ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Пекун Олексій
2025.04.24

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Артур Курдіновський
2023.12.07

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анонім Я Саландяк (1955) / Критика | Аналітика

 ОКСАНА ЗАБУЖКО -- ШЕВЧЕНКІВ МІФ УКРАЇНИ
ОКСАНІ ЗАБУЖКО
( через газ. «Голос України». Скорочений варіант. )

...Отже, щодо Вашого « Шевченкового міфа...». Я буду ще його перечитувати зі словником іншомовних слів, а головно самого Шевченка. Перше ж натхненне ( і, звичайно, поверхневе) прочитання раптом викристалізувало усе моє дотеперішнє розуміння Шевченка в конкретні поняття. Усе це підсвідомо уже було. Начебто нічого нового, але раптом воно виявилось уже не мерехтливим фантомом свідомості, а реальними стовпами, що підпирають українське небо. Я, нарешті, дошкандибав до них і доторкнувся. І виринуло в пам’яті Антоничеве: «Мистецтво не відтворює дійсности, ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність». З цієї точки зору мистецтво ― міф, і Ваш « Шевченків міф...» теж міф.
Але давайте підемо по другому Гегелевому колу ( заперечення заперечення): мистецтво, створивши окрему дійсність ( надреальність ), відтворює і перетворює дійсність ( реальність )!..
Я насправді хотів сказати: з усіх Шевченкових автопортретів « Шевченко і байгуші», а з віршів « На великдень на соломі » :
...
- Мені мати куповала.
- Мені батько справив.
- А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
- А я в попа обідала, ―
Сирітка сказала.
― завжди ( з першого мого свідомого прочитання Шевченкових творів) були ключем до його « міфа ». Ця слізна, зубоскрежетна нота прозвучує (бринить)
через отой міф і є його силою.« Важным и пожалуй необходимым компонентом истенной молитвы у подвижников почитался дар слез». В.В. Бычков « Малая история Византийской эстетики». Киев « Путь к истине» 1991 ст. 112.
Отже, « Шевченків міф... » ― молитва слізна.., а ті сльози ― то не « жива і мертва вода архаїчних міфів...» – «гіпотеза про живу і мертву кров » , а слізна вода християнської доктрини. Ви зазначили в « ... міфі...» « як таку, що заслуговує принаймі на глибше дослідження» О. Забужко. « Шевченків міф України », всі цитати ст. 135.
16 березня 2003

ГАЙДАМАКИ
( роздуми про долю і фундаменалізм)

Давні і протирічиві чуття, завдячуючи відомим « спробам...» вельми поважної Оксани Стефанівни Забужко, ринули на поверхню бурхливим потоком, і годі їх погамувати, і годі викласти їх логічно на папері. А ще й уся нинішня дійсність на давньому тлі загальної невеселої картини, та ще й сьогоднішні спроби стоптати вершину генія Шевченка до рівня посередньої, а то й бульварної літератури (потуги Бузини...) спонукають говорити, сперечатися, кричати, насамперед, до українця ( не різати ж його ж насправді, як Гонта своїх дітей в «Гайдамаках»). Але що то є « Гайдамаки»? І як вони стикуються з реальними гайдамаками всієї української недержавної історії?
Отже, сльози клятвенні під скрежет зубовний – сльози, пролиті українцями при читанні, цитуванні і декламуванні Шевченкових творів, ніким не міряно, та й не маю за мету далі плакати чи виміряти їх кількість... Не слізьми меланхолійного українця вилилось оте реальне гайдамацтво. Головним запитанням є: чи закликав Шевченко до тої крові своїми творами? Закликав!
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу...

І готовий був в пеклі чекати того часу!
...а до того
Я не знаю Бога.

І начебто дочекався!
Волю окропіте.

І йти б йому вже «до Бога молитися», та... Та несло « у синєє море» більше українську кров, а « вражою злою кровю » окроплювало кожен раз нашу ( українську) таки ж неволю... а коли « та воля » впала несподівано нам на голову, то вже українців не залишилось, чи що? А в тих решток свідомого українства, що сьогодні пробує духовно виживати у власній, не своїй державі, уже нетерпеливо та все настирливіше вимагають інші давнодержавні народи покаяння за все те гайдамацтво... Чи то поляки за західно-українські події кінця сорокових років 20 ст., чи росіяни, чи німці, чи євреї... не розумію навіть за що і про що. А оте гайдаматство ( як явище), сьогодні вже є проблемою глобальною, світовою під назвою – фундаменталізм. Але чомусь нікому в голову не приходить думка штудіювати Шевченкових « Гайдамаків », знімати кіно та робити висновки... А все ж то державні – великодержавні народи ракетами та бомбами, насильством та гвалтом ( росіяни в Чечні ) уже гвалтовану, віками не державну націю... І так триває давно, довго, вічно?
Авжеж розумів Тарас, усвідомлював, що то буде гріх – гайдамацтво! Пан або пропав! І спонукав нас до самопожертви. Текла кров і ворожа, і невинна. Був гвалт і були сльози, було всього. Здавалось би, в минулому той жах. Але що є минуле? Воно буде тривати до тих пір, аж поступиться сьогоднішньому трепетному і тендітному і затвердне, утвердиться й змінить нашу долю, хоч би так, як ото долю єврейського, віками бездержавного народу, що взявся за «свячені» почуття... І вже вони державні, і вже ж то... « фундаментальний іудаїзм» надихає « ісламський фундаменталізм» на гайдамацтво... але це вже постулати загальної теорії абсурду.
То що ж Шевченкові « Гайдамаки» - заклик до ножів, що вибухав гайдамацтвом реальним ― розбиванням голівки польського немовляти об одвірок ( найближчий у часі прояв – кінець 40- вих 20 ст. )? Не знаю, чи був натхнений той гайдамака Шевченковими « Гайдамаками», але точно знаю, що перед тим під час так званих пацифікацій його було принижено: побито до крові привселюдно шомполами державного польського війська і озлоблено до безумства... Але ж?
Читаючи « Гайдамаки », плачеш над долею українця, і жида Лейбу жаль, і невинно убієнних, і навіть винуватих, та й самих гайдамаків...Читаючи Пушкінового « Мідного вершника», чи заплаче хто над долею спаленого, згвалтованого Батурина?
Хтось плакав, читаючи « Гайдамаків», хтось, скрегочучи зубами, набирався твердості духу, а хтось, не читаючи нічого взагалі, робив свою чорну справу...
Але сьогодні, зараз, в дану мить важливим є запитання: чи наступило вже сьогодні? Чи ми вже маємо Україну, і наш Тарас пішов до Бога молитися і від- тепер жодного нашого гріха, вчиненого в боротьбі за державу, не візьме на свою душу!?

27 травня 2002 – 14 березня 2006




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-10-01 16:17:05
Переглядів сторінки твору 7774
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.904 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.524 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.775
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Людина і тоталітаризм, аналітика
Автор востаннє на сайті 2026.04.18 16:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2017-02-04 17:26:28 ]
Ярославе, поділяю твоє переконання. Чудово написано! Мені приходить в голову анекдот - хутчіше сумний, а не смішний. Три казани в пеклі - з росіянами, жидами і українцями. Якщо казани з росіян і жидами стереже достобіса чортів, то біля казана з українцями - жодного. Чому так? - допитується молодий чорт старших. А старші відповідають: нема потреби українців стерегти. Якщо котрийсь спробує покинути казан - інші стягнуть його на дно за ноги. Переконаний, що ті, що стягують на дно Тараса Григоровича чи, скажімо, Ліну Костенко, популярнішими ніколи не стануть.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2017-02-04 17:28:26 ]
казани з росіянами - виправив одруківку.