Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.04
00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити.
Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний.
На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки.
Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе.
Дзеркало душі
2025.12.04
00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
2025.12.03
22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
2025.12.03
21:51
НЕ ТРЕБА "ПОТІМ" (діалог у співавторстві з Лілія Ніколаєнко)
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
2025.12.03
21:39
Куди і з ким — не коментую.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
2025.12.03
18:52
Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
2025.12.03
15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою в розквіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою в розквіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Бебко (1991) /
Рецензії
Втекти, щоб повернутись
Родинне коло, де кожен вправно грає відведену йому роль: стара бабуся, в руках якої вісімнадцять мільйонів; мати зі своєю нікому не цікавою лавкою сувенірів; син служниці – авантюрист, котрий не втрачає нагоди випробувати власну долю і чужі нерви; брат, котрий приховує всім давно відомий факт – свою нетрадиційну орієнтацію; батько, усунений з посади через пропажу чотирнадцять мільйонів…
У центрі насичених та сповнених гіркого смутку сімейних перипетій – брудні гроші. Нове життя у незнайомому, далекому, але такому омріяному Парижі, - чи варте воно того, щоб обікрасти єдину порядну людину з усієї сім’ї?
І ось письменник-початківець, хоче відкрити всі карти й розставити крапки над і у цій сімейній історії, членів якої об’єднує лише спільне прізвище. Зараз герой вийде з дому з порожніми руками, як він то робив щоранку, виходячи на прогулянку. Вийде і повернеться аж через три роки.
Паризький темп життя, нові знайомства – все це не зможе приглушити смуток спогадів дитинства і юності. Луї пише сімейний роман, котрий скоріше нагадує досьє на групу злочинців.
«Чула, ти пишеш щось про нас», – промовляє мати, котру молодий син-письменник охарактеризував більш ніж відверто і правдиво. Доля чорної іронії відчувається у кожній з чотирьох частин роману, остання з яких, так і називається – «щось про нас». У цьому щось – riendespcial, як сказали б французи. Лише трохи прикрашені реальні факти: секрет брата, стара, але ще ніким не забута історія про сина Кермерів, безкінечні згадки про слова, котрі так і не були сказані.
Допитливому читачеві буде до смаку випробувати свою здатність відчувати літературу. Що з описаного в романі правда, основана на біографії автора, а що вигадка? Як віднайти тонку грань, яка водночас поєднує і розмежовує життя автора та його героя?
Шукаючи своє відображення в об’єктах зовнішнього світу, письменник створює об’ємний і достовірний автопортрет, у якому кожний читач пізнає частину себе: жваву допитливість, опір несправедливості, прагнення перемогти свої страхи і віпустити смуток для того, щоб сміливо крокувати вперед із посмішкою на вустах.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Втекти, щоб повернутись
Я пишу не для того, щоб завдати болю. Навпаки, я пишу, щоб вгамувати цей біль.
Tanguy Viel
Вдале поєднання реальних біографічних фактів і літературної фікції – роман, котрий претендує називатися сімейним. Париж-Брест – це історія руху по колу, втечі і повернення, отруйних поглядів там, де мала б панувати сімейна ідилія.Родинне коло, де кожен вправно грає відведену йому роль: стара бабуся, в руках якої вісімнадцять мільйонів; мати зі своєю нікому не цікавою лавкою сувенірів; син служниці – авантюрист, котрий не втрачає нагоди випробувати власну долю і чужі нерви; брат, котрий приховує всім давно відомий факт – свою нетрадиційну орієнтацію; батько, усунений з посади через пропажу чотирнадцять мільйонів…
У центрі насичених та сповнених гіркого смутку сімейних перипетій – брудні гроші. Нове життя у незнайомому, далекому, але такому омріяному Парижі, - чи варте воно того, щоб обікрасти єдину порядну людину з усієї сім’ї?
І ось письменник-початківець, хоче відкрити всі карти й розставити крапки над і у цій сімейній історії, членів якої об’єднує лише спільне прізвище. Зараз герой вийде з дому з порожніми руками, як він то робив щоранку, виходячи на прогулянку. Вийде і повернеться аж через три роки.
Паризький темп життя, нові знайомства – все це не зможе приглушити смуток спогадів дитинства і юності. Луї пише сімейний роман, котрий скоріше нагадує досьє на групу злочинців.
«Чула, ти пишеш щось про нас», – промовляє мати, котру молодий син-письменник охарактеризував більш ніж відверто і правдиво. Доля чорної іронії відчувається у кожній з чотирьох частин роману, остання з яких, так і називається – «щось про нас». У цьому щось – riendespcial, як сказали б французи. Лише трохи прикрашені реальні факти: секрет брата, стара, але ще ніким не забута історія про сина Кермерів, безкінечні згадки про слова, котрі так і не були сказані.
Допитливому читачеві буде до смаку випробувати свою здатність відчувати літературу. Що з описаного в романі правда, основана на біографії автора, а що вигадка? Як віднайти тонку грань, яка водночас поєднує і розмежовує життя автора та його героя?
Шукаючи своє відображення в об’єктах зовнішнього світу, письменник створює об’ємний і достовірний автопортрет, у якому кожний читач пізнає частину себе: жваву допитливість, опір несправедливості, прагнення перемогти свої страхи і віпустити смуток для того, щоб сміливо крокувати вперед із посмішкою на вустах.
2011
Рецензія на роман "Париж-Брест" сучасного французького письменника Тангі Вьєль.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
