ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.08
18:10
Двадцять четвертого лютня -
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.
Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.
Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.
2024.05.08
06:42
Я написав таємний звіт
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
2024.05.08
05:07
Не боюся сьогодні нічого
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Вировець /
Публіцистика
Ліна Костенко у Харкові: принагідні зауваги
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ліна Костенко у Харкові: принагідні зауваги
Значні події карбуються в пам’яті надовго. Втім, інколи вони лишають по собі одночасно й радісне відчуття, і гіркий осад. Погано, коли такою подією стає виступ людини, яка уособлює собою сподівання цілої нації – талановитої поетеси, письменниці, культурного та громадського діяча – Ліни Василівни Костенко.
Думаю, що позитивними емоціями були наснажені всі, кому вдалося потрапити на цю зустріч у величезній залі оперного театру Харкова. Не ставлю собі за мету переповідати те, про що й так багато говорять і пишуть. Колись, у часи відлиги, в Радянському Союзі відомі поети збирали величезні натовпи. Люди дослухалися до кожного їхнього слова. Тоді й виник поетичний рядок Євгенія Євтушенка «Поэт в России – больше, чем поэт». Ці слова пригадались мені у переповненій залі, де понад півтори тисячі харків’ян, затамувавши подих, ловили кожне слово невисокої літньої жінки. Подумалось, що і в нинішній Україні настав час поетові бути не лише поетом. Весь розвиток подій останніх років призвів до цього. Суспільство зневірилося в горе-пророках, що в гонитві за грішми та владою позаймали не свої місця.
Але я зараз – не про це.
За кілька тижнів було відомо, що 7 лютого в оперному театрі відбудеться зустріч з Ліною Костенко. «Вхід вільний» — повідомлялося в оголошеннях та запрошеннях. Дивувало лише те, що добути таке запрошення було практично неможливо. І хоча наші люди вже були призвичаєні до «совєтського дефіциту», але від такої неповаги, яку проявили до них цього разу організатори зустрічі, вже трохи відвикли...
Я прийшла до театру за півтори години до початку, маючи запрошення, що його в останню хвилину віддала мені знайома: обставини змусили її в цей день бути за межами міста. Під дверима вже кілька годин стояло близько тисячі людей. Хтось прийшов, маючи надію придбати запрошення, хтось просто не бажав запізнюватися і чекав на друзів. Близько двадцяти моїх друзів із клубу «Апостроф», втративши надію отримати запрошення, марно чекали під дверима. Декому стало погано, дехто не витримав і пішов. Двері так і не відчинилися.
Однак, наслідуючи найгірші радянські традиції (чом би, цікаво, не наслідувати кращі?), людей із запрошеннями потихеньку впустили крізь бічні двері чорного ходу з іншого боку театру. Точніше, до зали потрапили ті, кому їхні знайомі з числа організаторів повідомили, котрі саме двері слід шукати. Решта й далі стояла під зачиненими дверима, тримаючи в руках непотрібні вже запрошення…
А ті, хто таких запрошень не мав, — як ви гадаєте, ким вони почувалися? Правильно, знову бидлом. Безсловесною масою, яку знову обдурили.
Невеликій частці цих людей таки вдалося правдами й неправдами, через чорний хід потрапити на вечір, коли той уже йшов повним ходом. Але більшість лишилася на вулиці. Жодних екранів та трансляцій, про які обережно говорили в натовпі, не було.
Лишаючи на боці всі емоції, які володіли мною впродовж вечора, я все ж хочу озвучити запитання до організаторів цієї зустрічі. Тим паче що ситуація може ще не раз повторитися.
1. Чому не можна було замість невеличкої кількості безкоштовних, але дуже дорогих за собівартістю запрошень (кажу про це, маючи досвід у друкарській справі) надрукувати дешеві вхідні квитки на тонкому папері і розповсюдити їх через касу впродовж кількох тижнів перед початком, залишивши необхідну кількість запрошень для журналістів та надзвичайних гостей?
2. Якщо малося на меті розповсюдження запрошень серед цільової аудиторії (студентів, викладачів, письменників), то чому це робилося таємно? Хто визначав, кому й скільки запрошень треба дати, а кому не давати?
3.Як отримали запрошення люди, які продавали їх перед початком вечора за ціною 100 та навіть 250 грн?
4. Чому не впускали людей, як годиться, через центральний вхід і – хоча б за півгодини до початку? Навіщо таємно користуватися чорним ходом, не пристосованим до таких екстремальних ситуацій?
5. Чи розуміють організатори, що ганьба, яка відбулася під стінами театру, на кілька годин повернула людей до стану принижених «совків»? Вона викликала неповагу не тільки до місцевої влади, а й до самих організаторів.
6. І шосте запитання – риторичне. Коли ті люди, що беруться проводити якісь заходи, почнуть думати не лише про свою вигоду, а й про інших людей, для яких це організовується, та імідж міста і країни в цілому?
На довершення скажу, що кількість людей в нашому місті, охочих послухати Ліну Костенко, дає надію на майбутнє відродження національної та культурної самосвідомості харків’ян та відновлення культурних традицій міста. Наш клуб «Апостроф», відвідувачі якого, до речі, не отримали жодного запрошення на вечір, власне, робив і робить все від нього залежне для підтримки українського простору в Харкові.
Думаю, що позитивними емоціями були наснажені всі, кому вдалося потрапити на цю зустріч у величезній залі оперного театру Харкова. Не ставлю собі за мету переповідати те, про що й так багато говорять і пишуть. Колись, у часи відлиги, в Радянському Союзі відомі поети збирали величезні натовпи. Люди дослухалися до кожного їхнього слова. Тоді й виник поетичний рядок Євгенія Євтушенка «Поэт в России – больше, чем поэт». Ці слова пригадались мені у переповненій залі, де понад півтори тисячі харків’ян, затамувавши подих, ловили кожне слово невисокої літньої жінки. Подумалось, що і в нинішній Україні настав час поетові бути не лише поетом. Весь розвиток подій останніх років призвів до цього. Суспільство зневірилося в горе-пророках, що в гонитві за грішми та владою позаймали не свої місця.
Але я зараз – не про це.
За кілька тижнів було відомо, що 7 лютого в оперному театрі відбудеться зустріч з Ліною Костенко. «Вхід вільний» — повідомлялося в оголошеннях та запрошеннях. Дивувало лише те, що добути таке запрошення було практично неможливо. І хоча наші люди вже були призвичаєні до «совєтського дефіциту», але від такої неповаги, яку проявили до них цього разу організатори зустрічі, вже трохи відвикли...
Я прийшла до театру за півтори години до початку, маючи запрошення, що його в останню хвилину віддала мені знайома: обставини змусили її в цей день бути за межами міста. Під дверима вже кілька годин стояло близько тисячі людей. Хтось прийшов, маючи надію придбати запрошення, хтось просто не бажав запізнюватися і чекав на друзів. Близько двадцяти моїх друзів із клубу «Апостроф», втративши надію отримати запрошення, марно чекали під дверима. Декому стало погано, дехто не витримав і пішов. Двері так і не відчинилися.
Однак, наслідуючи найгірші радянські традиції (чом би, цікаво, не наслідувати кращі?), людей із запрошеннями потихеньку впустили крізь бічні двері чорного ходу з іншого боку театру. Точніше, до зали потрапили ті, кому їхні знайомі з числа організаторів повідомили, котрі саме двері слід шукати. Решта й далі стояла під зачиненими дверима, тримаючи в руках непотрібні вже запрошення…
А ті, хто таких запрошень не мав, — як ви гадаєте, ким вони почувалися? Правильно, знову бидлом. Безсловесною масою, яку знову обдурили.
Невеликій частці цих людей таки вдалося правдами й неправдами, через чорний хід потрапити на вечір, коли той уже йшов повним ходом. Але більшість лишилася на вулиці. Жодних екранів та трансляцій, про які обережно говорили в натовпі, не було.
Лишаючи на боці всі емоції, які володіли мною впродовж вечора, я все ж хочу озвучити запитання до організаторів цієї зустрічі. Тим паче що ситуація може ще не раз повторитися.
1. Чому не можна було замість невеличкої кількості безкоштовних, але дуже дорогих за собівартістю запрошень (кажу про це, маючи досвід у друкарській справі) надрукувати дешеві вхідні квитки на тонкому папері і розповсюдити їх через касу впродовж кількох тижнів перед початком, залишивши необхідну кількість запрошень для журналістів та надзвичайних гостей?
2. Якщо малося на меті розповсюдження запрошень серед цільової аудиторії (студентів, викладачів, письменників), то чому це робилося таємно? Хто визначав, кому й скільки запрошень треба дати, а кому не давати?
3.Як отримали запрошення люди, які продавали їх перед початком вечора за ціною 100 та навіть 250 грн?
4. Чому не впускали людей, як годиться, через центральний вхід і – хоча б за півгодини до початку? Навіщо таємно користуватися чорним ходом, не пристосованим до таких екстремальних ситуацій?
5. Чи розуміють організатори, що ганьба, яка відбулася під стінами театру, на кілька годин повернула людей до стану принижених «совків»? Вона викликала неповагу не тільки до місцевої влади, а й до самих організаторів.
6. І шосте запитання – риторичне. Коли ті люди, що беруться проводити якісь заходи, почнуть думати не лише про свою вигоду, а й про інших людей, для яких це організовується, та імідж міста і країни в цілому?
На довершення скажу, що кількість людей в нашому місті, охочих послухати Ліну Костенко, дає надію на майбутнє відродження національної та культурної самосвідомості харків’ян та відновлення культурних традицій міста. Наш клуб «Апостроф», відвідувачі якого, до речі, не отримали жодного запрошення на вечір, власне, робив і робить все від нього залежне для підтримки українського простору в Харкові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію