ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
12:13
Потвори видають свою потворність за неповторність.
Росіяни поважають тільки підкорені народи, усіх інших ненавидять або бояться.
Ті, що прикидаються носіями абсолютної істини, найчастіше і є абсолютними брехунами.
Правду можна скомпілювати так,
2024.05.19
11:36
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордує власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороб
2024.05.19
09:09
Кажеш, з Чорноволом за столом
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
2024.05.19
06:04
Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
2024.05.17
15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Тучак (1993) /
Проза
Безлад душі.
Чому на душі стає так темно й похмуро…?
Здається, що все котиться в бездонну прірву чорно-білих миттєвостей минулого…
Хотілося б заплакати, проте розумієш, що весь твій біль не зможуть втамувати кілька гірко-солоних капель…
І ти продовжуєш маскувати все те, що тебе з’їдає із середини за веселою усмішкою і дотепними фразами, щоб ніхто й ніколи не побачив того урагану морального бруду, гіркоти, злоби, болю, егоїзму, самотності, образи, самолюбства, який щодня збільшується і, здається, поглинає тебе повністю…
Пролазить в думки, в серце , шматує і без того розстріляну душу, нахабно крадучи останні сили… життєві сили…
Хочеться залишити все…
А спогади… спогади викинути, спалити, втопити, викоренити з пам’яті, але вони знову і знову хапаються за ще незагоєні рани минулого, розриваючи їх до жалібних потоків сліз, образ, несказаних німих слів, які, мов отрута, потроху вбивають… вбивають останні залишки щастя, які ще час від часу намагаються пробиватися, крізь всю чорноту буденної гріховності…
Здається, в такі моменти здатен на все, навіть залишити цей шумний, вічно заклопотаний непотребом світ…
Але… потроху приходиш до тями… розумієш, що є рідні, друзі… люди, яким без тебе буде насправді важко…
згадуєш найкращу подругу, яка постійно має вагон різноманітних проблем і розумієш, що без тебе тут ніяк…
як би це не звучало банально, проте з втратою кожного із нас світ, хоча б трішечки, але все-таки змінюється… і змінюється не на краще…
Можливо це просто мої депресивні думки, якими я можу поділитись лише з папером…
а, може, глибока суть всього нашого існування…
Не знаю… вам судити…
( В день, який здавався гірким закінченням мого існування…)
2010р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Безлад душі.
В мене є задум створити свою маленьку збірку " Щоденник Невдахи "
Тому тут я буду викладати свої маленькі новели, які туди входитимуть.
Чекаю на оцінку...
Безлад душі.
Чому на душі стає так темно й похмуро…?
Здається, що все котиться в бездонну прірву чорно-білих миттєвостей минулого…
Хотілося б заплакати, проте розумієш, що весь твій біль не зможуть втамувати кілька гірко-солоних капель…
І ти продовжуєш маскувати все те, що тебе з’їдає із середини за веселою усмішкою і дотепними фразами, щоб ніхто й ніколи не побачив того урагану морального бруду, гіркоти, злоби, болю, егоїзму, самотності, образи, самолюбства, який щодня збільшується і, здається, поглинає тебе повністю…
Пролазить в думки, в серце , шматує і без того розстріляну душу, нахабно крадучи останні сили… життєві сили…
Хочеться залишити все…
А спогади… спогади викинути, спалити, втопити, викоренити з пам’яті, але вони знову і знову хапаються за ще незагоєні рани минулого, розриваючи їх до жалібних потоків сліз, образ, несказаних німих слів, які, мов отрута, потроху вбивають… вбивають останні залишки щастя, які ще час від часу намагаються пробиватися, крізь всю чорноту буденної гріховності…
Здається, в такі моменти здатен на все, навіть залишити цей шумний, вічно заклопотаний непотребом світ…
Але… потроху приходиш до тями… розумієш, що є рідні, друзі… люди, яким без тебе буде насправді важко…
згадуєш найкращу подругу, яка постійно має вагон різноманітних проблем і розумієш, що без тебе тут ніяк…
як би це не звучало банально, проте з втратою кожного із нас світ, хоча б трішечки, але все-таки змінюється… і змінюється не на краще…
Можливо це просто мої депресивні думки, якими я можу поділитись лише з папером…
а, може, глибока суть всього нашого існування…
Не знаю… вам судити…
( В день, який здавався гірким закінченням мого існування…)
2010р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію