(ази елементарної логіки)

– Не лізь на драбину! Кому сказала!
– Ацьо?
– Бо впадеш!
– Тайсьцьо?
– Я сказала: не лізь!
А воно лізе та й лізе.
– Синочку не можна!
А воно далі за своє.
– Ацьо?
– Бо впадеш і будеш, як дядько Степан... Гепнувся з драбини і, бачиш, тепер горбатий і кульгає! Зрозумів? Не будеш лізти! ?
Не хочеться лякати дитину іншим дядьком, що впав п’яним з драбини та й уже давно в могилі.
Воно послушно хитає головою, але через кілька днів знову за своє.
– Не лізь на драбину! Впадеш!
– Ацьо?...
І от воно виросло, і стало великий японець Дзюн, і полізло на атомну драбину, та й упало... Не було вже на нього японської мами аби сказала:
– Не лізь, бо будеш, як той український Степан, що завжди слухався псьої матері і тепер горбатий, ще й буде кульгати все життя!
Але що казати, коли той кульгавий український Степан далі слухається псьої матері і з атомної драбини злазити не збирається.

– Японську твою мать, Степане! Злазь з драбини!
2011р.