Надумав мудрагель присвоїть гроші,
Що приятель хотів дати на сховок.
Щоправда, просив все ж поклястися.
«Подумаю»,- сказав хитрун на те
Та й попростував додому.
Кульгавого стрічає по дорозі.
«Хто ти, чоловіче добрий?»- питає.
«Клятва»,- одповіда каліка.
«А куди прямуєш?»
«Карать, хто клятви не шанує».
«А вернешся коли?»
«Десь років, мабуть, через тридцять».
«Ну, якщо так,- міркує мудрагель,-
То можна й поклястися».
Вернувсь, поклявся і взяв гроші.
І присвоїв. І зрадів, що все вдалося.
Та тої ж миті, мов грім з ясного неба,
Пришкутильгав чоловік-клятва,
Схопив в міцні обійми мудрагеля
І потягнув, щоб скинути зі скелі.
«Змилуйсь!- просить мудрагель.-
Казав же, що вернешся нескоро...
P.S.
Пройдисвітам це має стать уроком:
У кари Божої немає строку.