Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.16
09:25
скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
2026.05.16
09:10
Здавалося, не стрінемось з тобою,
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
2026.05.16
07:37
По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
2026.05.15
19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
2026.05.15
17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
2026.05.15
15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
2026.05.15
13:13
Шкіра чобіт і колонська вода
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
2026.05.15
13:04
Ти виростаєш із пітьми
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
2026.05.15
11:39
Усе зруйновано. Життя колишнє
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.
Будинки зносять в асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.
Будинки зносять в асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
2026.05.15
11:00
Від заздрості, образи й туги
Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
2026.05.15
10:29
Чотири рядки моєї невинної пародії без жодного прізвища:
«Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав…
Виходить знов в прямий етер,
де кожен вірш - це гра…» -
здійняли справжній гвалт!
Звичайно, всі впізнали Артура Курдіновського (да
2026.05.15
09:35
Колись ти був красивий, синьоокий,
та проминули журавлями роки
і вкрили сивиною небокрай.
До станції зимового ясмину
тебе везе машина без бензину –
такий собі пошарпаний трамвай.
За мерехтінням вікон хмарочоси,
в кишенях – запальничка, папіроси
та проминули журавлями роки
і вкрили сивиною небокрай.
До станції зимового ясмину
тебе везе машина без бензину –
такий собі пошарпаний трамвай.
За мерехтінням вікон хмарочоси,
в кишенях – запальничка, папіроси
2026.05.15
09:28
ІНГІГЕРДА: РУНА КОХАННЯ І ЗАЛІЗА
На берегах Меларена, де сосни впиваються корінням у граніт, зростала Інгігерда – донька суворого Олафа. Її серце вже знало смак першої втрати, коли обіцяний вінець норвезького короля Олафа Святого розбився об волю бать
2026.05.15
09:22
Снопи вже зв’язані, вже Дао
Веде отару в бій як Пан!
Блищить на сонці хітозан
Між хмарочосами Більбао.
Посеред хащі із цикут
Лежить в задумі тихій Овен:
Нащо нам в Англії якут-
Коли з Германії Бетховен?..
Веде отару в бій як Пан!
Блищить на сонці хітозан
Між хмарочосами Більбао.
Посеред хащі із цикут
Лежить в задумі тихій Овен:
Нащо нам в Англії якут-
Коли з Германії Бетховен?..
2026.05.15
07:33
Щоб не стояти на колінах,
Не маючи ознак вини, -
Моя прекрасна Україна
Страждає нині від війни.
Куди не йду, де лиш не стану,
Я чітко бачу одне й теж:
Рубці од вибухів і рани
Від сильних опіків пожеж.
Не маючи ознак вини, -
Моя прекрасна Україна
Страждає нині від війни.
Куди не йду, де лиш не стану,
Я чітко бачу одне й теж:
Рубці од вибухів і рани
Від сильних опіків пожеж.
2026.05.14
19:42
Не чуть зозуль в Єрусалимі.
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Пора дефіле
Багряна Анна. Замовляння із любові: поезії. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2011. – 84 с.
У письменниці Анни Багряної – усталена репутація талановитої й плідної літераторки, про що свідчать звання лауреата багатьох літературних конкурсів, як міжнародних ( ім. О. Гончара, ім. Марусі Бек (Канада), так і вітчизняних («Коронація слова», «Смолоскип»). Особливість творчого доробку письменниці – дистанціювання поетичного, прозового, драматургійного та перекладацького жанрів.
У книзі, про яку йдеться, помітна стилістична, зокрема, тематична стриманість, що, можливо, пояснюється її назвою, і певною мірою, є програмною. Замовляння старше за молитву, його витоки губляться в глибині тисячоліть культури давніх слов’ян. Уведення християнства вогнем і мечем породило суцільну мішанину духовних надбань, адже знищивши частину поганських вірувань, церква не порушила загальні поняття про світ, тому основні категорії мислення, віри в магічну силу слова, що посилює енергетику роду, є синтезом язичництва і християнства.
Захоплення праслов’янським фольклором, гадаю, тісно повязане з відновленням національної пам’яті, заповненням лакун української поетичної культури. У своїх кращих зразках замовляння – яскраве поетичне дійство, котре оперує магічно заклинальними формулами. Правда, для сучасного поета саме тут криється небезпека використання поетичних кліше, мовних штампів, шаблонних фраз. Не уникла цього і наша авторка. Образний ряд у більшості поезій, є набором звичних символів, перепущених через розмірковування шляхом конструювання: «Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна, / потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат, / а вже коні летять – візники їх за віжки притримують, / наші коні летять, щоб уже не вертатись назад (...) Ми – на конях, котрих не стриножать / ні люди, ні сили – оті, що з громів та вітрів, / ні водні стихії – оті, що потопами правлять.... Якщо меч, то поржавілий, або хижий, ніж у руках м’ясника і тому подібне. Дійство у вірші «Купальське-2008», судячи з атрибутики, нічим не відрізняється від будь-якої іншої купальської ночі: « упирі повиходили з лісу (...) і був повний місяць найвищим космічним злиттям нащадків і предків мого нескінченного роду (...) пробуджені духи ...». . Поетеса будує сталі, знайомі картини, які не дарують уяві читача нічого нового, ориґінального. Поет як мистець утілює думки в образи, але цей процес має кілька рівнів майстерності, як, власне, і читацької спроможності це відчути.
Ці мої рядки зовсім не означають, що я не визнаю поетичної майстерності Анни Багряної. Якраз навпаки! Мої роздуми викликані високим рівнем її версифікації, що наслідує як елементи народного віршування, так і літературні норми і принципи організації поетичного мовлення.
Я дотримуюся думки, що прониклива сутність поезії не в сюжеті чи ідеї, а в особистості самого творця. І там, де Анна Багряна виходить за межі нав’язаної самій собі програми, де виявляється її справжня, глибоко інтуїтивно відчута потреба вислову найпотаємнішого, медитативне заглиблення у підсвідомість, в особисті кармічні проблеми, створюються природні моделі осучасненого поетичного мислення. Тут вже не заважають наслідкові зв’язкИ з минулими чи майбутніми реінкарнаціями, генетична пам’ять поколінь. Це шлях високої відповідальності душі, найтяжчий, але найвірніший для обдарованих творчих натур.
Я не впевнена вповні, що втрапила в пастку підозр,
просто надто багато з’явилося друзів – нізвідки.
Шлях до себе минула, до інших – долаю і досі.
Достеменно, життя – це процес накопичення свідків.
Силаботоніка, тропіка, стилістичні фігури, помежові версифікаційні струмені, римування органічно природні й оригінальні. Яскравими прикладами цього є вірші «Свято», «Прагнення висоти», «Буттєве», «Присяга», «Вишивання», «Невтримане», «Великоднє». Окремі строфи і навіть рядки з інших поезій підкреслено інтелектуальні, що філософськи осмислюють глибоку інтимність поетичних одкровень, не ховаючи сумніву й скепсису: «Із райського саду плоди / насправді були непотрібні (...) де твій Бруто і хто тобі друг, / там експансія духу / тотожна експансії серця. (...) Адже кожен із нас – вже мертвий / для когось (...) кожне життя – це окремий набір кольорів, / вишивка на шматку полотна (...) Усе, що далеке – поруч, / усе, що найближче – за горами. / Долонями ловимо час, / кожна мить – це маленький прозорий метелик» (підкреслення моє – Т. Д.) Призначення поета – зберегти ці миті-метелики у часі, скристалізувати в образи, своєрідні, нові, що нікого не копіюють, не наслідують.
По суті, збірка є певним висновком, завершенням молодого періоду творчості і початком переборювання набутого літературного досвіду, а точніше й оптимістичніше – періодом реформації, «адже будь-яка істина з часом стає хибною».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пора дефіле
Багряна Анна. Замовляння із любові: поезії. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2011. – 84 с.У письменниці Анни Багряної – усталена репутація талановитої й плідної літераторки, про що свідчать звання лауреата багатьох літературних конкурсів, як міжнародних ( ім. О. Гончара, ім. Марусі Бек (Канада), так і вітчизняних («Коронація слова», «Смолоскип»). Особливість творчого доробку письменниці – дистанціювання поетичного, прозового, драматургійного та перекладацького жанрів.
У книзі, про яку йдеться, помітна стилістична, зокрема, тематична стриманість, що, можливо, пояснюється її назвою, і певною мірою, є програмною. Замовляння старше за молитву, його витоки губляться в глибині тисячоліть культури давніх слов’ян. Уведення християнства вогнем і мечем породило суцільну мішанину духовних надбань, адже знищивши частину поганських вірувань, церква не порушила загальні поняття про світ, тому основні категорії мислення, віри в магічну силу слова, що посилює енергетику роду, є синтезом язичництва і християнства.
Захоплення праслов’янським фольклором, гадаю, тісно повязане з відновленням національної пам’яті, заповненням лакун української поетичної культури. У своїх кращих зразках замовляння – яскраве поетичне дійство, котре оперує магічно заклинальними формулами. Правда, для сучасного поета саме тут криється небезпека використання поетичних кліше, мовних штампів, шаблонних фраз. Не уникла цього і наша авторка. Образний ряд у більшості поезій, є набором звичних символів, перепущених через розмірковування шляхом конструювання: «Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна, / потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат, / а вже коні летять – візники їх за віжки притримують, / наші коні летять, щоб уже не вертатись назад (...) Ми – на конях, котрих не стриножать / ні люди, ні сили – оті, що з громів та вітрів, / ні водні стихії – оті, що потопами правлять.... Якщо меч, то поржавілий, або хижий, ніж у руках м’ясника і тому подібне. Дійство у вірші «Купальське-2008», судячи з атрибутики, нічим не відрізняється від будь-якої іншої купальської ночі: « упирі повиходили з лісу (...) і був повний місяць найвищим космічним злиттям нащадків і предків мого нескінченного роду (...) пробуджені духи ...». . Поетеса будує сталі, знайомі картини, які не дарують уяві читача нічого нового, ориґінального. Поет як мистець утілює думки в образи, але цей процес має кілька рівнів майстерності, як, власне, і читацької спроможності це відчути.
Ці мої рядки зовсім не означають, що я не визнаю поетичної майстерності Анни Багряної. Якраз навпаки! Мої роздуми викликані високим рівнем її версифікації, що наслідує як елементи народного віршування, так і літературні норми і принципи організації поетичного мовлення.
Я дотримуюся думки, що прониклива сутність поезії не в сюжеті чи ідеї, а в особистості самого творця. І там, де Анна Багряна виходить за межі нав’язаної самій собі програми, де виявляється її справжня, глибоко інтуїтивно відчута потреба вислову найпотаємнішого, медитативне заглиблення у підсвідомість, в особисті кармічні проблеми, створюються природні моделі осучасненого поетичного мислення. Тут вже не заважають наслідкові зв’язкИ з минулими чи майбутніми реінкарнаціями, генетична пам’ять поколінь. Це шлях високої відповідальності душі, найтяжчий, але найвірніший для обдарованих творчих натур.
Я не впевнена вповні, що втрапила в пастку підозр,
просто надто багато з’явилося друзів – нізвідки.
Шлях до себе минула, до інших – долаю і досі.
Достеменно, життя – це процес накопичення свідків.
Силаботоніка, тропіка, стилістичні фігури, помежові версифікаційні струмені, римування органічно природні й оригінальні. Яскравими прикладами цього є вірші «Свято», «Прагнення висоти», «Буттєве», «Присяга», «Вишивання», «Невтримане», «Великоднє». Окремі строфи і навіть рядки з інших поезій підкреслено інтелектуальні, що філософськи осмислюють глибоку інтимність поетичних одкровень, не ховаючи сумніву й скепсису: «Із райського саду плоди / насправді були непотрібні (...) де твій Бруто і хто тобі друг, / там експансія духу / тотожна експансії серця. (...) Адже кожен із нас – вже мертвий / для когось (...) кожне життя – це окремий набір кольорів, / вишивка на шматку полотна (...) Усе, що далеке – поруч, / усе, що найближче – за горами. / Долонями ловимо час, / кожна мить – це маленький прозорий метелик» (підкреслення моє – Т. Д.) Призначення поета – зберегти ці миті-метелики у часі, скристалізувати в образи, своєрідні, нові, що нікого не копіюють, не наслідують.
По суті, збірка є певним висновком, завершенням молодого періоду творчості і початком переборювання набутого літературного досвіду, а точніше й оптимістичніше – періодом реформації, «адже будь-яка істина з часом стає хибною».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
