ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2023.12.19
2023.11.22
2023.11.18
2023.11.06
2023.10.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Осока Сергій (1980) /
Інша поезія
У гончарному колі
ти роздягаєшся за стіною
твій одяг хлюпає на підлогу
неначе з неба падають риби
доводиться закинути голову назад –
хай вони б’ють по щоках
залишають під очима луски
роздирають гострими пірцями шкіру
хай буде запах крові і свіжої риби
він наситить мене тією силою
яка буває хіба серед ночі
коли пірнаємо в річку
і виходимо з річки
аж кров у жилах пітніє
і до кожного м’яза тягнеться роса
і кожна галузка
здається такою тривкою і непорушною
що боляче навіть обернутись
туди де ти нахиляєш голову
і викручуєш волосся
як випрану сорочку
2.
риби вщухають
я знімаю з голови хмару і йду
хоч і не можна казати що йду
кожен крок як окрема тиша
кожні двері як перешіптування світел
ти сидиш на краєчку ліжка
з грудьми яблуками серцевиною горілиць
зі шкірою дзвонами що як дроти на мороз
і перш ніж до тебе піднятись
мушу злизати зірки з хребта
язиком
знизу – догори
3.
я сідаю позаду тебе
і це наш перший малюнок
малюнок твого тіла
стає малюнком мого
своїми стегнами я обхоплюю твої
мої литки торкаються твоїх литок
твоя спина приростає до мого живота
твоя маківка впирається в моє підборіддя
і якби не одяг на мені
ми б уже поранились одне об одне
ми б уже проросли одне крізь одне як омела
ми б уже пощезли одне в одному
мов крижинки в чорному вирі
і це наш другий малюнок
світ рятують твої вії
відкриваючись напереріз моїм пальцям
неначе ті самі риби
пливуть проти течії вгору
і це наш третій малюнок
4.
зустрітися по-справжньому –
означає переламатися навпіл
коли ти думаєш
що закидаєш руки назад
і стягаєш з мене сорочку
коли я думаю що ковзаю по тобі
як вітрильник по морю на вітрі
коли ми думаємо що ідемо
один одному навстріч
насправді
наше спільне тіло
вже само само само
виліплює себе із кавалків глини
і знову зминає
і знову виліплює
і знову зминає
і знову виліплює
2010р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У гончарному колі
Наталі Пасічник
1.
ти роздягаєшся за стіною
твій одяг хлюпає на підлогу
неначе з неба падають риби
доводиться закинути голову назад –
хай вони б’ють по щоках
залишають під очима луски
роздирають гострими пірцями шкіру
хай буде запах крові і свіжої риби
він наситить мене тією силою
яка буває хіба серед ночі
коли пірнаємо в річку
і виходимо з річки
аж кров у жилах пітніє
і до кожного м’яза тягнеться роса
і кожна галузка
здається такою тривкою і непорушною
що боляче навіть обернутись
туди де ти нахиляєш голову
і викручуєш волосся
як випрану сорочку
2.
риби вщухають
я знімаю з голови хмару і йду
хоч і не можна казати що йду
кожен крок як окрема тиша
кожні двері як перешіптування світел
ти сидиш на краєчку ліжка
з грудьми яблуками серцевиною горілиць
зі шкірою дзвонами що як дроти на мороз
і перш ніж до тебе піднятись
мушу злизати зірки з хребта
язиком
знизу – догори
3.
я сідаю позаду тебе
і це наш перший малюнок
малюнок твого тіла
стає малюнком мого
своїми стегнами я обхоплюю твої
мої литки торкаються твоїх литок
твоя спина приростає до мого живота
твоя маківка впирається в моє підборіддя
і якби не одяг на мені
ми б уже поранились одне об одне
ми б уже проросли одне крізь одне як омела
ми б уже пощезли одне в одному
мов крижинки в чорному вирі
і це наш другий малюнок
світ рятують твої вії
відкриваючись напереріз моїм пальцям
неначе ті самі риби
пливуть проти течії вгору
і це наш третій малюнок
4.
зустрітися по-справжньому –
означає переламатися навпіл
коли ти думаєш
що закидаєш руки назад
і стягаєш з мене сорочку
коли я думаю що ковзаю по тобі
як вітрильник по морю на вітрі
коли ми думаємо що ідемо
один одному навстріч
насправді
наше спільне тіло
вже само само само
виліплює себе із кавалків глини
і знову зминає
і знову виліплює
і знову зминає
і знову виліплює
2010р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію