Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
12:01
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Франко (1856 - 1916) /
Рецензії
«Розкіш братньої любові». Відгук на «Притчу про життя» Івана Франка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Розкіш братньої любові». Відгук на «Притчу про життя» Івана Франка
Василь Дениско
http://maysterni.com/publication.php?id=65733
Припускаю, що знайдеться прискіпливий читач або літературний сноб, який підшукає на яскравому і дивовижному гобелені твору «Притча про життя» недостатньо міцно зав’язаний вузлик чи надірвану ниточку...
Охочих «тикати» заскорублим пальцем у гобелени творів класиків нині вистачає. І не став би я про це говорити взагалі, якби не знав таких «критиків». Приміром, один із них – прихильник філософії Дао Лао-цзи – мовив мені про суперечливість Франкової тези у «Притчі»: «Життя важке, природа нам ворожа». Як на мене, то це не важливо, бо у творі є найпосутніше: глибинний філософський зміст, який приголомшує! А «критикам» Іван Якович відповів ще у передмові до збірки «Мій Ізмарагд»: «...бажаю того душевного супокою, того м’якого, ніжного, щирого настрою, який знаходив я, складаючи серед болю і тяжкої гризоти... вірші...»
Щоб не втомлювати читача, не стану детально описувати свої враження – винятково позитивні і емоційні, а дозволю собі зупинитись на рядках, які змусили мене віднайти паралель зі світом кіномистецтва.
А та гадюка під ногами, браття, –
То наше власне тіло, непостійне,
Слабе і хоре, що нам в кожній хвилі
назовсім відмовить може служби...
Після прочитаних (перечитаних) цих рядків чомусь виразно згадався фільм Педро Альмодовара «Говоріть до неї». Там дівчина-балерина після автомобільної катастрофи перебуває в комі, а медбрат у лікарні її доглядає і говорить(!) до неї без упину і вірить...
Люди (брати) мають говорити одне з одним, навіть тоді, коли хтось перебуває в комі. І тоді станеться диво. Відчуваю, що ця сакральна думка, попри інший вербальний зміст і символіку, присутня й у творі Івана Франка:
Се чиста розкіш братньої любові
Се той чудовий мід, якого крапля
Розширює життя людське в безмір...
«Притча про життя» читається одним подихом. Імперія образів твору збуджує уяву і спонукає до роздумів.
І насамкінець. Видається мені, що цей зворушливий твір – майже готовий сценарій для анімаційної кінострічки. Агов! Де ви шановні сценаристи, художники і режисери? Та най там...
Підніміть свої голови і зніміть зі своїх верхніх книжкових полиць томи творів Великого Каменяра!
2011 рік
http://maysterni.com/publication.php?id=65733
Припускаю, що знайдеться прискіпливий читач або літературний сноб, який підшукає на яскравому і дивовижному гобелені твору «Притча про життя» недостатньо міцно зав’язаний вузлик чи надірвану ниточку...
Охочих «тикати» заскорублим пальцем у гобелени творів класиків нині вистачає. І не став би я про це говорити взагалі, якби не знав таких «критиків». Приміром, один із них – прихильник філософії Дао Лао-цзи – мовив мені про суперечливість Франкової тези у «Притчі»: «Життя важке, природа нам ворожа». Як на мене, то це не важливо, бо у творі є найпосутніше: глибинний філософський зміст, який приголомшує! А «критикам» Іван Якович відповів ще у передмові до збірки «Мій Ізмарагд»: «...бажаю того душевного супокою, того м’якого, ніжного, щирого настрою, який знаходив я, складаючи серед болю і тяжкої гризоти... вірші...»
Щоб не втомлювати читача, не стану детально описувати свої враження – винятково позитивні і емоційні, а дозволю собі зупинитись на рядках, які змусили мене віднайти паралель зі світом кіномистецтва.
А та гадюка під ногами, браття, –
То наше власне тіло, непостійне,
Слабе і хоре, що нам в кожній хвилі
назовсім відмовить може служби...
Після прочитаних (перечитаних) цих рядків чомусь виразно згадався фільм Педро Альмодовара «Говоріть до неї». Там дівчина-балерина після автомобільної катастрофи перебуває в комі, а медбрат у лікарні її доглядає і говорить(!) до неї без упину і вірить...
Люди (брати) мають говорити одне з одним, навіть тоді, коли хтось перебуває в комі. І тоді станеться диво. Відчуваю, що ця сакральна думка, попри інший вербальний зміст і символіку, присутня й у творі Івана Франка:
Се чиста розкіш братньої любові
Се той чудовий мід, якого крапля
Розширює життя людське в безмір...
«Притча про життя» читається одним подихом. Імперія образів твору збуджує уяву і спонукає до роздумів.
І насамкінець. Видається мені, що цей зворушливий твір – майже готовий сценарій для анімаційної кінострічки. Агов! Де ви шановні сценаристи, художники і режисери? Та най там...
Підніміть свої голови і зніміть зі своїх верхніх книжкових полиць томи творів Великого Каменяра!
2011 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
