Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З холодом сердечних потрясінь,
Гірша, ніж були позаторішні,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З холодом сердечних потрясінь,
Гірша, ніж були позаторішні,
2026.04.20
20:16
Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
2026.04.20
17:51
усе це буде не про нас
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
2026.04.20
17:42
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2026.04.20
17:30
Чи прислухаєшся до зір,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
2026.04.20
15:08
Долинають спогади тремтливі
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
2026.04.20
10:33
Олександр Чуркін (1903-1971)
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
2026.04.20
09:27
Сум…
Зупинилося серце чарівної жінки, знакової телеведучої, кінознавиці.
Саме вона у вересні 1995 року першою оголосила: «Вітаємо вас! В ефірі — "Студія 1+1!».
Ми разом вчилися на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченк
2026.04.19
23:17
Насипана Юрку могила*
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
2026.04.19
22:59
Вона умовчує тайноти -
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
2026.04.19
21:41
Мій друг питав мене
Де він бував
Куди потрапив?
Я казав, його звільнили
Ділитися зі світом жартами
Так, ніби він створив ореол
Я чув, як його радість плине
Де він бував
Куди потрапив?
Я казав, його звільнили
Ділитися зі світом жартами
Так, ніби він створив ореол
Я чув, як його радість плине
2026.04.19
21:32
Нескінченні, тривалі дощі
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
2026.04.19
18:56
Сакура біла розквітла!
Світло зробилось і чисто.
Звуки і запахи квітня
легко котились крізь місто.
Ей, зупинись незнайомцю
і охмілій з її світла.
Місто скорилося сонцю —
Світло зробилось і чисто.
Звуки і запахи квітня
легко котились крізь місто.
Ей, зупинись незнайомцю
і охмілій з її світла.
Місто скорилося сонцю —
2026.04.19
17:21
Вона завітала під час вересневих дощів,
Коли все свистіло й жбурляло під ламаним дахом.
Чим міг пригостити її я в квартирі своїй?
Вином молодим та густим обліпиховим чаєм.
Вона не просила ніколи мене ні про що,
Дивилась в вікно, як стікають потока
Коли все свистіло й жбурляло під ламаним дахом.
Чим міг пригостити її я в квартирі своїй?
Вином молодим та густим обліпиховим чаєм.
Вона не просила ніколи мене ні про що,
Дивилась в вікно, як стікають потока
2026.04.19
17:19
Над рікою туман висить.
Промайне, може, часом тінь.
Чи то птах який пролетить,
Чи то форкне в тумані кінь.
Попід верби вогонь горить,
Хтось багаття в траві розклав.
Дим в тумані не розрізнить.
Мабуть, хтось на спочинок став.
Промайне, може, часом тінь.
Чи то птах який пролетить,
Чи то форкне в тумані кінь.
Попід верби вогонь горить,
Хтось багаття в траві розклав.
Дим в тумані не розрізнить.
Мабуть, хтось на спочинок став.
2026.04.19
17:13
Найбільша країна виявилася тупо найширшою.
Дебіл таки добився свого - його добили.
Любов до ближнього реклами не потребує.
Якби правда не була гіркою, на неї перестали б звертати увагу.
Золота середина добряче підгнила від часу.
Гуманність
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Перекотиполе (1986) /
Публіцистика
Про ментальність та футбол
So… Для більшості українців (окрім волонтерів, функціонерів, ЗМІ та бариг) Євро закінчилося вчора. Закінчилося з піднятою головою й відчуттям образи. Ще перед початком турніру я здогадувався, що всі дружно вдаватимуть, ніби люблять футбол. Я знав, що всі різко полюблять Україну, варто буде тим одинадцятьом мужикам на полі хоч раз виграти. Зрештою, разом легше бути в радості, ніж у горі. Це я сприйняв, як належне.
Я також був готовий до вже сумнозвісного комплексу меншовартості. От тільки Європі ніколи не зрозуміти, чому в Донецьку під час матчу Англії та Франції скандували „Росія”. А коли трибуни „Донбас Арени” освистували збірну України після матчу з тими ж французами – я мовчки заздрив ірландцям, чиї фанати співали пісень на трибунах, поки їх збірну товкли мордою об газон (4:0).
Але вчора, добираючись із міської фан-зони, я навмисно не знімав державний прапор, у котрий загорнувся ще на початку матчу. Знаючи, що від любові до ненависті один крок, я очікував на скептичне шипіння з боку перехожих. Щось на кшталт: „Зніми цю ганчірку, ми ж лохи, а не держава. І президент у нас не такий, і самі ми убогі. Взагалі, треба тікати звідси...” Ну, і далі по тексту. Всі ми чули подібні репліки. Але навіть вчора, коли всі знали, що свято на нашій вулиці закінчилось, я чув лиш „Слава Україні” та інший позитив.
І це було приємно. Так само приємно сьогодні бачити автомобілі, прикрашені державною символікою. І ще приємно що ще хтось, окрім мене, вміє розмежовувати і знає, що Україна не там, де на табло переможний рахунок і не там, де 500 мудаків гризуться за владу. Ні. Вона на трибунах, перед екранами та на вулицях. І сьогодні ця Україна з піднятою головою.
Одинадцять мужиків на полі склали свій іспит на профпридатність. Хочеться вірити, що і ми склали свій.
P.S. Ну, а з реакції інтернету мені найбільше сподобалась ось ця:
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про ментальність та футбол
So… Для більшості українців (окрім волонтерів, функціонерів, ЗМІ та бариг) Євро закінчилося вчора. Закінчилося з піднятою головою й відчуттям образи. Ще перед початком турніру я здогадувався, що всі дружно вдаватимуть, ніби люблять футбол. Я знав, що всі різко полюблять Україну, варто буде тим одинадцятьом мужикам на полі хоч раз виграти. Зрештою, разом легше бути в радості, ніж у горі. Це я сприйняв, як належне. Я також був готовий до вже сумнозвісного комплексу меншовартості. От тільки Європі ніколи не зрозуміти, чому в Донецьку під час матчу Англії та Франції скандували „Росія”. А коли трибуни „Донбас Арени” освистували збірну України після матчу з тими ж французами – я мовчки заздрив ірландцям, чиї фанати співали пісень на трибунах, поки їх збірну товкли мордою об газон (4:0).
Але вчора, добираючись із міської фан-зони, я навмисно не знімав державний прапор, у котрий загорнувся ще на початку матчу. Знаючи, що від любові до ненависті один крок, я очікував на скептичне шипіння з боку перехожих. Щось на кшталт: „Зніми цю ганчірку, ми ж лохи, а не держава. І президент у нас не такий, і самі ми убогі. Взагалі, треба тікати звідси...” Ну, і далі по тексту. Всі ми чули подібні репліки. Але навіть вчора, коли всі знали, що свято на нашій вулиці закінчилось, я чув лиш „Слава Україні” та інший позитив.
І це було приємно. Так само приємно сьогодні бачити автомобілі, прикрашені державною символікою. І ще приємно що ще хтось, окрім мене, вміє розмежовувати і знає, що Україна не там, де на табло переможний рахунок і не там, де 500 мудаків гризуться за владу. Ні. Вона на трибунах, перед екранами та на вулицях. І сьогодні ця Україна з піднятою головою.
Одинадцять мужиків на полі склали свій іспит на профпридатність. Хочеться вірити, що і ми склали свій.
P.S. Ну, а з реакції інтернету мені найбільше сподобалась ось ця:
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
