Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.09
17:20
Старезний дід геть сивий помирав.
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
2026.08.09
15:52
Коротшають і лІто і літА,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
2026.08.09
13:08
Ледве шкутильгають люди на льоду,
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
2026.08.09
10:35
обіцяючи
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
2026.08.09
07:12
Золотіють соняхи від сонця,
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
2026.08.09
00:07
Перші кроки серед руїн
Посеред цього згарища, оточені щільним кільцем німецьких тілоохоронців Цезаря, з'явилися володарі доль. Юлій Цезар ішов першим. На ньому був похідний панцир, але поверх нього – пурпуровий плащ імператора. Його обличчя виглядало
2026.08.08
21:48
Серед річки — ну й дива! —
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
2026.08.08
20:10
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв
2026.08.08
19:31
на двох старих китах
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
2026.08.08
17:13
Не піду під щитом я "на ви",
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
2026.08.08
16:11
А бики не зарили сокири
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
2026.08.08
15:10
Весна барвиста, лагідно-казкова,
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
2026.08.08
13:44
Я ночую в пустельнім вокзалі,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
2026.08.08
11:56
Задощило.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
2026.08.08
11:56
коли розвиднюється
але хмарам тісно
і цей розклад
небесний цей ландшафт
гармоніює із душевним
надто звісним
із люстром де усі
шляхи навспак назад
але хмарам тісно
і цей розклад
небесний цей ландшафт
гармоніює із душевним
надто звісним
із люстром де усі
шляхи навспак назад
2026.08.08
09:52
P.S. Четвер – есей
0 Друзям. Песах. Смеркалось.
1 От і Четвер. З Петром приготували Пасху, запекли ягня, щоб Учитель спожив зі Своїми учнями.
2 Знайомий воду приніс*. В цей час і учні зайшли.
3 Накритий стіл в світлиці. З’явивсь Ісус і почали. Ще
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Уламки смальти із мозаїки життя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уламки смальти із мозаїки життя
УЛАМКИ СМАЛЬТИ ІЗ МОЗАЇКИ ЖИТТЯ
* Неймовірно, що соловей співа не про кохання.
* Як добре, що звірі й птахи не довіряють нам – пізнали б долю дерев, кущів і квітів. А їх же набагато менше...
* Гора замислилась і стала схожа на мудреця.
* За день до смерті був йому Голос: «Не обжени себе!»
* Ножеві байдуже, що різать.
* Якби усе вдавалось, були б ми поруч з Богом.
* Не варто казати «збочив» про того, хто відшукав свою стежину.
* Коли нарешті судитимуть убивцю часу?
* Де горує не любов, а лиш перебірки,
Там розплата отака – од бублика дірка .
* У погоні й на припоні
Що про волю знають коні?
* Воістину: на всьому, до чого людина доклала руку й серце, навіки відбилась її вдача.
* Роби що сила, щоб талану поталанило.
* Для долі кожному по аркушу.
* Щасливий, хто став хоч цяточкою краєвиду.
* Що б сталося зі світом, якби над усіма владарювала ніч?
* Чи варта пісня бодай одного життя людського?
* Кому скорше завдячувать –
Поету чи місцям, де жив Поет?
* Живемо на відстані війни.
Як хочеться, щоб відстань та
була якомога далі...
* Яка примарна все ж межа поміж світами.
* Як мій люд у злиднях не зачах,
як у правду крізь неправду вірив?
* Як гірко плачуть наші діти,
коли неправедно караєм.
* Гіркіш страждання – ваговитіш слово.
* Туга за онуками
усе тугіше в’яже моє серце.
* Радість на душі,
що пам’ять обійшло ще одне зло.
* Дерева – заворожені велети
із глибин добувають нам спокій.
* Надлюдина – нелюд.
* Який цей світ до остраху широкий,
а ми об нього розбиваємось грудьми.
Який цей світ до остраху глибокий,
які ж бо ще ми діти перед ним.
* Чому так знехотя зозуля голос подає,
чому лякається оголеності сутнє?
* На схилку літ мандрівникам судилось відкривати рідний край.
* Невже і справді цей світ безмежний тільки тому, що в кожного є клаптик свого неба, землі своєї терпкий до ностальгії присмак?
* Комусь судилось землю цю квітчать,
комусь – до неї по ночах кричать.
* Які ж бо заміцні закови ці земні.
* Де багацько друзів, там друга нема.
* Надмірна певність – це крок до біди.
* Чванство – до самогубства крок.
* Хто спіткнувся на брехні, обведуть того й півні.
* Окраєць у руці смачніший і ситніший, ніж паляниця, що присниться.
* У кожного свій світ. Маленький, але свій. Хто не створив його, великого світу не знає.
* Той, хто не поважа себе, не спроможен поважати й інших.
* Не ідеї нас єднають з материнським краєм, не герої на баскім коні, а щемкі до болю виднокраї.
* Краса так густо замішана на смутку, що й радість переростає в роздум.
* І серцем чистим помолись за край отой, де ти зродивсь.
* Які ж до зойку схожі долі трапляються в людини і ріки.
* У рідний край вростає тільки той, хто до кінця з ним невибутньо зрісся.
* Починать – між люди, скінчить – від людей.
* Боїмося не смерті, а форми відходу з життя.
* Як Космос добивається до нас, які тільки не подає нам знаки..
* Той не один, у кого співрозмовник думка.
* Неймовірно, що соловей співа не про кохання.
* Як добре, що звірі й птахи не довіряють нам – пізнали б долю дерев, кущів і квітів. А їх же набагато менше...
* Гора замислилась і стала схожа на мудреця.
* За день до смерті був йому Голос: «Не обжени себе!»
* Ножеві байдуже, що різать.
* Якби усе вдавалось, були б ми поруч з Богом.
* Не варто казати «збочив» про того, хто відшукав свою стежину.
* Коли нарешті судитимуть убивцю часу?
* Де горує не любов, а лиш перебірки,
Там розплата отака – од бублика дірка .
* У погоні й на припоні
Що про волю знають коні?
* Воістину: на всьому, до чого людина доклала руку й серце, навіки відбилась її вдача.
* Роби що сила, щоб талану поталанило.
* Для долі кожному по аркушу.
* Щасливий, хто став хоч цяточкою краєвиду.
* Що б сталося зі світом, якби над усіма владарювала ніч?
* Чи варта пісня бодай одного життя людського?
* Кому скорше завдячувать –
Поету чи місцям, де жив Поет?
* Живемо на відстані війни.
Як хочеться, щоб відстань та
була якомога далі...
* Яка примарна все ж межа поміж світами.
* Як мій люд у злиднях не зачах,
як у правду крізь неправду вірив?
* Як гірко плачуть наші діти,
коли неправедно караєм.
* Гіркіш страждання – ваговитіш слово.
* Туга за онуками
усе тугіше в’яже моє серце.
* Радість на душі,
що пам’ять обійшло ще одне зло.
* Дерева – заворожені велети
із глибин добувають нам спокій.
* Надлюдина – нелюд.
* Який цей світ до остраху широкий,
а ми об нього розбиваємось грудьми.
Який цей світ до остраху глибокий,
які ж бо ще ми діти перед ним.
* Чому так знехотя зозуля голос подає,
чому лякається оголеності сутнє?
* На схилку літ мандрівникам судилось відкривати рідний край.
* Невже і справді цей світ безмежний тільки тому, що в кожного є клаптик свого неба, землі своєї терпкий до ностальгії присмак?
* Комусь судилось землю цю квітчать,
комусь – до неї по ночах кричать.
* Які ж бо заміцні закови ці земні.
* Де багацько друзів, там друга нема.
* Надмірна певність – це крок до біди.
* Чванство – до самогубства крок.
* Хто спіткнувся на брехні, обведуть того й півні.
* Окраєць у руці смачніший і ситніший, ніж паляниця, що присниться.
* У кожного свій світ. Маленький, але свій. Хто не створив його, великого світу не знає.
* Той, хто не поважа себе, не спроможен поважати й інших.
* Не ідеї нас єднають з материнським краєм, не герої на баскім коні, а щемкі до болю виднокраї.
* Краса так густо замішана на смутку, що й радість переростає в роздум.
* І серцем чистим помолись за край отой, де ти зродивсь.
* Які ж до зойку схожі долі трапляються в людини і ріки.
* У рідний край вростає тільки той, хто до кінця з ним невибутньо зрісся.
* Починать – між люди, скінчить – від людей.
* Боїмося не смерті, а форми відходу з життя.
* Як Космос добивається до нас, які тільки не подає нам знаки..
* Той не один, у кого співрозмовник думка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
