ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.14
10:00
Василий Куролесов
Я свято верю, что собака -
последний Ангел на Земле.
Когда затянет душу мраком -
Я свято верю, что собака -
последний Ангел на Земле.
Когда затянет душу мраком -
2024.05.14
05:55
Одне питання зріє у мені,
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
2024.05.14
04:53
Вже розвидняється надворі,
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
2024.05.14
01:31
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
2024.05.14
00:51
Ніхто так запекло не нищить людей, як «спасители человечества».
Нечисть завжди береться повчати інших, як їм належить бути чистими.
Російські цінності дочекаються свого базарного дня.
Московити настільки захоплені загарбанням чужих земель, що їм
2024.05.14
00:12
Це кохання – мистецтво і таїнство, наш обряд…
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
2024.05.13
23:32
Боялась, щоб він не пішов од нас ,
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
2024.05.13
17:53
Справді, з першого погляду видалося - стара.
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
2024.05.13
10:55
Тінохрінь
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
2024.05.13
10:45
Хоча на подвір’ї не чутно
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
2024.05.13
01:24
Я знов помилився. Відкрився не тим.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
2024.05.12
23:39
Чи промовлялися слова,
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись, між тим,
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись, між тим,
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
2024.05.12
21:14
Невже це й справді
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
2024.05.12
16:33
Ще, як був Азов турецьким, кріпость там стояла.
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
2024.05.12
16:32
Пам*яті моєї мами Валентини Михайлівни
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
2024.05.12
13:29
Кров на руках у сивих дітлахів,
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Червоне вітрило поезії Мар’яни Савки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Червоне вітрило поезії Мар’яни Савки
Маряна Савка. Тінь Риби. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2010. – 64 с.
Від часу, коли в античній філософії з’явилася категорія «логос», поклоніння слову стало спокусою, котра завжди переслідує людство Збірка, про яку мова, визначає саме цю філософську категорію особистості Мар’яни Савки. Власне, саме у колі високої напруги між полюсами натури і культури і можлива її поезія, котра демонструє всі ознаки окремого, самостійного явища, чи течії (як завгодно), і механічне складання/додавання естетичних чи етичних ознак тут мало що важить.
Більшість людей нашої епохи, епохи поствавілонського абсурду, коли все перемішано: дорадянське, радянське, пострадянське, – інтимофоби, котрі бояться будь-яких контактів: фізичних, внутрішніх, душевних, для них потрібні якісь інші форми спілкування. Людство потребує уваги, найперше, до своїх проблем, і саме поезія перетворюється на терапевтичний засіб лікування психологічних травм. Поезія може згуртувати націю.
Високохудожні тексти М. Савки несуть читачеві складний і багатий смисл. Шматки необробленої реальності абсурдні, але абсурд для поетеси не мода, не декорація. Із хаосу і випадковостей раптово народжується дещо, виповнене цільності й точності, ритмічної організованості, і виникає напруга, що аж дзвенить від повноти і наповненості смислом. Це основна підвалина світовідчуття поетки, єдино можливий спосіб осмислення навколишнього світу, коли свідомість легко міняється місцем із підсвідомістю, створюючи нову реальність.
Ранки вологі й сизі пропливають ескізами,
А ти із злидотою (тою) мусиш мати до діла.
Та думки усе прибувають, із паленими візами,
І вимагають в тебе хліба, житла і тіла...
... Хто я? Здригнувшись тілом, креслиш знаки питання
Пензликом по коліні, пальцями по мольберту
І залишаєш для себе час на не-повертання,
І заклеюєш небо усередину конверта.
Утаємничена у світ настроєвих почуттів, поетка конструює особистісне бачення-мрію власного життя – жити на березі моря. Душа поетеси – у пошуках моря. Мар’яна Савка народилася на Тернопільщині, наразі проживає у Львові, звідки до моря далеченько. Але не думаю, що саме географічне марення головує у цій збірці, хоча мотивів, пов’язаних із морем у книзі доста: «сто років без моря ... розсуваючи межі морів... у пошуках моря... понад морем туман, ніби збиті вершки... просто я мушля давня як море... заграва над морем паленіє як щоки від сорому... цілувались уранці // ротами солоної тиші – // як доказу близькості моря... двоє над морем // тонко світає // риба говорить».
Назва збірки висвітлюється попередніми цитатами як не спонтанна. Риба – дитя моря, і «дати рибі шлях до води» це те саме, що «дати морю вихід з пустелі, а чоловіку стежину додому... бо коли не прийме тебе берег, то море не схибить»; «Колискова», де зустрічаються «смішні острівні тубільці, що ловлять рибу в ріці...і «велика мама», що ділить «рибу під сонним сузір’ям Риб» – логічна кульмінація «рибної» теми!
У поетиці М. Савки є ще одне програмне слово – тінь. Власне, у назві збірки лексеми «тінь» і «риба» зустрічаються невипадково. В поетичному тексті фіксація часу і простору часто неможлива: вільне перетікання, перетин, де фактичну подію не відрізнити від спогаду про неї, перевтілення-переплетення програмних слів розчинені у простороні культури: «Тінь рибини лягає на карту // розсуваючи межі морів // забираючи в суші // причали // човни //і приморські базари // повні свіжих лангустів // цинамону // арабських циновок // і цікавих очей //що висмоктують сутінь // висновують сіті // для тих хто невпійманий // на одному з прилеглих світів // я вилежую тінь // розсуваючи лікті //занурюю руки в пісок // як у тісто // віднаходжу найменшого бога // із діркою // замість третього ока».
Мар’яна Савка – художньо зріла особистість. Її поетична харизма, на мою думку, – це притаманне їй усвідомлення меж свого «я», наявність власної позиції, вміння висловлюватись/виявляти життєвий і духовний досвід, зацікавленість іншими типами художньої свідомості, самообмеження заради творчого результату, за який не соромно, насамперед, перед власним сумлінням.
Поетичний погляд поетеси виявляє внутрішній зв’язок із енергією мови: «а ти б не зуміла // навіть брови підвести // бо стерпла уся // від чекання останніх слів // а Він перейде попри тебе // і мовить сестро // ану назбирай мені // сивих небесних слив».
Манера висловлювання поетеси – в основу зображення дійсності покладено почуття: пристрасть, волелюбність, насичене духовне життя і, відповідно, мова жива, емоційна, вишукана, багата на тропи, риторичні звороти. За поетикою М. Савки стоять об’єктивні реалії, життєвий і моральний досвід, психологічний матеріал, певні суспільні ідеї тощо. Вони сконцентровано являють характер образного мислення поетеси, віддзеркалюють не лише індивідуальність пера, а й національні підвалини її художнього мислення.
У поетеси метафора має смислову цінність і новизну, бо вона підкреслює нові відтінки, нові сторони, нові моменти: «стерпла уся // від чекання останніх слів // (...) сестро // ану назбирай мені // сивих небесних слив». Рух думки – це завжди смислове оновлення, що активізує читачеву здатність до асоціацій: «питиму їстиму // хліб і вино // виловлю істину // виорю дно // істина істинна // у простоті // боже // у радості // всі ми // святі».
Інтровертивна поезія – це завжди інтуїція, у чомусь аномальна, навіть патологічна. Можливо, прозріння? Прихована, але безсумнівна сповідь перед світом. А чи цікава вона пересічним співгромадянам? Гадаю, що не всім. Але в тому й річ, що так воно й повинно бути. Елітна поезія не для всіх. Вона – для еліти. Інший бік питання, що еліти залишилося у нашій державі вельми мало, майже одиниці. Шукати, хто в тому винний – не справа поетів. Їхня справа – писати, творити, створювати нові реальності, поетично перетворювати світ. Надія бути почутим – червоне вітрило Поезії.
Від часу, коли в античній філософії з’явилася категорія «логос», поклоніння слову стало спокусою, котра завжди переслідує людство Збірка, про яку мова, визначає саме цю філософську категорію особистості Мар’яни Савки. Власне, саме у колі високої напруги між полюсами натури і культури і можлива її поезія, котра демонструє всі ознаки окремого, самостійного явища, чи течії (як завгодно), і механічне складання/додавання естетичних чи етичних ознак тут мало що важить.
Більшість людей нашої епохи, епохи поствавілонського абсурду, коли все перемішано: дорадянське, радянське, пострадянське, – інтимофоби, котрі бояться будь-яких контактів: фізичних, внутрішніх, душевних, для них потрібні якісь інші форми спілкування. Людство потребує уваги, найперше, до своїх проблем, і саме поезія перетворюється на терапевтичний засіб лікування психологічних травм. Поезія може згуртувати націю.
Високохудожні тексти М. Савки несуть читачеві складний і багатий смисл. Шматки необробленої реальності абсурдні, але абсурд для поетеси не мода, не декорація. Із хаосу і випадковостей раптово народжується дещо, виповнене цільності й точності, ритмічної організованості, і виникає напруга, що аж дзвенить від повноти і наповненості смислом. Це основна підвалина світовідчуття поетки, єдино можливий спосіб осмислення навколишнього світу, коли свідомість легко міняється місцем із підсвідомістю, створюючи нову реальність.
Ранки вологі й сизі пропливають ескізами,
А ти із злидотою (тою) мусиш мати до діла.
Та думки усе прибувають, із паленими візами,
І вимагають в тебе хліба, житла і тіла...
... Хто я? Здригнувшись тілом, креслиш знаки питання
Пензликом по коліні, пальцями по мольберту
І залишаєш для себе час на не-повертання,
І заклеюєш небо усередину конверта.
Утаємничена у світ настроєвих почуттів, поетка конструює особистісне бачення-мрію власного життя – жити на березі моря. Душа поетеси – у пошуках моря. Мар’яна Савка народилася на Тернопільщині, наразі проживає у Львові, звідки до моря далеченько. Але не думаю, що саме географічне марення головує у цій збірці, хоча мотивів, пов’язаних із морем у книзі доста: «сто років без моря ... розсуваючи межі морів... у пошуках моря... понад морем туман, ніби збиті вершки... просто я мушля давня як море... заграва над морем паленіє як щоки від сорому... цілувались уранці // ротами солоної тиші – // як доказу близькості моря... двоє над морем // тонко світає // риба говорить».
Назва збірки висвітлюється попередніми цитатами як не спонтанна. Риба – дитя моря, і «дати рибі шлях до води» це те саме, що «дати морю вихід з пустелі, а чоловіку стежину додому... бо коли не прийме тебе берег, то море не схибить»; «Колискова», де зустрічаються «смішні острівні тубільці, що ловлять рибу в ріці...і «велика мама», що ділить «рибу під сонним сузір’ям Риб» – логічна кульмінація «рибної» теми!
У поетиці М. Савки є ще одне програмне слово – тінь. Власне, у назві збірки лексеми «тінь» і «риба» зустрічаються невипадково. В поетичному тексті фіксація часу і простору часто неможлива: вільне перетікання, перетин, де фактичну подію не відрізнити від спогаду про неї, перевтілення-переплетення програмних слів розчинені у простороні культури: «Тінь рибини лягає на карту // розсуваючи межі морів // забираючи в суші // причали // човни //і приморські базари // повні свіжих лангустів // цинамону // арабських циновок // і цікавих очей //що висмоктують сутінь // висновують сіті // для тих хто невпійманий // на одному з прилеглих світів // я вилежую тінь // розсуваючи лікті //занурюю руки в пісок // як у тісто // віднаходжу найменшого бога // із діркою // замість третього ока».
Мар’яна Савка – художньо зріла особистість. Її поетична харизма, на мою думку, – це притаманне їй усвідомлення меж свого «я», наявність власної позиції, вміння висловлюватись/виявляти життєвий і духовний досвід, зацікавленість іншими типами художньої свідомості, самообмеження заради творчого результату, за який не соромно, насамперед, перед власним сумлінням.
Поетичний погляд поетеси виявляє внутрішній зв’язок із енергією мови: «а ти б не зуміла // навіть брови підвести // бо стерпла уся // від чекання останніх слів // а Він перейде попри тебе // і мовить сестро // ану назбирай мені // сивих небесних слив».
Манера висловлювання поетеси – в основу зображення дійсності покладено почуття: пристрасть, волелюбність, насичене духовне життя і, відповідно, мова жива, емоційна, вишукана, багата на тропи, риторичні звороти. За поетикою М. Савки стоять об’єктивні реалії, життєвий і моральний досвід, психологічний матеріал, певні суспільні ідеї тощо. Вони сконцентровано являють характер образного мислення поетеси, віддзеркалюють не лише індивідуальність пера, а й національні підвалини її художнього мислення.
У поетеси метафора має смислову цінність і новизну, бо вона підкреслює нові відтінки, нові сторони, нові моменти: «стерпла уся // від чекання останніх слів // (...) сестро // ану назбирай мені // сивих небесних слив». Рух думки – це завжди смислове оновлення, що активізує читачеву здатність до асоціацій: «питиму їстиму // хліб і вино // виловлю істину // виорю дно // істина істинна // у простоті // боже // у радості // всі ми // святі».
Інтровертивна поезія – це завжди інтуїція, у чомусь аномальна, навіть патологічна. Можливо, прозріння? Прихована, але безсумнівна сповідь перед світом. А чи цікава вона пересічним співгромадянам? Гадаю, що не всім. Але в тому й річ, що так воно й повинно бути. Елітна поезія не для всіх. Вона – для еліти. Інший бік питання, що еліти залишилося у нашій державі вельми мало, майже одиниці. Шукати, хто в тому винний – не справа поетів. Їхня справа – писати, творити, створювати нові реальності, поетично перетворювати світ. Надія бути почутим – червоне вітрило Поезії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Раїса Плотникова. Обличчям до полум’я"
• Перейти на сторінку •
"На розпутті велелюднім . Новели Богдана Мельничука"
• Перейти на сторінку •
"На розпутті велелюднім . Новели Богдана Мельничука"
Про публікацію