ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Пора дефіле
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пора дефіле
Багряна Анна. Замовляння із любові: поезії. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2011. – 84 с.
У письменниці Анни Багряної – усталена репутація талановитої й плідної літераторки, про що свідчать звання лауреата багатьох літературних конкурсів, як міжнародних ( ім. О. Гончара, ім. Марусі Бек (Канада), так і вітчизняних («Коронація слова», «Смолоскип»). Особливість творчого доробку письменниці – дистанціювання поетичного, прозового, драматургійного та перекладацького жанрів.
У книзі, про яку йдеться, помітна стилістична, зокрема, тематична стриманість, що, можливо, пояснюється її назвою, і певною мірою, є програмною. Замовляння старше за молитву, його витоки губляться в глибині тисячоліть культури давніх слов’ян. Уведення християнства вогнем і мечем породило суцільну мішанину духовних надбань, адже знищивши частину поганських вірувань, церква не порушила загальні поняття про світ, тому основні категорії мислення, віри в магічну силу слова, що посилює енергетику роду, є синтезом язичництва і християнства.
Захоплення праслов’янським фольклором, гадаю, тісно повязане з відновленням національної пам’яті, заповненням лакун української поетичної культури. У своїх кращих зразках замовляння – яскраве поетичне дійство, котре оперує магічно заклинальними формулами. Правда, для сучасного поета саме тут криється небезпека використання поетичних кліше, мовних штампів, шаблонних фраз. Не уникла цього і наша авторка. Образний ряд у більшості поезій, є набором звичних символів, перепущених через розмірковування шляхом конструювання: «Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна, / потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат, / а вже коні летять – візники їх за віжки притримують, / наші коні летять, щоб уже не вертатись назад (...) Ми – на конях, котрих не стриножать / ні люди, ні сили – оті, що з громів та вітрів, / ні водні стихії – оті, що потопами правлять.... Якщо меч, то поржавілий, або хижий, ніж у руках м’ясника і тому подібне. Дійство у вірші «Купальське-2008», судячи з атрибутики, нічим не відрізняється від будь-якої іншої купальської ночі: « упирі повиходили з лісу (...) і був повний місяць найвищим космічним злиттям нащадків і предків мого нескінченного роду (...) пробуджені духи ...». . Поетеса будує сталі, знайомі картини, які не дарують уяві читача нічого нового, ориґінального. Поет як мистець утілює думки в образи, але цей процес має кілька рівнів майстерності, як, власне, і читацької спроможності це відчути.
Ці мої рядки зовсім не означають, що я не визнаю поетичної майстерності Анни Багряної. Якраз навпаки! Мої роздуми викликані високим рівнем її версифікації, що наслідує як елементи народного віршування, так і літературні норми і принципи організації поетичного мовлення.
Я дотримуюся думки, що прониклива сутність поезії не в сюжеті чи ідеї, а в особистості самого творця. І там, де Анна Багряна виходить за межі нав’язаної самій собі програми, де виявляється її справжня, глибоко інтуїтивно відчута потреба вислову найпотаємнішого, медитативне заглиблення у підсвідомість, в особисті кармічні проблеми, створюються природні моделі осучасненого поетичного мислення. Тут вже не заважають наслідкові зв’язкИ з минулими чи майбутніми реінкарнаціями, генетична пам’ять поколінь. Це шлях високої відповідальності душі, найтяжчий, але найвірніший для обдарованих творчих натур.
Я не впевнена вповні, що втрапила в пастку підозр,
просто надто багато з’явилося друзів – нізвідки.
Шлях до себе минула, до інших – долаю і досі.
Достеменно, життя – це процес накопичення свідків.
Силаботоніка, тропіка, стилістичні фігури, помежові версифікаційні струмені, римування органічно природні й оригінальні. Яскравими прикладами цього є вірші «Свято», «Прагнення висоти», «Буттєве», «Присяга», «Вишивання», «Невтримане», «Великоднє». Окремі строфи і навіть рядки з інших поезій підкреслено інтелектуальні, що філософськи осмислюють глибоку інтимність поетичних одкровень, не ховаючи сумніву й скепсису: «Із райського саду плоди / насправді були непотрібні (...) де твій Бруто і хто тобі друг, / там експансія духу / тотожна експансії серця. (...) Адже кожен із нас – вже мертвий / для когось (...) кожне життя – це окремий набір кольорів, / вишивка на шматку полотна (...) Усе, що далеке – поруч, / усе, що найближче – за горами. / Долонями ловимо час, / кожна мить – це маленький прозорий метелик» (підкреслення моє – Т. Д.) Призначення поета – зберегти ці миті-метелики у часі, скристалізувати в образи, своєрідні, нові, що нікого не копіюють, не наслідують.
По суті, збірка є певним висновком, завершенням молодого періоду творчості і початком переборювання набутого літературного досвіду, а точніше й оптимістичніше – періодом реформації, «адже будь-яка істина з часом стає хибною».
У письменниці Анни Багряної – усталена репутація талановитої й плідної літераторки, про що свідчать звання лауреата багатьох літературних конкурсів, як міжнародних ( ім. О. Гончара, ім. Марусі Бек (Канада), так і вітчизняних («Коронація слова», «Смолоскип»). Особливість творчого доробку письменниці – дистанціювання поетичного, прозового, драматургійного та перекладацького жанрів.
У книзі, про яку йдеться, помітна стилістична, зокрема, тематична стриманість, що, можливо, пояснюється її назвою, і певною мірою, є програмною. Замовляння старше за молитву, його витоки губляться в глибині тисячоліть культури давніх слов’ян. Уведення християнства вогнем і мечем породило суцільну мішанину духовних надбань, адже знищивши частину поганських вірувань, церква не порушила загальні поняття про світ, тому основні категорії мислення, віри в магічну силу слова, що посилює енергетику роду, є синтезом язичництва і християнства.
Захоплення праслов’янським фольклором, гадаю, тісно повязане з відновленням національної пам’яті, заповненням лакун української поетичної культури. У своїх кращих зразках замовляння – яскраве поетичне дійство, котре оперує магічно заклинальними формулами. Правда, для сучасного поета саме тут криється небезпека використання поетичних кліше, мовних штампів, шаблонних фраз. Не уникла цього і наша авторка. Образний ряд у більшості поезій, є набором звичних символів, перепущених через розмірковування шляхом конструювання: «Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна, / потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат, / а вже коні летять – візники їх за віжки притримують, / наші коні летять, щоб уже не вертатись назад (...) Ми – на конях, котрих не стриножать / ні люди, ні сили – оті, що з громів та вітрів, / ні водні стихії – оті, що потопами правлять.... Якщо меч, то поржавілий, або хижий, ніж у руках м’ясника і тому подібне. Дійство у вірші «Купальське-2008», судячи з атрибутики, нічим не відрізняється від будь-якої іншої купальської ночі: « упирі повиходили з лісу (...) і був повний місяць найвищим космічним злиттям нащадків і предків мого нескінченного роду (...) пробуджені духи ...». . Поетеса будує сталі, знайомі картини, які не дарують уяві читача нічого нового, ориґінального. Поет як мистець утілює думки в образи, але цей процес має кілька рівнів майстерності, як, власне, і читацької спроможності це відчути.
Ці мої рядки зовсім не означають, що я не визнаю поетичної майстерності Анни Багряної. Якраз навпаки! Мої роздуми викликані високим рівнем її версифікації, що наслідує як елементи народного віршування, так і літературні норми і принципи організації поетичного мовлення.
Я дотримуюся думки, що прониклива сутність поезії не в сюжеті чи ідеї, а в особистості самого творця. І там, де Анна Багряна виходить за межі нав’язаної самій собі програми, де виявляється її справжня, глибоко інтуїтивно відчута потреба вислову найпотаємнішого, медитативне заглиблення у підсвідомість, в особисті кармічні проблеми, створюються природні моделі осучасненого поетичного мислення. Тут вже не заважають наслідкові зв’язкИ з минулими чи майбутніми реінкарнаціями, генетична пам’ять поколінь. Це шлях високої відповідальності душі, найтяжчий, але найвірніший для обдарованих творчих натур.
Я не впевнена вповні, що втрапила в пастку підозр,
просто надто багато з’явилося друзів – нізвідки.
Шлях до себе минула, до інших – долаю і досі.
Достеменно, життя – це процес накопичення свідків.
Силаботоніка, тропіка, стилістичні фігури, помежові версифікаційні струмені, римування органічно природні й оригінальні. Яскравими прикладами цього є вірші «Свято», «Прагнення висоти», «Буттєве», «Присяга», «Вишивання», «Невтримане», «Великоднє». Окремі строфи і навіть рядки з інших поезій підкреслено інтелектуальні, що філософськи осмислюють глибоку інтимність поетичних одкровень, не ховаючи сумніву й скепсису: «Із райського саду плоди / насправді були непотрібні (...) де твій Бруто і хто тобі друг, / там експансія духу / тотожна експансії серця. (...) Адже кожен із нас – вже мертвий / для когось (...) кожне життя – це окремий набір кольорів, / вишивка на шматку полотна (...) Усе, що далеке – поруч, / усе, що найближче – за горами. / Долонями ловимо час, / кожна мить – це маленький прозорий метелик» (підкреслення моє – Т. Д.) Призначення поета – зберегти ці миті-метелики у часі, скристалізувати в образи, своєрідні, нові, що нікого не копіюють, не наслідують.
По суті, збірка є певним висновком, завершенням молодого періоду творчості і початком переборювання набутого літературного досвіду, а точніше й оптимістичніше – періодом реформації, «адже будь-яка істина з часом стає хибною».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію