„Бог” в східнослов’янських мовах пишеться і читається однаково.
У французькій – „dieu”, в іспанській – „el dios”, в італійській – „dio”, в португальській – „o deus”. Все це різновиди латинського „deus”. У романських мовах корені богів подібні до коренів своїх антиподів: у французькій – „diable”, в іспанській – „el diablo”, в італійській – „il diavolo”, в португальській – „o demônio”. Взагалі, у європейських мовах префікс „де-„ надає слову негативного забарвлення.
У валійській – „duw”, гаельською – „dia”. У кельтських мовах ці корені також близькі до своїх антиподів: у валійській – „diawl”, „diafol”; у гаельській – „diabhal”. Прабатьком кельтів є Дит (“Dydd” валійською).
У слов’ян верховне божество того ж кореня – Див. Йому протистоять герої з подібними коренями: диявол, дідько.
У Велесовій книзі брати Білобог та Чорнобог постійно протиборствують (д. 11а).
Отже, маємо протистояння схожекореневих слів, до того ж, ці слова чітко вказують на подвоєння, на чисельник „два”.
У германців, на перший погляд, протистояння відсутнє. Боги англійською – „god”, німецькою - “gott” не мають нічого спільного з дияволом (англійською – „devil”, німецькою – „Teufel”). Проте, скандинавська руна „дагаз” містить вище наведене навантаження. Вона пишеться з двох обернутих одне до одного літер „D”, що вказує і на подвоєння, і на єдність у протилежності.
Подібне звучання та навантаження має і китайське „Дао”, - діалектична єдність та протистояння „інь” та „янь”.
Подвоєння „дд” (руна „дагаз”) зустрічається і в імені Будди.
Цікава картина спостерігається при співставленні інших сусідніх індоарійських гілок: індійської та іранської. У давньоіндійській міфології „дєва” – божества, а „асури” – демони. Тоді як навпаки, „деви”, „дайви”, „діви” в іранській міфології– злі духи, а „ахури” – благі духи. Подібні до іранських негативні оцінки „девів” присутні в таджицькій, вірменській, грузинській, узбецькій, казахській, киргизькій, тюркській, турецькій, гагаузькій міфологіях.
Хрест, один із символів індоарійців, також складається із протилежностей: вертикального та горизонтального.
Рама (той же хрест) складається із протилежних чоловічого „ра” і жіночого „ма” начал.
За свідченням О.Яблонської, у язичницьких віруваннях хрест, тобто єдність і протиборство горизонтального та вертикального, є символом неосяжного Всесвіту, який не має ні початку ні кінця.
Крішна (українською „крижень” – „хрест”) також несе таке навантаження.
Отже, верховний бог – це діалектична єдність протилежностей, світлого і темного, доброго і злого, в кожному злі є добро, і в кожному добрі є зло; світло змінює темінь, а темінь – світло, і в цьому русі та єдності протиріч проявляє себе Бог.