Так ніби починалася спочатку,
Від власної любові завмирала.
Мов зводила усі кінці й начала
І знов тонула в милім безпорядку:
То колискову місячну співала,
То десь почуту зоряну колядку.
- Не дам тобі загинути даремно.
Ти виростеш. І станеш, мов царівна.
Світ в тебе закохається шалено.
Прийде весна в твій дім на уродини.
І пригадає разом люд хрещений -
Була їй за хрещену Україна.
***
Була їй за хрещену Україна.
Ім'я подарувала і надію.
...А я тобі ще й на добро засію,
Покличу Перемогу на хрестини.
(Ви з нею - діти світлої години).
Планету в біле приберу, як вмію,
Спокутую усі чужі провини, -
Пробач свою матусеньку-завію.
Судилося тобі ім'я красиве,
Воно, немов саме тебе обрало.
Рости мерщій на радість і на диво.
Тебе дбайливі руки підібрали.
... Дівчатком милувалась чорнобривим,
До серця пригортала, колихала.
***
До серця пригортала, колихала
На мозолястих лагідних долонях.
Майдану помаранчеве осоння
Стрічками і надіями квітчала.
Весни, як вітру свіжого чекала.
Як сонечка перед світанком - сонях.
В колиску мрії спатоньки вкладала
Не падчерку чужу, а рідну доню:
- Хай нескінченним буде твій початок.
І помста зроду спогадам не муляє.
...Солодкі снива линуть до дівчаток.
І ніч повіки стомлено вже стулює,
А ти ще не зімкнула оченяток.
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
***
Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Твій рідний дім - гостинний сиротинець.
А від порога - довгий шлях-гостинець
В майбутнє, де і недруги, і друзі є.
Під вікнами сад сонно іній струшує,
Ждучи морозний ранок на гостину.
Й ніщо застиглу тишу не порушує.
І ти засни, засни, моя дитино.
Хай буде сном всі чорні вроки змовлено,
Прийде в притулок казочка запрошена.
Їх стільки у цих стінах перемовлено,
Скількох стрічала стежка запорошена.
...А може, твоїй матінці пороблено?
Десь тужить твоя мати, заворожена?
***
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Навіки перекинувшись зозулею.
Любується здаля своєю Юлею,
Спокутою і відстанню знеможена.
Душа її до болю приморожена,
А може, і до втіхи - злою долею.
Живе собі нічим не потривожена
І любить борщ чи сало із цибулею.
Хто знає, чи за доньку Богу молиться,
Чи грішні мрії у думках вигулюює?
Покинута небес її околиця.
Підкинуте дитя в гніздечку люляє.
...Руйнуються світи і знову творяться.
Десь батько-вітер по світах розгулює.
***
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Гуляй-душа. Весь світ - як гуляй-поле.
Стерня сумління мертві сни не коле
І тогорішній спогад - не розчулює.
Ріка життя... Такого в ній намулу є,
До дна вже не розчистити ніколи.
Крутне з розгону час земною кулею...
Не татко поведе тебе до школи.
І перейматись буде не тобою -
Твоя матуся. На роки помножений
Не стихне біль під сумнівів лузгою.
Душевна сліпота - як вада вроджена.
Та рану в серці співчуття загоїть.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
***
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Такі відкрились далі перед нами,
Ясними помережані стежками.
Між них - одна твоя, ніким неходжена.
Для вічних почуттів ти Богом створена,
Дарма, що недолюблена батьками.
Ще будуть в тебе: мрій трава нескошена
І спогади, порослі споришами.
Роки біжать, мов коні буйногриві.
Ми разом, тож незгоди всі подужаєм.
Ще будуть в нас з тобою дні щасливі.
Хай зустріч з нелюбов'ю не засмучує,
В житті, як на безмежній щедрій ниві -
Є люди темні, але й світлі й чулі є.
***
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Є влада темноти - і світло Влади.
Зійшло вже незагасне сонце Правди,
Хоч ранок сніжні брови ще нахмурює.
Свободи пісня у серцях відлунює, -
Прийдешньої весни й любові ради:
Щоб ти росла на втіху світу, Юліє,
Щоб світ не знав ні підлості, ні зради.
Майбутнє нам з тобою будувати.
Вродила рясно нація відроджена
І незнищенні - добрих справ загати.
А хлЮпне відчай в душі, не дай, Боже, нам -
Собі й тобі наважусь нагадати:
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
***
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
Повік-віків не буде переводу
Твоєму неподоланому роду.
І віра не знесилиться, здорожена.
Надія, мов зоря новонароджена,
Зове увись доньку свого народу.
Різдво любові над Майданом, отже нам
Зійде з небес ще й Мудрість - в нагороду.
Всі покручі пощезнуть й поторочі.
І будеш ти. І буде Батьківщина.
І будуть Кобзаря рядки пророчі.
Одна мета і доля в нас - єдина.
...А правди слово й досі кровоточить.
І досі кровоточить пуповина.
***
І досі кровоточить пуповина,
Що мить щасливу з горем пов'язала.
Народження дівчатко святкувало,
Мов з пуп'янка, з'явившись із ряднини.
За матінку їй стала хуртовина, -
Снігами пеленала, цілувала.
Була їй за хрещену - Україна,
До серця пригортала, колихала:
- Засни, сирітко, люлі-люлі, Юліє...
Десь тужить твоя мати, заворожена,
Десь батько-вітер по світах розгулює.
Не плач, рідненька, плакати не гоже нам.
Є люди темні, але й світлі, й чулі є.
Ти - Переможна. Тож - не переможена.
25.02.-09.03.2005
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію