ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2018.08.16 00:21
сенсозмістовне. Андеграунд***

Ну що, дівчатко? Серце має... ?
Чи "...ться"?.. Чи ні?.. Тобі видніш...
Іди повз вий "шалалулаїв"
Обабіч вОгнищ (чи... вогнИщ?..)))

І недаремно... "Офіследі"-

Сонце Місяць
2018.08.15 23:30
серпень~місяць імлисті жнива жне
сягаючи за береги ахеронтські
поневіряння петельне~кружне
у воді сутінковій свинцеве сонце
філософи снять цикути & секс
під гіллям ялівцевим що мовби мощі
цвілий вітер здобич ламку несе
тіла марсіанські маршують крі

Вікторія Лимарівна
2018.08.15 22:08
Згадую вкотре життєвий свій шлях,
Інколи навіть сльоза на очах
Зрадливо блисне ще й згадка, що доля
Досі тримає в самотньому колі.

Так і живу все один – тільки ліс,
Рідний для серця, бо в ньому я зріс.
Він, як жива неповторна істота.

Тетяна Левицька
2018.08.15 21:40
Подала у суд дружина
Та й на чоловіка.
«Б'є, - жаліється, - скотина!
Вся розпухла пика».

Пан суддя її питає:
"За що потерпіла?"
«Не второпаю, кохаю...

Олена Багрянцева
2018.08.15 17:31
Усе послідовно. Все сходить колись нанівець.
Засохнуть жоржини і листя пожовкне на клені.
І стануть вершковими ночі колишні шалені.
Затихнуть розмови, сповільняться ритми сердець.

Усе послідовно. За втіху нам буде жура.
І кожна дрібниця чомусь надз

Ігор Деркач
2018.08.15 14:28
Кому цілуєш очі уві сні
і не літаєш феєю до мене,
як це не раз бувало навесні,
коли були ми юні і зелені?

Чому забула мрії чарівні
веселої моєї Мельпомени,
коли ми залишалися одні

Ластівка Польова
2018.08.15 10:34
Ігноруй мене, Боже, і вибачай за мат.
Я так, с*ка, не можу. Я далі піду сама.
Хай розхристана, боса – у душу мою не лізь.
Замальовує осінь усе, що лишилось із...

Ця ось втратила сина, а та он – уже вдова.
Що кричати у спину, які їм знайти слова?

Олександр Сушко
2018.08.15 09:38
Бачу острів журби. А довкруж море сліз,
Тут мій батько працює за плугом
Та цей берег не мій, бо володарі злі,
Люди втомлені мруть, наче мухи.

Нащо я прилетів? Ностальгія гризе?
Тут не феї панують, а орки.
Запах крадених благ просмердів тут усе,

Василь Кузан
2018.08.15 09:29
Друзі, оголошено 4 конкурс на здобуття поетичної Премії "Ордену Карпатських Лицарів"!!!
Поспішайте надіслати добірки віршів!
Детальні умови Конкурсу публікуємо нижче.

Положення
про поетичну премію «Ордену Карпатських Лицарів»:

1. Премія присудж

Іван Потьомкін
2018.08.15 09:20
без тебе
як без усмішки
похмурніє небо
сонце
встає так вільно
протирає очиці
заспаними долоньми
день –

Ігор Шоха
2018.08.15 08:15
Відмірює нам доля небагато,
та найсумніше у юдолі цій,
що мало віри у можливе свято
по доброті і щирості людській.

Червиве опадає. Та раніше –
із ким п’ємо, буває, на коня?
Лікують окаянного не вірші,

Микола Соболь
2018.08.15 06:13
Любов дешевого помелу
Дарує – «роги», а не крила.
А, як здавалося любила.
У вічі напустивши пилу.

Горіла ватра до світанку.
Кохання, присмак лісу, диму…
Перепліталися незримо.

Ярослав Чорногуз
2018.08.14 23:41
Над моєю долею – ніжно-білі лебеді
Розпустили крилонька попід небеса.
Як в саду напровесні зацвіла магнолія
Квітом приголубивши і мої літа.

Приспів:

А я стою у диві тім,

Володимир Бойко
2018.08.14 23:15
Торкатися тілами зголоднілими,
Здаватися не в міру знахабнілими
Усупереч пристойностям усім.

При світлі чи то сонця чи то місяця
Ті почуття колись та перебісяться
Як той скиталець, що знаходить дім.

Сонце Місяць
2018.08.14 21:38
знамення ~ їхня відсутність присна
пекельний присмерк тліє на стелі
& тишу годує у ветхім костелі
сивіла з мармизою мони лізи

вершники мчать через пустелю
час неблизький, шлях надто пізній
& зіркові недогарки зносять до тризни

Микола Соболь
2018.08.14 14:03
Не вживаю «Амарето»,
Теща наложила – вето.

А – С2Н5ОН* –
Це напій одвіку наш!

Гей, ви, хлопці! Гулі-гулі,
(до зарплати загулі)!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26

Оксана Винник Ксенька
2018.06.25

Александра Макуха
2018.06.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Осока Сергій (1980) / Проза

 Баба пряде
Баба пряде Баба снує кужелем туди-сюди... тепер ніхто не пряде - тепер вечоріє. Грає сонце по срібних нитках. Вечір. Либонь наловив собі линів на юшку, наїсться та й ляже спати - впустить ніч. Впустить на долівку, як горщик. Пахучий горщик, який пам'ятає, як грають сильні чоловічі жовна, як шарудять по ньому натруджені пальці. А баба пряде. Втирає сонце, яке чогось набігло на щоку й прилипло, немов лушпина від гарбузового насіння. Втирає сонце. Пряде сонце. Пряде довго. Вицвілі очі поволі ходять по нитках, лишаючи по собі довгі тіні. Баба не така. Баба чужа. Колись буйна баба... грім-баба! А тепер пам'ятає лише шипшину, яку сільські хлопці знічев'я хапали за груди - баба мовчала, мовчала й чула, як гуснуло те мовчання в грудях, немов смалець щойно витоплений гусне. А тоді давитиме їй душу зимою, коли прядка вже робиться липка від поту, а ночі довгі й хапкі, як терен, як вовки хапкі і чорні. Баба навчала колись сідати сонце. Баба стара, баба - музика, баба - ріпка... Вона знає, як хочеться спати, як дерев'яніють повіки, як сиплеться в очі іржа, як павуки по кутках ще й досі мовчать і не співають пісні. Тоді баба співає: "Зайди, Соненько, за віконінько..." - і сонце заходить І шарпаються червоні лосі, конвульсивно здригаються, не знаючи, куди подітись від гарячого світла, яке враз опанувало їхнім мозком. Тоді баба веде лосів на водопій. Лосі п'ють і забувають. А баба не знає, чого їй хочеться розчесати їм гриви, вогняні гриви, яких немає, бо вони ж не коні! Як хочеться сісти їм на спину і полетіти кудись далеко - до Бога, або кудись високо - на шабаш. Баба не відьма. Баба пряде. Пряде й розчиняється в тому прядиві, пряде й пір'я з неї сиплеться - займається і гасне. Пряде - і стини стікають у сіни, як сіно ворушить корова рогом. Цінна корова. Червона. Червова. Рогата. Коварна і м'яка, м'який живіт і м'яке вим'я. І пружне молоко, що пахне зимою й колядниками. Чисте молоко! Баба ворушить губами - беззвучно, трохи шелестить ясен, упершись ліктем у вікно. А колись те вікно брязне - й у хату посиплеться скло, як тисяча зірок, малих, і уламків, великих і твердих. І тоді в хату ввіллється сонце, затопить нитки, образи і стіни голі. І вже будуть не голі, а будуть кров'янисті й гіркі. Баба тоді втопиться в сонці, встигнувши перед тим лише кинути трохи зерна зозулястій курці. А курка влетить у хату, далеку хату, побачить тисячу яскравих сонць і бабу, яка сидітиме коло образу, а може, й в образі і очима святої Діви озиратиме вбогу оселю, клунки, скриню й солом'яну подушку, а з очей будуть сльози, добрі й м'які, - до підборіддя. Тоді курка все зрозуміє, вийде з хати, сяде в гніздо, знесе своє останнє золоте яйце, злетить на цямрину, засне і солодко впаде в криницю, ту криницю, де колись утопилась стара зозуля, хитра й велика, як церква... А баба ще надимає щоки, а щоки - не ковальські міхи і вже не надимаються. А баба морщиться й пряде, й заглядає в дзеркало, не бачить там себе і знову пряде, і знову не знає, чого вона пряде, чого досі живе і чого по всій хаті порозпихані повні клунки смутку. Двоє рудих кошенят граються. Десь плаче в печі картопля. Рогач скрипить возом. Дітей нема. І снів нема. Є тільки оці нитки, які колись мають скінчитися, та ще є стара вівця, яку треба постригти і ще зсукати ниток. Є верболіз біля річки, який гнеться і хоче, щоб баба прийшла й утопилася, як велика грішниця, та баба не втопиться, баба замерзне, як тілько допряде останню нитку, бо в жилах не ходитиме кров, не примушуватиме вже руки робити, не снуватиметься й не заважатиме мертвим думкам пливти куди треба. А бабі й не моторошно. Бо вона ще зможе залізти на горище й порахувати ще раз чи й не раз 7 вінків цибулі, як ті 7 віків, що вона прожила: один - у череві, один - в колисці, один - у піску, один - коло груші, один - в любові, один - в тузі, а один - в небі. Вона бачила багатьох покійників і навіть складала їм руки, вона пам'ятає, як дивляться їхні очі - так дивляться, немов уперше слухають стару-стару казку. Слухають і знають, що восьмого віку не буде. Отак і баба. Як зопріле лобузиння городу! Живеться ж ... молиться... Не лягають тіні на душу, цього літа було багато соняхів. Нащо вони? Склала в клунки. Знайде хто - забере. Баба гортає чорну спідницю в пам'яті, а спідниця лежить у скрині. Третя пружка недобре вийшла. Та хай. Вона буде піді мною. Хоче ворухнути бровами, та брів уже нема, й ворушаться тільки брижі на лобі! Годі прясти - треба спати. Лягає на лаву, довгу й потріскану, як мука. Складає руки на грудях і засина. В хліві розчепірилась мертва вівця. З прядки цнотливо звисає остання нитка...

Завтра надвечір до баби прийде молодиця Ївга - забирати роботу. І застане роботу зробленою, а баби не буде. Буде жменька попелу, розсипана по лаві, і здоровенна червона пір'їна...

2000р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-07-17 20:07:17
Переглядів сторінки твору 2806
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.407 / 6  (4.943 / 5.62)
* Рейтинг "Майстерень" 5.098 / 6  (4.668 / 5.63)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.794
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2012.07.23 02:30
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Наталя Скосарьова (Л.П./М.К.) [ 2012-07-17 20:24:27 ]
От тобі й баба!
Сергію, як завжди, талановито й зворушливо. Дуже подобається ваш стиль. Хоча, зізнаюся, більше чекаю віршів Ваших, аніж прози.
Щасти! :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Осока Сергій (Л.П./М.К.) [ 2012-07-17 20:26:50 ]
дякую, Наталко. Щодо віршів і прози, то тут уподобання розходяться. І мабуть це на краще))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Кіс (Л.П./Л.П.) [ 2012-07-17 20:29:56 ]
Заворожуючи! Немов впадаєш в якийсь сон... )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Устимко Яна (Л.П./М.К.) [ 2012-07-17 20:34:02 ]
Супер! Чудовий твір.

Цікаво, а де редакторивони візьмуть 7? )))
Логічно - якщо Світлому поставили 5,5, то тут 6 буде замало ;-)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Трохим Брід (Л.П./Л.П.) [ 2012-07-17 20:53:27 ]
Не можна, Яно, порівнювати непорівнювальні речі. Бо інакше можна подумати, що деякі твори оцінюються за 20-ти бальною шкалою...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Устимко Яна (Л.П./М.К.) [ 2012-07-17 21:01:20 ]
:-))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Осока Сергій (Л.П./М.К.) [ 2012-07-17 22:33:26 ]
Дякую за коментарі. Щодо оцінок за п'яти, десяти, двадцяти бальними системами, то я вже казав і скажу ще раз - це зайве. На моє глибоке і давнє переконання.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Кореновська (Л.П./М.К.) [ 2012-07-17 22:34:13 ]
яскраво.

так, наче кожне слово помережане золотавими

солом"яними прутиками,

уквітчане соняхами, зозулиними снами...

чарівне прядиво.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Осока Сергій (Л.П./М.К.) [ 2012-07-17 22:36:17 ]
дяка


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вероніка Новікова (Л.П./М.К.) [ 2012-07-18 12:01:59 ]
иииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииии :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вероніка Новікова (Л.П./М.К.) [ 2012-07-18 12:03:04 ]
зрештою, все суб*єктивно, але я дуже люблю це марення.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Кристіан Грей (М.К./Л.П.) [ 2012-07-18 13:14:37 ]
Гарно, справді гарно. Ось тільки "коварна" - чи не русизм?