Це дарма, що зима передбачається,
Ти, звісно, на листопад сподіваєшся
І жадно в краєвид життя впиваєшся,
Мов той моряк, що під воду спускається.

Набиваєш кишені осіннім добром:
Жовтим листям, дощем і останнім теплом.
Хочеш все, що не встиг, - у ці дні долюбити
І скорботу за щастям у небі втопити.

Отож, чергова осінь у минуле відступає,
Листопад в ар'єргарді завершає
Сезон оцінювання літа і весни,
А результати він схова в зимові сни...

Ти, звісно, далі сподіваєшся - дарма.
Вже листопад, передбачається зима...
Ти більше не приходь до мене уночі,
До нового замка не підійдуть старі ключі,

Ти цілий жовтень голову мені дурив,
На вуха сім мішків гречаної мури
Мені ти понавішував , - пардон,
Я бачу – ти не лицар, ти – гандон !

Тобі я вірила і віддавалася сповна,
Тепер я бачу : ой , якая ж я була дурна,
Що я довірилась такому мудаку,
Та краще б я ото втопилася в ставку !

Ти , хитрий і підступний мудрагель !
Та краще б я ходила на панель ,
Ніж за „спасіба” із тобою ночувать,
Та ще й кровать ти обіцяв зремонтувать !

Казав, що ми поїдемо в Туніс ,
Насправді ж ти водив мене за ніс !
Ще в червні обіцяв купить путівку, гад,
А вже – поглянь ! - зима надворі, листопад !

Усі мої подруги ще ото давно
Мені казали, що насправді ти – лайно,
Та я й приснить собі такого не могла,
Що замість принца доля дасть тебе, козла.

Ти висмоктав із мене весь нектар,
Мої пів-хати виніс на базар,
Ти – хам, ти – солдафон, ти – просто глист !
Терпіння кінчилось. Надворі – падолист.

Ти, звісно, далі сподіваєшся - дарма.
Вже листопад, передбачається зима...
Всім зведенням із метео погоди
ти віриш, хоч сама твоя природа
ще опирається, бо в кожній жінці є
бажання суперечити всує -
словам і вчинкам, рішенням та діям,
які чомусь владнати не умієм
без суперечок чи навіть без бою…
Та залишайся завжди ти собою!!!
І не дарма бог дав усім нам розум
передбачати і тепло й морози
в стосунках наших - може й потепліє???
А наші сподівання й наші мрії
тепло ще принесуть, і я надіюсь,
від наших почуттів і сніг розтане
підсніжник розцвіте й весна настане…
З-під листя жовтого, осіннього, сумного
ще вернеться кохання, а до цього -
живу, кохаю й також сподіваюсь….
Лищ листопад - зими іще немає!!!

Листопад, 2006

Ти говориш невпопад,
Жовтень,грудень, листопад,
Вірю, жду і виглядаю
З Польщі, Швеції…Китаю…

З понеділка по суботу,
Дармо ходжу на роботу,
Копійчину заробляю,
Марно знов тебе чекаю.

Їду в поїзді – тут-стук,
Гримотить ритмічний звук,
Ти не йдеш – пивце кружляю,
Сонка-Дрімка зустрічаю…

При комп’ютері – клік-клац,
Пробіл-ентером – бац-бац.
Віндовз в Лінукс замінив –
Та тебе не приманив.

Став на Мерс тебе ловити –
Двері кажуть дость відкрити.
Замість тебе гурт дєвчєнок
Ного-палки з-під юбчєнок…

Тьху, гидота – киш, киш-киш
Біля кого ж ти сидиш !
Чом мене не зустрічаєш –
МУЗО – ти мене втрачаєш !!!

Ще листопад,
Передбачається зима,
Ти літа сподіваєшся
Дарма.

Все відшуміло,
зблякло, відцвіло,
Срібляста паморозь
засніжила чоло…

Опалим листям
Стали почуття,
В зимову кригу
Закривається життя.

Крізь шкло калюж
Моя незрима тінь,
Мімікрії прихованої
Тлінь.

Кудись іду,
А десь – вернусь.
Зимовий тут –
Весняним обернусь.

Ти сподіваєшся,
Не першою, дарма.
У мертвім серці,
Почуттів нема…

28.11.2006 р.

зима. в повітрі дзвін. зі служби люди
вертаються додому. холодно.
дивлюсь у небо, наче у вікно,
в якому намагаюся узріти,
чи дивиться на мене Небожитель,
та небожителям, напевно, все одно

а дзвін розноситься, а дзвін шумить усюди,
у серце проникаючи саме.
невже, о Господи, не бачиш Ти мене?
страшну у серці пустку відчуваю.
о Господи, невже Тебе немає?
тоді життя і смерть - то є одне.

о, як би я хотів повірить в Бога!
мій клятий розуме! о, як би я хотів
хоча б на день один з тебе зійти
і, наче голуб, серцем опростіти.
чи зможеш, Боже, Ти мені простити -
моє невір’я, смуток самоти?

легкі сніжинки кружать у повітрі
повз мене матір з дочкою іде,
а я немов на вулиці - й ніде...
мене немає, тільки ці сніжинки
тендітні, як був я, коли, холопчинка,
ловив їх ротом... в серці дзвін гуде.

стою мов стовп, не можу ворухнутись
немовби я порушив Твій наказ
не озиратись. та якби ж хоч раз
знов сльози радості на утрені утерти
і звіра сумнівів молитвою приперти
до стінки, повернуть святий екстаз!

а дзвін гуде в крові моїй, у серці...
я відчуваю днів своїх похилість.
за це велике чудо, дивну милість -
вернуть роки та стати знов дитям,
я все, що маю, Господи, віддам -
усі мої роки, що залишились!

Репер:
Чекання,
Слово,
Люте око…
Своє отримаєш, сволото!
Забудь, терпи… У щент гомілка
Під чобіт ляже. Буде гірко
На те дивитися!
Паскудо
Ти сподіваєшся на чудо?!
Ножі,
Кастети,
Вовчі зуби...
Жалю до іншого не буде!
Чия-ж бо хватка як залізо?!
Назад спиною уже пізно…
Здаватись? Ні!
Кулак у груди…
Ой лютий вечір нині буде!

Хор:
Ой, да не вечер, да не вечер,
Мне малым-мало спалось
Мне малым-мало спалось
Ой да во сне привиделось...

Репер:
Харкання,
Кров,
Побита морда…
Ой то не вечір… Геть з бігборда
Масне лукавство. Сучі діти…
Соляри - на! Тобі горіти,
А я погріюсь.
Кляте місто…
Порву ці сутінки на тісто!
Сирени,
Грати…
Сіре падло
Ламає щелепу нещадно.
По нирці – чобіт, з члена кров!
Забаву любу віднайшов…
Ребром на нари:
Дихай рівно,
До ранку здохнеш ти всерівно…

Хор:
Ой, да не вечер, да не вечер,
Мне малым-мало спалось
Мне малым-мало спалось
Ой да во сне привиделось…

Репер:
Тютюн,
Параша,
Хліб, баланда…
У дим закутана вся банда.
“Не вір, не бійся, не проси!”
Руками зімяті труси
Тримай, “ЗеКа”,
Не гнись спиною
Бо тут наложиш головою!
Суди,
“Хазяїн”,
Нова “хата”...
Під бік “перо” - за все розплата!
Не хрест,- на тичці нумерок…
Ходу завершив твій синок.
Чекай, матусю,
Йде бумага:
“Ваш син загнувся (бідолага)…”

Хор:
Ой, да не вечер, да не вечер,
Мне малым-мало спалось
Мне малым-мало спалось
Ой да во сне привиделось…

Репер:
Блювота,
Ранок,
Зле похмілля…
Аби курнув… Немає зілля!
Порвав свідомість лютий сон.
Давай по випивку гандон
Бо “ріпа” лусне.
Й люта харя
Летить у зеркала провалля…
Страшний,
“Задутий”
Знову вечір…
В його кошмари тичу плечі.
Кістками, хрясь - стрічаю волю!
Тобі, “лошара”, я спокою
Не дам.
“Бігморди” сучі – нате!
(Соляри... іншого не варті)

Хор:
Ой, да не вечер, да не вечер,
Мне малым-мало спалось
Мне малым-мало спалось
Ой да во сне привиделось…

Репер:
Тремтіння,
Коло,
Все замкнулось…
Біжи, жени поки не збулось
У сні побачене… Хапай
За соломину бо не рай
Чекає душу.
Бий у груди!
Про сон твій ворог не забуде.
Прорвався!
Море,
Синя хвиля…
Струна обірвана, безсилля…
Останній подих…Небо в очі…
Вставй!.. Надірвана не хоче...
Душа у вечір…
Тільки хвилі
Співають в лютому безсиллі:

Хор:
Ой, да не вечер, да не вечер,
Мне малым-мало спалось
Мне малым-мало спалось
Ой да во сне привиделось.

Репер:
Мне во сне привиделось
Будто конь мой вороной
Разыгрался, расплясался,
Разрезвился подо мной.

Хор:
Ой, да не вечер, да не вечер,
Мне малым-мало спалось
Мне малым-мало спалось
Ой да во сне привиделось...

Репер:
Джиперс-Криперс, Блек-енд-Деккер,
В логарифмах Ньєпса репер,
Розпальцьована попса
Жалить в мозок як оса…

Хор:
Взяв би я Бандурку тай заграв що знав
Через ту Бандурку бандуристом став

Репер:
Тантронога тавтологія,
Нашо-рабська автономія,
Науковий флогістон,
Вічний неуцтва патрон.

Хор:
Перше було літо-літо, а тепер зима,,
Перше були вчені люди – а тепер нема…

Репер:
Снікерс-Дрікерс, цис-транс соя,
Хімізація отстоя,
Три шестірки на машинах,
На старих й малих, багатих,
На палацах і на хатах…

Хор:
Гей, горiлко, бiла-бiла,
Гей, горiлко, бiла-бiла,
Гей, горiлко, бiла-бiла,
Я б тебе лижкою їла!

Репер:
Тупаки і депутати, бандюки і забіяки,
Олігархи і діптянки,
Мусульмани й християнки,
Вірять, хочуть і бажають
Долі кращої чекають…

Хор:
Старий Рік минає Новий наступає
Новий наступає.

Репер:
«Добрий вечір, любі друзі,
Довгий час я був у тузі,
Та настав жаданий час
І зібрав тут знов я вас.
Пару літ вже пролетіло,
Як почали наше діло -
Бушував тоді Майдан,
То ж спасибі за це вам!
Ви народ весь підіймали,
На Майдані керували,
У судах повигравали
І портфелі за це мали»

Хор:
«Разом нас багато -
Нас не подолати»

Репер:
Є що, друзі, нам згадати -
І Майдан, і сам Хрещатик,
Тисячі людських облич
В ніч і в день, і знову в ніч...
І стояв на цій я сцені
Переможцем на арені,
Сніг летів мені в обличчя
На будинки і узбіччя,
На палатки і народ
Із божественних висот.
Й було радісно мені -
Бо ми були на коні!

Хор:
«Снег летает, летает и тает
И поземкою клубя,
Заметает зима, заметает,
Все что было до тебя»

Репер:
Багатьох немає з нами,
Ті що були нам друзями,
Ті що гріли, як Сан Санич,-
Xто намилив потім сани
В другий табір до Вітька
Масовика-затійника,-
Й показав велику дулю
І мені, і нашій Юлі,
Хоч і був сусідом, братом,
Чуть не батьком, чуть не сватом.
Потім у «піке скернув»
І у крісло спікернув.

Хор:
«Ой мороз, мороз, не морозь меня,
Не морозь меня, моего коня»

Хор:
"А йшов тим лісом Дід Мороз,
червоний в нього ніс.
Він зайчика-стрибайчика
у торбі нам приніс"

Далі буде

II
Репер:
«Ми продовжуємо, любі,
Наші танці в нашім «клюбі»
І пускаємо сюди,
Тих, хто був нам «люб» завжди.
Ми не пустимо Вітька,
Масовика-затійника,
Разом з білоголубими -
Хай святкує разом з ними.
Він конкретний був пацан -
З ним боровся наш Майдан,
А також ми проти кУчми
І таких же з тої ж кучки.

Хор:
«Через сопки темные и поля зеленые,
Вышел в степь донецкую парень молодой»

Хор:
«Синий туман похож на обман…»

Репер:
І згадаймо, любі друзі,
Як калина в чистій лузі,
Серед нас була одна
І політик, і жона,
Бізнесвумен і краса,
Золота в неї коса,
України Жанна Д’Aрк,
Що дала Майдану жар,
Який тліє ще і досі
(Аж свербить чомусь у носі)…
Догадались ви тепер?
Це ж колишній наш прем’єр!

(скандування : Юля! Юля!)

Хор:
«А ми тую червону калину,
Підіймемо,
А ми нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!»

Репер:
Здогадались! Молодці!
Ваші вигуки оці
Ви в морозні ночі снили,
А тепер лиш повторили,
І скажу не вперше знов –
Відчувається любов!
Я також її любив
І в прем’єри запросив.
(Хоч і кум Петро просив -
Від солодке теж вкусив)
Та шановна Юля наша
Не зварила з кумом каші,
Й щоб не було перемін
Їм віддав земний уклін!

(Барабани гучно б‘ють)
«НУ і БЮТ!» , «НУ і БЮТ!»

Хор:
«Гей наливайте, повнії чаші,
Щоб через вінця лилося
Щоб наша доля нас не цуралась,
Щоб краще в світі жилося»

вже листопад
зима
передбачається звісно
дарма ти сподіваєшся
дарма...
вже білий вельон падає на місто
вже білий сад
слова
неоднозначність вітру
слОва не чути
словА
висять над змістом
вже біль - квадрат
дарма
чекати літа
цей світ - зима
а листопад - початок вітру!

Ти, звісно, далі сподіваєшся - дарма.
Це листопад, передбачається зима...
Це листопад – спалю усі твої листи,
Зима… Ти чуєш? – Мушу я піти.
Такий похмурий нині грудкотрус,
Я перейду із лайфу на діджус,
Зітру усі від тебе смс…
В таку погоду не чекай чудес,
І небо сонне плаче мимоволі,
Сивіють де-не-де дерева голі,
Лише примерзлі хризантеми
Нагадують старі дилеми…
Вже падолист, тебе в мене нема,
Це листопад, передбачається зима…
Всі почуття завмерли до весни…
Чого ж приходиш в мої сни?

Ти, звісно, далі сподіваєшся - дарма.
Вже листопад, передбачається зима.
І те, що ти так пристрасно хотів
Холодний, мертво-білий сніг замів.

І не ходи - не вдовольнити спраги знов,
Земля замерзла, спить моя любов.
А до весни ще так далеко… до життя…
О листопад, заледенілі почуття…
12.11.06

Ти, звісно, далі сподіваєшся - дарма.
Це листопад, передбачається зима
і пророкує зраду...
Вже крейда біла перекреслює шляхи.
Грудневий дух зацементовує верхи
дерев сумного саду.
І пульс у скронях заповільнений, як дим,
тягучий дим... реінкарнація біди...
Відкриті в небі стигми.
Із них дощами виливається печаль...
Розп’яття доль, як несподівана печать,
на тлі зими застигне .

13 листопада”06

Ти, звісно, далі сподіваєшся – дарма.
Вже листопад, передбачається зима,
А наш був – жовтень: зустрічі наскоком,
Тарас дивився скоса хмурим оком
І, видно, заздрив. Надивився наче,
Але таких, як ми, мабуть, не бачив.
…Немає місця на алеях – сонні
Студенти дозрівають на осонні.
Осіннім літом лагідним зігріті,
Вони вже знають, що любов – це миті,
Вона уся складається з моментів,
А ми дурніші за своїх студентів.

Ми сподівались на продовження – дарма.
Для всіх миттєвостей часу уже нема.
В житті минулому, в гарячім шалі,
Звикали до розлучень і вокзалів,
Очима очі вчилися читати,
Як шпигуни чи справжні телепати.
Тепер чуже "інформаційне поле"
Вже не зчитати повністю ніколи.
Печаль і пристрасть очі нам лоскочуть...
Сховаємо світлини наших дочок.
Ти скоро знову полетиш в чужі світи,
І я не знатиму – не схочу знать, де ти.
13.11.2006

Ти, звісно, далі сподіваєшся - дарма.
Це листопад, передбачається зима...
Прихильна й так погода нині –
Весною пахнуть дні осінні.
Здається: завтра зацвіте бузок…
Ти й далі сподіваєшся казок?
А, може, й правильно отак –
В повітрі висне добрий знак,
Коли чекаєш на хороше –
То і погода допоможе…
Якби теплом сіяли ми,
То може й не було б зими?

Зима на колючках шипшини,
Аж кров"ю бринить горобина.
І вітер у груди веслом,
І снігом, і сном.
А сонце несправжньо-червоне
До неба примерзло й холоне
Старезна скрипуча верба.
Іду по горбах.
Здається, життя притомилось
У вихорі днів і спинилось
На березі серед снігів,
У колі слідів.

Ми зустрілися з тобов,
Як весна цвіла веснов.
І кохалися вночі,
Аж сміялися сичі.

П-в:
Ти ж мене (я ж тебе) підманула,
ти ж мене (я ж тебе) підвела
Ти ж мене (я ж тебе) молодого
з ума-розуму звела"

Я прийшла до тебе в гости,
Ти казав приємні тости.
Думала, що це любов,
А ти в ліжко тягнеш знов.

П-в:

Я встидалась, та хотіла,
А сказать цього не сміла,
Та чомусь ти "тормозив",
І навіщо ж привозив?

П-в:

Я сама до тебе сіла,
Цілувала, як уміла.
Світло хто ввімкнув? Агов?
Перервав усю любов!

П-в:

І тоді я зрозуміла,
Що сичів отак смішило…
Думала, що ти юнак,
А ти дід, та ще й бідак…

П-в:

Ти казала: вже зима –
Купив шубу, та й нема,
Якби я не купував,
Може б сніг на землю впав.

Ти казала: мінус п’ять –
Рукавиці став шукать,
Якби їх не купував,
Може б сніг на землю впав.

Ти казала: голий лід –
Черевики взяв, як слід,
Якби їх не купував,
Може б сніг на землю впав.

Ти казала про порошу,
Та закінчилися гроші,
Якби зиму я не ждав,
Може б трохи й наскладав.

Хто ж такий прогноз погоди
Запускає у народи?
Вимикнув я «брехунця» -
Пізно. Шкода гаманця…

зима вдягнулася в депресію
й почала плакати дощем
і світ сприймається як версія
одного з вимірів проблем
сніданок, кава і маршрутка
передбачаються святА
і знову в серце купа трутки
і знову маска і сміття
прокурю вечір до нестями
розберу ніч на вітражі
я замерзаю між
дощами
і світла дотики чужі

Зима почалася із дива -
і хмари спускалися босі,
як мавки, в вінках калинових,
із снігом у срібнім волоссі.
Їх тіні тендітно гойдались
у рощі - із верболозу,
і з кожним шаленим рухом
снігами сипались сльози.
Зима почалася із Долі,
що птицею пролетіла,
і ніжно-морозним повітрям
торкнулася твого тіла.
Немов зупинилося вранці
незриме колесо часу;
годинники, як завмерли
в засніженних дивних гримасах.
На знак безкінечності щастя
земля срібним сяйвом взялася.

Шепочу тобі таємничо:
"Із дива зима почалася..."

Зима, неначе тінь себе самої,
Несе сумні безрадісні гостинці.
Ось мертвенно блищить переді мною
Ставок, свинцем заповнений по вінця.

Зима-чаклунка, древня та сердита,
Товче печаль снігів у світі-ступі.
Бурульки як замерзлі сльози літа,
Яке, здається, більше не наступить.

Все заживо поховане неначе
І, наче саван, сніг лежить усюди...
Не чують одне одного й не бачать
Ні стіни, ні дерева, ані люди.

І ти, як небо, сіра й обважніла,
Нечутний плач в собі щохвилі душиш...
У мокрім снігу вирита могила.
І світлу там свою ховаєш душу.

Неоном очі світяться безсонні,
Тоненькі пальці крутиш і бурмочеш...
Твої герані мруть на підвіконні...
Ти ні собі, ні їм не допоможеш.

Дай руку, моя зимна полонянко,
Бо я тепло зберіг в долоні літнє.
Я покажу тобі, що сніжна володарка
Слабка, коли кохання в серці квітне,

Що у сумну і сонну пору року
Ховати себе в сніг не слід дочасно,
Адже під снігом у серцях глибоко
Тепла людського іскра не загасне.

(Продовження дуетного написання вірша.
Мрія & Юрій)

Зима. Сніг прилипає там, де крок,
І видих згустками тепла парує.
Твій поцілунок ввів мене у шок –
Мурашка миттю тілом десь прямує.

Сховалась солодь у тремтінні губ,
Вона у дотиках Твоїх існує.
Я не боюсь картин гріховних згуб -
В уяві тих, що Ти мені малюєш.

Що вартий гріх, коли тілес вогонь
Дзюркоче в пригоршні палкої втіхи...
Крадеш мене в чаруючий полон -
Із снігом-щастям вже набиті міхи.

Зима така, як почуття... в білінь
Розмалювали все небес посланці,
Та в нас в душі пора весни, цвітінь...
Кохані ми з тобою - не коханці! :)

29 Грудня 2006

Зими холодний птах
Літає наді мною,
Блукає по світах
Засніжених журбою,

І в синю далечінь
Летить він наче в вічність…
Кругом одна лиш тінь
І ніч висить північна.

У сонячну пітьму
Лиш ореол гарячий,
І тішуся йому,
Бо сонця я не бачу.

Усім я говорив,
Ще й напишу в об’яві:
Всі снігу кольори
Міняю на яскраві!

Міняю – не продам,
Бо не моя це власність.
Зими холодний птах…
А десь Різдво. І Щастя…

Грудень, 25, 2006

(батькам моїм присвячую)

Зима... Проміння сонячне, у інеї,
В шатах берізки од вітру тремтить,
Сяєвом іскор безмежності синьої
Із гілочок у замети летить.

Перекотившись лягає хурделиця
Краєм волосся неначе у сні.
Так щоб могли ми відчути як стеляться
В леті шаленному здиблені дні.

Їх не ззгадаєш, сніжинок, всіх імені
Що скроні білять у колір зими,
Ви ще лишаєтесь досить наївними
В снах зберегаючи привид весни.

Прийде вона позабутими громами,
Льоду, що ріже опори мостів.
Влившись, дощенту, струмками невтомними,
В ріки шаленні нових берегів.

Русло колишнє покине і хвилею
Час буде грати у тих берегах…
Все те - колись… Та веселкою дивною,
Іній ще сіє край скроні у снах...

(з високолобих)
Гаспар:
Темної ночі,
Пізньої години
Зірка засіяла,
В небі засвітилася –
Дитя народилося!
Дав Господь дитину!
Темної ночі,
Пізньої години...
(Хор)
Не скажімо Іродові, де він.
Ірод – демон! Ірод – демон!
І дитятко Боже не знайде він!
Ірод – демон, Ірод – демон.
У його житті одна услада –
Тільки влада, тільки влада,
Він нічого іншого не знає,
Навіть діточок своїх вбиває!
Не скажімо Іродові, де він,
Не скажімо Іродові, де він...

Мельхіор:
Це – наш Спаситель
Народився жити
В проклятому світі,
Плакати й сміятися,
Грішних не цуратися,
Серед нас страждати,
Вчити прощати...
Вчитиме любити...
(Хор)
Не скажімо Іродові, де він.
Ірод – демон! Ірод – демон!
І дитятко Боже не знайде він!
Ірод – демон!Ірод – Демон!
Хай зоря чарівна засіяє -
Світ узнає! Світ узнає!
Він для вас, сміливі й нелукаві,
Він дарує і любов, і славу!
Не скажімо Іродові, де він,
Не скажімо Іродові, де він...

Валтасар:
Світло пророче
Темної години
Дарував ти, Отче,
Аби ми надіялись,
Аби не зневірились.
Дав Господь дитину.
З ним прийде царство
Світла і любові!
(Хор)
Він прийшов для нашого спасіння,
Для любові і прозріння!
З мороку і страху животіння –
До любові і прозріння!
Пробудилася в серцях надія -
Йде месія! Йде месія!
Навіть смерті він не побоїться!
Радуйтеся, люди, і моліться,
Він прийшов для нашого спасіння,
Він навчить любові і терпінню...