Германськими мовами спільно: англійською - „man”, німецькою - „Mann”. В розмовній англійській також: „wallah”, „walla”.
Романськими мовами: французькою – „homme”, італійською – „l'uomo”, іспанською – „el hombre”, португальською – „o homem”, що є різновидами латини – „homo”.
Кельтські мови позначають другий склад людини: бретонською – „den”, „mab-den”; валійською – „dyn”; гаельською – „duine”. Цікаво, що дані корені співзвучні з кельтським верховним божеством Дитом, українським Дивом. Доказом цьому може бути другий бретонський переклад „людини” - „mab-den”, де „mab” бретонською „син”, разом – син Бога. Що позначає склад „лю” у слові „людина”? Шумерською „лю” – людина, отже українське „лю + дин” позначає людину Бога.
У слов’янських мовах „людина” позначається однаково двокореневим словом: українською – „чоловік”, російською – „человек”, білоруською – „чалавек”, польською – „człowiek”. На нашу думку, корені „людини” та „чоловіка” відповідають одне одному: „лю” – „чоло” позначає людину, а „дин”, „вік” – Бога (див. статтю „Бог є час і рух”), отже, як людина так і чоловік – то є людина Бога.
На далекосхідних арійських мовах людина співзвучна зі своїм етносом: на мові айну – „айну”, на мові нівхів – „нівх”.
Оксана Яблонська звертає увагу на паралелі між "кельтським верховним божеством Дитом" і українським іменником "ДИТина". В українській ментальності здавна вважалося, що дитина, - святе. "Що ж до "українського Дива" ? Хіба є більше ДИВо на світі, як зачаття і народження ДИТини?", - аргументує науковець.