Я вернуся з міжзоряних воєн
без чинів і нагрудних оздоб
і, вдихнувши морозної хвої,
почуватимусь Раяном Ноєм,
порятованим в Сьомий потоп.

Я побачу тебе на обійсті -
годуватимеш просом гусей,
ти можливо й чекатимеш вісті,
та навряд чи такої: " Не бійся,-
пожартую,- це - я, Одісей".

Ти не зойкнеш - спокійно в гусятник
заженеш голосну чередý.
("Не було мене літ із десяток,
от нарешті заскочив на свята...")
В хату двері прочиниш. Зайду.

Відсахнеться вогонь - аж іскрини
полетять через комин до зір.
Знову мовчки дістанеш зі скрині
вишиванку і оком майстрині
обласкаєш нехитрий узір.

Все незмінне - парсуни і фотки,
і святих гачкуваті носи.
Я повішу на цвяшок пілотку,
одягнусь у сорочку - коротку,
наче зроду її не носив.

Стіл хутенько застелиш обрусом,
страв дванадцять наносиш раз-два,
замість дідуха сіна натрусиш,
ще й для доброго духа-інтруза,
що заходить у ніч до Різдва,

наготуєш тарілку і ложку,
з ними келих для знаних потреб.
Назбираєш усього потрошку
в коляду хитруватому Мошку
на випáдок, як зайде вертеп...

Перша зірка у небі засяє,
мов сигнал неземного Арґо.
Я промовлю молитву Джедая,
ти помолишся: Бог ся Раждає!
потім разом: Славімо Його!

Ніч покотиться місячним колом,
я зійду з осьової путі -
і напевно вже більше ніколи
не скуштую горіхових колив
зі смаком різдвянóї куті...

17.03.12