Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
2026.04.26
11:19
Ще тримається
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Бебко (1991) /
Рецензії
Втекти, щоб повернутись
Родинне коло, де кожен вправно грає відведену йому роль: стара бабуся, в руках якої вісімнадцять мільйонів; мати зі своєю нікому не цікавою лавкою сувенірів; син служниці – авантюрист, котрий не втрачає нагоди випробувати власну долю і чужі нерви; брат, котрий приховує всім давно відомий факт – свою нетрадиційну орієнтацію; батько, усунений з посади через пропажу чотирнадцять мільйонів…
У центрі насичених та сповнених гіркого смутку сімейних перипетій – брудні гроші. Нове життя у незнайомому, далекому, але такому омріяному Парижі, - чи варте воно того, щоб обікрасти єдину порядну людину з усієї сім’ї?
І ось письменник-початківець, хоче відкрити всі карти й розставити крапки над і у цій сімейній історії, членів якої об’єднує лише спільне прізвище. Зараз герой вийде з дому з порожніми руками, як він то робив щоранку, виходячи на прогулянку. Вийде і повернеться аж через три роки.
Паризький темп життя, нові знайомства – все це не зможе приглушити смуток спогадів дитинства і юності. Луї пише сімейний роман, котрий скоріше нагадує досьє на групу злочинців.
«Чула, ти пишеш щось про нас», – промовляє мати, котру молодий син-письменник охарактеризував більш ніж відверто і правдиво. Доля чорної іронії відчувається у кожній з чотирьох частин роману, остання з яких, так і називається – «щось про нас». У цьому щось – riendespcial, як сказали б французи. Лише трохи прикрашені реальні факти: секрет брата, стара, але ще ніким не забута історія про сина Кермерів, безкінечні згадки про слова, котрі так і не були сказані.
Допитливому читачеві буде до смаку випробувати свою здатність відчувати літературу. Що з описаного в романі правда, основана на біографії автора, а що вигадка? Як віднайти тонку грань, яка водночас поєднує і розмежовує життя автора та його героя?
Шукаючи своє відображення в об’єктах зовнішнього світу, письменник створює об’ємний і достовірний автопортрет, у якому кожний читач пізнає частину себе: жваву допитливість, опір несправедливості, прагнення перемогти свої страхи і віпустити смуток для того, щоб сміливо крокувати вперед із посмішкою на вустах.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Втекти, щоб повернутись
Я пишу не для того, щоб завдати болю. Навпаки, я пишу, щоб вгамувати цей біль.
Tanguy Viel
Вдале поєднання реальних біографічних фактів і літературної фікції – роман, котрий претендує називатися сімейним. Париж-Брест – це історія руху по колу, втечі і повернення, отруйних поглядів там, де мала б панувати сімейна ідилія.Родинне коло, де кожен вправно грає відведену йому роль: стара бабуся, в руках якої вісімнадцять мільйонів; мати зі своєю нікому не цікавою лавкою сувенірів; син служниці – авантюрист, котрий не втрачає нагоди випробувати власну долю і чужі нерви; брат, котрий приховує всім давно відомий факт – свою нетрадиційну орієнтацію; батько, усунений з посади через пропажу чотирнадцять мільйонів…
У центрі насичених та сповнених гіркого смутку сімейних перипетій – брудні гроші. Нове життя у незнайомому, далекому, але такому омріяному Парижі, - чи варте воно того, щоб обікрасти єдину порядну людину з усієї сім’ї?
І ось письменник-початківець, хоче відкрити всі карти й розставити крапки над і у цій сімейній історії, членів якої об’єднує лише спільне прізвище. Зараз герой вийде з дому з порожніми руками, як він то робив щоранку, виходячи на прогулянку. Вийде і повернеться аж через три роки.
Паризький темп життя, нові знайомства – все це не зможе приглушити смуток спогадів дитинства і юності. Луї пише сімейний роман, котрий скоріше нагадує досьє на групу злочинців.
«Чула, ти пишеш щось про нас», – промовляє мати, котру молодий син-письменник охарактеризував більш ніж відверто і правдиво. Доля чорної іронії відчувається у кожній з чотирьох частин роману, остання з яких, так і називається – «щось про нас». У цьому щось – riendespcial, як сказали б французи. Лише трохи прикрашені реальні факти: секрет брата, стара, але ще ніким не забута історія про сина Кермерів, безкінечні згадки про слова, котрі так і не були сказані.
Допитливому читачеві буде до смаку випробувати свою здатність відчувати літературу. Що з описаного в романі правда, основана на біографії автора, а що вигадка? Як віднайти тонку грань, яка водночас поєднує і розмежовує життя автора та його героя?
Шукаючи своє відображення в об’єктах зовнішнього світу, письменник створює об’ємний і достовірний автопортрет, у якому кожний читач пізнає частину себе: жваву допитливість, опір несправедливості, прагнення перемогти свої страхи і віпустити смуток для того, щоб сміливо крокувати вперед із посмішкою на вустах.
2011
Рецензія на роман "Париж-Брест" сучасного французького письменника Тангі Вьєль.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
