
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.04.14
18:25
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Що кілометрами розгорнеться зненацька.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Що кілометрами розгорнеться зненацька.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує
2021.04.14
12:16
Уплету анапести у ямби
і впишу у рубрику – «сонет»...
і тоді почую дифірамби,
що співає іноді поет.
Правила поетики – до лампи.
Сяду на Пегаса і... вперед!
Де шукають меду косолапі,
і впишу у рубрику – «сонет»...
і тоді почую дифірамби,
що співає іноді поет.
Правила поетики – до лампи.
Сяду на Пегаса і... вперед!
Де шукають меду косолапі,
2021.04.14
10:23
Хоч я боятися не звик,
Та побратими чують крик
І мій, буває,
Коли знайти не можу слів,
Щоб обернуть на радість гнів,
Жаркий до краю.
Раптовим подувом вогню
Торкнуло голову мою
Та побратими чують крик
І мій, буває,
Коли знайти не можу слів,
Щоб обернуть на радість гнів,
Жаркий до краю.
Раптовим подувом вогню
Торкнуло голову мою
2021.04.14
08:15
Дощі роз’їли землю і втопили.
Ми ходимо у вогкому взутті.
Весна була востаннє у житті.
Ми вперше так любили – й розлюбили!
Весна в калюжах березень купала.
Я з буханця щипав для горобців,
грів подумки твій дім, а прикінці,
Ми ходимо у вогкому взутті.
Весна була востаннє у житті.
Ми вперше так любили – й розлюбили!
Весна в калюжах березень купала.
Я з буханця щипав для горобців,
грів подумки твій дім, а прикінці,
2021.04.14
08:06
Товстунці! Голодні ненажери!
Всі у кого зайві є кіло -
Не мордуйтеся на тренажерах,
Приїздіть до мене у село.
В п'ястуки засуну вам лопати
І поставлю...сполом на межі.
Будете городика копати,
Всі у кого зайві є кіло -
Не мордуйтеся на тренажерах,
Приїздіть до мене у село.
В п'ястуки засуну вам лопати
І поставлю...сполом на межі.
Будете городика копати,
2021.04.14
03:47
Замовкає на горі трембіта
і смереки умиває дощ…
Чи ви чули на початку літа,
як співає Чорний Черемош.
Переспівом задзюрчали води
і хори каміння на зорі…
Аж гроза затамувала подих
і смереки умиває дощ…
Чи ви чули на початку літа,
як співає Чорний Черемош.
Переспівом задзюрчали води
і хори каміння на зорі…
Аж гроза затамувала подих
2021.04.14
01:14
Вкрилось небо сизою імлою,
Сяє вечір тихо вдалині.
За Дніпром - неонові вогні...
Як, мій саде, скучив за тобою!
Перейду кущі і переліски,
І немов спалахують в гаю,
Душу розтривожують мою -
Сяє вечір тихо вдалині.
За Дніпром - неонові вогні...
Як, мій саде, скучив за тобою!
Перейду кущі і переліски,
І немов спалахують в гаю,
Душу розтривожують мою -
2021.04.13
22:37
Як же бути з людьми й не боятися тиші,
І не мислити: завтра озветься біда,
А відчути, як думи щоразу мудріші,
І що кров не змінилася – ще молода?
Приплететься непевність, охоплена болем,
Що пора вже ставати таким, як усі.
І тоді перейти доведетьс
І не мислити: завтра озветься біда,
А відчути, як думи щоразу мудріші,
І що кров не змінилася – ще молода?
Приплететься непевність, охоплена болем,
Що пора вже ставати таким, як усі.
І тоді перейти доведетьс
2021.04.13
21:55
лечу у вихорі думок
над океаном
темним і незнаним
наповненим до таємниць
безмежжям хвиль і блискавиць
миттєвостями
щоб ракетопланом
і бризки і молекули
над океаном
темним і незнаним
наповненим до таємниць
безмежжям хвиль і блискавиць
миттєвостями
щоб ракетопланом
і бризки і молекули
2021.04.13
21:12
Не з добра-дива вітер цей з Долини сопілок,
Що під Єрусалимом, зриває пелюстки із руж
І птаство змушує замовкнуть.
З Долини сопілок цей вітер злинув,
Щоб вище й вище здіймались прапори,
Щоб наші погляди здіймались в небо,
А губи в унісон сирені про
Що під Єрусалимом, зриває пелюстки із руж
І птаство змушує замовкнуть.
З Долини сопілок цей вітер злинув,
Щоб вище й вище здіймались прапори,
Щоб наші погляди здіймались в небо,
А губи в унісон сирені про
2021.04.13
20:03
Шелестять березові гаї
і вербові котики буяють...
ну, а я пасу свої рої
і ніяких клопотів не маю.
Поки не щебечуть солов’ї,
непомітно і весна минає,
і літа розхристані мої
і вербові котики буяють...
ну, а я пасу свої рої
і ніяких клопотів не маю.
Поки не щебечуть солов’ї,
непомітно і весна минає,
і літа розхристані мої
2021.04.13
15:58
Свинец да цинк –
ничЕго лично
когда привык
стрелять цинично…
2.
Война и цирк
и все прилично:
колеблют мир
ничЕго лично
когда привык
стрелять цинично…
2.
Война и цирк
и все прилично:
колеблют мир
2021.04.13
13:07
– Не звертаймо на нього уваги.
– А що він? Навмисне дражниться?..
– Нажлугтився хлібної браги…
– А більш ні на що не наважиться?
– Йому відібрало мову –
так когось злякався…
– Зажди, він не скаже ні слова?..
– Кривляється, бо наклався.
– А що він? Навмисне дражниться?..
– Нажлугтився хлібної браги…
– А більш ні на що не наважиться?
– Йому відібрало мову –
так когось злякався…
– Зажди, він не скаже ні слова?..
– Кривляється, бо наклався.
2021.04.13
10:59
Пора року – зима. На кордонах супокій. Вві сні,
як у купелі в чімось заміжнім, в’язкім, як варенні.
І щупачим велінням пороблено дрожем блешні,
і пильнують за нею праотчі зіниці недремні.
Вдар об землю хвостом, і в морозній грудневій імлі,
ти побачи
як у купелі в чімось заміжнім, в’язкім, як варенні.
І щупачим велінням пороблено дрожем блешні,
і пильнують за нею праотчі зіниці недремні.
Вдар об землю хвостом, і в морозній грудневій імлі,
ти побачи
2021.04.13
09:21
Розчакловувати навроки земляків - важка справа. Особливо, коли ті земляки змалку привчилися красти і брехати. Здорова людина ніколи не дозволить собі поміняти чесну працю на барижництво, або піти, наприклад, у депутати.
Раніше як було: обирали козаки к
2021.04.13
05:48
Раз погрожують боєм
Україні моїй, -
Чвс вдягти однострої
І ставати у стрій.
І стояти не скраю
На переднім краю,
Де герої вмирають
За Вітчизну свою.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Україні моїй, -
Чвс вдягти однострої
І ставати у стрій.
І стояти не скраю
На переднім краю,
Де герої вмирають
За Вітчизну свою.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.03.31
2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Щастя
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щастя
А правда, щастя приходить тихо? Так, що його і не помітиш? І як помітити? Ремонт, робота, не дали премії – і навіть на ту 20 незалежність не дали премії – працюй тілом, якщо хочеш заробити, нє? Що за дурні думки? Мабуть, не дурні, мабуть, згадала Маланюкове "Лежиш, розпусто, на розпутті" – і це про неї, про рідну неньку-Україну, яка отак от взяла і наплювала в душу – може, це ще й стерпіли б, але ж наплювала в кишеню рідним дітям – куди ж біжиш, розпусто, вже визначилася? До Ваньки чи до Ганса? І вашим і нашим – аби всім було добре – це ж мораль повії, чому я досі цього не розуміла? Колись, у дитинстві, дивилася кіно в старому кінотетрі – і коли знала – оце отут буде засідка, а Їх спіймають – як би то Їх повідомити, як би то Їм передати отаке повідомлення – щоб знали, щоб не впіймалися... А оті страшні фільми про війну – хотілося всіх попередити – дивіться, люди, слухайте, люди, то німці їдуть в село, то будуть палити ваші хати, тікайте, рятуйтеся... А німцям хотілося сказати – ні, не їдьте туди, їдьте десь інакше, бо вас там повбивають...Як тоді малій дитині було жаль усіх, і як ота дуренна доброта просилася на світ і просила пожаліти усіх – і ваших, і наших...
І ваших, і наших... таке дивне щастя – не хоче іти до всіх одночаснео, і ваших і наших не визнає, вибіркове, холєра, таке вибіркове, таке воно швидке – бери, лови, як встигнеш, як вистачить тобі розуму, як вистачить тобі серця – зрозуміти – оце – ось – воно – і милуйся оту неповторну – таки неповторну – одну-однісіньку мить – бо дано тобі – ЩАСТЯ!!!!
Сльози дурні. А може , навпаки – дуже мудрі, бо випливають, як сатисфакція усім твоїм нереалізаваним мріям – як розуміння реалій – (боже, яке дурне слово – реалії – медалі, регалії, подалі... і все це таке далеке від справжнього ...)
Такий нині день, що намішалося усього ... Так вперто себе переконувала - так, зізнайся, таки переконувала, займалася самонавіюванням – ось твоє щастя, кудлатеньке, бородате і майже двохметрового росту – лежить чемним диванним валочком на ліжку, щось робить, живе своїм життям поруч із тобою, питає, що нині на вечерю, розказує тобі свої життєві премудрості, від яких у тебе опускається голова (хоч би не помітив мого презирства!), але деколи себе опановуєш і навіть у такт підтверджуєш – от, який ти в мене молодець, добре, що ти мені це сказав (аякже, психологи радять підтримувати чоловіка, хоча б ілюзорно, він же слабак, він же потребує визнання і словесної похвали, він – мала дитина.... сумно... сумно, що не розуміє, наскільки я відчуваю його недорозвинутість...) От, зараз маю можливість нарватися на шквал чоловічого обурення – що за кобіта така, самозакохана – вона презирлива, вона зневажає свого єдиного-благовірного – о, чоловіки, як би я хотіла його обожнювати, тішитися ним, як би я хотіла ним пишатися і відчувати своєю опорою, розумом і совістю...
Не дається. Отаке невловне щастя – не дається))) скоро 25 літ намагаюся зловити оте щастя – пишатися своїм чоловіком – і от, останнім часом наче і зуміла–зловила-зрозуміла...
А все тому, що коліжанка моя розлучилася із своїм чоловіком – молодша, впевненіша у своїх силах, і- а оце, мабуть, визначальне – знайшла ІНШОГО ЧОЛОВІКА, З ЯКИМ ВІДЧУЛА СЕБЕ ЖІНКОЮ... Те, що вона страшно розчарувалася у ньому (іншому) згодом – це не так страшно. Страшно, що вони – "колишні" - ділять дітей, хату, страшно, що відкрилися брандспойти бруду – і - ... пішло-поїхало.. оце страшно... і коли я стала свідком того, як мою чарівну, милу, розумну – мою маленьку і тендітну коліжанку чоловік викинув з хати – просто поміняв замки і не пустив її до хати, яку вони спільно будували десять років... і після того, як на опікунській раді він заявив, що колишня дружина не переймається проблемами старшого сина – а сам вкрав , буквально вкрав того старшого сина – забрав з гімназіїї, а моя коліжанка не знала, де шукати дитину – і от...
Я отоді зрозуміла, що щаслива. Таки мабуть треба побачити якийсь жах, щоб збагнути, яке твоє щастя.
Нині погиркалися з чоловіком так, що бідні двері ледь не поламалися, лупаючи об одвірки... Дурна причина – ремонт... Причини завжди дурні... А ще за півгодини до того обіймалися ніжно і пристрасно, користаючи моментом, що доньки іще нема вдома- і нам ніхто не заважатиме)))) О, класика анекдотів про малометражні квартирки))))
Щоб трохи зняти напругу, пішла ввинести сміття. Оцей сусідський песик ... Так привітно махає хвостом – усе так просто – привіт, ти мені подобаєшся... І я таки присіла коло нього, погладила по кудлатій голові... Поговорила з ним... Чсому так добре з безсловесними створіннями? Цей малий кудлатик не пече тебе словами про те, як тебе любить – чи ненавидить ... Яким для нього важливим є кожне твоє слово.. Ой, а про що це я – та про того, іншого кудлатого... Є такий чоловік, що в словах мене обожнює і робить дивні, навіть чудернацькі, навіть, можна сказати, великі речі - заради мене. Але я йому не вірю. Він казав, що мене любить – не вірила. Він казав, що мене застрілить – не вірила. А потім узяв і видав цілу книжку віршів – і усі про любов – до мене – ооо, таки це не щодня буває. .. А я прочитала її, як строгий редактор і знайшла купу правок і недоречностй... Він не знає, як уже мене назвати – найжорстокішою чи найпрекраснішою... Найбентежніше те, що став будувати церкву у своєму селі – каже, через мене, заради мене, церкву - як мене...
Позавчора її вже освятили. А нині він таки увірвався до мене на роботу – вбіг у мій кабінет – і, яке щастя, таки щастя, що я була не сама, що мій колега, хоч і був у відпустці, але таки на кілька годин вийшов на роботу, щоб виконати своє завдання... Як він мене врятував... Шаленець-поет поклав на стіл квіти (три величезні домаші троянди) і срібний браслет, вигукував якісь фрази про те, яка я прекрасна жінка... Я мовчки стиснула плечима і не переривала своєї розмови по телефону...Єдине речення у відповідь "Я зайнята" . Пішов.... Отаке щастя.... Летить-біжить до мене, закохане і шалене...А не віриш... І йдеш до свого домашнього кудлатика, і готуєш йому вечерю, і терпиш його вибрики, і лупаєш в гніві дверима...
Одне збагнула – у ваших і наших щастя не бавиться....
І ваших, і наших... таке дивне щастя – не хоче іти до всіх одночаснео, і ваших і наших не визнає, вибіркове, холєра, таке вибіркове, таке воно швидке – бери, лови, як встигнеш, як вистачить тобі розуму, як вистачить тобі серця – зрозуміти – оце – ось – воно – і милуйся оту неповторну – таки неповторну – одну-однісіньку мить – бо дано тобі – ЩАСТЯ!!!!
Сльози дурні. А може , навпаки – дуже мудрі, бо випливають, як сатисфакція усім твоїм нереалізаваним мріям – як розуміння реалій – (боже, яке дурне слово – реалії – медалі, регалії, подалі... і все це таке далеке від справжнього ...)
Такий нині день, що намішалося усього ... Так вперто себе переконувала - так, зізнайся, таки переконувала, займалася самонавіюванням – ось твоє щастя, кудлатеньке, бородате і майже двохметрового росту – лежить чемним диванним валочком на ліжку, щось робить, живе своїм життям поруч із тобою, питає, що нині на вечерю, розказує тобі свої життєві премудрості, від яких у тебе опускається голова (хоч би не помітив мого презирства!), але деколи себе опановуєш і навіть у такт підтверджуєш – от, який ти в мене молодець, добре, що ти мені це сказав (аякже, психологи радять підтримувати чоловіка, хоча б ілюзорно, він же слабак, він же потребує визнання і словесної похвали, він – мала дитина.... сумно... сумно, що не розуміє, наскільки я відчуваю його недорозвинутість...) От, зараз маю можливість нарватися на шквал чоловічого обурення – що за кобіта така, самозакохана – вона презирлива, вона зневажає свого єдиного-благовірного – о, чоловіки, як би я хотіла його обожнювати, тішитися ним, як би я хотіла ним пишатися і відчувати своєю опорою, розумом і совістю...
Не дається. Отаке невловне щастя – не дається))) скоро 25 літ намагаюся зловити оте щастя – пишатися своїм чоловіком – і от, останнім часом наче і зуміла–зловила-зрозуміла...
А все тому, що коліжанка моя розлучилася із своїм чоловіком – молодша, впевненіша у своїх силах, і- а оце, мабуть, визначальне – знайшла ІНШОГО ЧОЛОВІКА, З ЯКИМ ВІДЧУЛА СЕБЕ ЖІНКОЮ... Те, що вона страшно розчарувалася у ньому (іншому) згодом – це не так страшно. Страшно, що вони – "колишні" - ділять дітей, хату, страшно, що відкрилися брандспойти бруду – і - ... пішло-поїхало.. оце страшно... і коли я стала свідком того, як мою чарівну, милу, розумну – мою маленьку і тендітну коліжанку чоловік викинув з хати – просто поміняв замки і не пустив її до хати, яку вони спільно будували десять років... і після того, як на опікунській раді він заявив, що колишня дружина не переймається проблемами старшого сина – а сам вкрав , буквально вкрав того старшого сина – забрав з гімназіїї, а моя коліжанка не знала, де шукати дитину – і от...
Я отоді зрозуміла, що щаслива. Таки мабуть треба побачити якийсь жах, щоб збагнути, яке твоє щастя.
Нині погиркалися з чоловіком так, що бідні двері ледь не поламалися, лупаючи об одвірки... Дурна причина – ремонт... Причини завжди дурні... А ще за півгодини до того обіймалися ніжно і пристрасно, користаючи моментом, що доньки іще нема вдома- і нам ніхто не заважатиме)))) О, класика анекдотів про малометражні квартирки))))
Щоб трохи зняти напругу, пішла ввинести сміття. Оцей сусідський песик ... Так привітно махає хвостом – усе так просто – привіт, ти мені подобаєшся... І я таки присіла коло нього, погладила по кудлатій голові... Поговорила з ним... Чсому так добре з безсловесними створіннями? Цей малий кудлатик не пече тебе словами про те, як тебе любить – чи ненавидить ... Яким для нього важливим є кожне твоє слово.. Ой, а про що це я – та про того, іншого кудлатого... Є такий чоловік, що в словах мене обожнює і робить дивні, навіть чудернацькі, навіть, можна сказати, великі речі - заради мене. Але я йому не вірю. Він казав, що мене любить – не вірила. Він казав, що мене застрілить – не вірила. А потім узяв і видав цілу книжку віршів – і усі про любов – до мене – ооо, таки це не щодня буває. .. А я прочитала її, як строгий редактор і знайшла купу правок і недоречностй... Він не знає, як уже мене назвати – найжорстокішою чи найпрекраснішою... Найбентежніше те, що став будувати церкву у своєму селі – каже, через мене, заради мене, церкву - як мене...
Позавчора її вже освятили. А нині він таки увірвався до мене на роботу – вбіг у мій кабінет – і, яке щастя, таки щастя, що я була не сама, що мій колега, хоч і був у відпустці, але таки на кілька годин вийшов на роботу, щоб виконати своє завдання... Як він мене врятував... Шаленець-поет поклав на стіл квіти (три величезні домаші троянди) і срібний браслет, вигукував якісь фрази про те, яка я прекрасна жінка... Я мовчки стиснула плечима і не переривала своєї розмови по телефону...Єдине речення у відповідь "Я зайнята" . Пішов.... Отаке щастя.... Летить-біжить до мене, закохане і шалене...А не віриш... І йдеш до свого домашнього кудлатика, і готуєш йому вечерю, і терпиш його вибрики, і лупаєш в гніві дверима...
Одне збагнула – у ваших і наших щастя не бавиться....
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію