Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.15
08:33
Від брам солоних і строкатих
І Ромоданівського тракту
Тікаю, ніби справжній Гудвін*, —
Раптово серцем ставши в п’ятах.
Корній тримається коріння,
Місцина місячна — вологи,
Щур — гарбузового насіння,
І Ромоданівського тракту
Тікаю, ніби справжній Гудвін*, —
Раптово серцем ставши в п’ятах.
Корній тримається коріння,
Місцина місячна — вологи,
Щур — гарбузового насіння,
2026.09.14
23:49
комусь цікаві теми
глобальні
та космічні
логічні піруети
на фоні чорних дір
хтось
обирає розпач
межуючий із відчаєм
глобальні
та космічні
логічні піруети
на фоні чорних дір
хтось
обирає розпач
межуючий із відчаєм
2026.09.14
13:54
Безсоння випалює розум.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
2026.09.14
12:13
Сірий дощик кропить — буде бабі клопіт:
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
2026.09.14
09:55
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
2026.09.14
07:16
З-під вій - блакить небесна,
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознаки
І поклики з-під вій
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознаки
І поклики з-під вій
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Філіппов (1981) /
Публіцистика
Критика чи гоніння на святого Самашедшого?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Критика чи гоніння на святого Самашедшого?
Днями, як і належиться кожному українському обивателю, прочитав „Записки українського самашедшого“ Ліни Костенко. Як і багато хто з мого покоління, здавна був шанувальником „хуртовини айстр“, „багдадського злодія“, любив „скрипучі гальма першого трамваю“. І зараз, коли здійнявся довкола гамір, стало й собі цікаво, який меседж ця жінка адресує до нас сьогодні. Прочитав, подумав — ніби все правильно: обіцяно записки — маєте записки. Авторка сама зізнається, що є початківцем у прозовому жанрі й лише вчиться писати. Твір цілком заслуговує на оцінку „Like“, яку прийнято ставити гарним блоґам, що привертають увагу і спонукають до роздумів.
Але ж від чого тоді такий неприємний осад? Усілякий поціновувач вам скаже, що враження від музики залежить не лише від якості виконання, а й від акустики приміщення. І я помітив, що „Самашедший“ в акустиці соціуму прозвучав дуже вже своєрідно. Коли почав дивитись думки з приводу — сам відчув себе в ситуації, коли один герой книжки Костенко займається сексом з другим. Маю на увазі потік інформації та програміста. Чомусь у громадськості активно формується думка, що „Записки“ — найгеніальніший роман про сучасність, що з часів ажіотажу довкола поезій Симоненка, в українській літературі нічого геніальнішого не було, — а інакше думать нє моґі! Що спроби будь-якої критики — це хамство, безкультур’я, ледь не бандитизм.
Що це? Провокація горе-апологетів, що воліли б підмінити живого поета згальванізованим ерзацем, про який — або добре, або ніяк? Але чому ж тоді сама пані Ліна так болісно реагує на критику? Клінтон і Шварценеггер польоти яєць сприймають достойно і з усмішкою, а Ліна Василівна ображається, до того ж настільки глибоко, що скасовує тур Україною.
Яка ж чергова світова катастрофа нагло зірвала переможні поїздки Україною? На початку лютого у Львові, в кав’ярні „Кабінет“ місцева письменницька братія зібралась на свої регулярні, щотижневі посиденьки. Найвідоміша для нас постать — поет Віктор Неборак. Цього разу обговорювали „Записки українського самашедшого“. Присутні дозволяють собі різкі критичні зауваження щодо книжки, преса спрацьовує, як зіпсутий телефон, і в результаті здіймається скандал. Хами, рогулі, невігласи, сявки — саме таких епітетів зажили львівські літератори. А їхні думки Оксана Пахльовська, донька Ліни Костенко, називає „посталкогольними викидами жовчі“.
І ось, наслідуючи Самашедшого, якого насторожує опінія більшості і який в усьому хоче розібратись сам, я вирішив поборсатись у цих „викидах“, принаймні з поваги до того, що течуть не в загальному струмені. І виявляється, ніякої жовчі, ніякого посталкогольного синдрому, бесіда ведеться культурно й конструктивно. Я почув багато такого, що й сам побачив під час прочитання.
То що, треба оголосити й мене хамом, якщо я теж не вважаю цей твір романом і взагалі художньою літературою? Це спогади, мемуари, щоденник, нотатки, в інтернеті це був би блоґ. Але якби я з таким прийшов на літературну студію, мене виперли б відтам срачами, а керівник сказав би, що не можна заміняти літературу вирваним шматком газети. У мене в творі, мовляв, нема художнього, метафізичного простору, герої прозорі й невагомі, літають, мов ні до чого не прив’язані повітряні кульки. А стіни завішані рушницями, які жодного разу не стріляють. Скажуть, що твір не синхронний ні з теоріями, ні з практиками світового літературного процесу, і то вже років сто п’ятдесят. Порадять почитати Орвела, Ремарка, Фіцджеральда…
Я також став сявкою, бо помітив, що матеріал навалено почасти безладно, тайфуни, ромадани, клони й антициклони вистрибують, як Пилип з конопель, і так само нагло зникають, не залишаючи по собі нічого, окрім текстового наповнення? Що автор кидає капцями у нашу дійсність часто навмання, куди дістане. А тому під роздачу йдуть дівочі пупи, „Імпаза“ і навіть, не знати чому „Даха Браха“ й „Gogol Bordello“. Що програмний „інтерфейс“ програміста „написано криво“, він часто „злітає“, і тоді видно авторку, яка за ним недоладно ховається.
І якщо я скажу, що окрім пригадування новин за ті роки нічого для себе не взяв, бо всі ці теми давно пережовані й застрягли в зубах — значить я стьобаюсь? Добре, вони в кав’ярні один перед одним, а у всіх інших що, масовий самостьоб? Якщо автор не віднаходить нове бачення проблем, не розширює горизонт читача, то він пише прокламацію, маніфест, а не роман. Як на мене, „Записки“ і стали своєрідним маніфестом, сигналом про небезпеку для сплячого соціуму, і в цьому їхня цінність.
Український самашедший демонізує українську владу. Це ВОНИ, метафізичні потайбічні почвари, винні у безладі в країні. І зовсім не хоче помічати істини із цитованого ним Булгакова, що розруха починається в головах, і що кожен має займатись своєю справою. А порядок — це коли програми пишуть програмісти, публіцистику — публіцисти. А геніальні романи — геніальні письменники.
Але ж від чого тоді такий неприємний осад? Усілякий поціновувач вам скаже, що враження від музики залежить не лише від якості виконання, а й від акустики приміщення. І я помітив, що „Самашедший“ в акустиці соціуму прозвучав дуже вже своєрідно. Коли почав дивитись думки з приводу — сам відчув себе в ситуації, коли один герой книжки Костенко займається сексом з другим. Маю на увазі потік інформації та програміста. Чомусь у громадськості активно формується думка, що „Записки“ — найгеніальніший роман про сучасність, що з часів ажіотажу довкола поезій Симоненка, в українській літературі нічого геніальнішого не було, — а інакше думать нє моґі! Що спроби будь-якої критики — це хамство, безкультур’я, ледь не бандитизм.
Що це? Провокація горе-апологетів, що воліли б підмінити живого поета згальванізованим ерзацем, про який — або добре, або ніяк? Але чому ж тоді сама пані Ліна так болісно реагує на критику? Клінтон і Шварценеггер польоти яєць сприймають достойно і з усмішкою, а Ліна Василівна ображається, до того ж настільки глибоко, що скасовує тур Україною.
Яка ж чергова світова катастрофа нагло зірвала переможні поїздки Україною? На початку лютого у Львові, в кав’ярні „Кабінет“ місцева письменницька братія зібралась на свої регулярні, щотижневі посиденьки. Найвідоміша для нас постать — поет Віктор Неборак. Цього разу обговорювали „Записки українського самашедшого“. Присутні дозволяють собі різкі критичні зауваження щодо книжки, преса спрацьовує, як зіпсутий телефон, і в результаті здіймається скандал. Хами, рогулі, невігласи, сявки — саме таких епітетів зажили львівські літератори. А їхні думки Оксана Пахльовська, донька Ліни Костенко, називає „посталкогольними викидами жовчі“.
І ось, наслідуючи Самашедшого, якого насторожує опінія більшості і який в усьому хоче розібратись сам, я вирішив поборсатись у цих „викидах“, принаймні з поваги до того, що течуть не в загальному струмені. І виявляється, ніякої жовчі, ніякого посталкогольного синдрому, бесіда ведеться культурно й конструктивно. Я почув багато такого, що й сам побачив під час прочитання.
То що, треба оголосити й мене хамом, якщо я теж не вважаю цей твір романом і взагалі художньою літературою? Це спогади, мемуари, щоденник, нотатки, в інтернеті це був би блоґ. Але якби я з таким прийшов на літературну студію, мене виперли б відтам срачами, а керівник сказав би, що не можна заміняти літературу вирваним шматком газети. У мене в творі, мовляв, нема художнього, метафізичного простору, герої прозорі й невагомі, літають, мов ні до чого не прив’язані повітряні кульки. А стіни завішані рушницями, які жодного разу не стріляють. Скажуть, що твір не синхронний ні з теоріями, ні з практиками світового літературного процесу, і то вже років сто п’ятдесят. Порадять почитати Орвела, Ремарка, Фіцджеральда…
Я також став сявкою, бо помітив, що матеріал навалено почасти безладно, тайфуни, ромадани, клони й антициклони вистрибують, як Пилип з конопель, і так само нагло зникають, не залишаючи по собі нічого, окрім текстового наповнення? Що автор кидає капцями у нашу дійсність часто навмання, куди дістане. А тому під роздачу йдуть дівочі пупи, „Імпаза“ і навіть, не знати чому „Даха Браха“ й „Gogol Bordello“. Що програмний „інтерфейс“ програміста „написано криво“, він часто „злітає“, і тоді видно авторку, яка за ним недоладно ховається.
І якщо я скажу, що окрім пригадування новин за ті роки нічого для себе не взяв, бо всі ці теми давно пережовані й застрягли в зубах — значить я стьобаюсь? Добре, вони в кав’ярні один перед одним, а у всіх інших що, масовий самостьоб? Якщо автор не віднаходить нове бачення проблем, не розширює горизонт читача, то він пише прокламацію, маніфест, а не роман. Як на мене, „Записки“ і стали своєрідним маніфестом, сигналом про небезпеку для сплячого соціуму, і в цьому їхня цінність.
Український самашедший демонізує українську владу. Це ВОНИ, метафізичні потайбічні почвари, винні у безладі в країні. І зовсім не хоче помічати істини із цитованого ним Булгакова, що розруха починається в головах, і що кожен має займатись своєю справою. А порядок — це коли програми пишуть програмісти, публіцистику — публіцисти. А геніальні романи — геніальні письменники.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | зоя лебідь | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
