Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
2026.07.14
10:52
видихнутий цигарковий дим
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
2026.07.14
07:25
У просторім помешканні
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Бебко (1991) /
Рецензії
Втекти, щоб повернутись
Родинне коло, де кожен вправно грає відведену йому роль: стара бабуся, в руках якої вісімнадцять мільйонів; мати зі своєю нікому не цікавою лавкою сувенірів; син служниці – авантюрист, котрий не втрачає нагоди випробувати власну долю і чужі нерви; брат, котрий приховує всім давно відомий факт – свою нетрадиційну орієнтацію; батько, усунений з посади через пропажу чотирнадцять мільйонів…
У центрі насичених та сповнених гіркого смутку сімейних перипетій – брудні гроші. Нове життя у незнайомому, далекому, але такому омріяному Парижі, - чи варте воно того, щоб обікрасти єдину порядну людину з усієї сім’ї?
І ось письменник-початківець, хоче відкрити всі карти й розставити крапки над і у цій сімейній історії, членів якої об’єднує лише спільне прізвище. Зараз герой вийде з дому з порожніми руками, як він то робив щоранку, виходячи на прогулянку. Вийде і повернеться аж через три роки.
Паризький темп життя, нові знайомства – все це не зможе приглушити смуток спогадів дитинства і юності. Луї пише сімейний роман, котрий скоріше нагадує досьє на групу злочинців.
«Чула, ти пишеш щось про нас», – промовляє мати, котру молодий син-письменник охарактеризував більш ніж відверто і правдиво. Доля чорної іронії відчувається у кожній з чотирьох частин роману, остання з яких, так і називається – «щось про нас». У цьому щось – riendespcial, як сказали б французи. Лише трохи прикрашені реальні факти: секрет брата, стара, але ще ніким не забута історія про сина Кермерів, безкінечні згадки про слова, котрі так і не були сказані.
Допитливому читачеві буде до смаку випробувати свою здатність відчувати літературу. Що з описаного в романі правда, основана на біографії автора, а що вигадка? Як віднайти тонку грань, яка водночас поєднує і розмежовує життя автора та його героя?
Шукаючи своє відображення в об’єктах зовнішнього світу, письменник створює об’ємний і достовірний автопортрет, у якому кожний читач пізнає частину себе: жваву допитливість, опір несправедливості, прагнення перемогти свої страхи і віпустити смуток для того, щоб сміливо крокувати вперед із посмішкою на вустах.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Втекти, щоб повернутись
Я пишу не для того, щоб завдати болю. Навпаки, я пишу, щоб вгамувати цей біль.
Tanguy Viel
Вдале поєднання реальних біографічних фактів і літературної фікції – роман, котрий претендує називатися сімейним. Париж-Брест – це історія руху по колу, втечі і повернення, отруйних поглядів там, де мала б панувати сімейна ідилія.Родинне коло, де кожен вправно грає відведену йому роль: стара бабуся, в руках якої вісімнадцять мільйонів; мати зі своєю нікому не цікавою лавкою сувенірів; син служниці – авантюрист, котрий не втрачає нагоди випробувати власну долю і чужі нерви; брат, котрий приховує всім давно відомий факт – свою нетрадиційну орієнтацію; батько, усунений з посади через пропажу чотирнадцять мільйонів…
У центрі насичених та сповнених гіркого смутку сімейних перипетій – брудні гроші. Нове життя у незнайомому, далекому, але такому омріяному Парижі, - чи варте воно того, щоб обікрасти єдину порядну людину з усієї сім’ї?
І ось письменник-початківець, хоче відкрити всі карти й розставити крапки над і у цій сімейній історії, членів якої об’єднує лише спільне прізвище. Зараз герой вийде з дому з порожніми руками, як він то робив щоранку, виходячи на прогулянку. Вийде і повернеться аж через три роки.
Паризький темп життя, нові знайомства – все це не зможе приглушити смуток спогадів дитинства і юності. Луї пише сімейний роман, котрий скоріше нагадує досьє на групу злочинців.
«Чула, ти пишеш щось про нас», – промовляє мати, котру молодий син-письменник охарактеризував більш ніж відверто і правдиво. Доля чорної іронії відчувається у кожній з чотирьох частин роману, остання з яких, так і називається – «щось про нас». У цьому щось – riendespcial, як сказали б французи. Лише трохи прикрашені реальні факти: секрет брата, стара, але ще ніким не забута історія про сина Кермерів, безкінечні згадки про слова, котрі так і не були сказані.
Допитливому читачеві буде до смаку випробувати свою здатність відчувати літературу. Що з описаного в романі правда, основана на біографії автора, а що вигадка? Як віднайти тонку грань, яка водночас поєднує і розмежовує життя автора та його героя?
Шукаючи своє відображення в об’єктах зовнішнього світу, письменник створює об’ємний і достовірний автопортрет, у якому кожний читач пізнає частину себе: жваву допитливість, опір несправедливості, прагнення перемогти свої страхи і віпустити смуток для того, щоб сміливо крокувати вперед із посмішкою на вустах.
2011
Рецензія на роман "Париж-Брест" сучасного французького письменника Тангі Вьєль.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
