Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.03
18:59
на злобу дня повістка ця
хоча її не просять
усякий знає все і сам
а втім усім не досить
на фоні втрат і не до свят
хмарує дощовиння
хтось тягне фронт
брудний полон
хоча її не просять
усякий знає все і сам
а втім усім не досить
на фоні втрат і не до свят
хмарує дощовиння
хтось тягне фронт
брудний полон
2026.06.03
17:32
VI. ЧУЖІ БЕРЕГИ
Дракари розрізали важкі, свинцеві хвилі Північного моря, несучи Єлизавету все далі від родинних обіймів теплого, залитого щедрим вечірнім сонцем, Києва. Норвегія зустріла її непривітними, гострими скелями, які чорними велетнями врізал
2026.06.03
12:59
Гімн України починається з очікування неминучого, але ж минуло і не здійснилось!
Тож на сьогодення замість:
«Ще не вмерла України…»
доречні слова:
«Жити має України…»
03.06.2026р. UA
2026.06.03
12:40
Я знайомий вогням Волопаса.
Я готель для незайманих дів,
Де залишив поштар із Мадрасу
На порозі рудих гризунів,
Що згубили і пашпорт і долю,
Забобонів крапчастий кришталь.
Не шукай біля мене тополі.
Не проси надягнуть пектораль!
Я готель для незайманих дів,
Де залишив поштар із Мадрасу
На порозі рудих гризунів,
Що згубили і пашпорт і долю,
Забобонів крапчастий кришталь.
Не шукай біля мене тополі.
Не проси надягнуть пектораль!
2026.06.03
11:23
Я іду у пустельному лісі.
Мідна тиша самотньо дзвенить.
Зависає печаль у горісі,
Ніби втомлена, зморена мить.
А навколо не бачу нікого.
Ні душі. Говорю у світи.
Все принишкло. Ні біса, ні Бога.
Мідна тиша самотньо дзвенить.
Зависає печаль у горісі,
Ніби втомлена, зморена мить.
А навколо не бачу нікого.
Ні душі. Говорю у світи.
Все принишкло. Ні біса, ні Бога.
2026.06.03
07:00
Вуж плазує на городі
І городину не шкодить,
А ось курка при нагоді
Поклює коренеплоди,
Повисмикує розсаду
І грядки втрамбує радо,
Викликаючи досаду
В тих, що сіє те і садить...
І городину не шкодить,
А ось курка при нагоді
Поклює коренеплоди,
Повисмикує розсаду
І грядки втрамбує радо,
Викликаючи досаду
В тих, що сіє те і садить...
2026.06.02
22:13
Кейданс і Кескейд
Хлопця на ймення Джейд
Вхопили у півтемряві
Поки зал набивсь ущерть
Муркіт, шепіт “Нас займи
Раді догодити ми”
Хлопця на ймення Джейд
Вхопили у півтемряві
Поки зал набивсь ущерть
Муркіт, шепіт “Нас займи
Раді догодити ми”
2026.06.02
17:31
Бружель шепоче, бо життю радіє,
Густа куляста яскравіє крона.
Від сонця струменить тепла надія.
Хизується у розквіті фасоном.
У парах квіти в пазухах листочків,
Плоди блакитно-темні із нальотом
І не розгледіти дрібненькі точки.
Густа куляста яскравіє крона.
Від сонця струменить тепла надія.
Хизується у розквіті фасоном.
У парах квіти в пазухах листочків,
Плоди блакитно-темні із нальотом
І не розгледіти дрібненькі точки.
2026.06.02
17:10
Не відчуваю запах літніх трав,
Пишу рядки про інше тишком-нишком,
Бо червень чорні квіти розкидав,
Засипавши моє холодне ліжко.
Сьогодні поспішають майже всі
Скупатися в симфонії зеленій,
Знайти натхнення в радісній красі -
Пишу рядки про інше тишком-нишком,
Бо червень чорні квіти розкидав,
Засипавши моє холодне ліжко.
Сьогодні поспішають майже всі
Скупатися в симфонії зеленій,
Знайти натхнення в радісній красі -
2026.06.02
15:29
Покинь-мо нори!- Підемо в гори! -
Долучимо до ніг свічада,
Гарячий подих
В струмки занурим,
Немов у міфи
Про Ельдорадо!
На відпочинку водою змиєм,
Відчувши рятівну підтримку
Долучимо до ніг свічада,
Гарячий подих
В струмки занурим,
Немов у міфи
Про Ельдорадо!
На відпочинку водою змиєм,
Відчувши рятівну підтримку
2026.06.02
12:51
Живу минулим, там моє життя
від А до Я, від альфи до омеги!
Від дня народження до забуття
о, де ви, дні мого натхнення, де ви?
Ніколи не корилася вітрам —
плела віночки із маруни, м'яти.
Та тільки душу за любов віддам,
від А до Я, від альфи до омеги!
Від дня народження до забуття
о, де ви, дні мого натхнення, де ви?
Ніколи не корилася вітрам —
плела віночки із маруни, м'яти.
Та тільки душу за любов віддам,
2026.06.02
12:09
Розвелось у нас хвазанів-
Ну просто море хвазанів!
І тепер я часто чую
Їхній, так би мовить, "спів".
Хвазан -птаха наче й гарна,
Та співає ж - аби як.
Не як зовні непомітний
Ну просто море хвазанів!
І тепер я часто чую
Їхній, так би мовить, "спів".
Хвазан -птаха наче й гарна,
Та співає ж - аби як.
Не як зовні непомітний
2026.06.02
11:56
Ні, я себе, напевно, знищу
В ночах запеклих, дорогих.
Лікую невмолиму тишу
В кімнатах вигаслих, старих.
Слова сховались і принишкли
У погребах німих, сумних.
Я спалюю себе на вітрі
В ночах запеклих, дорогих.
Лікую невмолиму тишу
В кімнатах вигаслих, старих.
Слова сховались і принишкли
У погребах німих, сумних.
Я спалюю себе на вітрі
2026.06.02
10:36
V. СОНЦЕ З ПІВДНЯ
Зима 1043 року сковувала Київ кригою, але серця людей палали від хвилювання. На дніпровських схилах зібрався натовп, бо з півдня, пробиваючись крізь засніжені річкові простори, сунула небачена раніше сила. Це повертався в і н.
Біл
2026.06.02
08:43
він вийшов до режиму бога
покинувши вино хліб сіль
сусід вважав його за йога
а сам пиячив той сусід
йому здавалося ще трохи
і стане легко звідусіль
сусід той час привів небогу
стогнав із нею десь в куті
покинувши вино хліб сіль
сусід вважав його за йога
а сам пиячив той сусід
йому здавалося ще трохи
і стане легко звідусіль
сусід той час привів небогу
стогнав із нею десь в куті
2026.06.02
07:47
Мої сердечні ув'язнення і спускання на землю з високих веж несвобод не передбачають втеч, а тільки терміни. Рецидивістам "не світить" амністія. Час – і тільки він, є тим механізмом, який спрацьовує для свободи – тихо і без ефектів, які притаманні подіб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Уламки смальти із мозаїки життя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уламки смальти із мозаїки життя
УЛАМКИ СМАЛЬТИ ІЗ МОЗАЇКИ ЖИТТЯ
* Неймовірно, що соловей співа не про кохання.
* Як добре, що звірі й птахи не довіряють нам – пізнали б долю дерев, кущів і квітів. А їх же набагато менше...
* Гора замислилась і стала схожа на мудреця.
* За день до смерті був йому Голос: «Не обжени себе!»
* Ножеві байдуже, що різать.
* Якби усе вдавалось, були б ми поруч з Богом.
* Не варто казати «збочив» про того, хто відшукав свою стежину.
* Коли нарешті судитимуть убивцю часу?
* Де горує не любов, а лиш перебірки,
Там розплата отака – од бублика дірка .
* У погоні й на припоні
Що про волю знають коні?
* Воістину: на всьому, до чого людина доклала руку й серце, навіки відбилась її вдача.
* Роби що сила, щоб талану поталанило.
* Для долі кожному по аркушу.
* Щасливий, хто став хоч цяточкою краєвиду.
* Що б сталося зі світом, якби над усіма владарювала ніч?
* Чи варта пісня бодай одного життя людського?
* Кому скорше завдячувать –
Поету чи місцям, де жив Поет?
* Живемо на відстані війни.
Як хочеться, щоб відстань та
була якомога далі...
* Яка примарна все ж межа поміж світами.
* Як мій люд у злиднях не зачах,
як у правду крізь неправду вірив?
* Як гірко плачуть наші діти,
коли неправедно караєм.
* Гіркіш страждання – ваговитіш слово.
* Туга за онуками
усе тугіше в’яже моє серце.
* Радість на душі,
що пам’ять обійшло ще одне зло.
* Дерева – заворожені велети
із глибин добувають нам спокій.
* Надлюдина – нелюд.
* Який цей світ до остраху широкий,
а ми об нього розбиваємось грудьми.
Який цей світ до остраху глибокий,
які ж бо ще ми діти перед ним.
* Чому так знехотя зозуля голос подає,
чому лякається оголеності сутнє?
* На схилку літ мандрівникам судилось відкривати рідний край.
* Невже і справді цей світ безмежний тільки тому, що в кожного є клаптик свого неба, землі своєї терпкий до ностальгії присмак?
* Комусь судилось землю цю квітчать,
комусь – до неї по ночах кричать.
* Які ж бо заміцні закови ці земні.
* Де багацько друзів, там друга нема.
* Надмірна певність – це крок до біди.
* Чванство – до самогубства крок.
* Хто спіткнувся на брехні, обведуть того й півні.
* Окраєць у руці смачніший і ситніший, ніж паляниця, що присниться.
* У кожного свій світ. Маленький, але свій. Хто не створив його, великого світу не знає.
* Той, хто не поважа себе, не спроможен поважати й інших.
* Не ідеї нас єднають з материнським краєм, не герої на баскім коні, а щемкі до болю виднокраї.
* Краса так густо замішана на смутку, що й радість переростає в роздум.
* І серцем чистим помолись за край отой, де ти зродивсь.
* Які ж до зойку схожі долі трапляються в людини і ріки.
* У рідний край вростає тільки той, хто до кінця з ним невибутньо зрісся.
* Починать – між люди, скінчить – від людей.
* Боїмося не смерті, а форми відходу з життя.
* Як Космос добивається до нас, які тільки не подає нам знаки..
* Той не один, у кого співрозмовник думка.
* Неймовірно, що соловей співа не про кохання.
* Як добре, що звірі й птахи не довіряють нам – пізнали б долю дерев, кущів і квітів. А їх же набагато менше...
* Гора замислилась і стала схожа на мудреця.
* За день до смерті був йому Голос: «Не обжени себе!»
* Ножеві байдуже, що різать.
* Якби усе вдавалось, були б ми поруч з Богом.
* Не варто казати «збочив» про того, хто відшукав свою стежину.
* Коли нарешті судитимуть убивцю часу?
* Де горує не любов, а лиш перебірки,
Там розплата отака – од бублика дірка .
* У погоні й на припоні
Що про волю знають коні?
* Воістину: на всьому, до чого людина доклала руку й серце, навіки відбилась її вдача.
* Роби що сила, щоб талану поталанило.
* Для долі кожному по аркушу.
* Щасливий, хто став хоч цяточкою краєвиду.
* Що б сталося зі світом, якби над усіма владарювала ніч?
* Чи варта пісня бодай одного життя людського?
* Кому скорше завдячувать –
Поету чи місцям, де жив Поет?
* Живемо на відстані війни.
Як хочеться, щоб відстань та
була якомога далі...
* Яка примарна все ж межа поміж світами.
* Як мій люд у злиднях не зачах,
як у правду крізь неправду вірив?
* Як гірко плачуть наші діти,
коли неправедно караєм.
* Гіркіш страждання – ваговитіш слово.
* Туга за онуками
усе тугіше в’яже моє серце.
* Радість на душі,
що пам’ять обійшло ще одне зло.
* Дерева – заворожені велети
із глибин добувають нам спокій.
* Надлюдина – нелюд.
* Який цей світ до остраху широкий,
а ми об нього розбиваємось грудьми.
Який цей світ до остраху глибокий,
які ж бо ще ми діти перед ним.
* Чому так знехотя зозуля голос подає,
чому лякається оголеності сутнє?
* На схилку літ мандрівникам судилось відкривати рідний край.
* Невже і справді цей світ безмежний тільки тому, що в кожного є клаптик свого неба, землі своєї терпкий до ностальгії присмак?
* Комусь судилось землю цю квітчать,
комусь – до неї по ночах кричать.
* Які ж бо заміцні закови ці земні.
* Де багацько друзів, там друга нема.
* Надмірна певність – це крок до біди.
* Чванство – до самогубства крок.
* Хто спіткнувся на брехні, обведуть того й півні.
* Окраєць у руці смачніший і ситніший, ніж паляниця, що присниться.
* У кожного свій світ. Маленький, але свій. Хто не створив його, великого світу не знає.
* Той, хто не поважа себе, не спроможен поважати й інших.
* Не ідеї нас єднають з материнським краєм, не герої на баскім коні, а щемкі до болю виднокраї.
* Краса так густо замішана на смутку, що й радість переростає в роздум.
* І серцем чистим помолись за край отой, де ти зродивсь.
* Які ж до зойку схожі долі трапляються в людини і ріки.
* У рідний край вростає тільки той, хто до кінця з ним невибутньо зрісся.
* Починать – між люди, скінчить – від людей.
* Боїмося не смерті, а форми відходу з життя.
* Як Космос добивається до нас, які тільки не подає нам знаки..
* Той не один, у кого співрозмовник думка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
