
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
2022.02.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Філіппов (1981) /
Публіцистика
Критика чи гоніння на святого Самашедшого?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Критика чи гоніння на святого Самашедшого?
Днями, як і належиться кожному українському обивателю, прочитав „Записки українського самашедшого“ Ліни Костенко. Як і багато хто з мого покоління, здавна був шанувальником „хуртовини айстр“, „багдадського злодія“, любив „скрипучі гальма першого трамваю“. І зараз, коли здійнявся довкола гамір, стало й собі цікаво, який меседж ця жінка адресує до нас сьогодні. Прочитав, подумав — ніби все правильно: обіцяно записки — маєте записки. Авторка сама зізнається, що є початківцем у прозовому жанрі й лише вчиться писати. Твір цілком заслуговує на оцінку „Like“, яку прийнято ставити гарним блоґам, що привертають увагу і спонукають до роздумів.
Але ж від чого тоді такий неприємний осад? Усілякий поціновувач вам скаже, що враження від музики залежить не лише від якості виконання, а й від акустики приміщення. І я помітив, що „Самашедший“ в акустиці соціуму прозвучав дуже вже своєрідно. Коли почав дивитись думки з приводу — сам відчув себе в ситуації, коли один герой книжки Костенко займається сексом з другим. Маю на увазі потік інформації та програміста. Чомусь у громадськості активно формується думка, що „Записки“ — найгеніальніший роман про сучасність, що з часів ажіотажу довкола поезій Симоненка, в українській літературі нічого геніальнішого не було, — а інакше думать нє моґі! Що спроби будь-якої критики — це хамство, безкультур’я, ледь не бандитизм.
Що це? Провокація горе-апологетів, що воліли б підмінити живого поета згальванізованим ерзацем, про який — або добре, або ніяк? Але чому ж тоді сама пані Ліна так болісно реагує на критику? Клінтон і Шварценеггер польоти яєць сприймають достойно і з усмішкою, а Ліна Василівна ображається, до того ж настільки глибоко, що скасовує тур Україною.
Яка ж чергова світова катастрофа нагло зірвала переможні поїздки Україною? На початку лютого у Львові, в кав’ярні „Кабінет“ місцева письменницька братія зібралась на свої регулярні, щотижневі посиденьки. Найвідоміша для нас постать — поет Віктор Неборак. Цього разу обговорювали „Записки українського самашедшого“. Присутні дозволяють собі різкі критичні зауваження щодо книжки, преса спрацьовує, як зіпсутий телефон, і в результаті здіймається скандал. Хами, рогулі, невігласи, сявки — саме таких епітетів зажили львівські літератори. А їхні думки Оксана Пахльовська, донька Ліни Костенко, називає „посталкогольними викидами жовчі“.
І ось, наслідуючи Самашедшого, якого насторожує опінія більшості і який в усьому хоче розібратись сам, я вирішив поборсатись у цих „викидах“, принаймні з поваги до того, що течуть не в загальному струмені. І виявляється, ніякої жовчі, ніякого посталкогольного синдрому, бесіда ведеться культурно й конструктивно. Я почув багато такого, що й сам побачив під час прочитання.
То що, треба оголосити й мене хамом, якщо я теж не вважаю цей твір романом і взагалі художньою літературою? Це спогади, мемуари, щоденник, нотатки, в інтернеті це був би блоґ. Але якби я з таким прийшов на літературну студію, мене виперли б відтам срачами, а керівник сказав би, що не можна заміняти літературу вирваним шматком газети. У мене в творі, мовляв, нема художнього, метафізичного простору, герої прозорі й невагомі, літають, мов ні до чого не прив’язані повітряні кульки. А стіни завішані рушницями, які жодного разу не стріляють. Скажуть, що твір не синхронний ні з теоріями, ні з практиками світового літературного процесу, і то вже років сто п’ятдесят. Порадять почитати Орвела, Ремарка, Фіцджеральда…
Я також став сявкою, бо помітив, що матеріал навалено почасти безладно, тайфуни, ромадани, клони й антициклони вистрибують, як Пилип з конопель, і так само нагло зникають, не залишаючи по собі нічого, окрім текстового наповнення? Що автор кидає капцями у нашу дійсність часто навмання, куди дістане. А тому під роздачу йдуть дівочі пупи, „Імпаза“ і навіть, не знати чому „Даха Браха“ й „Gogol Bordello“. Що програмний „інтерфейс“ програміста „написано криво“, він часто „злітає“, і тоді видно авторку, яка за ним недоладно ховається.
І якщо я скажу, що окрім пригадування новин за ті роки нічого для себе не взяв, бо всі ці теми давно пережовані й застрягли в зубах — значить я стьобаюсь? Добре, вони в кав’ярні один перед одним, а у всіх інших що, масовий самостьоб? Якщо автор не віднаходить нове бачення проблем, не розширює горизонт читача, то він пише прокламацію, маніфест, а не роман. Як на мене, „Записки“ і стали своєрідним маніфестом, сигналом про небезпеку для сплячого соціуму, і в цьому їхня цінність.
Український самашедший демонізує українську владу. Це ВОНИ, метафізичні потайбічні почвари, винні у безладі в країні. І зовсім не хоче помічати істини із цитованого ним Булгакова, що розруха починається в головах, і що кожен має займатись своєю справою. А порядок — це коли програми пишуть програмісти, публіцистику — публіцисти. А геніальні романи — геніальні письменники.
Але ж від чого тоді такий неприємний осад? Усілякий поціновувач вам скаже, що враження від музики залежить не лише від якості виконання, а й від акустики приміщення. І я помітив, що „Самашедший“ в акустиці соціуму прозвучав дуже вже своєрідно. Коли почав дивитись думки з приводу — сам відчув себе в ситуації, коли один герой книжки Костенко займається сексом з другим. Маю на увазі потік інформації та програміста. Чомусь у громадськості активно формується думка, що „Записки“ — найгеніальніший роман про сучасність, що з часів ажіотажу довкола поезій Симоненка, в українській літературі нічого геніальнішого не було, — а інакше думать нє моґі! Що спроби будь-якої критики — це хамство, безкультур’я, ледь не бандитизм.
Що це? Провокація горе-апологетів, що воліли б підмінити живого поета згальванізованим ерзацем, про який — або добре, або ніяк? Але чому ж тоді сама пані Ліна так болісно реагує на критику? Клінтон і Шварценеггер польоти яєць сприймають достойно і з усмішкою, а Ліна Василівна ображається, до того ж настільки глибоко, що скасовує тур Україною.
Яка ж чергова світова катастрофа нагло зірвала переможні поїздки Україною? На початку лютого у Львові, в кав’ярні „Кабінет“ місцева письменницька братія зібралась на свої регулярні, щотижневі посиденьки. Найвідоміша для нас постать — поет Віктор Неборак. Цього разу обговорювали „Записки українського самашедшого“. Присутні дозволяють собі різкі критичні зауваження щодо книжки, преса спрацьовує, як зіпсутий телефон, і в результаті здіймається скандал. Хами, рогулі, невігласи, сявки — саме таких епітетів зажили львівські літератори. А їхні думки Оксана Пахльовська, донька Ліни Костенко, називає „посталкогольними викидами жовчі“.
І ось, наслідуючи Самашедшого, якого насторожує опінія більшості і який в усьому хоче розібратись сам, я вирішив поборсатись у цих „викидах“, принаймні з поваги до того, що течуть не в загальному струмені. І виявляється, ніякої жовчі, ніякого посталкогольного синдрому, бесіда ведеться культурно й конструктивно. Я почув багато такого, що й сам побачив під час прочитання.
То що, треба оголосити й мене хамом, якщо я теж не вважаю цей твір романом і взагалі художньою літературою? Це спогади, мемуари, щоденник, нотатки, в інтернеті це був би блоґ. Але якби я з таким прийшов на літературну студію, мене виперли б відтам срачами, а керівник сказав би, що не можна заміняти літературу вирваним шматком газети. У мене в творі, мовляв, нема художнього, метафізичного простору, герої прозорі й невагомі, літають, мов ні до чого не прив’язані повітряні кульки. А стіни завішані рушницями, які жодного разу не стріляють. Скажуть, що твір не синхронний ні з теоріями, ні з практиками світового літературного процесу, і то вже років сто п’ятдесят. Порадять почитати Орвела, Ремарка, Фіцджеральда…
Я також став сявкою, бо помітив, що матеріал навалено почасти безладно, тайфуни, ромадани, клони й антициклони вистрибують, як Пилип з конопель, і так само нагло зникають, не залишаючи по собі нічого, окрім текстового наповнення? Що автор кидає капцями у нашу дійсність часто навмання, куди дістане. А тому під роздачу йдуть дівочі пупи, „Імпаза“ і навіть, не знати чому „Даха Браха“ й „Gogol Bordello“. Що програмний „інтерфейс“ програміста „написано криво“, він часто „злітає“, і тоді видно авторку, яка за ним недоладно ховається.
І якщо я скажу, що окрім пригадування новин за ті роки нічого для себе не взяв, бо всі ці теми давно пережовані й застрягли в зубах — значить я стьобаюсь? Добре, вони в кав’ярні один перед одним, а у всіх інших що, масовий самостьоб? Якщо автор не віднаходить нове бачення проблем, не розширює горизонт читача, то він пише прокламацію, маніфест, а не роман. Як на мене, „Записки“ і стали своєрідним маніфестом, сигналом про небезпеку для сплячого соціуму, і в цьому їхня цінність.
Український самашедший демонізує українську владу. Це ВОНИ, метафізичні потайбічні почвари, винні у безладі в країні. І зовсім не хоче помічати істини із цитованого ним Булгакова, що розруха починається в головах, і що кожен має займатись своєю справою. А порядок — це коли програми пишуть програмісти, публіцистику — публіцисти. А геніальні романи — геніальні письменники.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | зоя лебідь | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію