Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.16
23:45
на правах інтермедії
побути поетом
побути красивою осінню
побути жовтнем
курити якусь целюлозу
майже тирсу якусь
але ж
перечитуючи епістолярії
побути поетом
побути красивою осінню
побути жовтнем
курити якусь целюлозу
майже тирсу якусь
але ж
перечитуючи епістолярії
2026.10.16
22:35
Люблю, як, весела, розбуджуєш гомін довкіль
І твоїми очима простежену далеч дороги,
І ті чари, що явлені сміхом твоїм –тії ж чари завжди!..
Що тебе я досі не покохав - неспроможен збагнути.
А тепер,як сад зашумить чи скрипнуть двері,
Зриваюсь,аби п
І твоїми очима простежену далеч дороги,
І ті чари, що явлені сміхом твоїм –тії ж чари завжди!..
Що тебе я досі не покохав - неспроможен збагнути.
А тепер,як сад зашумить чи скрипнуть двері,
Зриваюсь,аби п
2026.10.16
20:23
Малює осінь філігранно:
У півтонах охри і бронзи.
Вдягає клену шарф багряний,
Заводить з листя справжнє рондо.
Вона не квапиться, бо знає:
Краса у кожній миті парку.
І таємничості ознаки -
У півтонах охри і бронзи.
Вдягає клену шарф багряний,
Заводить з листя справжнє рондо.
Вона не квапиться, бо знає:
Краса у кожній миті парку.
І таємничості ознаки -
2026.10.16
19:44
Тихо жоржиною
до скроней твоїх доторкну,
казкою мрійною
вечірні уста пригорну.
Ніч засвітить зірки
для нас двох.
Ранок народиться
без тривог.
до скроней твоїх доторкну,
казкою мрійною
вечірні уста пригорну.
Ніч засвітить зірки
для нас двох.
Ранок народиться
без тривог.
2026.10.16
15:09
Життя запрошує до школи
не перший раз у перший клас
і поки ходимо по колу
з минулого в майбутній час
останній дзвоник із ніколи
ночами доганяє нас.
ІІ
не перший раз у перший клас
і поки ходимо по колу
з минулого в майбутній час
останній дзвоник із ніколи
ночами доганяє нас.
ІІ
2026.10.16
13:35
Намагався заснути, та тільки дарма.
Не вдалося поринути в небо таємне.
Огортає, як військо, тотальна пітьма.
І в раю не побачиш сподівану Єву.
Намагався заснути, та кара тебе
Наздогнала в домівці й ударила в серце.
Ти прикутий до скелі, де небо ря
Не вдалося поринути в небо таємне.
Огортає, як військо, тотальна пітьма.
І в раю не побачиш сподівану Єву.
Намагався заснути, та кара тебе
Наздогнала в домівці й ударила в серце.
Ти прикутий до скелі, де небо ря
2026.10.16
11:14
Осiннiй холод навкруги,
Вже час напевно вiдпускати:
Пожовкле листя вiддавати,
Де били вiтру батоги.
Самотньо дивляться луги,
Їх також можна привiтати.
Осiннiй холод навкруги,
Вже час напевно вiдпускати:
Пожовкле листя вiддавати,
Де били вiтру батоги.
Самотньо дивляться луги,
Їх також можна привiтати.
Осiннiй холод навкруги,
2026.10.16
11:07
Дощ бавився із вітром цілу ніч,
Дзвенів по блясі, шурхотів у шибку,
То цівкою наспівував мені,
То булькав у трубі сердитий хрипко.
Він безліч раз міняв відтінки тем:
Тужив за літом, шепотів про осінь,
Замріяно дзюрчав мені про те,
Дзвенів по блясі, шурхотів у шибку,
То цівкою наспівував мені,
То булькав у трубі сердитий хрипко.
Він безліч раз міняв відтінки тем:
Тужив за літом, шепотів про осінь,
Замріяно дзюрчав мені про те,
2026.10.16
06:15
Плине небом ясний місяць,
Сповиває землю сон.
Тче пітьма тонку завісу
Між густих дубових крон.
Сплять пташки в гніздечках тихих,
Вітер також спати ліг.
Лиш зістарену безвихідь
Подолати сон не зміг.
Сповиває землю сон.
Тче пітьма тонку завісу
Між густих дубових крон.
Сплять пташки в гніздечках тихих,
Вітер також спати ліг.
Лиш зістарену безвихідь
Подолати сон не зміг.
2026.10.15
23:54
ідеалізм чи нігілізм
часописи й бібліотеки
ще пантоміми та балетки
олівчики з мосяжних гільз
овідія метаморфози
варфоломей морфін у дозах
шуруй до раю і вернись
в кінці обовязково приз
часописи й бібліотеки
ще пантоміми та балетки
олівчики з мосяжних гільз
овідія метаморфози
варфоломей морфін у дозах
шуруй до раю і вернись
в кінці обовязково приз
2026.10.15
16:58
Були часи Троянові,
Були часи трояндові,
А були часи ковили,
Коли печаль міняли на шмати
Волової шкіри шляхетної втоми,
Коли печаль заплітали в загубленість,
А тихим землям привозили дзвони -
Посріблені, зі знаком сокола
Були часи трояндові,
А були часи ковили,
Коли печаль міняли на шмати
Волової шкіри шляхетної втоми,
Коли печаль заплітали в загубленість,
А тихим землям привозили дзвони -
Посріблені, зі знаком сокола
2026.10.15
16:38
Держслужбовцям у місті Валенсії
Дуже гарно живеться на пенсії.
Безкоштовне кіно,
Казино і вино -
Фантастичне життя у Валенсії.
Із поклоном в російську столицю
Мчить, мов птах, вірнопідданий фіцо
Дуже гарно живеться на пенсії.
Безкоштовне кіно,
Казино і вино -
Фантастичне життя у Валенсії.
Із поклоном в російську столицю
Мчить, мов птах, вірнопідданий фіцо
2026.10.15
15:58
Небесний меч над нами висне,
Непізнаний, як чисте зло.
Його вкриває, наче віспа,
Іржа і мудрості чоло.
Небесний меч - небесна правда,
Небесна істина блищить
У гострім лезі. Кожен практик
Відчує силу зброї вмить.
Непізнаний, як чисте зло.
Його вкриває, наче віспа,
Іржа і мудрості чоло.
Небесний меч - небесна правда,
Небесна істина блищить
У гострім лезі. Кожен практик
Відчує силу зброї вмить.
2026.10.15
15:15
Які б рядки про тебе не писав я,
Освідчення, поеми - все не те.
Ловлю твоє натхнення золоте
І прикрашаю віршів різнотрав'я.
Твій сум - така близька мені природа!
Самотність - наш одвічний спільний стиль.
Ти - незаміжня жінка, я - бобиль.
Освідчення, поеми - все не те.
Ловлю твоє натхнення золоте
І прикрашаю віршів різнотрав'я.
Твій сум - така близька мені природа!
Самотність - наш одвічний спільний стиль.
Ти - незаміжня жінка, я - бобиль.
2026.10.15
14:27
Історія – учителька життя.
Але одних вона навчити може,
А інші до навчання неспроможні.
Живуть на білім світі, як сміття.
Самі по-людськи не навчились жить,
Нормально жити іншим заважають,
І розуміти того не бажають,
Що ті уроки треба все ж учить,
Але одних вона навчити може,
А інші до навчання неспроможні.
Живуть на білім світі, як сміття.
Самі по-людськи не навчились жить,
Нормально жити іншим заважають,
І розуміти того не бажають,
Що ті уроки треба все ж учить,
2026.10.15
12:37
Бра над софою схилилось уклінно...
Ніч підглядає в зашторені вікна...
В тиші блукають розгублені тіні,
книга тремтить у руках непомітно,
як пелюстки білорунних гортензій.
Слово до слова, складаються в пазли,
ллється мелодія дивних поезій —
образи с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніч підглядає в зашторені вікна...
В тиші блукають розгублені тіні,
книга тремтить у руках непомітно,
як пелюстки білорунних гортензій.
Слово до слова, складаються в пазли,
ллється мелодія дивних поезій —
образи с
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Бебко (1991) /
Рецензії
Втекти, щоб повернутись
Родинне коло, де кожен вправно грає відведену йому роль: стара бабуся, в руках якої вісімнадцять мільйонів; мати зі своєю нікому не цікавою лавкою сувенірів; син служниці – авантюрист, котрий не втрачає нагоди випробувати власну долю і чужі нерви; брат, котрий приховує всім давно відомий факт – свою нетрадиційну орієнтацію; батько, усунений з посади через пропажу чотирнадцять мільйонів…
У центрі насичених та сповнених гіркого смутку сімейних перипетій – брудні гроші. Нове життя у незнайомому, далекому, але такому омріяному Парижі, - чи варте воно того, щоб обікрасти єдину порядну людину з усієї сім’ї?
І ось письменник-початківець, хоче відкрити всі карти й розставити крапки над і у цій сімейній історії, членів якої об’єднує лише спільне прізвище. Зараз герой вийде з дому з порожніми руками, як він то робив щоранку, виходячи на прогулянку. Вийде і повернеться аж через три роки.
Паризький темп життя, нові знайомства – все це не зможе приглушити смуток спогадів дитинства і юності. Луї пише сімейний роман, котрий скоріше нагадує досьє на групу злочинців.
«Чула, ти пишеш щось про нас», – промовляє мати, котру молодий син-письменник охарактеризував більш ніж відверто і правдиво. Доля чорної іронії відчувається у кожній з чотирьох частин роману, остання з яких, так і називається – «щось про нас». У цьому щось – riendespcial, як сказали б французи. Лише трохи прикрашені реальні факти: секрет брата, стара, але ще ніким не забута історія про сина Кермерів, безкінечні згадки про слова, котрі так і не були сказані.
Допитливому читачеві буде до смаку випробувати свою здатність відчувати літературу. Що з описаного в романі правда, основана на біографії автора, а що вигадка? Як віднайти тонку грань, яка водночас поєднує і розмежовує життя автора та його героя?
Шукаючи своє відображення в об’єктах зовнішнього світу, письменник створює об’ємний і достовірний автопортрет, у якому кожний читач пізнає частину себе: жваву допитливість, опір несправедливості, прагнення перемогти свої страхи і віпустити смуток для того, щоб сміливо крокувати вперед із посмішкою на вустах.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Втекти, щоб повернутись
Я пишу не для того, щоб завдати болю. Навпаки, я пишу, щоб вгамувати цей біль.
Tanguy Viel
Вдале поєднання реальних біографічних фактів і літературної фікції – роман, котрий претендує називатися сімейним. Париж-Брест – це історія руху по колу, втечі і повернення, отруйних поглядів там, де мала б панувати сімейна ідилія.Родинне коло, де кожен вправно грає відведену йому роль: стара бабуся, в руках якої вісімнадцять мільйонів; мати зі своєю нікому не цікавою лавкою сувенірів; син служниці – авантюрист, котрий не втрачає нагоди випробувати власну долю і чужі нерви; брат, котрий приховує всім давно відомий факт – свою нетрадиційну орієнтацію; батько, усунений з посади через пропажу чотирнадцять мільйонів…
У центрі насичених та сповнених гіркого смутку сімейних перипетій – брудні гроші. Нове життя у незнайомому, далекому, але такому омріяному Парижі, - чи варте воно того, щоб обікрасти єдину порядну людину з усієї сім’ї?
І ось письменник-початківець, хоче відкрити всі карти й розставити крапки над і у цій сімейній історії, членів якої об’єднує лише спільне прізвище. Зараз герой вийде з дому з порожніми руками, як він то робив щоранку, виходячи на прогулянку. Вийде і повернеться аж через три роки.
Паризький темп життя, нові знайомства – все це не зможе приглушити смуток спогадів дитинства і юності. Луї пише сімейний роман, котрий скоріше нагадує досьє на групу злочинців.
«Чула, ти пишеш щось про нас», – промовляє мати, котру молодий син-письменник охарактеризував більш ніж відверто і правдиво. Доля чорної іронії відчувається у кожній з чотирьох частин роману, остання з яких, так і називається – «щось про нас». У цьому щось – riendespcial, як сказали б французи. Лише трохи прикрашені реальні факти: секрет брата, стара, але ще ніким не забута історія про сина Кермерів, безкінечні згадки про слова, котрі так і не були сказані.
Допитливому читачеві буде до смаку випробувати свою здатність відчувати літературу. Що з описаного в романі правда, основана на біографії автора, а що вигадка? Як віднайти тонку грань, яка водночас поєднує і розмежовує життя автора та його героя?
Шукаючи своє відображення в об’єктах зовнішнього світу, письменник створює об’ємний і достовірний автопортрет, у якому кожний читач пізнає частину себе: жваву допитливість, опір несправедливості, прагнення перемогти свої страхи і віпустити смуток для того, щоб сміливо крокувати вперед із посмішкою на вустах.
2011
Рецензія на роман "Париж-Брест" сучасного французького письменника Тангі Вьєль.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
