Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
2025.11.28
03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
2025.11.27
12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
2025.11.27
10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
2025.11.27
09:21
Профан профан і ще профан
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
2025.11.27
09:21
Не спи, мій друже, світ проспиш,
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
2025.11.27
07:03
Студеніє листопад
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Осока Сергій (1980) /
Проза
Баба пряде
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Баба пряде
Баба пряде Баба снує кужелем туди-сюди... тепер ніхто не пряде - тепер вечоріє. Грає сонце по срібних нитках. Вечір. Либонь наловив собі линів на юшку, наїсться та й ляже спати - впустить ніч. Впустить на долівку, як горщик. Пахучий горщик, який пам'ятає, як грають сильні чоловічі жовна, як шарудять по ньому натруджені пальці. А баба пряде. Втирає сонце, яке чогось набігло на щоку й прилипло, немов лушпина від гарбузового насіння. Втирає сонце. Пряде сонце. Пряде довго. Вицвілі очі поволі ходять по нитках, лишаючи по собі довгі тіні. Баба не така. Баба чужа. Колись буйна баба... грім-баба! А тепер пам'ятає лише шипшину, яку сільські хлопці знічев'я хапали за груди - баба мовчала, мовчала й чула, як гуснуло те мовчання в грудях, немов смалець щойно витоплений гусне. А тоді давитиме їй душу зимою, коли прядка вже робиться липка від поту, а ночі довгі й хапкі, як терен, як вовки хапкі і чорні. Баба навчала колись сідати сонце. Баба стара, баба - музика, баба - ріпка... Вона знає, як хочеться спати, як дерев'яніють повіки, як сиплеться в очі іржа, як павуки по кутках ще й досі мовчать і не співають пісні. Тоді баба співає: "Зайди, Соненько, за віконінько..." - і сонце заходить І шарпаються червоні лосі, конвульсивно здригаються, не знаючи, куди подітись від гарячого світла, яке враз опанувало їхнім мозком. Тоді баба веде лосів на водопій. Лосі п'ють і забувають. А баба не знає, чого їй хочеться розчесати їм гриви, вогняні гриви, яких немає, бо вони ж не коні! Як хочеться сісти їм на спину і полетіти кудись далеко - до Бога, або кудись високо - на шабаш. Баба не відьма. Баба пряде. Пряде й розчиняється в тому прядиві, пряде й пір'я з неї сиплеться - займається і гасне. Пряде - і стини стікають у сіни, як сіно ворушить корова рогом. Цінна корова. Червона. Червова. Рогата. Коварна і м'яка, м'який живіт і м'яке вим'я. І пружне молоко, що пахне зимою й колядниками. Чисте молоко! Баба ворушить губами - беззвучно, трохи шелестить ясен, упершись ліктем у вікно. А колись те вікно брязне - й у хату посиплеться скло, як тисяча зірок, малих, і уламків, великих і твердих. І тоді в хату ввіллється сонце, затопить нитки, образи і стіни голі. І вже будуть не голі, а будуть кров'янисті й гіркі. Баба тоді втопиться в сонці, встигнувши перед тим лише кинути трохи зерна зозулястій курці. А курка влетить у хату, далеку хату, побачить тисячу яскравих сонць і бабу, яка сидітиме коло образу, а може, й в образі і очима святої Діви озиратиме вбогу оселю, клунки, скриню й солом'яну подушку, а з очей будуть сльози, добрі й м'які, - до підборіддя. Тоді курка все зрозуміє, вийде з хати, сяде в гніздо, знесе своє останнє золоте яйце, злетить на цямрину, засне і солодко впаде в криницю, ту криницю, де колись утопилась стара зозуля, хитра й велика, як церква... А баба ще надимає щоки, а щоки - не ковальські міхи і вже не надимаються. А баба морщиться й пряде, й заглядає в дзеркало, не бачить там себе і знову пряде, і знову не знає, чого вона пряде, чого досі живе і чого по всій хаті порозпихані повні клунки смутку. Двоє рудих кошенят граються. Десь плаче в печі картопля. Рогач скрипить возом. Дітей нема. І снів нема. Є тільки оці нитки, які колись мають скінчитися, та ще є стара вівця, яку треба постригти і ще зсукати ниток. Є верболіз біля річки, який гнеться і хоче, щоб баба прийшла й утопилася, як велика грішниця, та баба не втопиться, баба замерзне, як тілько допряде останню нитку, бо в жилах не ходитиме кров, не примушуватиме вже руки робити, не снуватиметься й не заважатиме мертвим думкам пливти куди треба. А бабі й не моторошно. Бо вона ще зможе залізти на горище й порахувати ще раз чи й не раз 7 вінків цибулі, як ті 7 віків, що вона прожила: один - у череві, один - в колисці, один - у піску, один - коло груші, один - в любові, один - в тузі, а один - в небі. Вона бачила багатьох покійників і навіть складала їм руки, вона пам'ятає, як дивляться їхні очі - так дивляться, немов уперше слухають стару-стару казку. Слухають і знають, що восьмого віку не буде. Отак і баба. Як зопріле лобузиння городу! Живеться ж ... молиться... Не лягають тіні на душу, цього літа було багато соняхів. Нащо вони? Склала в клунки. Знайде хто - забере. Баба гортає чорну спідницю в пам'яті, а спідниця лежить у скрині. Третя пружка недобре вийшла. Та хай. Вона буде піді мною. Хоче ворухнути бровами, та брів уже нема, й ворушаться тільки брижі на лобі! Годі прясти - треба спати. Лягає на лаву, довгу й потріскану, як мука. Складає руки на грудях і засина. В хліві розчепірилась мертва вівця. З прядки цнотливо звисає остання нитка...
Завтра надвечір до баби прийде молодиця Ївга - забирати роботу. І застане роботу зробленою, а баби не буде. Буде жменька попелу, розсипана по лаві, і здоровенна червона пір'їна...
2000р.
Завтра надвечір до баби прийде молодиця Ївга - забирати роботу. І застане роботу зробленою, а баби не буде. Буде жменька попелу, розсипана по лаві, і здоровенна червона пір'їна...
2000р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
