
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
По капелюшку впізнаєш: Тернопіль-Лондон
Лазука Люба. Готика вітру;
Лазука Наталя. Кохання@весна. крапка. net. –
Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. – 56 с.
Дві сестри-поетеси під однією обкладинкою книжки-клепсидри. В оформленні обкладинки використана робота Олесі Гудими, редактор – Богдан Бастюк. Наші краянки (народилися на Чортківщині) Наталя и Люба Лазуки відомі як талановиті журналістки. Наталя працює ведучою програм обласного телебачення, Люба вже кілька років живе в Лондоні. У Наталі це друга збірка (перша «Танець квітки», 2002), у Люби – дебют.
Наталя – прихильниця традиційного віршування. Її поезії строфічні, римовані, образи прості, зрозумілі, у мовних конструкціях відсутні модні тепер ускладненість і нагромадження абстракцій. На перший погляд, в описовому вірші, навіть в окремій метафорі, поетеса говорить стільки, що в цілісності своїй становить досвід її покоління. Ось приклад знакового для неї вірша:
І як не ховайся, а світ заповзає під комір...
І дихає поруч ось тінь моя, вірна, як пес.
Потріскують дрова. Ще літо спалахує – колір
Червоно-блакитних, холодно-гарячих небес.
Серпнева вечеря на дотик ще тепла. А після
Спадатиме тихо обпалене листя з долонь,
Згорятиме в часі, кружлятиме відчаю дійсність...
І тінь моя плаче, бо я вибираю вогонь...
Емоційність та експресивність, щемка інтонація поетичної манери Наталі, і водночас, повна відсутність велемовності, демонстративного мудрування надають її віршам характеру щирої сповіді особистості, яка має що сказати світові: «Влаштовуєш лови, та звіра в людині - не зловиш. / Дарма, що є досвід. Це тільки у лісі просто. / Шукаєш причини, а мудрість – у ветхій скрині (...)Таке все знайоме – вгрузає у твані чийсь крок. / І місця нема, щоб на землю спустився пророк (...) Поки солодке драже / Спілих вишень перебродить, / Щастя наспіє чуже... (...) Щось на вітрі морозно й самотньо. Нема сподівань. / Тимчасове примирення з дійсністю – тиха примара»
Одна із прикмет поетичного світу Наталі – матеріальне і духовне не має чітко окреслених меж, а постійно перебувають у рівновазі. Поетеса відчуває не тільки людей, а й як діють тварини, дерева, рослини, вода й вогонь, земля й душі пращурів: «У старенькій капличці ікони і листя... / Віддзеркалення часу – навпроти душі. / Мені тихо і мирно. Золочені птиці / З рушників позлітали у світ і в дощі (...) Душа і метелик припнуті шпильками до світу ... Поскрипує тихо твій пращур дверима у сінях».
Національний характер поезії Наталі позначений не тільки зовнішніми атрибутами (в поетичних рядках надибуємо імена історичних осіб, географічні назви тощо), а внутрішнім змістом, світобаченням, образністю, поетичною семантикою. Адже правдивий патріотизм – це вірність тому, що по-справжньому любиш неревними почуттями і чим дорожиш безмежно.
На перший погляд, поезія Люби Лазуки – повна протилежність віршам її сестри. По-перше, Люба пише переважно верлібри, експериментує зі словом, із формою («Коронація вітряків...збожеволіти хоче кожен, / КОЛИНАЦІЯВІТРЯКІВ» (...) «самота / саме так / сама собі / стану / суддею». Можливо, тут має місце вплив західноєвропейської, зокрема, польської версифікації, де зараз не модно писати метафорично й римовано, і в пошанівку всілякі експерименти. По-друге, її вірші – це відображення іншого навколишнього оточення, котре, якщо судити зі змісту текстів, приносить більше випробувань, ніж радості. Тому вельми помітні мотиви самотності, схильності до депресії, навіть приреченості:
в емігранта кроваві слоьзи.
щось шукає в країні мрій,
сподівань та притулку зневіри.
в емігранта кроваві руки –
ади завантажив півсвіту на спину
(Йсу, не покинь!)
в емігранта кровавий смуток.
совість чиста, а вже несила –
тільки в снах чути голос свойого сина...
Мотивація заглиблення в себе – найважливіше відбувається всередині душі, поетеса на все дивиться через призму себе самої: «Мені так холодно від сумніву, / мізерно – в епосі цифр / і фальшивого розуму». Тексти Любиних віршів схожі на інтимні записи в щоденнику інтроверта, де мовою натяків, недомовленостей закодовано особисті почуття, події, деталі, що для непосвячених обриваються трьома крапками: «зіжмакані листи / чи фото охопить полум’я / але від того не зігрієш ані / душу ні пучки пальців / і теплом своїм / сліз не висушиш долонями не витреш / не...».
У таких не схожих одна на одну художніх натур Наталі та Люби знайшлося те, що їх об’єднує: поетична творчість є для них радикальним способом адаптації в сучасному світі. Змінюються засоби творчості, та залишається незмінною суть поетичних душ, які суголосні іншим поетичним душам.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
По капелюшку впізнаєш: Тернопіль-Лондон
Лазука Наталя. Кохання@весна. крапка. net. –
Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. – 56 с.
Дві сестри-поетеси під однією обкладинкою книжки-клепсидри. В оформленні обкладинки використана робота Олесі Гудими, редактор – Богдан Бастюк. Наші краянки (народилися на Чортківщині) Наталя и Люба Лазуки відомі як талановиті журналістки. Наталя працює ведучою програм обласного телебачення, Люба вже кілька років живе в Лондоні. У Наталі це друга збірка (перша «Танець квітки», 2002), у Люби – дебют.
Наталя – прихильниця традиційного віршування. Її поезії строфічні, римовані, образи прості, зрозумілі, у мовних конструкціях відсутні модні тепер ускладненість і нагромадження абстракцій. На перший погляд, в описовому вірші, навіть в окремій метафорі, поетеса говорить стільки, що в цілісності своїй становить досвід її покоління. Ось приклад знакового для неї вірша:
І як не ховайся, а світ заповзає під комір...
І дихає поруч ось тінь моя, вірна, як пес.
Потріскують дрова. Ще літо спалахує – колір
Червоно-блакитних, холодно-гарячих небес.
Серпнева вечеря на дотик ще тепла. А після
Спадатиме тихо обпалене листя з долонь,
Згорятиме в часі, кружлятиме відчаю дійсність...
І тінь моя плаче, бо я вибираю вогонь...
Емоційність та експресивність, щемка інтонація поетичної манери Наталі, і водночас, повна відсутність велемовності, демонстративного мудрування надають її віршам характеру щирої сповіді особистості, яка має що сказати світові: «Влаштовуєш лови, та звіра в людині - не зловиш. / Дарма, що є досвід. Це тільки у лісі просто. / Шукаєш причини, а мудрість – у ветхій скрині (...)Таке все знайоме – вгрузає у твані чийсь крок. / І місця нема, щоб на землю спустився пророк (...) Поки солодке драже / Спілих вишень перебродить, / Щастя наспіє чуже... (...) Щось на вітрі морозно й самотньо. Нема сподівань. / Тимчасове примирення з дійсністю – тиха примара»
Одна із прикмет поетичного світу Наталі – матеріальне і духовне не має чітко окреслених меж, а постійно перебувають у рівновазі. Поетеса відчуває не тільки людей, а й як діють тварини, дерева, рослини, вода й вогонь, земля й душі пращурів: «У старенькій капличці ікони і листя... / Віддзеркалення часу – навпроти душі. / Мені тихо і мирно. Золочені птиці / З рушників позлітали у світ і в дощі (...) Душа і метелик припнуті шпильками до світу ... Поскрипує тихо твій пращур дверима у сінях».
Національний характер поезії Наталі позначений не тільки зовнішніми атрибутами (в поетичних рядках надибуємо імена історичних осіб, географічні назви тощо), а внутрішнім змістом, світобаченням, образністю, поетичною семантикою. Адже правдивий патріотизм – це вірність тому, що по-справжньому любиш неревними почуттями і чим дорожиш безмежно.
На перший погляд, поезія Люби Лазуки – повна протилежність віршам її сестри. По-перше, Люба пише переважно верлібри, експериментує зі словом, із формою («Коронація вітряків...збожеволіти хоче кожен, / КОЛИНАЦІЯВІТРЯКІВ» (...) «самота / саме так / сама собі / стану / суддею». Можливо, тут має місце вплив західноєвропейської, зокрема, польської версифікації, де зараз не модно писати метафорично й римовано, і в пошанівку всілякі експерименти. По-друге, її вірші – це відображення іншого навколишнього оточення, котре, якщо судити зі змісту текстів, приносить більше випробувань, ніж радості. Тому вельми помітні мотиви самотності, схильності до депресії, навіть приреченості:
в емігранта кроваві слоьзи.
щось шукає в країні мрій,
сподівань та притулку зневіри.
в емігранта кроваві руки –
ади завантажив півсвіту на спину
(Йсу, не покинь!)
в емігранта кровавий смуток.
совість чиста, а вже несила –
тільки в снах чути голос свойого сина...
Мотивація заглиблення в себе – найважливіше відбувається всередині душі, поетеса на все дивиться через призму себе самої: «Мені так холодно від сумніву, / мізерно – в епосі цифр / і фальшивого розуму». Тексти Любиних віршів схожі на інтимні записи в щоденнику інтроверта, де мовою натяків, недомовленостей закодовано особисті почуття, події, деталі, що для непосвячених обриваються трьома крапками: «зіжмакані листи / чи фото охопить полум’я / але від того не зігрієш ані / душу ні пучки пальців / і теплом своїм / сліз не висушиш долонями не витреш / не...».
У таких не схожих одна на одну художніх натур Наталі та Люби знайшлося те, що їх об’єднує: поетична творчість є для них радикальним способом адаптації в сучасному світі. Змінюються засоби творчості, та залишається незмінною суть поетичних душ, які суголосні іншим поетичним душам.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію