ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2023.12.19
2023.11.22
2023.11.18
2023.11.06
2023.10.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Осока Сергій (1980) /
Інша поезія
Краснопірка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Краснопірка
1.
ти припливаєш до мене щоночі і я знаю звідки
з хвиль солодких і мутних між двома трасами навзнак
з-під містка перевернутого очима потопельника
з кінської волосини і кавалка ковалевого серця
з крику над річкою що досягнув собачих вух
з іржавого відра під хатою в якому ожило торішнє листя
з матіоли якою пахла її і моя мокра зелена шкіра
з вербової слини що падала і не творила кіл
2.
я можу тебе спитати де ти була до цього?
хіба ти не знала що прийде час коли буде пізно?
хіба ти не знала що біля твого берега вже не чути куріпок?
хіба ти не бачиш що до твого берега вже навіть мертвих кролів не відвозять?
хіба ти чуєш весло? воно давно зогнило і визирає з-під човна як рука вбитого
водяна стежка заросла рогозом
і тепер місяцю ніяк зайти у воду і вибілити полотно
а русалкам ніяк з води вийти і ніхто не сплете зелених вінків з лепехи
ніхто не окропить чорних стовбурів весільним зіллям
дівчата не йтимуть заміж парубки не гратимуть на акацієвих свищиках
хіба тільки гола журба танцюватиме в куширі з порожнім серцем у руках
хіба тільки водяники захропуть і пустять по воді сіру бриж
хіба тільки столітній ремез кликатиме не докличеться до гнізда своєї пташечки
ти тепер кличеш мене до себе чого ти мене кличеш?
ліщинове царство вмерло й попадало відьомським паліччям
коні наїлись вовчих ягід і топчуть свиріпу в полях
гуси покинули воду та й полинули через пожарища
кузня не дихає жаром тепер у ній відливають віск на свічки
в поля ніхто не вивозить гною і земля вже не хоче вставати з-під снігу
то з чим я маю до тебе йти?
ще стане голосу тебе покликати та слова забулися
ще зумію скласти долоні човником та не дійду через чорториї
ще розмахнуся кинути варених зерен та вони потруєні
ще сплету густу сітку та немає рук що зроблять ободи
3.
тому пливи до мене сама пливи пливи
через розколини в землі через дірки в небі
через гарячу цеглу копошіння на ринках
через розлите світло ліхтарне лиш не осліпни
дай мені свої жабри і я попливу за тобою
до рою комарів притулюся скраєчку
до буслового крила п’явкою пристану
нащо нащо ти мене кличеш рибко
насінням пирієвим долечу од краю до краю
та куди ж куди вже мене кликати
вода вбирає воду і нічого крім води не впізнає
голос розбиває голову об кам’яні цямрини
і безконечна мотузка падає вниз
ляда відчинена нікому зачинити і нам видно кружало неба
рибко в нас одна з тобою смерть оцей колодязь
тільки безнадія в кожного своя
тобі не випливти
мені не випити
4.
кап
кап кап
чия це рука сунеться по каменю
кап кап
де ти
Господи
заверни зі своїх золотих піль
кинь відеречко
2011р.
ти припливаєш до мене щоночі і я знаю звідки
з хвиль солодких і мутних між двома трасами навзнак
з-під містка перевернутого очима потопельника
з кінської волосини і кавалка ковалевого серця
з крику над річкою що досягнув собачих вух
з іржавого відра під хатою в якому ожило торішнє листя
з матіоли якою пахла її і моя мокра зелена шкіра
з вербової слини що падала і не творила кіл
2.
я можу тебе спитати де ти була до цього?
хіба ти не знала що прийде час коли буде пізно?
хіба ти не знала що біля твого берега вже не чути куріпок?
хіба ти не бачиш що до твого берега вже навіть мертвих кролів не відвозять?
хіба ти чуєш весло? воно давно зогнило і визирає з-під човна як рука вбитого
водяна стежка заросла рогозом
і тепер місяцю ніяк зайти у воду і вибілити полотно
а русалкам ніяк з води вийти і ніхто не сплете зелених вінків з лепехи
ніхто не окропить чорних стовбурів весільним зіллям
дівчата не йтимуть заміж парубки не гратимуть на акацієвих свищиках
хіба тільки гола журба танцюватиме в куширі з порожнім серцем у руках
хіба тільки водяники захропуть і пустять по воді сіру бриж
хіба тільки столітній ремез кликатиме не докличеться до гнізда своєї пташечки
ти тепер кличеш мене до себе чого ти мене кличеш?
ліщинове царство вмерло й попадало відьомським паліччям
коні наїлись вовчих ягід і топчуть свиріпу в полях
гуси покинули воду та й полинули через пожарища
кузня не дихає жаром тепер у ній відливають віск на свічки
в поля ніхто не вивозить гною і земля вже не хоче вставати з-під снігу
то з чим я маю до тебе йти?
ще стане голосу тебе покликати та слова забулися
ще зумію скласти долоні човником та не дійду через чорториї
ще розмахнуся кинути варених зерен та вони потруєні
ще сплету густу сітку та немає рук що зроблять ободи
3.
тому пливи до мене сама пливи пливи
через розколини в землі через дірки в небі
через гарячу цеглу копошіння на ринках
через розлите світло ліхтарне лиш не осліпни
дай мені свої жабри і я попливу за тобою
до рою комарів притулюся скраєчку
до буслового крила п’явкою пристану
нащо нащо ти мене кличеш рибко
насінням пирієвим долечу од краю до краю
та куди ж куди вже мене кликати
вода вбирає воду і нічого крім води не впізнає
голос розбиває голову об кам’яні цямрини
і безконечна мотузка падає вниз
ляда відчинена нікому зачинити і нам видно кружало неба
рибко в нас одна з тобою смерть оцей колодязь
тільки безнадія в кожного своя
тобі не випливти
мені не випити
4.
кап
кап кап
чия це рука сунеться по каменю
кап кап
де ти
Господи
заверни зі своїх золотих піль
кинь відеречко
2011р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію