
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Філіппов (1981) /
Публіцистика
Критика чи гоніння на святого Самашедшого?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Критика чи гоніння на святого Самашедшого?
Днями, як і належиться кожному українському обивателю, прочитав „Записки українського самашедшого“ Ліни Костенко. Як і багато хто з мого покоління, здавна був шанувальником „хуртовини айстр“, „багдадського злодія“, любив „скрипучі гальма першого трамваю“. І зараз, коли здійнявся довкола гамір, стало й собі цікаво, який меседж ця жінка адресує до нас сьогодні. Прочитав, подумав — ніби все правильно: обіцяно записки — маєте записки. Авторка сама зізнається, що є початківцем у прозовому жанрі й лише вчиться писати. Твір цілком заслуговує на оцінку „Like“, яку прийнято ставити гарним блоґам, що привертають увагу і спонукають до роздумів.
Але ж від чого тоді такий неприємний осад? Усілякий поціновувач вам скаже, що враження від музики залежить не лише від якості виконання, а й від акустики приміщення. І я помітив, що „Самашедший“ в акустиці соціуму прозвучав дуже вже своєрідно. Коли почав дивитись думки з приводу — сам відчув себе в ситуації, коли один герой книжки Костенко займається сексом з другим. Маю на увазі потік інформації та програміста. Чомусь у громадськості активно формується думка, що „Записки“ — найгеніальніший роман про сучасність, що з часів ажіотажу довкола поезій Симоненка, в українській літературі нічого геніальнішого не було, — а інакше думать нє моґі! Що спроби будь-якої критики — це хамство, безкультур’я, ледь не бандитизм.
Що це? Провокація горе-апологетів, що воліли б підмінити живого поета згальванізованим ерзацем, про який — або добре, або ніяк? Але чому ж тоді сама пані Ліна так болісно реагує на критику? Клінтон і Шварценеггер польоти яєць сприймають достойно і з усмішкою, а Ліна Василівна ображається, до того ж настільки глибоко, що скасовує тур Україною.
Яка ж чергова світова катастрофа нагло зірвала переможні поїздки Україною? На початку лютого у Львові, в кав’ярні „Кабінет“ місцева письменницька братія зібралась на свої регулярні, щотижневі посиденьки. Найвідоміша для нас постать — поет Віктор Неборак. Цього разу обговорювали „Записки українського самашедшого“. Присутні дозволяють собі різкі критичні зауваження щодо книжки, преса спрацьовує, як зіпсутий телефон, і в результаті здіймається скандал. Хами, рогулі, невігласи, сявки — саме таких епітетів зажили львівські літератори. А їхні думки Оксана Пахльовська, донька Ліни Костенко, називає „посталкогольними викидами жовчі“.
І ось, наслідуючи Самашедшого, якого насторожує опінія більшості і який в усьому хоче розібратись сам, я вирішив поборсатись у цих „викидах“, принаймні з поваги до того, що течуть не в загальному струмені. І виявляється, ніякої жовчі, ніякого посталкогольного синдрому, бесіда ведеться культурно й конструктивно. Я почув багато такого, що й сам побачив під час прочитання.
То що, треба оголосити й мене хамом, якщо я теж не вважаю цей твір романом і взагалі художньою літературою? Це спогади, мемуари, щоденник, нотатки, в інтернеті це був би блоґ. Але якби я з таким прийшов на літературну студію, мене виперли б відтам срачами, а керівник сказав би, що не можна заміняти літературу вирваним шматком газети. У мене в творі, мовляв, нема художнього, метафізичного простору, герої прозорі й невагомі, літають, мов ні до чого не прив’язані повітряні кульки. А стіни завішані рушницями, які жодного разу не стріляють. Скажуть, що твір не синхронний ні з теоріями, ні з практиками світового літературного процесу, і то вже років сто п’ятдесят. Порадять почитати Орвела, Ремарка, Фіцджеральда…
Я також став сявкою, бо помітив, що матеріал навалено почасти безладно, тайфуни, ромадани, клони й антициклони вистрибують, як Пилип з конопель, і так само нагло зникають, не залишаючи по собі нічого, окрім текстового наповнення? Що автор кидає капцями у нашу дійсність часто навмання, куди дістане. А тому під роздачу йдуть дівочі пупи, „Імпаза“ і навіть, не знати чому „Даха Браха“ й „Gogol Bordello“. Що програмний „інтерфейс“ програміста „написано криво“, він часто „злітає“, і тоді видно авторку, яка за ним недоладно ховається.
І якщо я скажу, що окрім пригадування новин за ті роки нічого для себе не взяв, бо всі ці теми давно пережовані й застрягли в зубах — значить я стьобаюсь? Добре, вони в кав’ярні один перед одним, а у всіх інших що, масовий самостьоб? Якщо автор не віднаходить нове бачення проблем, не розширює горизонт читача, то він пише прокламацію, маніфест, а не роман. Як на мене, „Записки“ і стали своєрідним маніфестом, сигналом про небезпеку для сплячого соціуму, і в цьому їхня цінність.
Український самашедший демонізує українську владу. Це ВОНИ, метафізичні потайбічні почвари, винні у безладі в країні. І зовсім не хоче помічати істини із цитованого ним Булгакова, що розруха починається в головах, і що кожен має займатись своєю справою. А порядок — це коли програми пишуть програмісти, публіцистику — публіцисти. А геніальні романи — геніальні письменники.
Але ж від чого тоді такий неприємний осад? Усілякий поціновувач вам скаже, що враження від музики залежить не лише від якості виконання, а й від акустики приміщення. І я помітив, що „Самашедший“ в акустиці соціуму прозвучав дуже вже своєрідно. Коли почав дивитись думки з приводу — сам відчув себе в ситуації, коли один герой книжки Костенко займається сексом з другим. Маю на увазі потік інформації та програміста. Чомусь у громадськості активно формується думка, що „Записки“ — найгеніальніший роман про сучасність, що з часів ажіотажу довкола поезій Симоненка, в українській літературі нічого геніальнішого не було, — а інакше думать нє моґі! Що спроби будь-якої критики — це хамство, безкультур’я, ледь не бандитизм.
Що це? Провокація горе-апологетів, що воліли б підмінити живого поета згальванізованим ерзацем, про який — або добре, або ніяк? Але чому ж тоді сама пані Ліна так болісно реагує на критику? Клінтон і Шварценеггер польоти яєць сприймають достойно і з усмішкою, а Ліна Василівна ображається, до того ж настільки глибоко, що скасовує тур Україною.
Яка ж чергова світова катастрофа нагло зірвала переможні поїздки Україною? На початку лютого у Львові, в кав’ярні „Кабінет“ місцева письменницька братія зібралась на свої регулярні, щотижневі посиденьки. Найвідоміша для нас постать — поет Віктор Неборак. Цього разу обговорювали „Записки українського самашедшого“. Присутні дозволяють собі різкі критичні зауваження щодо книжки, преса спрацьовує, як зіпсутий телефон, і в результаті здіймається скандал. Хами, рогулі, невігласи, сявки — саме таких епітетів зажили львівські літератори. А їхні думки Оксана Пахльовська, донька Ліни Костенко, називає „посталкогольними викидами жовчі“.
І ось, наслідуючи Самашедшого, якого насторожує опінія більшості і який в усьому хоче розібратись сам, я вирішив поборсатись у цих „викидах“, принаймні з поваги до того, що течуть не в загальному струмені. І виявляється, ніякої жовчі, ніякого посталкогольного синдрому, бесіда ведеться культурно й конструктивно. Я почув багато такого, що й сам побачив під час прочитання.
То що, треба оголосити й мене хамом, якщо я теж не вважаю цей твір романом і взагалі художньою літературою? Це спогади, мемуари, щоденник, нотатки, в інтернеті це був би блоґ. Але якби я з таким прийшов на літературну студію, мене виперли б відтам срачами, а керівник сказав би, що не можна заміняти літературу вирваним шматком газети. У мене в творі, мовляв, нема художнього, метафізичного простору, герої прозорі й невагомі, літають, мов ні до чого не прив’язані повітряні кульки. А стіни завішані рушницями, які жодного разу не стріляють. Скажуть, що твір не синхронний ні з теоріями, ні з практиками світового літературного процесу, і то вже років сто п’ятдесят. Порадять почитати Орвела, Ремарка, Фіцджеральда…
Я також став сявкою, бо помітив, що матеріал навалено почасти безладно, тайфуни, ромадани, клони й антициклони вистрибують, як Пилип з конопель, і так само нагло зникають, не залишаючи по собі нічого, окрім текстового наповнення? Що автор кидає капцями у нашу дійсність часто навмання, куди дістане. А тому під роздачу йдуть дівочі пупи, „Імпаза“ і навіть, не знати чому „Даха Браха“ й „Gogol Bordello“. Що програмний „інтерфейс“ програміста „написано криво“, він часто „злітає“, і тоді видно авторку, яка за ним недоладно ховається.
І якщо я скажу, що окрім пригадування новин за ті роки нічого для себе не взяв, бо всі ці теми давно пережовані й застрягли в зубах — значить я стьобаюсь? Добре, вони в кав’ярні один перед одним, а у всіх інших що, масовий самостьоб? Якщо автор не віднаходить нове бачення проблем, не розширює горизонт читача, то він пише прокламацію, маніфест, а не роман. Як на мене, „Записки“ і стали своєрідним маніфестом, сигналом про небезпеку для сплячого соціуму, і в цьому їхня цінність.
Український самашедший демонізує українську владу. Це ВОНИ, метафізичні потайбічні почвари, винні у безладі в країні. І зовсім не хоче помічати істини із цитованого ним Булгакова, що розруха починається в головах, і що кожен має займатись своєю справою. А порядок — це коли програми пишуть програмісти, публіцистику — публіцисти. А геніальні романи — геніальні письменники.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | зоя лебідь | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію