Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Пародисти (поема-гротеск)
"Маленькие дети!
Ни за что на свете
Не ходите в Африку,
В Африку гулять!
В Африке акулы,
В Африке гориллы,
В Африке большие
Злые крокодилы
Будут вас кусать,
Бить и обижать,-
Не ходите, дети,
В Африку гулять."
(Корней Чуковский "Бармалей") (епіграф до "Вступу")
"Десь, колись, в якійсь країні
Проживав поет нещасний,
Тільки мав талан до віршів,
Не позичений, а власний."
(Леся Українка «ДАВНЯ КАЗКА») (епіграф до частини 1)
Вступ. Пародисти і поети.
Не ходіть, поети,
В Інтернет гуляти
Ні за що на світі,
Про́шу, не ходіть!
Там на вас чекає
Пародистів зграя -
Вірш ваш розтерзає
І ковтне за мить.
Вірша скопіпа́стять,
Вірша занапа́стять,
Вірша на цитати
Миттю розберуть.
Рими ваші вкра́дуть,
Вислови і фрази,
Всі як є словечка -
Ой, це просто жуть!
Розберуть ваш віршик
На інгредієнти,
До молекул майже -
Зважать на вагу.
Потім щось відріжуть,
Потім щось пришиють,
Потім перемісять
На м’ясне рагу.
Кляті пародисти,
Наче натуристи,
Що на пляжі "нудять":
«Плавки наші де?»
Ходять зовсім голі
І шукають одяг,
Хоч їм без потреби,
Бо таки не тре'!
1. Поети vs пародисти.
Десь, колись, в якійсь країні жили пародисти,
Що поеми не писали - та хотіли їсти.
Зауважать лиш поета з віршем чи сонетом,
Цап-царап того за патли - й на фарш, на котлети
Розмололи смачно тексти, перцю в них додали,
Часнику, цибулі, солі, а тоді казали:
«Понаписуй ще, поете, та й собі на згубу,
Бо ми хочемо так їсти, аж чешуться зуби."
Той не встигне народити - у муках чи легко,
А вони - завжди готові! (миттю все пожерти).
Відгризуть спочатку вуха, потім – хвіст і ніжки,
І залишать з того вірша ратиці і ріжки.
...
Тож не заздріть тим поетам поміж пародистів,
Що поем самі не пишуть, але хочуть їсти.
2. Поет - пародисту.
Я не боюсь твоїх пародій
(Хоч на мої всі вірші втни!)!
Я вийшов просто із народу.
А ти, напевно, з … бузини.
І хай тобі в долоні плещуть.
Нехай регочуть там і тут.
Забий на все! Повір, що краще
Писати вірші. То - не блуд.
Та менше з тим. Того ж – побільше.
Ну, отого. Ну, ти усьок.
Коротше, я - писати вірші.
А ти – пародії. Осьо.
З тобою зійдемось у герці,
(Нехай подивиться народ)
Все ‘дно не світить нам безсмертя
І не потрібно нагород.
А, може, й світить – як зумисне
В поему нас поет візьме…
О, мить чарівно, зупинися!
Тоді ми - класики! Бігме!
3. Пародист, котрому не дано.
Напишеш ти: «Кохання, може бути,
В душі моїй не згасло до кінця…»
А пародист, як чорт у ступі:
«Кохану в ліжко - до вінця!»
Напишеш ти: «Краса й корисне.
Троянди гарні й виноград.
І чуєш раптом: «Це ж так смішно!"
Ти це серйозно? Ну, навряд!
Напишеш ти: «Любов буває
Раз на мільйон юнацьких літ».
А пародист: «Гормони грають.
Лізь до Тетяни через пліт».
А про Ромео і Джульєтту
Згадаєш оповідь сумну,
Почуєш: «Подавай карету,
Ми поклоняємось вину!»
Напишеш ти: «Летять у небі
В далекий вирій НЛО».
А пародист: «Чи без потреби
Експериментів не було?..»
...
Рядки напишеш геніальні,
З сюжетом action, як в кіно –
І їх спаплюжить тривіально
Той пародист, що не дано.
4. Не ображайте пародиста.
Не ображайте пародиста,
Бо він умить вам здачі дасть,
Бодай підкаже, де не чисто,
А чи підкине "шістку" в "масть".
Нехай ви туз козирний, дама,
Король піко́вий чи валет,
Та пародист - теж від Адама,
Й не гірший в нього, мо’, сюжет.
…
Б'єтесь у груди: "Ми – Поети!
А ти – нікчема і ніхто!
У нас - «Ромео і Джульєтта»,
А в тебе, певно, «Дід Піхто».
«Ану скажи, чи не вар’ят ти!»
«Та в тебе і ім'я́ - Ніяк!»
«І як посмів ти насмія́тись
Над почуттями, маніяк?!»
«У нас чутливі душі й нерви,
І дух Поезії - щодня,
Слова - алмази чисті, перли!
А ти їх топчеш, як свиня!»
«Та знай, свинюко, це негоже -
Чого ти преш в калашний ряд?!
Тут у ряду одні вельможі:
Куди не плюнь – не кум, то брат.»
«Давай, іди куди подалі!
І не вертайся взагалі!»
«Давай, давай, крути педалі!»
«Ні, лиш поглянь, що він наплів!…»
…
«Пішов поет, невільник честі,
Впав, осоромлений» - і ти,
За те, що був лиш пародистом
Як він, теж змушений іти…
…
А ви лишайтесь, любі друзі,
Пишіть про щось чи про ніщо,
Римуйте віршики в натузі,
Хоч вийде – куряче лапшо…
Та не засмучуйтесь тим надто –
На сайт сміливо вірш кладіть:
«О, як чудово, милий брате!»
«О, зупинись, чудова мить!»
...
Хвалить зозуля півня теж,
Як він її – без меж, без меж…
5. Прощальна пісня пародистів.
Не стало більше на ПМ
Пародій жодних -
Зостався лиш Даймон Пеем
Післяпародний.
Учора видав він указ
Про пародистів -
Чого з них кожного чека
По падолисті.
І спорожніло на ПМ -
Лиш вітер свище,
Немає більше тут поем
Про пародистів,
Не стало па-, не стало ро-,
Не стало –дії,
А на рулетці лиш зеро́
У ностальгі́ї.
Даймон Пееме, Бог із ним –
Що ж ти нако́їв?..
Ми не чекали на ПМ
Війни такої...
Останній з нас, як могікан,
Живе в криївці,
А реєстровий отаман
Пасе десь вівці.
Ми ще повернемось колись,
Почуй, Пееме,
Не вічний-бо ні падолист,
Ні прикра тема.
Скоріш вирішуйте, Даймо-
не, цю дилему,
А ми дороги прокладем
В криптосистемах.
Епілог. «Ефект метелика» (лекція у школі майбутнього)
Пропали в грудні пародисти.
На Новий рік - гапли́к поетам.
У січні зникли гонористі
Філологи з високим летом.
А в лютому – філологи́ні,
Без рим вони, як без повітря,
Що у поезії - "багині"…
Й Парнас пропав, як здуло вітром.
Здох і Пегас, нещасна кляча -
Без їжі й він недовго дихав,
Завмерла Муза, ледь тремтя́чи -
Не надихає більше стиха.
Погасло Сонце, і планета
До Кельвіна нуля дісталась -
У гравітації тенетах
Не вечоріло й не світало…
Перетворився Всесвіт в крапку,
Зненацька зник, як сніг весною…
…
Та не шуміть, неначе галки -
Став Інтернет тому́ виною!..
Ні, уточню – одна лиш тема
На сайті, званому "Майстерні"…
Це спрацював-таки, напевно,
«Ефект метелика» мізерний…
25.06.2011 - 25.11.2011
* Скопіпастять - неологізм комп'ютерної ери. Утворений від англійських слів copie (копіювати) та paste (вставити), що означає початок та завершення копіювання файлу, тексту і т. п.
** Віршоманудисти - неологізм.
*** "Вступ" - на мотив пісні з мультфільму "Айболит-66".
**** "Частина 5" - на мотив пісні "Паромщик".
***** ПМ - сайт "Поетичні майстерні".
****** Даймон Пеем - один з клонів адміністратора сайту.
******* "Указ", "тема" - конкурс, оголошений на ПМ ("По падолисту смерть і пародисту").
******** "Ефект метелика" — термін в природничих науках, що позначає властивість деяких хаотичних систем. Незначний вплив на систему може мати великі і непередбачувані ефекти де-небудь у іншому місці і в інший час. Тобто невелика флуктуація початкових умов спричинює непередбачувані наслідки. Схожа ситуація трапилася з героєм оповідання Рея Бредбері «І пролунав грім»: герой випадково розчавив метелика під час туристичної подорожі в минуле на машині часу, що спричинило значні зміни в теперішньому «часі» героя. Подібний ефект отримав назву "ефекту метелика".
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
