У розмовах, присвячених сучасній
українській літературі, часто критики закидають
письменникам надмірність ненормативної лекси-
ки, розбещеності образу негативного героя із
цигаркою в зубах і пляшкою пива у руці.
Можливо? це дійсно так, але треба враху-
вати і той факт, що двотисячники -діти важкої епо-
хи, реформ, змін президентів, революції. Багато з
них народилися навіть не в цій країні, а в УРСР.
Ненормативна лексика - це виражен-
ня емоцій, чи, все таки, «хвороблива потреба в
піарі»?Спробуємо у цьому розібратись.
Чим наразі можуть шокувати двотисячни-
ки? Матюками? Ненормативна лексика давно
посіла почесне місце в арсеналі художніх засобів
багатьох їхніх попередників, у тому числі й останніх
поетів минулого тисячоліття – вісімдесятників,
навіть декого з класиків української літератури.
Візьмемо збірку С. Жадана «Ефіопія».
Відкриваючи цю книгу, зразу зустрічаємо негативні
персонажі і вище згадану лексику та жаргони:
«Євросоюзом керує сволота »(ст. 5), « Фігачить
по облому/ переборюючи втому»(ст.3)та інші.
Головні герої побиті, зламані ХХ століттям, вони
«діти робітників,котрі живуть на спальних рай-
онах/ сходяться на пустирях за чорними тепло-
трасами/ і кожного вечора грають від оборони,/
витоптуючи траву китайськими адідасами »(ст.
23). Невід’ємним атрибутом героїв є цигарки, тра-
ва, сестри проститутки і «бухло ». Їм тільки що і
залишається робити, - так це «Сидіти й пити своє
вино./Дивлячись смерті в просте лице»(ст.20),
«вивчають печальні дівочі обличчя/ і курять
справжній дорослий табак.»(ст. 25), ніби нама-
гаючись стати дорослішими, «Без зміни одягу
й паспортів,/ червоне вино допиваючи з фля-
ги» (ст.30). Вони «юні обірвані королі/ борделів і
пивняків » (ст. 39). Можливо в алкоголі вони шу-
кають спасіння змогу забутись, позбавитись від
всіх проблем, що нависли над ними. Іван Сто-
лярчук в статті «У пошуках землі обітованої» пи-
сав: «Героїв своїх творів Сергій Жадан, порівнює
із чорношкірими африканцями, які, згідно з
растафаріанською релігією, чекають на пришестя
бога Джа, який поведе їх в рай на землі в омріяну
Ефіопію. Щоправда герої книги Жадана свій рай
шукають самі. І в наркокур’єрів, і в нелегальних
емігрантів, колишніх в’язнів, і в молодих поетів,
і в досвідчених повій. Своя Ефіопія. Сергій Жа-
дан розповідає про неї по-різному, але однаково
без байдужості стороннього спостерігача. Про-
вокативно обравши темою своїх віршів пригоди
довкола наркотичної речовини, письменник ніби
випробовує сучасний світ». Можливо і так, ця сіра
маса, давно втративши надію, не добивається
кращого життя, а просто чекає спасіння і того, хто
поведе їх до світлого майбутнього із цього бруду.
Або, для них свобода і відвертість -це і є їх щастя?
Яскравим образ негативного героя постає
в поезії Андрія Любки, молодого,без сумніву, та-
лановитого поета, в його збірці «Тероризм».Ча-
сто Любку дорікають у вживанні ненормативної
лексики, аморальності. Сам А. Любка у статті
«Життя має бути коротким і сліпучим, як кокаїнова
доріжка» говорить про ненормативну лексику:
« - Зрештою, я не так вже й багато вживаю тих
лайливих слів, а коли вживаю, то, на мій погляд,
виправдано. Наприклад, не можу собі уявити,
якими словами можна виразити почуття людини,
котрій на ногу впав камінь чи якій продали галіму
траву? Мова – одна, в ній нема жодного поділу,
треба об’єднувати, збагачувати мову, а не шукати
в ній якісь теоретичні поділи. Мова дає можливість
писати про все, вона дає всі варіанти, в цьому її
фішка» З однієї точки зору він правий, в суч.
українській літературі повинно бути присутнє все
і секс, і алкоголь, і навіть « лайлива лексика».
Бо в такому світі ми живемо зараз! Але, де ж мо-
раль, етика, чи потрібна вона сучасній людині?
Його персонаж збірки «Тероризм», у вірші «Ти-
чина з Рильським», зізнається про себе сам: «Я
голосно матюкаюся, докурюю недопалки…»(ст.3),
« Павло з Максимом розпочинають нову пляшку,
курва, у мене/ Завтра екзамен, я також нестерп-
но хочу випити.»(ст.3).Але, разом з тим, його ге-
рой ліричний, з своїми думками, поглядом на цей
світ. У вірші «В’язкий туман, затяжний дощ» герой
прокидається зранку і виходить на балкон курити
« Мальборо », просто думаючи «…про цей
в’язкий туман, про перші ранкові/ Маршрутки,
про чергову тріщину в / стосунках.». Його герой
викликає у читача до себе певною мірою просто
жалість,співчуття . Як зазначив Юрій Завадський,
«Андрій Любка грішить участю в поетичних сле-
мах », а чим ще можна заінтригувати слухача, як
не ненормативною лексикою. Сам персонаж Люб-
ки називає українську поезію «сучою». Його вірші
більше спрямовані на усне читання і тому на меті,
в першу чергу, є ціль шокувати слухача. Олег Ко-
царев в статті «Поезія підліткового суспільства»,
що була надрукована в журналі «Дніпро», назвав
поезію Любки «потужним піар – наївом ». Чи
дійсно це так, напевне, ні. Андрій правий, його не-
нормативна лексика є засобом вираження емоцій,
страждань, переживань. Хоч в деяких своїх
віршах він і зловживає нею. Андрія Любку нази-
вають «генералом західного фронту», його твори
цікаві молоді, бо в них відображене справжнє жит-
тя у всіх своїх аспектах і проявах, а не видумане,
красиве. Все таки, «Краще гірка правда, ніж пре-
красна брехня ». Але, як зазначив Юрій Завадсь-
кий, «Насторожує нас в стосунку до творчості
А.Любки та його ровесників, – яким чином тала-
новитому поетові не стати зіркою-одноденкою в
українському літературному процесі?». І справді,
скільки їх молодих двотисячників, які самі сором-
ляться себе так називати, поглинули у цей світ
гіркої правди. Цього факту з літератури не вики-
неш, а отже, їхня література, яка порушує всі ка-
нони моралі і етики має, право на життя.


автор Богдан Боденчук