Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Слово на церемонії вручення Ордена «За інтелектуальну відвагу»
Орден «За інтелектуальну відвагу» – Мойсеєві Фішбейну
Ордена «За інтелектуальну відвагу», за рішенням Капітули культурологічного часопису «Ї», удостоєно Мойсея Фішбейна. Церемонія вручення Ордена відбулася 15 грудня 2010 року у Львові – в Палаці Потоцьких.
Мойсей Фішбейн
український поет і перекладач
Слово на церемонії вручення
Ордена «За інтелектуальну відвагу»
Львів, Палац Потоцьких
15 грудня 2010 року
Високодостойна Капітуло!
Високоповажна громадо!
Сказано: «За інтелектуальну відвагу». Я не знаю, що це таке.
Хіба то відвага – не продавати й не продаватися? Хіба то відвага – казати те, що думаєш, і чинити так, як кажеш? Хіба то відвага – чинити згідно з Господніми заповітами й власним сумлінням? Хіба то відвага – творити так, як тобі дав Усевишній? Хіба то відвага – не відштовхнути простягнуту до тебе Господню долоню, що на ній лежить Його дар: божиста, богодана, богообрана Українська Мова? Хіба то відвага – чути в Мові Господню симфонію й нести цю симфонію іншим?
Усевишній дав мені душу – часточку Себе. Хіба то відвага – не оскверняти душу свою – часточку Господа?
Я дякую Всевишньому й своїм батькам.
Я дякую своїм навчителям – Миколі Бажанові, Миколі Лукашеві, Григорієві Кочуру, Леонідові Первомайському.
Я дякую своїй дружині, що надихала мене.
Я дякую своїм дітям і маленькій онуці, що в них я лишатимусь.
Я дякую тим своїм друзям, що спромоглися не зрадити.
Якщо високодостойна Капітула справді вважає, що я заслуговую на її нагороду, я цю нагороду з вдячністю приймаю.

Мойсей Фішбейн (праворуч) і ректор Львівського національного університету
імені Івана Франка професор Іван Вакарчук. Львів, Палац Потоцьких, 15 грудня 2010 року
Палац Потоцьких, Львів
Орден «За інтелектуальну відвагу»
Мойсей Фішбейн – визначний український поет і перекладач, лауреат премії імені Василя Стуса, член Українського Центру Міжнародного PEN-клубу та Національної спілки письменників України. Академік Іван Дзюба назвав його Поетом з Божої ласки. Про Мойсея Фішбейна пишуть світові енциклопедії. В Україні його нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня й орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"* * *"
