він повернувся десь аж надвечір,
не цілував і не обійняв за плечі.
погляд, як погода на вулиці - холодний і таємничий.
він був дуже дивний. боявся дивитись в обличчя.
"що трапилось, милий?"- до нього.
"нічого.прошу, лиши на хвилинку одного"
вона дивувалась: і де та чарівна ніжність,
яку він їй обіцяв дарувати? минула вічність.
вийшов-виплив з кімнати,неначе хмара:
"іди-но сюди. у мене серйозна справа"
"у мене теж,- щаслива -ти починаєш перший",
а він, мов обухом: "я не люблю тебе більше.
вибач,давно намагався сказати,
та ніяк не міг вірних слів і часу підібрати.
я виїду завтра,сьогодні збиратиму речі..." -
думки відбивалися луною від порожнечі.
назавтра о восьмій таксі під вікном, на кухні холодний чай
він йшов із старезним своїм рюкзаком, хрипнув останнє "прощай".
вона дивилася вслід йому, писала пальцем на склі безупину.
як так вийшло?чому?чому?я ж чекаю від тебе дитину.
2011