Народе мій замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби
Твоїм будущим душу я тривожу
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїздних?
Невже повік ідолом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лише судилось діло,
Щоб виявило твоїх сил безмірність?
Невже задармо стільки серць горіло
До тебе найсвятішого любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задармо край твій весь политий кров'ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров'ю?
Задармо в слові твойому іскряться
І сила й м'ягкість, дотеп і потуга,
І все, чим може вгору підняться?
Задармо в пісні твоїй ллється
І сміх дзвінкий і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?
О, ні! Не самі сльози і зітхання Тобі судились! Вірно в силу духу
І в день воскреслий твойого повстання.

О, як би хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущих буха!
О, як би пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!
Як би!... Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом, -
Не нам тебе провадити до бою!
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі,
І глянеш як хазяїн домовитий
По своїй хаті і по своїм полі.
Прийми ж сей спів хоч тугою повитий, гіркий та вільний,
Твоїй будущині задаток слізьми злитий.
...............................................

Контекст:
поема " Мойсей" повністю -
//www.lvivopera.org/eshop/mos_fr.htm/
......................................