Секрет перший: смисл
Вам таки пощастило. Поезія – не проза, отож сенсом вірша перейматися не варто. Може, він, той сенс, там узагалі й не ночував. Може, й сам автор перед написанням цього шедевру вдома не ночував, а вранці, на хвору голову, отаке утнув. Ну, чисто з мізантропічних міркувань: що, лише йому одному так фігово має бути?! Нє-е-е, хай ще й читачі помучаться! Або з гарячки щось наґрамузляв, або санітари вузол на гамівній сорочці забули тугенько затягти…

Секрет другий (загальний): лексика
Вам знову-таки пощастило. Однакових слів у російській та українській – хоч греблю гати. А після 70 років тісної (хоча місцями й дещо примусової) міжнаціональної дружби більшість населення вже слабко орієнтується, де там російське, а де не дуже. Наш рідний суржик – печальне тому підтвердження. Отже, можна ліпити, як на душу ляже. А якщо окремі ревнителі чистоти української мови почнуть сікатися, посилайтесь на словники (у них можна знайти все, що завгодно, особливо з примітками «розм.», «діал.», «рідко вжив.»). Немає у словнику? Тю! Ставайте у гнівно-скривджену позу і кажіть, що це жива мова, яка має повне право на існування - і хай спробують довести протилежне…

Секрет третій (конкретний): інфінітив
Отут халепа. Бо закінчення «–ти» в російській вживається не завжди. Правда, за переклад «Слова о полку Ігоревім» можна братися безбоязно. Але слави на ньому точно не заробиш, та що там слави – бодай якоїсь скандальної популярності…
А от у решті випадків як не крути, а «писать» перекладається як «писати», і що з цим зайвим складом робити – холера його знає… Тулиш його – і так, і сяк, а воно не лізе, хоч ти плач! Чи хоч бери сокиру та й відрубуй той шматок, що висить… А що – ідея! Вірніше, маленька хитрість, і називається вона «скорочена форма інфінітива». І в словниках біля цієї форми зазвичай стоїть сла-а-авна така приміточка: «поет.» (або «літер.») - ну, саме для вас! Так що – бігом у найближчий тату-салон: просіть, хай на пальцях правиці вам зроблять наколочку у вигляді цієї примітки. І тільки-но докучливі критики наміряться вас куснути, а ви їм кулаком – межи очі! Ну, в смислі – покажете татушку, а то грамотні дуже, понімаєш…

Секрет четвертий (знову-таки конкретний): синоніми
Що, не влазить буквальний переклад у рядок? Ви вже те слово і туди, і сюди, і товкачкою, і макогоном, а воно ніяк – то складів не стільки, то наголос не той… Та вам і тут пощастило. Перестаньте ви його, бідолашне, дубасити і відпустіть з миром: вам що - синонімів не вистачає?! Ото бігом руку по лікоть - у купу синонімів, намацайте перший-ліпший – і тягніть. Дехто каже, що вони за смисловими відтінками відрізняються, але ви від тих причеп відмахніться. Аби за формою і розміром підходило, нащо вам ті тонкощі… Ви не повірите: щоб не розбиратися у них, не обов’язково з пелюшок розмовляти російською і нею ж думати, навіть для багатьох «щирих» українців усі ті відтінки у суцільну сірість зливаються.

Секрет п’ятий: критики
Ну, тут вам точно пощастило: усе просто.
1) Критик сам зроду нічого не переклав. Ну, тіпа не впевнений він у своїх силах, не піднімається в нього рука рідну мову калічити. Ич, какіє ми нєжниє! З таким і панькатись нічого: зверхньо так процідіть щось на кшталт «ходють тут всякі…» - нехай пройметься відчуттям власної нікчемності.
2) Критик зуби на перекладах з’їв. Ну й що? І чим це йому допоможе? Всі ж у курсі: ідеальних перекладів не буває. Заходите спокійно на його сторінку, дивитеся, як його уже чмирили попередні «опоненти», творчо переробляєте, і – получи, фашист, гранату! Ліньки розбиратися? Тоді просто вимагайте, щоб критик сам зробив переклад. Ідеальний. Негайно. І кого колише, що йому це не потрібно і він не зобов’язаний нічого перекладати?! Я роблю погано? Ну, то зроби краще або заткнись. Отак!

Секрет шостий: конкуренти
Думаєте, у вас одного перекладацька сверблячка? А, вже не думаєте і переживаєте, як би не загубитися серед решти - бо класиків явно менше, ніж перекладачів їхніх творів. Що ж, і тут вам може пощастити. Секрет простий: як тільки стрінете десь переклад того ж вірша, котрий ви тільки-но домучили, негайно кричіть, що ви – перший! А клятий конкурент у вас списав… Ну, не списав, але однаково підглядав, і без вашої нєтлєнки у нього нічого б не вийшло. І нехай розказує тепер, що він той переклад десять років тому зробив – хто йому повірить? Не буде ж він у суді це доводити!

Секрет сьомий: слава
Отут напевно обіцяти нічого не можу. Все залежить від того, чи маєте ви серед більш-менш відомих літераторів
а) родича;
б) знайомого;
в) друга/подругу;
г) іншу близьку людину, якій випала гірка доля любити вас не «за», а «всупереч».
Тоді є шанс вблагати цього горопаху написати рецуху на вашу непересічну творчість. І не просто написати, а спеціальними термінами. Ну, щоб ніхто нічого не зрозумів, але ясно було, що мова йде про серйозні (ба – глобальні!) речі, і що вас хвалять. Звичайні слова повинні тільки вряди-годи стрічатися, у пропорції 1:20 (аби пересічний читач не сумнівався, що він читає все ще український текст).
Обов’язкова умова: рецензент має бути дипломованим філологом. Інакше просто подумають, що чоловік несповна розуму… І нічого я не пересмикую! Людям властиво з недовірою ставитися до всього незрозумілого. Зате наявність офіційного папірця з печаткою заспокоює, і мало не освячує будь-яку нісенітницю.
Ну, уявіть таку картину: біжите ви вранці на роботу звичним маршрутом, а тут посеред дороги – геп! Прямо перед вами щось зелене, пожмакане, і шерсть пацьорками висить… Сидить, очі вибалушило і квилить жалібно. От скажіть чесно: підійдете ви до нього? А ну ж як воно кусається? А якщо ще й скажене? Правда, схоже на сусідського цуцика Кузю, але ж – зелене! І в пацьорках! А на шиї табличка: «Каузальність». Та ви його десятою дорогою обійдете, бо ж – на роботу! Шеф приб’є і питати не буде, з якої причини ви спізнилися… Але уявімо, що сьогодні вихідний і ви просто гуляєте. Тоді, можливо, ви зателефонуєте кудись_там_екологам_філологам і вони навіть пришлють консультанта – мовляв, хай розбереться, що то за звір.
- А-а-а! – зі знанням справи тягне спец. – Та це ж каузальність, себто, по-простому, – причинність!
- Тьху! – спльовуєте ви спересердя. – Та це я знаю, воно не кусається… а чого ж воно все в зеленці і на себе не схоже?
- Чого-чого… - мнеться, ховаючи очі, консультант і косує по сторонах – куди б це від вас злиняти. – Та гуляв тут один філолог, дипломом на ходу милувався… Перечепився через оце звірятко, впав та пом’яв трохи. Ото воно тепер в зеленці, покоцане і каузальність… а як його ще після такої наруги назвеш?!
Але вернімося до питання слави. Байдуже, хто і що з приводу ваших перекладів буде говорити. Скандали, літературні «розборки» - все годиться. Головне, аби ваше ім’я якнайчастіше звучало поряд зі словом «перекладач» і врешті-решт стало його синонімом. Щоб люди звикли до цього. І запам’ятали – ну, майже як у класика: «чи він украв, чи у нього вкрали…»