Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.19
01:45
садок із сакур коло хати,
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
2026.05.19
00:14
Навіть найлихіші лиходії неминуче відходять у минуле.
Якщо росія – антисвіт, то й світ – антиросія.
Силам зла бракує сили, але не бракує зла.
Герої варті свого народу, але чи вартий народ своїх героїв?
Золота середина була заповнена посередніс
2026.05.18
19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
2026.05.18
19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
2026.05.18
15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
2026.05.18
14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
2026.05.18
13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ
Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися.
Вона об
2026.05.18
13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
2026.05.18
12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
2026.05.18
11:41
Атестат КДБ, наперекір та попри,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
2026.05.18
11:32
Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
2026.05.18
11:26
Ось новий вірш Артура Курдіновського:
Я ПРИЙШОВ У ТРАВЕНЬ
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Зму
2026.05.18
11:02
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2026.05.18
09:22
Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
2026.05.18
09:16
Благословенних видно по ясних очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
2026.05.18
06:16
Звуки засинають уночі,
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Філіппов (1981) /
Публіцистика
Критика чи гоніння на святого Самашедшого?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Критика чи гоніння на святого Самашедшого?
Днями, як і належиться кожному українському обивателю, прочитав „Записки українського самашедшого“ Ліни Костенко. Як і багато хто з мого покоління, здавна був шанувальником „хуртовини айстр“, „багдадського злодія“, любив „скрипучі гальма першого трамваю“. І зараз, коли здійнявся довкола гамір, стало й собі цікаво, який меседж ця жінка адресує до нас сьогодні. Прочитав, подумав — ніби все правильно: обіцяно записки — маєте записки. Авторка сама зізнається, що є початківцем у прозовому жанрі й лише вчиться писати. Твір цілком заслуговує на оцінку „Like“, яку прийнято ставити гарним блоґам, що привертають увагу і спонукають до роздумів.
Але ж від чого тоді такий неприємний осад? Усілякий поціновувач вам скаже, що враження від музики залежить не лише від якості виконання, а й від акустики приміщення. І я помітив, що „Самашедший“ в акустиці соціуму прозвучав дуже вже своєрідно. Коли почав дивитись думки з приводу — сам відчув себе в ситуації, коли один герой книжки Костенко займається сексом з другим. Маю на увазі потік інформації та програміста. Чомусь у громадськості активно формується думка, що „Записки“ — найгеніальніший роман про сучасність, що з часів ажіотажу довкола поезій Симоненка, в українській літературі нічого геніальнішого не було, — а інакше думать нє моґі! Що спроби будь-якої критики — це хамство, безкультур’я, ледь не бандитизм.
Що це? Провокація горе-апологетів, що воліли б підмінити живого поета згальванізованим ерзацем, про який — або добре, або ніяк? Але чому ж тоді сама пані Ліна так болісно реагує на критику? Клінтон і Шварценеггер польоти яєць сприймають достойно і з усмішкою, а Ліна Василівна ображається, до того ж настільки глибоко, що скасовує тур Україною.
Яка ж чергова світова катастрофа нагло зірвала переможні поїздки Україною? На початку лютого у Львові, в кав’ярні „Кабінет“ місцева письменницька братія зібралась на свої регулярні, щотижневі посиденьки. Найвідоміша для нас постать — поет Віктор Неборак. Цього разу обговорювали „Записки українського самашедшого“. Присутні дозволяють собі різкі критичні зауваження щодо книжки, преса спрацьовує, як зіпсутий телефон, і в результаті здіймається скандал. Хами, рогулі, невігласи, сявки — саме таких епітетів зажили львівські літератори. А їхні думки Оксана Пахльовська, донька Ліни Костенко, називає „посталкогольними викидами жовчі“.
І ось, наслідуючи Самашедшого, якого насторожує опінія більшості і який в усьому хоче розібратись сам, я вирішив поборсатись у цих „викидах“, принаймні з поваги до того, що течуть не в загальному струмені. І виявляється, ніякої жовчі, ніякого посталкогольного синдрому, бесіда ведеться культурно й конструктивно. Я почув багато такого, що й сам побачив під час прочитання.
То що, треба оголосити й мене хамом, якщо я теж не вважаю цей твір романом і взагалі художньою літературою? Це спогади, мемуари, щоденник, нотатки, в інтернеті це був би блоґ. Але якби я з таким прийшов на літературну студію, мене виперли б відтам срачами, а керівник сказав би, що не можна заміняти літературу вирваним шматком газети. У мене в творі, мовляв, нема художнього, метафізичного простору, герої прозорі й невагомі, літають, мов ні до чого не прив’язані повітряні кульки. А стіни завішані рушницями, які жодного разу не стріляють. Скажуть, що твір не синхронний ні з теоріями, ні з практиками світового літературного процесу, і то вже років сто п’ятдесят. Порадять почитати Орвела, Ремарка, Фіцджеральда…
Я також став сявкою, бо помітив, що матеріал навалено почасти безладно, тайфуни, ромадани, клони й антициклони вистрибують, як Пилип з конопель, і так само нагло зникають, не залишаючи по собі нічого, окрім текстового наповнення? Що автор кидає капцями у нашу дійсність часто навмання, куди дістане. А тому під роздачу йдуть дівочі пупи, „Імпаза“ і навіть, не знати чому „Даха Браха“ й „Gogol Bordello“. Що програмний „інтерфейс“ програміста „написано криво“, він часто „злітає“, і тоді видно авторку, яка за ним недоладно ховається.
І якщо я скажу, що окрім пригадування новин за ті роки нічого для себе не взяв, бо всі ці теми давно пережовані й застрягли в зубах — значить я стьобаюсь? Добре, вони в кав’ярні один перед одним, а у всіх інших що, масовий самостьоб? Якщо автор не віднаходить нове бачення проблем, не розширює горизонт читача, то він пише прокламацію, маніфест, а не роман. Як на мене, „Записки“ і стали своєрідним маніфестом, сигналом про небезпеку для сплячого соціуму, і в цьому їхня цінність.
Український самашедший демонізує українську владу. Це ВОНИ, метафізичні потайбічні почвари, винні у безладі в країні. І зовсім не хоче помічати істини із цитованого ним Булгакова, що розруха починається в головах, і що кожен має займатись своєю справою. А порядок — це коли програми пишуть програмісти, публіцистику — публіцисти. А геніальні романи — геніальні письменники.
Але ж від чого тоді такий неприємний осад? Усілякий поціновувач вам скаже, що враження від музики залежить не лише від якості виконання, а й від акустики приміщення. І я помітив, що „Самашедший“ в акустиці соціуму прозвучав дуже вже своєрідно. Коли почав дивитись думки з приводу — сам відчув себе в ситуації, коли один герой книжки Костенко займається сексом з другим. Маю на увазі потік інформації та програміста. Чомусь у громадськості активно формується думка, що „Записки“ — найгеніальніший роман про сучасність, що з часів ажіотажу довкола поезій Симоненка, в українській літературі нічого геніальнішого не було, — а інакше думать нє моґі! Що спроби будь-якої критики — це хамство, безкультур’я, ледь не бандитизм.
Що це? Провокація горе-апологетів, що воліли б підмінити живого поета згальванізованим ерзацем, про який — або добре, або ніяк? Але чому ж тоді сама пані Ліна так болісно реагує на критику? Клінтон і Шварценеггер польоти яєць сприймають достойно і з усмішкою, а Ліна Василівна ображається, до того ж настільки глибоко, що скасовує тур Україною.
Яка ж чергова світова катастрофа нагло зірвала переможні поїздки Україною? На початку лютого у Львові, в кав’ярні „Кабінет“ місцева письменницька братія зібралась на свої регулярні, щотижневі посиденьки. Найвідоміша для нас постать — поет Віктор Неборак. Цього разу обговорювали „Записки українського самашедшого“. Присутні дозволяють собі різкі критичні зауваження щодо книжки, преса спрацьовує, як зіпсутий телефон, і в результаті здіймається скандал. Хами, рогулі, невігласи, сявки — саме таких епітетів зажили львівські літератори. А їхні думки Оксана Пахльовська, донька Ліни Костенко, називає „посталкогольними викидами жовчі“.
І ось, наслідуючи Самашедшого, якого насторожує опінія більшості і який в усьому хоче розібратись сам, я вирішив поборсатись у цих „викидах“, принаймні з поваги до того, що течуть не в загальному струмені. І виявляється, ніякої жовчі, ніякого посталкогольного синдрому, бесіда ведеться культурно й конструктивно. Я почув багато такого, що й сам побачив під час прочитання.
То що, треба оголосити й мене хамом, якщо я теж не вважаю цей твір романом і взагалі художньою літературою? Це спогади, мемуари, щоденник, нотатки, в інтернеті це був би блоґ. Але якби я з таким прийшов на літературну студію, мене виперли б відтам срачами, а керівник сказав би, що не можна заміняти літературу вирваним шматком газети. У мене в творі, мовляв, нема художнього, метафізичного простору, герої прозорі й невагомі, літають, мов ні до чого не прив’язані повітряні кульки. А стіни завішані рушницями, які жодного разу не стріляють. Скажуть, що твір не синхронний ні з теоріями, ні з практиками світового літературного процесу, і то вже років сто п’ятдесят. Порадять почитати Орвела, Ремарка, Фіцджеральда…
Я також став сявкою, бо помітив, що матеріал навалено почасти безладно, тайфуни, ромадани, клони й антициклони вистрибують, як Пилип з конопель, і так само нагло зникають, не залишаючи по собі нічого, окрім текстового наповнення? Що автор кидає капцями у нашу дійсність часто навмання, куди дістане. А тому під роздачу йдуть дівочі пупи, „Імпаза“ і навіть, не знати чому „Даха Браха“ й „Gogol Bordello“. Що програмний „інтерфейс“ програміста „написано криво“, він часто „злітає“, і тоді видно авторку, яка за ним недоладно ховається.
І якщо я скажу, що окрім пригадування новин за ті роки нічого для себе не взяв, бо всі ці теми давно пережовані й застрягли в зубах — значить я стьобаюсь? Добре, вони в кав’ярні один перед одним, а у всіх інших що, масовий самостьоб? Якщо автор не віднаходить нове бачення проблем, не розширює горизонт читача, то він пише прокламацію, маніфест, а не роман. Як на мене, „Записки“ і стали своєрідним маніфестом, сигналом про небезпеку для сплячого соціуму, і в цьому їхня цінність.
Український самашедший демонізує українську владу. Це ВОНИ, метафізичні потайбічні почвари, винні у безладі в країні. І зовсім не хоче помічати істини із цитованого ним Булгакова, що розруха починається в головах, і що кожен має займатись своєю справою. А порядок — це коли програми пишуть програмісти, публіцистику — публіцисти. А геніальні романи — геніальні письменники.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | зоя лебідь | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
