ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Матвій Смірнов
2020.02.27 08:52
Варто писати про різні дурниці й дріб‘язок,
Адже усе складається саме з них.
Патосні тексти давно на шматки порізані,
Ті, що не спалені - кинуті у смітник.

Ось подивись: Гора, під горою - крокуси.
Що важливіше - крокуси чи гора?
Це є питання ракур

Микола Соболь
2020.02.27 07:05
Барабанить дощ у підвіконня.
Скаженіє вітер у цю мить, –
Підвиває арію безсоння,
Із небес, чи в небеса летить.

Межи хмар налитий кров’ю місяць
Заглядає зрідка у вікно,
Щось недобре його погляд містить,

Олександр Сушко
2020.02.27 01:10
Кажуть люди, я - слова художник,
Можу з титлів зварити борщ.
Та писать про кацапів не можна,
Про братів у ярмулках такОж.

Люд розумний, не хоче халепи,
Оминає всі гострі кути.
Я ж за бороду торсаю небо

Тетяна Роса
2020.02.26 21:09
Там, де місяць, угорі,
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»

Євген Федчук
2020.02.26 17:21
То в часи далекі усе відбулося.
Жила дівчинонька золоте волосся,
Жила молоденька у селі одному,
Віддала серденько хлопцю молодому.
Як вони кохали – все село гляділо,
Заздрили недобрі, а добрі раділи.
Не могли і хвильку без другого жити
Їм би

Володимир Бойко
2020.02.26 16:41
У натовпі, оточений юрбою,
Аби ніхто тебе не розкусив,
Ти заховався сам перед собою –
І навіть дуже правильно вчинив.

Коли ти в світі сам себе не бачиш,
Захований від друзів й ворогів –
Ніхто вже за тобою не заплаче,

Алла Даниленко
2020.02.26 16:31
Тільки змії залишають шкіру,
Щоб душа старіла і росла.
Ми, на жаль, зі зміями на схожі,
Змінюємо душі, не тіла.
Пам'ять, ти величною рукою
Знову поведеш моє життя.
Згадую, хто жив у цьому тілі,
Що пішли у ніч без вороття.

Олександр Панін
2020.02.26 14:36
Переспів вірша О. Блока


Я ее победил, наконец!
Я завлек ее в мой дворец!
Три свечи в бесконечной дали.
Мы в тяжелых коврах, в пыли.
И под смуглым огнем трех свеч

Вікторія Лимарівна
2020.02.26 13:59
Перон… Вагон… Вона в обіймах вітру:
збиває з ніг, розвіявши туман.
Вдивляючись в закриті щільно вікна,
про свій нестерпний забуває стан.

Шалений буревій в думках клекоче.
Душі частинку залишає тут.
Журливі надто, виплакані очі.

Ігор Деркач
2020.02.26 13:37
Яке їхало, таке й здибало,
а якщо оминуло, радій,
що не з'їло, але і не видало
за своє у конурі чужій.

***
Мир із Путькою – афера,
а з Росією – війна...

Сергій Губерначук
2020.02.26 12:32
Ох, злісний час.
Для нас
життя є певна місткість
відрадних фактів і дошкульних гнид,
які віднадить запотиличник мільярдний.
І самовбивця – адекватний плід
цього пустого віку.
Чоловік

Тетяна Левицька
2020.02.26 10:51
Я уявляю струм від доторкання губ,
мурах на блуднім тілі від блудливих пальців.
О скільки, скільки, тих наяд, медових згуб,
що загубилися в тобі, як голка в п'яльцях?

Яке сильце плете метелику павук
мені не скаже правди  польова ромашка.
Упала р

Олександр Сушко
2020.02.26 10:11
Плаче над листком Наташка,
Ниють зуби кутні.
І муру писати важко,
А не тільки путнє.

Ярослави і Тетяни,
Гапки та Жоржети
Чавлять слізок океани

Микола Соболь
2020.02.26 06:40
Яке це диво – горнеться зоря
До небокраю у вечірню пору,
Йду проводжати стомлену Аврору
Дорога їй за гори, за моря…
Де саме час роздмухати вітрам
Багряну горизонту зоряницю.
Ще день новий росу п’є із криниці,
А люди йдуть молитись в Божий храм.

Борис Костиря
2020.02.25 22:49
І ці слова, причеплені на спінінг,
І вітер запальний і молодий
Диктують письмена неопалимі,
Що виведуть із плетива завій.

Впіймати рибу, що своїм мовчанням
Дасть відповіді на безодні слів.
І прийде шепіт вічності в смеркання,

Євген Федчук
2020.02.25 21:08
Колись давно, а, може, і недавно
Жив чоловік на білім світі цім.
Веселий в міру і у міру вправний,
Мав і сімю, і затишненький дім.
Та мав недолік: забував все миттю,
Але, оскільки він про нього знав,
То живучи на білому на світі,
Весь час собі одне
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Маріанна Галич
2020.02.26

Алла Даниленко
2020.02.17

Максим Кусимир
2020.02.12

Максим Баштинов
2020.02.11

Євген Федчук
2020.02.03

Дара Двора
2020.02.02

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Франко (1856 - 1916) / Вірші

 ***
ІV
Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько - колюче терня?
Чом твої устонька - тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?
Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!
І чом твій усміх - для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.

1895


.........
Із збірки
" Зів'яле листя " .
Другий жмуток.
..........






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-08-19 23:16:00
Переглядів сторінки твору 8797
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 6.012 / 6.5  (4.818 / 5.92)
* Рейтинг "Майстерень" 5.665 / 6.5  (4.604 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.846
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Поезія Романтизму і Сентименталізму
Автор востаннє на сайті 2014.09.27 18:41
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-08-19 23:19:33 ]
ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
І. Я. ФРАНКА


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-08-19 23:31:32 ]
ІВАН ФРАНКО
***
Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна.
Не дивися в той бік, моя пташко!
Се не той сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко,
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.
1895


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталка Янушевич (Л.П./М.К.) [ 2011-08-20 08:06:06 ]
Я з Дрогобича. У нас цю пісню починають так само, а варіанти закінчення - народні. Напевно, це найвища похвала для поета, коли твір стає народним. Мелодика вгадалась.
"З горіха зерня" знаю напам'ять.Коли співаємо?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Світлий (Л.П./М.К.) [ 2011-08-21 17:39:35 ]
Слова ці покладені на музику. Гарна пісня.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2011-08-19 23:47:25 ]
Яка ж це сильна річ, вічно актуальна поезія, те, що в серці кожного...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Редчиць (М.К./М.К.) [ 2011-08-20 04:55:42 ]
Так, тут і 10 мало...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-08-20 12:18:52 ]
Дякую за щирі слова.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-08-20 12:28:53 ]
ІВАН ФРАНКО
Із збірки
" Зів'яле листя ".
Другий жмуток
VІІ
Ой жалю мій, жалю,
Гіркий непомалу!
Упустив я голубочку
Та вже не спіймаю.
Як була близенько,
Не дав їй принади, -
А тепер я не знаходжу
Для серця розради.
Як була близенько,
Я ще вагувався,
Щоб так швидко улетіла,
Я й не сподівався.
А як улетіла,
Вернуть не схотіла,
То забрала за собою
Мою душу з тіла.
Забрала всі мрії,
Всі втіхи, надії,
Як весна бере з собою
Квіти запашнії.
1896


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Сірий (М.К./М.К.) [ 2011-08-20 20:18:38 ]
Цей вірш, ставши піснею, злився настільки із душею народу, що став йому за дихання...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-08-20 21:33:17 ]
Дякую,
п. Володимире, так, пісні на слова
І. Я. Франка стали народними, наповнившись і новим змістом, і розширивши бачення самого автора, а багато хто, співаючи, й не здогадується, звідки першоджерела.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Костянтин Мордатенко (Л.П./Л.П.) [ 2011-08-21 00:36:33 ]
До Улянки Надбужанки: чому саме Франко; цікавитесь виключно любовною лірикою?
Гарну справу робите.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-08-21 14:19:45 ]
Дякую за те, що вважаєте це гарною справою, бо саме так воно і є, і головне - ця справа мені до душі.
Чому саме Франко?
По-перше - земляк,
по-друге - на сторінках ПМ було дуже мало творів І. Франка,
далі - незабаром день народження поета, письменника, громадського діяча і вічного революціонера.
А тематика різна, перегляньте сторінки, побачите.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Світлий (Л.П./М.К.) [ 2011-08-21 17:43:52 ]
Добру справу робите, пані Улянко.
Такі автори, як Т. Шевченко, І Франко, Л Українка... стовпи нашого літературного і духовного надбання(в певному сенсі). Нагадування про їх творчість не тільки зайве але і корисне для нашого вседозволеного сьогодення.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Улянка Надбужанка (Л.П./Л.П.) [ 2011-08-21 17:55:20 ]
Дякую, п. Василю, мабуть, не зайве.
Треба хоч іноді струшувати пил із книжок на полицях.
Та чи вдасться струсити пил із сердець...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Ереміт (М.К./Л.П.) [ 2019-01-06 15:24:08 ]
Франко – незабутній... І, так, вмів – кохати!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Ереміт (М.К./Л.П.) [ 2019-01-06 16:53:11 ]
А ще є такий:

ХІХ

Я не жалуюсь на тебе, доле:
Добре ти вела мене, мов мати.
Таж де хліб родити має поле,
Мусить плуг квітки з корінням рвати.

Важко плуг скрипить у чорній скибі,
І квітки зітхають у сконанню...
Серце рвесь, уста німі, мов риби,
І душа вглибляєсь в люту рану.

А ти йдеш з сівнею й тихо сієш
В чорні скиби й незарослі рани
Нове сім'я, новії надії
І вдихаєш дух життя рум'яний.

Мало хто може зрівнятись з Франком за накалом самопожертви – й водночас у ньому був неймовірно-жагучий дух й непокори, і приреченості... Аж доки, здається, не з'явився його цикл "Із книги Кааф", що, врешті-решт, примирив його тривалі суперечності – у пошуках Бога...