Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Пора дефіле
Багряна Анна. Замовляння із любові: поезії. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2011. – 84 с.
У письменниці Анни Багряної – усталена репутація талановитої й плідної літераторки, про що свідчать звання лауреата багатьох літературних конкурсів, як міжнародних ( ім. О. Гончара, ім. Марусі Бек (Канада), так і вітчизняних («Коронація слова», «Смолоскип»). Особливість творчого доробку письменниці – дистанціювання поетичного, прозового, драматургійного та перекладацького жанрів.
У книзі, про яку йдеться, помітна стилістична, зокрема, тематична стриманість, що, можливо, пояснюється її назвою, і певною мірою, є програмною. Замовляння старше за молитву, його витоки губляться в глибині тисячоліть культури давніх слов’ян. Уведення християнства вогнем і мечем породило суцільну мішанину духовних надбань, адже знищивши частину поганських вірувань, церква не порушила загальні поняття про світ, тому основні категорії мислення, віри в магічну силу слова, що посилює енергетику роду, є синтезом язичництва і християнства.
Захоплення праслов’янським фольклором, гадаю, тісно повязане з відновленням національної пам’яті, заповненням лакун української поетичної культури. У своїх кращих зразках замовляння – яскраве поетичне дійство, котре оперує магічно заклинальними формулами. Правда, для сучасного поета саме тут криється небезпека використання поетичних кліше, мовних штампів, шаблонних фраз. Не уникла цього і наша авторка. Образний ряд у більшості поезій, є набором звичних символів, перепущених через розмірковування шляхом конструювання: «Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна, / потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат, / а вже коні летять – візники їх за віжки притримують, / наші коні летять, щоб уже не вертатись назад (...) Ми – на конях, котрих не стриножать / ні люди, ні сили – оті, що з громів та вітрів, / ні водні стихії – оті, що потопами правлять.... Якщо меч, то поржавілий, або хижий, ніж у руках м’ясника і тому подібне. Дійство у вірші «Купальське-2008», судячи з атрибутики, нічим не відрізняється від будь-якої іншої купальської ночі: « упирі повиходили з лісу (...) і був повний місяць найвищим космічним злиттям нащадків і предків мого нескінченного роду (...) пробуджені духи ...». . Поетеса будує сталі, знайомі картини, які не дарують уяві читача нічого нового, ориґінального. Поет як мистець утілює думки в образи, але цей процес має кілька рівнів майстерності, як, власне, і читацької спроможності це відчути.
Ці мої рядки зовсім не означають, що я не визнаю поетичної майстерності Анни Багряної. Якраз навпаки! Мої роздуми викликані високим рівнем її версифікації, що наслідує як елементи народного віршування, так і літературні норми і принципи організації поетичного мовлення.
Я дотримуюся думки, що прониклива сутність поезії не в сюжеті чи ідеї, а в особистості самого творця. І там, де Анна Багряна виходить за межі нав’язаної самій собі програми, де виявляється її справжня, глибоко інтуїтивно відчута потреба вислову найпотаємнішого, медитативне заглиблення у підсвідомість, в особисті кармічні проблеми, створюються природні моделі осучасненого поетичного мислення. Тут вже не заважають наслідкові зв’язкИ з минулими чи майбутніми реінкарнаціями, генетична пам’ять поколінь. Це шлях високої відповідальності душі, найтяжчий, але найвірніший для обдарованих творчих натур.
Я не впевнена вповні, що втрапила в пастку підозр,
просто надто багато з’явилося друзів – нізвідки.
Шлях до себе минула, до інших – долаю і досі.
Достеменно, життя – це процес накопичення свідків.
Силаботоніка, тропіка, стилістичні фігури, помежові версифікаційні струмені, римування органічно природні й оригінальні. Яскравими прикладами цього є вірші «Свято», «Прагнення висоти», «Буттєве», «Присяга», «Вишивання», «Невтримане», «Великоднє». Окремі строфи і навіть рядки з інших поезій підкреслено інтелектуальні, що філософськи осмислюють глибоку інтимність поетичних одкровень, не ховаючи сумніву й скепсису: «Із райського саду плоди / насправді були непотрібні (...) де твій Бруто і хто тобі друг, / там експансія духу / тотожна експансії серця. (...) Адже кожен із нас – вже мертвий / для когось (...) кожне життя – це окремий набір кольорів, / вишивка на шматку полотна (...) Усе, що далеке – поруч, / усе, що найближче – за горами. / Долонями ловимо час, / кожна мить – це маленький прозорий метелик» (підкреслення моє – Т. Д.) Призначення поета – зберегти ці миті-метелики у часі, скристалізувати в образи, своєрідні, нові, що нікого не копіюють, не наслідують.
По суті, збірка є певним висновком, завершенням молодого періоду творчості і початком переборювання набутого літературного досвіду, а точніше й оптимістичніше – періодом реформації, «адже будь-яка істина з часом стає хибною».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пора дефіле
Багряна Анна. Замовляння із любові: поезії. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2011. – 84 с.У письменниці Анни Багряної – усталена репутація талановитої й плідної літераторки, про що свідчать звання лауреата багатьох літературних конкурсів, як міжнародних ( ім. О. Гончара, ім. Марусі Бек (Канада), так і вітчизняних («Коронація слова», «Смолоскип»). Особливість творчого доробку письменниці – дистанціювання поетичного, прозового, драматургійного та перекладацького жанрів.
У книзі, про яку йдеться, помітна стилістична, зокрема, тематична стриманість, що, можливо, пояснюється її назвою, і певною мірою, є програмною. Замовляння старше за молитву, його витоки губляться в глибині тисячоліть культури давніх слов’ян. Уведення християнства вогнем і мечем породило суцільну мішанину духовних надбань, адже знищивши частину поганських вірувань, церква не порушила загальні поняття про світ, тому основні категорії мислення, віри в магічну силу слова, що посилює енергетику роду, є синтезом язичництва і християнства.
Захоплення праслов’янським фольклором, гадаю, тісно повязане з відновленням національної пам’яті, заповненням лакун української поетичної культури. У своїх кращих зразках замовляння – яскраве поетичне дійство, котре оперує магічно заклинальними формулами. Правда, для сучасного поета саме тут криється небезпека використання поетичних кліше, мовних штампів, шаблонних фраз. Не уникла цього і наша авторка. Образний ряд у більшості поезій, є набором звичних символів, перепущених через розмірковування шляхом конструювання: «Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна, / потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат, / а вже коні летять – візники їх за віжки притримують, / наші коні летять, щоб уже не вертатись назад (...) Ми – на конях, котрих не стриножать / ні люди, ні сили – оті, що з громів та вітрів, / ні водні стихії – оті, що потопами правлять.... Якщо меч, то поржавілий, або хижий, ніж у руках м’ясника і тому подібне. Дійство у вірші «Купальське-2008», судячи з атрибутики, нічим не відрізняється від будь-якої іншої купальської ночі: « упирі повиходили з лісу (...) і був повний місяць найвищим космічним злиттям нащадків і предків мого нескінченного роду (...) пробуджені духи ...». . Поетеса будує сталі, знайомі картини, які не дарують уяві читача нічого нового, ориґінального. Поет як мистець утілює думки в образи, але цей процес має кілька рівнів майстерності, як, власне, і читацької спроможності це відчути.
Ці мої рядки зовсім не означають, що я не визнаю поетичної майстерності Анни Багряної. Якраз навпаки! Мої роздуми викликані високим рівнем її версифікації, що наслідує як елементи народного віршування, так і літературні норми і принципи організації поетичного мовлення.
Я дотримуюся думки, що прониклива сутність поезії не в сюжеті чи ідеї, а в особистості самого творця. І там, де Анна Багряна виходить за межі нав’язаної самій собі програми, де виявляється її справжня, глибоко інтуїтивно відчута потреба вислову найпотаємнішого, медитативне заглиблення у підсвідомість, в особисті кармічні проблеми, створюються природні моделі осучасненого поетичного мислення. Тут вже не заважають наслідкові зв’язкИ з минулими чи майбутніми реінкарнаціями, генетична пам’ять поколінь. Це шлях високої відповідальності душі, найтяжчий, але найвірніший для обдарованих творчих натур.
Я не впевнена вповні, що втрапила в пастку підозр,
просто надто багато з’явилося друзів – нізвідки.
Шлях до себе минула, до інших – долаю і досі.
Достеменно, життя – це процес накопичення свідків.
Силаботоніка, тропіка, стилістичні фігури, помежові версифікаційні струмені, римування органічно природні й оригінальні. Яскравими прикладами цього є вірші «Свято», «Прагнення висоти», «Буттєве», «Присяга», «Вишивання», «Невтримане», «Великоднє». Окремі строфи і навіть рядки з інших поезій підкреслено інтелектуальні, що філософськи осмислюють глибоку інтимність поетичних одкровень, не ховаючи сумніву й скепсису: «Із райського саду плоди / насправді були непотрібні (...) де твій Бруто і хто тобі друг, / там експансія духу / тотожна експансії серця. (...) Адже кожен із нас – вже мертвий / для когось (...) кожне життя – це окремий набір кольорів, / вишивка на шматку полотна (...) Усе, що далеке – поруч, / усе, що найближче – за горами. / Долонями ловимо час, / кожна мить – це маленький прозорий метелик» (підкреслення моє – Т. Д.) Призначення поета – зберегти ці миті-метелики у часі, скристалізувати в образи, своєрідні, нові, що нікого не копіюють, не наслідують.
По суті, збірка є певним висновком, завершенням молодого періоду творчості і початком переборювання набутого літературного досвіду, а точніше й оптимістичніше – періодом реформації, «адже будь-яка істина з часом стає хибною».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
