З літами недобачать стала бабуся.
Ескулапа кличе й обіця:
«Зцілюся – віддячу, як належить.
Тепер од тебе все залежить!»
Цілитель міркував інакше:
«Те, що бабуся дасть – це наше.
Але ж можна щось й додати!..»
Приходив ескулап вряди-годи,
Щоб рятувать стареньку од біди,
Та все ж не забував й про головне:
Винести з господи все раніш,
Ніж лікування промине.
І настав день, коли каже бабуся:
«На світ тепер по-новому дивлюся!»
«Ну, от і добре!»- лікар їй в одвіт.-
Тепер, як домовлялися, і заплатити слід».
«А якже!.. В суботу, голубе, прийди
Та ще когось з собою приведи».
Прийшов і другої, і третьої суботи,
Та все чомусь зачинені ворота.
До суду справа ця дійшла.
На бік позивача схиляється суддя.
І от настала черга говорить бабусі:
«Дарунок справді обіцяла, як зцілюся.
Хоч бачила погано, дарунок наготувала.
Зцілилась – уся господа гола стала...
То, може, шановний суд віднайде суть:
Чи є якийсь зв’язок поміж лікуванням
І безсоромним пограбуванням?»
Р.S.
У лікуванні ескулап мусить
Долать хворобу, а не карьожить душу.