Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Слово на церемонії вручення Ордена «За інтелектуальну відвагу»
Орден «За інтелектуальну відвагу» – Мойсеєві Фішбейну
Ордена «За інтелектуальну відвагу», за рішенням Капітули культурологічного часопису «Ї», удостоєно Мойсея Фішбейна. Церемонія вручення Ордена відбулася 15 грудня 2010 року у Львові – в Палаці Потоцьких.
Мойсей Фішбейн
український поет і перекладач
Слово на церемонії вручення
Ордена «За інтелектуальну відвагу»
Львів, Палац Потоцьких
15 грудня 2010 року
Високодостойна Капітуло!
Високоповажна громадо!
Сказано: «За інтелектуальну відвагу». Я не знаю, що це таке.
Хіба то відвага – не продавати й не продаватися? Хіба то відвага – казати те, що думаєш, і чинити так, як кажеш? Хіба то відвага – чинити згідно з Господніми заповітами й власним сумлінням? Хіба то відвага – творити так, як тобі дав Усевишній? Хіба то відвага – не відштовхнути простягнуту до тебе Господню долоню, що на ній лежить Його дар: божиста, богодана, богообрана Українська Мова? Хіба то відвага – чути в Мові Господню симфонію й нести цю симфонію іншим?
Усевишній дав мені душу – часточку Себе. Хіба то відвага – не оскверняти душу свою – часточку Господа?
Я дякую Всевишньому й своїм батькам.
Я дякую своїм навчителям – Миколі Бажанові, Миколі Лукашеві, Григорієві Кочуру, Леонідові Первомайському.
Я дякую своїй дружині, що надихала мене.
Я дякую своїм дітям і маленькій онуці, що в них я лишатимусь.
Я дякую тим своїм друзям, що спромоглися не зрадити.
Якщо високодостойна Капітула справді вважає, що я заслуговую на її нагороду, я цю нагороду з вдячністю приймаю.

Мойсей Фішбейн (праворуч) і ректор Львівського національного університету
імені Івана Франка професор Іван Вакарчук. Львів, Палац Потоцьких, 15 грудня 2010 року
Палац Потоцьких, Львів
Орден «За інтелектуальну відвагу»
Мойсей Фішбейн – визначний український поет і перекладач, лауреат премії імені Василя Стуса, член Українського Центру Міжнародного PEN-клубу та Національної спілки письменників України. Академік Іван Дзюба назвав його Поетом з Божої ласки. Про Мойсея Фішбейна пишуть світові енциклопедії. В Україні його нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня й орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"* * *"
