
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Раїса Плотникова. Обличчям до полум’я
Раїса Плотникова. Обличчям до полум’я: Романи та новели. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2010. – 384 с.
Ув останню в часі книгу письменниці Р. Плотникової увійшли романи: «Обличчям до полум’я», «В яру згасаючих зірок» та сім новел, сюжети яких вихоплені з життя попереднього та сучасного поколінь. У творчості письменниці нема нових для української літератури тем, але виважений досвід європейської філософської думки спонукав авторку розмірковувати над сутністю зла і оприлюднити власне, вистраждане, виболене ставлення до цієї проблеми. Стилістично письменниця полюбляє поєднання фольклору з фантастикою, реальності з химерою. Р. Плотникова поклала собі за мету боротьбу словом зі злом у будь-яких його проявах. Осмислення зла з точки зору сутності та суєтності сучасного буття, свободи у широкому розумінні цього слова – це планида незалежних, мужніх, вольових художніх натур. Звідси йде помітна у творах письменниці галерея стоїчних персонажів: Наумчик, Ривка («В яру згасаючих зірок»); Михайло («Обличчям до полум’я»; Жанна (новела «А дощ прав...»), художник-бомж (новела «Лабіринт для Мінотавра») та інші.
Сюжет романа «Обличчям до полум’я» (спочатку був опублікований у журналі «Дніпро», 2009) рухається по гуманістичних руїнах сучасної епохи, де панують, з одного боку, духовна ницисть, немилосердність, аморальність, обурливе беззаконня, а з іншого – образлива байдужість, безпомилкова «мояхатаскрайність», нестерпна безсовісність, та попри все, незбагненно невичерпна потреба людського духу відроджуватись. Головний герой Михайло – людина, котра знаходиться усередині цього потоку. Його не влаштовує стан несвободи, душевного пригнічення, невпевненості у майбутньому, але й боротьба за свої права коштує йому здоров’я, спокою, благополуччя. Усі протиріччя між партнерами розв’язуються за допомогою револьверів, і що неприємно усвідомлювати – читацька спільнота до того поступово звикає. У книзі, як на екрані, відображено картину внутрішньо дозрілої політичної катастрофи, і таким чином, передбачено-попереджено нас, сучасників, про реальну можливість виняткової граничної ситуації, що насувається на нашу країну. Філософська універсальність порушених у романі тем помітно підкреслена, адже універсальним є те, що завжди сучасне, завжди актуальне.
Творчість Р. Плотнікової є своєрідним синтезом історичної і сучасної тематики. Специфіка композиційної побудови, певною мірою експериментальної, з асоціативними переходами від теми до теми, від епізоду до епізоду, від портрета до портрета, часто без проміжних ланок часової послідовності, грунтується не так на звичній оповідності, як на самовияві персонажів. Дію рухає поглиблене протистояння між ними, і це вводить читача в саму серцевину подій, у людські долі та душі, крізь які пройшла війна. Внутрішня контрастність – основний структурний принцип побудови твору, а ефектний композиційний прийом кадрування, як у кіно, дає можливість спресувати минуле й сучасне в єдину цілість.
Є в мене й зауваження. Спрощує назагал добру мову («Цьогорічна забрьохана грязюкою й туманами весна стонадцять разів поверталася назад, щоб таки нарешті оклигати, увірватися, урізатися в холодні подихи півночі нахабним палким вітровієм і прохромити гострим промінням Ярила сіряву міжсезоння») часте використання одних і тих самих висловів (« ловить витрішки», «висмоктувало із серця останню надію»), Неприємно «дряпають» вуха вислови на взірець: «не мав жодного відношення» (мало би бути – «жодного стосунку»), затерті до блиску банальності («комар носа не підточить, цю школу вже не раз проходив» і дещо подібне інше.
Завершую висновками, хоча і не наполягаю на них. Проза Раїси Плотникової, з одного боку, традиційно реалістична, адже письменниця узвичаєно змальовує довколішнє життя, а з іншого, сторінки її книг – яскраві взірці модерного письма, що озиваються алюзіями про блискуче письмо В. Медвідя, Є. Пашковського, В.Шевчука. Відтак стиль письменниці не хибує на перекоси (або про «що», або «як»), є гармонійно витриманим й у певному сенсі канонотворчим. Прикро, що регіональні видавництва працюють з мізерними накладами, і складається враження, що справді якісної літератури в Україні обмаль. Прозова творчість письменниці Раїси Плотникової – яскраве тому заперечення.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Раїса Плотникова. Обличчям до полум’я

Ув останню в часі книгу письменниці Р. Плотникової увійшли романи: «Обличчям до полум’я», «В яру згасаючих зірок» та сім новел, сюжети яких вихоплені з життя попереднього та сучасного поколінь. У творчості письменниці нема нових для української літератури тем, але виважений досвід європейської філософської думки спонукав авторку розмірковувати над сутністю зла і оприлюднити власне, вистраждане, виболене ставлення до цієї проблеми. Стилістично письменниця полюбляє поєднання фольклору з фантастикою, реальності з химерою. Р. Плотникова поклала собі за мету боротьбу словом зі злом у будь-яких його проявах. Осмислення зла з точки зору сутності та суєтності сучасного буття, свободи у широкому розумінні цього слова – це планида незалежних, мужніх, вольових художніх натур. Звідси йде помітна у творах письменниці галерея стоїчних персонажів: Наумчик, Ривка («В яру згасаючих зірок»); Михайло («Обличчям до полум’я»; Жанна (новела «А дощ прав...»), художник-бомж (новела «Лабіринт для Мінотавра») та інші.
Сюжет романа «Обличчям до полум’я» (спочатку був опублікований у журналі «Дніпро», 2009) рухається по гуманістичних руїнах сучасної епохи, де панують, з одного боку, духовна ницисть, немилосердність, аморальність, обурливе беззаконня, а з іншого – образлива байдужість, безпомилкова «мояхатаскрайність», нестерпна безсовісність, та попри все, незбагненно невичерпна потреба людського духу відроджуватись. Головний герой Михайло – людина, котра знаходиться усередині цього потоку. Його не влаштовує стан несвободи, душевного пригнічення, невпевненості у майбутньому, але й боротьба за свої права коштує йому здоров’я, спокою, благополуччя. Усі протиріччя між партнерами розв’язуються за допомогою револьверів, і що неприємно усвідомлювати – читацька спільнота до того поступово звикає. У книзі, як на екрані, відображено картину внутрішньо дозрілої політичної катастрофи, і таким чином, передбачено-попереджено нас, сучасників, про реальну можливість виняткової граничної ситуації, що насувається на нашу країну. Філософська універсальність порушених у романі тем помітно підкреслена, адже універсальним є те, що завжди сучасне, завжди актуальне.
Творчість Р. Плотнікової є своєрідним синтезом історичної і сучасної тематики. Специфіка композиційної побудови, певною мірою експериментальної, з асоціативними переходами від теми до теми, від епізоду до епізоду, від портрета до портрета, часто без проміжних ланок часової послідовності, грунтується не так на звичній оповідності, як на самовияві персонажів. Дію рухає поглиблене протистояння між ними, і це вводить читача в саму серцевину подій, у людські долі та душі, крізь які пройшла війна. Внутрішня контрастність – основний структурний принцип побудови твору, а ефектний композиційний прийом кадрування, як у кіно, дає можливість спресувати минуле й сучасне в єдину цілість.
Є в мене й зауваження. Спрощує назагал добру мову («Цьогорічна забрьохана грязюкою й туманами весна стонадцять разів поверталася назад, щоб таки нарешті оклигати, увірватися, урізатися в холодні подихи півночі нахабним палким вітровієм і прохромити гострим промінням Ярила сіряву міжсезоння») часте використання одних і тих самих висловів (« ловить витрішки», «висмоктувало із серця останню надію»), Неприємно «дряпають» вуха вислови на взірець: «не мав жодного відношення» (мало би бути – «жодного стосунку»), затерті до блиску банальності («комар носа не підточить, цю школу вже не раз проходив» і дещо подібне інше.
Завершую висновками, хоча і не наполягаю на них. Проза Раїси Плотникової, з одного боку, традиційно реалістична, адже письменниця узвичаєно змальовує довколішнє життя, а з іншого, сторінки її книг – яскраві взірці модерного письма, що озиваються алюзіями про блискуче письмо В. Медвідя, Є. Пашковського, В.Шевчука. Відтак стиль письменниці не хибує на перекоси (або про «що», або «як»), є гармонійно витриманим й у певному сенсі канонотворчим. Прикро, що регіональні видавництва працюють з мізерними накладами, і складається враження, що справді якісної літератури в Україні обмаль. Прозова творчість письменниці Раїси Плотникової – яскраве тому заперечення.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію