Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Перекотиполе (1986) /
Публіцистика
Про ментальність та футбол
So… Для більшості українців (окрім волонтерів, функціонерів, ЗМІ та бариг) Євро закінчилося вчора. Закінчилося з піднятою головою й відчуттям образи. Ще перед початком турніру я здогадувався, що всі дружно вдаватимуть, ніби люблять футбол. Я знав, що всі різко полюблять Україну, варто буде тим одинадцятьом мужикам на полі хоч раз виграти. Зрештою, разом легше бути в радості, ніж у горі. Це я сприйняв, як належне.
Я також був готовий до вже сумнозвісного комплексу меншовартості. От тільки Європі ніколи не зрозуміти, чому в Донецьку під час матчу Англії та Франції скандували „Росія”. А коли трибуни „Донбас Арени” освистували збірну України після матчу з тими ж французами – я мовчки заздрив ірландцям, чиї фанати співали пісень на трибунах, поки їх збірну товкли мордою об газон (4:0).
Але вчора, добираючись із міської фан-зони, я навмисно не знімав державний прапор, у котрий загорнувся ще на початку матчу. Знаючи, що від любові до ненависті один крок, я очікував на скептичне шипіння з боку перехожих. Щось на кшталт: „Зніми цю ганчірку, ми ж лохи, а не держава. І президент у нас не такий, і самі ми убогі. Взагалі, треба тікати звідси...” Ну, і далі по тексту. Всі ми чули подібні репліки. Але навіть вчора, коли всі знали, що свято на нашій вулиці закінчилось, я чув лиш „Слава Україні” та інший позитив.
І це було приємно. Так само приємно сьогодні бачити автомобілі, прикрашені державною символікою. І ще приємно що ще хтось, окрім мене, вміє розмежовувати і знає, що Україна не там, де на табло переможний рахунок і не там, де 500 мудаків гризуться за владу. Ні. Вона на трибунах, перед екранами та на вулицях. І сьогодні ця Україна з піднятою головою.
Одинадцять мужиків на полі склали свій іспит на профпридатність. Хочеться вірити, що і ми склали свій.
P.S. Ну, а з реакції інтернету мені найбільше сподобалась ось ця:
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про ментальність та футбол
So… Для більшості українців (окрім волонтерів, функціонерів, ЗМІ та бариг) Євро закінчилося вчора. Закінчилося з піднятою головою й відчуттям образи. Ще перед початком турніру я здогадувався, що всі дружно вдаватимуть, ніби люблять футбол. Я знав, що всі різко полюблять Україну, варто буде тим одинадцятьом мужикам на полі хоч раз виграти. Зрештою, разом легше бути в радості, ніж у горі. Це я сприйняв, як належне. Я також був готовий до вже сумнозвісного комплексу меншовартості. От тільки Європі ніколи не зрозуміти, чому в Донецьку під час матчу Англії та Франції скандували „Росія”. А коли трибуни „Донбас Арени” освистували збірну України після матчу з тими ж французами – я мовчки заздрив ірландцям, чиї фанати співали пісень на трибунах, поки їх збірну товкли мордою об газон (4:0).
Але вчора, добираючись із міської фан-зони, я навмисно не знімав державний прапор, у котрий загорнувся ще на початку матчу. Знаючи, що від любові до ненависті один крок, я очікував на скептичне шипіння з боку перехожих. Щось на кшталт: „Зніми цю ганчірку, ми ж лохи, а не держава. І президент у нас не такий, і самі ми убогі. Взагалі, треба тікати звідси...” Ну, і далі по тексту. Всі ми чули подібні репліки. Але навіть вчора, коли всі знали, що свято на нашій вулиці закінчилось, я чув лиш „Слава Україні” та інший позитив.
І це було приємно. Так само приємно сьогодні бачити автомобілі, прикрашені державною символікою. І ще приємно що ще хтось, окрім мене, вміє розмежовувати і знає, що Україна не там, де на табло переможний рахунок і не там, де 500 мудаків гризуться за владу. Ні. Вона на трибунах, перед екранами та на вулицях. І сьогодні ця Україна з піднятою головою.
Одинадцять мужиків на полі склали свій іспит на профпридатність. Хочеться вірити, що і ми склали свій.
P.S. Ну, а з реакції інтернету мені найбільше сподобалась ось ця:
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
